Нова українська школа: методика навчання інтегрованого курсу «Українська мова» у 1-2 класах закладів загальної середньої освіти на засадах компетентнісного підходу - Вашуленко М. С. 2019
Змістова лінія «Взаємодіємо усно»
Частина 2. Методичні рекомендації щодо організації вивчення основних розділів програми з української мови
Як зазначалося вище, змістова лінія «Взаємодіємо усно» спрямована на формування в молодших школярів/школярок умінь сприймати, аналізувати, інтерпретувати й оцінювати усну інформацію та використовувати її в різних комунікативних ситуаціях, спілкуватися усно з іншими людьми в діалогічній і монологічній формах заради досягнення певних життєвих цілей.
Розвиток умінь слухати і розуміти висловлювання (аудіювання)
Уміння учнів/учениць слухати і розуміти словесну інформацію є однією з важливих вимог, поставлених Державним освітнім стандартом до сучасної шкільної мовної освіти, у тому числі й початкової. Думку, що таке вміння не потрібно розвивати на уроках української мови, що воно стосується тільки навчання іноземних мов, давно спростовано теоретичними дослідженнями з проблем психолінгвістики і практикою шкільного навчання. Щоб переконатись у слушності такого виду роботи вже в період навчання грамоти, досить не фронтально, а в індивідуальній формі перевірити обсяг і глибину розуміння шестирічними першокласниками/першокласницями прослуханого незнайомого тексту букварного типу.
ОХАЙНІ ПТАШКИ
Сидить Гафійка біля віконечка, відсунула фіранку і милується калиною.
Аж ось «фур-р-р» — зграйка снігурів налетіла. Посідали на калині і ласують смачними ягодами. А щоб не забруднитися калиновим соком, то почепили собі на грудях червоні фартушки.
Охайні пташки!
Для перевірки засвоєння учнями цього тексту, прослуханого з одного читання, пропонуємо їм такі запитання:
1. Як звали дівчинку, про яку розповідалося?
2. Де сиділа дівчинка в кімнаті?
3. На що вона задивилася у вікно?
4. Які пташки прилетіли до калини?
5. Як саме в розповіді сказано про приліт пташок?
6. Чим були цікаві для дівчинки ці пташки?
7. Для чого снігурі почепили собі на груди фартушки?
8. Якого кольору були ці фартушки?
9. Що в цій розповіді справжнє, а що — казкове?
У сучасних методичних рекомендаціях з аудіювання роботу над цим видом мовленнєвої діяльності пропонується проводити за такими трьома напрямами:
1) аудіювання під час пояснення нового матеріалу, коли особливо інтенсивно формуються звукові образи нових мовних елементів, понять. Під час такої роботи значна увага має приділятися не тільки розумінню почутого, а й усвідомленому сприйняттю фонетико- акустичних особливостей цих мовних одиниць;
2) аудіювання як елемент діалогічного мовлення. Робота за цим напрямом відбувається, коли формуються вміння говорити і виникає зумовлена необхідність: без аудіювання неможливе спілкування;
3) аудіювання як спеціальний різновид навчальних вправ. Йдеться про сприйняття мовлення учителя/учительки або диктора/дикторки, яке містить як діалоги різних осіб, так і монологічні єдності (розповіді, читання текстів, міркування над їхнім змістом тощо [14, с. 49].
Робота з аудіювання у школі має бути спрямована, з одного боку, на розвиток мовленнєвого слуху, його різних складників і характеристик, а з іншого — на розуміння почутого (Ірина Ґудзик). Розвиток мовленнєвого слуху передбачає вміння вирізняти в суцільному звуковому потоці окремі елементи, ідентифікувати їх; адекватно сприймати інтонаційні характеристики мовлення. Це стосується особливостей звучання, наголошування слова, різниці між звучанням схожих, але не тотожних за лексичним значенням слів (паронімів), граматичних форм того самого слова, однозначних слів двох споріднених мов. Розвиток розуміння почутого передбачає вироблення вмінь усвідомлювати значення окремих елементів тексту: слів, словосполучень, речень і головне — розуміти почутий текст (його тему, основну думку, фактичний зміст, особливості побудови [11, с. 4].
