Нова українська школа: методика навчання інтегрованого курсу «Українська мова» у 1-2 класах закладів загальної середньої освіти на засадах компетентнісного підходу - Вашуленко М. С. 2019
Вимова і правопис слів із дзвінкими та глухими приголосними звуками
Частина 2. Методичні рекомендації щодо організації вивчення основних розділів програми з української мови
Орфоепія української літературної мови має кілька виразних особливостей. Однією з них є збереження дзвінкості приголосних звуків у кінці та в середині слів перед наступними глухими. В українській мові звуки [б, г, д, д', з, з', ж, 
] у кінці слів треба вимовляти дзвінко, без оглушення: дуб, дзьоб, жаб; луг, круг, біг, міг; сад, парад, ягід, жолудь, їдь, як-небудь; ніж, гараж, їж, калюж; віз, гарбуз, зараз, беріз, злазь, скрізь; котедж, ґедзь, ґудзь.
Правильна літературна вимова вимагає також збереження дзвінкого приголосного у сполученнях бк, бт, бп, гт, гк, дк, дп, дт, жк, жт, зк, зт, наприклад:
1) у словах грибки, дубки, гребти, скубти;
2) перед [т] і [к] дзвінкість [г] в літературній мові, як правило, чітка: берегти, могти, тягти, лягти, проте перед м’яким [т'] дзвінкість звука [г] може втрачатися, наприклад: у словах кі[х]ті, ні[х]ті, дьо[х]тю, ле[х]ко, во[х]ко на місці орфографічного г вимовляється звук [х];
3) у коренях слів і префіксах правильна літературна вимова вимагає дзвінкості приголосних [д], [д']: будка, кладка, дядько, забудько, будьте, сядьте, відкинути, відкласти, відпустити тощо;
4) на межі кореня і суфікса ніколи не втрачається дзвінкість звука [ж] перед [к], [т], наприклад: ложка, діжка, тяжко, ріжте;
5) у словах берізка, в’язка, казка, лізти, везти, близько, вузько, злазьте тощо зберігаються дзвінкі [з], [з'].
Приголосний [в] у кінці складу і в кінці слова вимовляється як дуже короткий нескладовий звук [ў] і ніколи не переходить у глухий [ф]: [нéўка], [п'ішíў], [кроў], [л'убíў]. Тому в українській мові звуки [в] і [ф] не утворюють пари за дзвінкістю-глухістю.
Учителям/учителькам, які працюють в умовах різного діалектного або двомовного середовища, необхідно будувати вивчення теми «Вимова і правопис слів із дзвінкими і глухими приголосними звуками» з урахуванням особливостей мовлення школярів/школярок цієї місцевості. З цією метою перед опрацюванням теми доцільно провести обстеження мовлення дітей, щоб виявити, як учні/учениці вимовляють парні дзвінкі приголосні в різних позиціях — у кінці слів та в середині перед наступним глухим. Важливо також знати, як вони це роблять в окремих словах, у самостійно побудованих реченнях за відповідними предметними малюнками, а також під час читання та розповіді за прочитаним, читанням вивчених напам’ять віршів, скоромовок, прислів’їв тощо. Таку перевірку пропонуємо здійснити за допомогою завдань двох типів:
І. Завдання, які дають можливість виявити, як учні/учениці вимовляють слова до ознайомлення з орфоепічним с правилом за підручником.
1. Назви предмети, зображені на малюнках (ложка, діжка, гриб, дід, жолудь, ніж, дзьоб, гарбуз, лебідь, голуб тощо).
2. Склади речення зі словами — назвами зображених предметів.
3. Прочитай речення, постав слова, що в дужках, у потрібній формі.
У нашому парку росте багато (берези). На полиці стоять дві (книжок). Школа придбала сто пар нових (лижі).
4. Доповни речення потрібними за змістом словами.
Дніпро широкий, а Прип'ять ... . Від нашого села до Тернополя далеко, а до Крéменця ... .
II. До другої групи завдань пропонуємо такі:
1. Прочитай напам'ять самостійно вивчений вірш.