Підготовчі вміння, які лежать в основі успішного аудіювання, мають формуватися у дітей на різних мовних одиницях, починаючи зі звуків. Готуючи учнів/учениць до повного звукового аналізу слова, під яким розуміємо вміння послідовно правильно відтворювати в почутому, промовленому слові всі звуки, наприклад: ліс — [л', і, с ], лось — [л, о, с'], важливо навчити їх розрізнювати на слух парні твердий і м’який приголосні звуки ще до ознайомлення з відповідною буквою, якою ці звуки позначаються на письмі. Якщо дитина чує в слові сірий перший звук [с'] і правильно, коротко, без призвука голосного, відтворює його, а у слові синій так само правильно виділяє перший звук [с], то можна бути впевненим, що в подальшому навчанні у неї не буде проблем з опануванням читання і письма, а також усвідомленого сприйняття почутого висловлювання.
Серед дітей-дошкільників і першокласників поширеною є гра-змагання придумувати слова на певну літеру. У добукварний період доцільно зорієнтувати таку дитячу гру у звукове русло: «Добираємо слова, які розпочинаються звуком [н] (Наталка, намисто, небо, наш, новий). А тепер добираємо слова, які розпочинаються звуком [н'] (ніж, ніч, нявкає, нюхає, Ніна)».
Розвиток аудіативних умінь у першокласників/першокласниць продовжуємо на вправлянні їх у запам’ятовуванні рядів прослуханих слів, словосполучень, окремих речень, невеликих за обсягом висловлювань. Дітям пропонується послухати ряд відомих слів, опрацьованих на попередніх сторінках букваря, які вони мають відтворити у тій самій або в довільній послідовності; із прослуханого ряду слів учні/учениці повинні назвати тільки назви визначених речей — одягу, взуття, навчального приладдя тощо; з ряду назв тварин вибрати і назвати тільки комах, риб або птахів і т. ін.
Загостренню слухової уваги учнів/учениць і водночас розвитку їхніх семантичних диференціацій сприятимуть вправи, побудовані на співвіднесенні родових і видових понять, ознак, які потребують розширення, уточнення наявного словникового запасу дітей, які конкретизують певну родову назву (наприклад, колір), вчать вилучати з ряду видових назв «зайву», не властиву тій чи іншій родовій. Наприклад:
✵ Продовжити ряд назв предметів, ознак або дій:
гриби — це опеньки, сироїжки, лисички, маслюки, підосичники...;
кольори — це червоний, зелений, синій, блакитний, рожевий...;
ягоди — це малина, полуниця, суниця, смородина, аґрус....
✵ Який із предметів тут є «зайвим»?
Овочі — це картопля, огірок, цибуля, яблуко, часник, петрушка.
Фрукти — це груша, яблуко, буряк, морква, айва.
Предметом аудіативних вправлянь мають бути також речення. Вправи на виділення з мовленнєвого висловлювання, яке складається з 2-3 речень, окремих із них (першого, останнього, того, у якому сказано про зозулю, тощо), сприятимуть усвідомленню дітьми найістотнішої ознаки цієї одиниці мови і мовлення, удосконалюватимуть їхній мовленнєвий слух, зокрема інтонаційний.
✵ Скажи, скільки речень ти почув/почула. Повтори перше (останнє) речення.
1. Весною ми пішли до лісу. Там кожне дерево співало свою пісню.
2. У носатого Івана одежина дерев'яна. Він у чистім полі ходить і по ньому носом водить.
3. Поблискують черешеньки в листі зелененькім. Черешеньки ваблять очі діточкам маленьким.
4. Був морозний ранок. Кругом стояла тиша. Раптом у шибку хтось легенько постукав.
5. Жив собі дід Андрушка. А в нього була баба Марушка. А в баби — дочка Мінка. А в дочки — собачка Хвінка.
Вправи на розрізнення завершених і незавершених речень також спрямовані на усвідомлення дітьми інтонаційної і змістової завершеності речення як його найголовніших ознак. Наприклад:
✵ Скажи, що з того, що ти почув/почула, є реченням, а що — ні.
Школярі радісно готуються до свята.
Вони зібралися в актовій...
Тарасик запросить на свято свою маму.
Мама вишила йому нову...
Хлопчик подякував...
Нову сорочку він одягне на свято.
Як бачимо, запропонований матеріал міг би скласти зв’язну розповідь, тому діти з легкістю можуть доповнити незавершені речення, виходячи із загальної ситуації змісту. Але, коли речення є розрізненими за змістом, то їх завершення різними дітьми можуть бути варіативними, до чого навіть треба спонукати першокласників/першокласниць, показуючи їм різні можливості лексичної сполучуваності слів. Наприклад:
Петрик пасе на лузі... (гусей, теля, козу, корову, овець, лоша).
Корисними для розвитку мовлення є вправи на завершення складних речень. Вони розвивають асоціативне мислення дітей, спонукають до добору відповідних слів та надавання їм відповідної граматичної форми.
✵ Доповни речення.
Ми пішли до лісу, щоб...
Діти припинили гру, бо...
На морі я побачив, як...
Ігор з Оксанкою побували в полі, де...
Я виготовляю аплікацію, щоб...
Більше простору для дитячої мовленнєвої творчості, фантазії надають вправи, які лише узагальнено спонукають до побудови речень. Наприклад:
І. Склади речення, щоб у ньому були слова:
1) мама, спекла;
2) тато, наловив;
3) бабуся, рукавички;
4) дідусь, капелюх;
5) овечка, ягня
II. Склади речення проте:
1) що можна побачити в небі;
2) що можна почути на концерті;
3) за чим спостерігають на стадіоні;
4) що рухається по дорозі;
5) що відбувається на світанку (навесні, восени, взимку) і т. ін.
Наведені аудіативні вправляння на рівні звуків, слів і речень слугуватимуть надійним підґрунтям для розвитку у першокласників/першокласниць умінь слухати і розуміти зв’язний текст, навчальну інструкцію, подану вчителем/учителькою в усній формі для виконання певного завдання з будь-якого предмета, оскільки зазначене вміння має міжпредметний, загальнонавчальний характер.
З метою формування умінь слухати і розуміти в підручнику пропонуються і QR-коди, які містять аудіозаписи творів. Скориставшись QR-кодом, учитель/учителька може легко організувати колективне, а пізніше й індивідуальне прослуховування невеликих текстів.
Пропоновані для слухання тексти озвучені професійними дикторами/дикторками, мовлення яких стане взірцем для учнів/учениць. Також деякі тексти озвучені дітьми — дівчатками і хлопчиками. А також є тексти, які озвучені в особах. Для слухання подаємо вірші, невеликі оповідання, казки, пісні.
Формуванню умінь слухати і розуміти усне мовлення сприяє виконання комунікативних завдань після прослуховування тексту. Тож варто запропонувати дітям відповісти на запитання за його змістом; розповісти, про що в ньому мовиться, поділитися своїми враженнями й емоціями від почутого; розповісти, що зацікавило в усному повідомленні тощо.
Розвиток мовленнєвих умінь (говоріння)
Про рівень загального, у тому числі і мовленнєвого, розвитку учня-першокласника/учениці-першокласниці, успіхи в навчанні нерідко судять за тим, як дитина опанувала елементи грамоти — навчилася читати і писати. Інші ж види умінь, які в сукупності з читанням і письмом становлять справжню основу навчальної діяльності школяра/школярки не тільки в початковій, айв основній і старшій школі, залишаються поза належною увагою. До них ми відносимо насамперед уміння правильно, виразно, культурно висловлюватися і спілкуватися, тобто монологічне і діалогічне мовлення.