БЕРІЗКА
Розплела берізка кóси
на веснянім вітерці,
опустила ніжку босу
в тиху воду на ріці,
мов зібралася до мене
вбрід на берег перейти.
Володимир Ладижець
2. Прочитай виразно текст.
ДРУГ НА ВСЕ ЖИТТЯ
Хороша книжка — все одно, що хороший друг.
Тож недаремно Всеукраїнську операцію «Живи, книго» підтримують усі школярі. В колах створюються «книжкові лікарні», звідки старі книги знову виходять приємними на вигляд. За допомогою ножиць, картону і клею зробити це зовсім неважко.
Але набагато краще берегти книгу так, щоб потім не довелося її лікувати.
Пам'ятай, що книжка — це твій найкращий друг і порадник у житті.
Здійснюючи спостереження за звуковими парами дзвінких і глухих приголосних, привчаємо учнів/учениць стежити не тільки за звучанням, а й за способом вимовляння кожної пари звуків. При цьому вчителеві/вчительці треба мати на увазі, що дзвінкий і глухий кожної пари диференціюються тільки на основі акустичного протиставлення (їхнього звучання). Артикуляційного протиставлення для звуків, які складають таку пару, не існує. Тому в розмежуванні схожого і відмінного в цих звуках слід спиратися як на мовленнєво-рухові (кінестетичні), так і на слухові відчуття дітей. Цього можна досягти, зокрема, застосуванням прийому беззвучного артикулювання звукових пар: [д] — [т], [д'] — [т'], [б] — [п], [ж] — [ш], [з] — [с], [з'] — [с'], [
] — [ц] та ін.
Беззвучно артикулюючи дзвінкий і глухий приголосний кожної пари, а отже, зосереджуючи при цьому увагу тільки на місці і способі їхнього творення, учні/учениці швидко переконуються в абсолютно однаковому способі вимовляння звуків кожної пари. Потім, вимовляючи звукові пари вголос, вони виявляють відмінні ознаки: під час вимовляння глухих чуємо тільки шум, а під час вимовляння дзвінких — шум і голос, причому переважає голос.
Добираючи навчальний матеріал для засвоєння учнями/ученицями літературної вимови слів із дзвінкими приголосними, слід спочатку пропонувати їм слова, у яких ці звуки знаходяться в позиції перед голосними. Від цих слів, сприйнятих на слух, учні/учениці утворюють форми (чи добирають спільнокореневі слова), у яких дзвінкі приголосні опиняються перед глухими або в кінці слова. У вправах такого типу опорні слова, які диктує вчитель/учителька, слугують для дітей контрольним орієнтиром як для вимови, так і для написання дібраних чи утворених слів. Наприклад:
1. Запиши слова, утворюючи від них нові за зразком.
Зразок: Груба — грубка.
Борода — (борідка), коза — (кізка), ягода — (ягідка) та ін.
2. Запиши слова і добери до них нові слова за зразком.
Зразок: Возик — віз.
Ножик — (ніж), дідок — (дід), льодок — (лід), садок — (сад), грибок — (гриб), горбик — (горб).
Наступним кроком у формуванні навички літературної вимови і правопису слів із дзвінкими приголосними слугують вправи на слухове сприйняття слів із цими звуками, що стоять перед приголосними або в кінці, та на добір до них спільнокореневих із дзвінкими звуками у так званій «сильній» позиції — перед голосними. Такі вправи виступають водночас засобом контролю за вимовлянням (слухові сприйняття) і засобом закріплення вмінь практично застосовувати вивчене правило. Наприклад:
✵ Запиши слова, добери до кожного з них «ласкаве» слово.
Книжка — (книжечка), ложка — (ложечка), діжка — (діжечка), різка — (різочка), казка — (казочка), коробка — (коробочка), кладка — (кладочка).
Записавши слово на слух, учень/учениця добирає до нього за зразком або утворює спільнокореневе, яке водночас є і перевірним для записаного, а отже, виступає своєрідним контролем правильності написання, а у випадку допущеної помилки — сигналом для її виправлення.