З метою розвитку монологічного мовлення у букварі подано завдання, які передбачають створення власних висловлювань.
Це висловлення за ілюстраціями, прослуханими текстами, складання розповідей за малюнками і серією малюнків, переказування казки з опорою на серію малюнків та інші. Це розповіді про власні спостереження, враження, події із власного життя, висловлення власної думки з приводу побаченого, почутого, прочитаного.
Запропоновані теми для спілкування допомагатимуть учням/ученицям пізнавати навколишній світ, орієнтуватися в ньому, сприятимуть формуванню відповідного ставлення до різних подій і явищ.
Мовленнєвий розвиток дитини-школяра/школярки є досить широким поняттям, яке охоплює рівень сформованості звуковимовляння, його відповідності загальноприйнятим орфоепічним нормам української мови, обсяг словникового запасу та граматичну організацію мовлення. Тому для успішної навчальної діяльності першокласників/першокласниць треба приділити увагу насамперед цим трьом важливим складникам їхнього мовленнєвого розвитку.
Удосконалення звуковимови, розвиток мовленнєвого слуху
Вади дитячої звуковимови можуть мати дві основні причини: 1) органічні порушення мовленнєвого апарату; 2) вплив іншої, сусідньої, мови та наявність у середовищі, у якому зростає дитина, місцевих діалектів. І ті, й інші причини відхилень у мовленні дошкільнят і дітей молодшого шкільного віку від нормативної звуковимови можна усунути, виконуючи поради фахівця-логопеда та дотримуючись орфоепічних норм української літературної мови. Зупинимося на основних, найважливіших правилах вимовляння звуків, характерних для української мови.
Голосні звуки в українській мові здебільшого вимовляються чітко, повноголосо як у наголошеній, так і в ненаголошеній позиціях. Це стосується звуків [а, о, у, і]. Наприклад, у словах молоко, корова, солома, горох та ін. звук [о] і під наголосом, і в ненаголошеній позиції — у переднаголошеному та в післянаголошеному складах — вимовляється практично однаково, чітко, без будь-якого наближення до інших голосних звуків, зокрема до [а], як це є характерним для російської мови. Тому наявність у дитячому мовленні так званого «акання» («карова», «сабака», «вагонь», «халодний» тощо) помітно знижує його культуру у сфері звуковимовляння і може навіть негативно впливати на розуміння висловленого.
В українській мові взаємно наближаються у вимовлянні тільки голосні звуки [е] та [и] у випадках, коли вони знаходяться не під наголосом: с[еи]ло, в[еи]сло, л[ие]мон, с[ие]дить. Чітке вимовляння цих звуків у ненаголошеній позиції [числí], [лежéт'], звичайно, є помітною для українськомовних слухача/ слухачки вадою, однак практично не впливає на загальну мовленнєву культуру і особливо на розуміння такою мірою, як це ми маємо в попередньому наведеному прикладі щодо звука [о].
У системі приголосних звуків треба брати до уваги таку важливу рису української звуковимови, як зберігання дзвінкого, неоглушеного вимовляння дзвінких приголосних звуків в усіх позиціях — як перед голосними та сонорними [л, л', р, р', м, н', н', в, й], так і перед глухими та в кінці слова. Наприклад, у словах дід, віз, ложка, казка, близько, вудка, гриб, рибка виділені літери треба читати чітко, вимовляючи відповідні звуки [д, з, з', ж, б]. Тільки в окремих незначних випадках допускається і є нормативним «оглушування» дзвінкого звука [г] перед наступним глухим: ле[х]ко, во[х]кий, ми[х]тіти.
У період навчання грамоти треба приділити особливу увагу ще кільком звукам, які можуть становити для дітей певні труднощі щодо правильного вимовляння. Маємо на увазі африкати (злиті) звуки 
і 
та задньоязиковий проривний звук [ґ]. Відпрацювання правильної вимови цих звуків відбувається переважно шляхом наслідування вимови учителя/учительки. Але ефективним є також зіставлення їх за місцем і способом творення з парними глухими звуками [ч], [ц], [ц'], [к].
У роботі над правильною вимовою голосних і приголосних звуків, зокрема дзвінких приголосних, доцільно використовувати різноманітний фольклорний матеріал — скоромовки, потішки, примовки, заклички, загадки, насичені відповідними звуками, що потребують певної корекції в дитячому вимовлянні. Наведемо окремі з них.
1. Му-му-му! — молока кому?
Ма-ма-ма — молока нема.
Мо-мо-мо — зараз подамо.
Ми-ми-ми — напилися ми.
2. Наш Прокіп зварив окріп,
до окропу вкинув кропу.
Буде юшка для Прокопа.
3. Не турбуйте курку —
клює курка крупку.
Крупка дрібненька.
Курка рябенька.
4. Захар заліз на перелаз.
— Захарку, злізь, Захарку, злазь!
Зумів залізти — знай, як злізти.
5. Ґава з ґавенятами
в гру веселу грають:
крила пробують малі,
ґулі набивають.
6. Загадка.
У зеленім кожушку,
в кістяній сорочечці
я росту собі в ліску —
всім зірвати хочеться. (Горіх)
Збагачення, уточнення й активізація словникового запасу учнів/ учениць
Успішна робота над збагаченням словникового запасу першокласників/першокласниць може бути забезпечена шляхом застосування цілої низки спеціальних, відомих у методиці початкового навчання мови, вправ, з-поміж яких найпродуктивнішими, на наш погляд, є словниково-логічні вправи. їхня результативність полягає не тільки в кількісному нарощенні словникового запасу дитини, а й у загальному розумовому розвитку, в умінні самостійно розв’язувати логічні задачі, які постійно постають перед шестирічними дітьми у процесі пізнання ними навколишнього світу. Наприклад, знаючи, що малина, смородина, аґрус — це кущові ягоди, учень/учениця легко віднесе до них за зовнішніми ознаками й ті, які побачить уперше, скажімо, калину, бузину, чорноплідну горобину тощо. Або, маючи у своєму словниковому запасі поняття «музичні інструменти», самостійно буде відносити до цієї лексикологічної сукупності кожен із заново побачених і почутих інструментів, які в той чи інший спосіб відтворюють музичні звуки.
Те саме можна сказати й про інші родові (більш загальні) назви, які об’єднують назви ряду певних предметів. Якщо, припустимо, дитина засвоїть, що залізо, золото, срібло, сталь — це метали, то за зовнішніми, фізичними ознаками вона віднесе до них і мідь, алюміній, олово тощо.
Отже, словниково-логічні вправи на усвідомлення дітьми взаємного співвідношення родових (загальних) і видових (часткових, конкретних) понять, на вилучення «зайвого» поняття (слова), на доповнення логічного ряду, на протиставлення предметів за різними ознаками, зовнішніми і внутрішніми, є одним із простих для застосування як у домашніх, так і в шкільних умовах, але дуже ефективних засобів загальнорозумового, зокрема мовленнєвого, розвитку дошкільнят і молодших школярів/школярок.
Наведемо найдоступніші для дітей 5-7-річного віку загальні, тобто родові поняття (назви), і коло видових назв, які вони мають поступово розширювати за рахунок усе нових, більш конкретних найменувань, ознак або дій:
Меблі — це шафа, стіл, стілець, тумбочка, ліжко, диван, табуретка...
Одяг — це пальто, штани, плаття, кофта, сорочка, спідниця...
Взуття —це черевики, чоботи, туфлі, кеди, кросівки, валянки...
Дерева — це береза, дуб, граб, клен, бук, сосна, ялина, смерека...
Квіти — це троянда, конвалія, айстра, півонія, нагідки, бузок...
Працювати — це копати, рубати, різати, полоти, читати, писати...