З метою цілеспрямованого загострення слухової уваги учнів/учениць, удосконалення вмінь диференціювати дзвінкі і глухі звуки за їхніми акустичними ознаками, радимо застосовувати вибіркові слухові диктанти. Наприклад:
1. Познач (у квадратних дужках) тільки дзвінкі приголосні звуки, що чуються у словах: зошит, дуб, жабка, дзиґа, дзьоб, сито, діжка.
2. Запиши тільки слова із дзвінкими приголосними вкінці: сад, ріг, ліс, лебідь, хлопець, ґудзь, страх, гараж, голуб, сніп, сніг.
3. Послухай загадки і відгадай їх. Вибери і запиши тільки L слова із дзвінкими приголосними в кінці та в середині <- перед глухими.
Без рук, без ніг, а на дерево пнеться. (Хміль.)
І не човен, і не віз — їхать добре, аби вліз. (Човен.)
Сидить бабка на грядках, вся в латках. (Капуста.)
Узгодженню зорових і слухових відчуттів з артикуляційними діями, що є особливо важливим у роботі зі словами, які пишуться за фонетичним принципом, значною мірою сприяють самодиктанти. Для самодиктантів доцільно використовувати невеличкі вірші, що легко запам’ятовуються, насичені виучуваними звуками. Учитель/учителька має стежити за тим, щоб вірш, який учні/учениці мають записати з пам’яті, був засвоєний ними з дотриманням літературної вимови. Наприклад:
СІЧЕНЬ
Січень-ткач полотна білі
тче, щоб землю одягти.
Стелить з пуху заметілі,
щоб посіви зберегти.
Одягає шати срібні
кожній липі і дубку,
пританцьовуючи дрібно
од морозу на льодку.
Тамара Коломієць
СНІЖИНКИ
Білий падає сніжок,
заміта доріжки.
Вибіг зайчик погулять —
заморозив ніжки.
СНІЖИНКИ
З неба падають сніжинки
на дерева, на будинки,
на майдани, на садки,
на ялинки, на дубки.
ЛІСОРУБ
Лісоруб зрубає дуб,
з нього потім зроблять зруб,
а на зруб постелять стелю,
щоб закінчити оселю,
молотками вдарять дзвінко
і накриють дахом з цинку.
Буде в домі тепло й гарно —
дуб у лісі ріс не марно.
Валентина Ткаченко
Спостереження свідчать, що під час написання слухового диктанту, навіть за умови правильного диктування вчителем/учителькою слів із дзвінкими приголосними, все ж частина дітей припускається помилок на заміну букв б і п, з і с, д і т та ін. Ще більше таких помилок трапляється в самостійних роботах школярів/школярок і навіть у завданнях на списування. Причина цих помилок полягає в тому, що, записуючи кожне слово, діти стихійно артикулюють при цьому склади, окремі звуки. Беззвучне вимовляння однакових за артикуляцією парних дзвінких і глухих звуків викликає однакові мускульні відчуття, що й призводить до змішування літер на їхнє позначення. З огляду на зазначене, на початковому етапі опрацювання теми особливо зростає роль методичного прийому напівголосного проговорювання слів під час списування, самостійного письма, навчального і навіть контрольного диктанту. Окремих дітей, у яких слабко розвинений внутрішній мовленнєвий слух, необхідно спонукати і навіть вимагати від них вимовляти під час письма слова напівголосно або й уголос. Застосування прийому напівголосного проговорювання значно зменшує кількість помилок, особливо фонетико-графічних — на пропуск, заміну, переставляння і вставляння зайвих літер у словах.
Учителі/вчительки повинні враховувати важливу рису української літературної вимови — чітке вимовляння дзвінких приголосних у кінці слова і складу перед наступним глухим. Виробленню в молодших школярів/школярок правильної вимови і навички орфографічного письма таких слів сприяють: використання аудіозаписів діалектного і літературного мовлення з наступним зіставленням їх, робота з орфоепічними картками, вправи на списування з напівголосним проговорюванням, зіставлення звукових і графічних моделей слів.