Ознаки — це червоний, великий, довгий, глибокий, розумний, скляний, добрий, злий, рівний, уважний, старанний...
Перелік цих логічних рядів можна продовжити такими родовими поняттями, доступними для першокласників/першокласниць, як: навчальне приладдя, посуд, звірі, комахи, птахи, риби, інструменти, тканина, метали, постільна білизна тощо. Треба мати на увазі, що перелічені родові назви мають різний рівень взаємної залежності. Наприклад, слово тварини охоплює весь тваринний світ, так само, як слово рослини — рослинний світ. Однак видовими назвами для тварин є і звірі, і птахи, і риби, і комахи, і плазуни. У свою чергу слово птахи слугує родовою назвою до диких і свійських птахів.
Кожна група видових назв предметів, живих істот, ознак поступово поповнюється, розширюється все новими словами, які входять до активного словникового запасу школяра/школярки. Наприклад, родову назву звірі діти сприймають через таких тварин, відомих їм із дитячих казок, мультфільмів, із навколишнього світу, як вовк, заєць, лисиця, ведмідь, білка та ін. Під час шкільного навчання цей перелік активно доповнюється за допомогою ілюстрацій у підручниках назвами тварин, що мешкають на інших континентах Землі: слон, зебра, лев, тигр, жирафа, бегемот, крокодил та ін.
Треба зазначити, що під поняття родові і видові назви підпадають і прикметникові форми, що характеризують відомі дітям предмети з різних сторін: за кольором, смаком, формою, вагою, температурою, матеріалом, різними фізичними якостями тощо. Користуючись назвами ознак предметів, назвами дій, можна запропонувати учням/ученицям виконання словниково-логічних вправ, в основі яких лежать розумові дії зіставлення і протиставлення, вилучення «зайвого», продовження логічних рядів, усебічної характеристики добре знайомих дітям предметів, явищ тощо. Такі вправи розвивають мовленнєвий слух, навчають розрізнювати значення почутих слів, активізують пасивний словниковий запас:
1. Продовж речення.
Помідор червоний, а огірок ... . Перець гіркий, а лимон ... . Залізо тверде, а глина ... . Молот важкий, а пір'їна ... . Річка широка, а струмок ... . Глечик глиняний, а шафа ... . Пара тепла, а сніг ... .
2. Продовж речення, поміркувавши над тим, що чим роблять.
Пензликом малюють, а ручкою ... . Сокирою рубають, а лопатою ... . Пилкою пиляють, а граблями ... . Голкою шиють, а ножицями ... .
3. Упізнай предмет за цими словами.
Він білий, солодкий, крихкий (цукор).
Він білий, легкий, холодний, скрипучий (сніг).
Вона рідка, прозора, чиста, смачна, джерельна (вода).
Безумовно, зміст початкового навчання української мови та інших предметів з початком шкільного навчання просуватиме дитину далі у пізнанні навколишнього світу і не обмежуватиметься сприйняттям й усвідомленням тільки тих ознак, які сприймаються органами чуття. Навчальні тексти букваря, підручників із літературного читання, із природознавства, з математики вводитимуть учнів/учениць у внутрішній світ людей, предметів та явищ живої і неживої природи. Вони поступово почнуть вирізняти з-поміж різних ознак не тільки зовнішні (колір, смак, розмір тощо), а й внутрішні, такі, що відображають риси характеру, спосіб пересування, силу: швидкий — повільний; сміливий — боязкий; щедрий — скупий; веселий — сумний тощо, та вводити їх у власні висловлювання.
Зауважимо, що в роботі над словником дітей учитель/учителька має приділити особливу увагу тим словам — назвам предметів, ознак, дій, які в їхньому дошкільному спілкуванні з тих чи інших причин були замінені словами з інших сусідніх мов або діалектизмами. Водночас ці слова з початком навчальної діяльності мають посісти активне місце в учнівському словнику і в мовленні взагалі, стати загальновживаними на різних уроках: олівець, фарби, пензлик, гумка, крейда, зошит, година, хвилина; червоний, блакитний, рожевий; запитувати, відповідати, повторити, розв’язувати, виразно читати, уважно слухати, успішно навчатися та ін. Таку само увагу слід приділити вилученню з учнівського лексикону невластивих для українського мовлення слів, просторічних виразів, яким не може бути місця на уроці.
Робота над граматичним ладом учнівського мовлення
Уже в період навчання грамоти необхідно розвивати у першокласників/першокласниць уміння вступати в діалог на доступні для них теми, а також зв’язно висловлюватися. Для формування вміння брати участь у діалозі буквар відкриває досить широкі можливості. Матеріалом для цього є насамперед тексти діалогічної побудови.
Наприклад, після опрацювання тексту «Наш веселий перший клас» (за Марією Чумарною; с. 30-31, ч. 2) учитель/учителька пропонує дітям підготувати і розіграти сценку за віршами.
За казкою «Рукавичка» (с. 86-87, ч. 2) можна поставити мінівистави за темами: «Як потрапили в рукавичку кабан і ведмідь», «Як просився до рукавички зайчик» тощо.
У букварі такі завдання марковано спеціальною позначкою:
✵ Розіграйте із другом чи подругою цю розмову із зайчиком.
Дитяча народна пісенька
— Зайчику, зайчику, де ти бував?
— У березовім гайочку на зеленому горбочку квіточки зривав.
— А кого ти, зайчику, там зустрічав?
— Співучого соловейка на калиновім гіллі та знайому лисоньку у старій норі.
Опрацьовуючи за букварем діалогічну форму висловлювань, учні/учениці практично опановують розповідну, питальну і спонукальну інтонації речень, вчаться вимовляти їх з емоційними відтінками, експресією, засвоюють характерні для української мови форми звертання, питальні слова як? де? чому? коли? скільки? звідки?, специфічні для розмовної мови частки невже, хіба, чи та ін., опановують етикетні форми, уживані у процесі спілкування. Наприклад:
— Березо, березо,
ти листом не зеленіла.
Куди ти взимку
золоті листки поділа? (с. 91, ч. 1)
— Зозуле, зозуле,
ти взимку не кувала,
у саду не літала,
на високе дерево не сідала.
Де ти зимувала?
(с. 95, ч. 1)
— Васильку, йдемо на ковзанку, — кликали друзі, (с. 31, ч. 2)
Зайчику сіренький,
зайчику гарненький,
ходи, зайчику, до нас,
в наш веселий перший клас! (с. 31, ч. 2)
Учитель/учителька має стежити, щоб засвоєні слова етикету та форми звертання (кличного відмінка) уживалися учнями/ученицями в їхньому щоденному спілкуванні, навчальному і ситуативному. Формування у першокласників/першокласниць монологічних висловлювань відбувається на всіх типах висловлювань — розповіді, опису і міркування. Учнівські розповіді можуть будуватися за прочитаним текстом, за сюжетною ілюстрацією, за аналогією до прочитаного, у формі продовження поданого в букварі фрагмента добре відомої дітям казки тощо.
Для опису використовуються насамперед предметні малюнки в букварі, на яких добре передано істотні ознаки зображеного предмета (колір, форма, розмір, матеріал, із якого він виготовлений, окремі специфічні ознаки, наприклад голки на шкірі їжака, великі очі в сови, розгорнутий хвіст та вінець у павича, гіллясті роги в лося, оленя).
До елементарних міркувань учитель/учителька спонукає дітей також на основі опрацьовуваних текстів та ілюстрацій у букварі.
Зазначені види роботи з формування у першокласників/першокласниць умінь висловлюватися (говоріння) стануть основою для удосконалення цього важливого виду мовленнєвої діяльності у подальшому вивченні не тільки української мови, а й опануванні всіх інших предметів шкільного навчання.
У букварний період навчання грамоти до двох зазначених вище видів навчальної мовленнєвої діяльності додаються два наступні — читання і письмо.