Нова українська школа: організація медіаосвіти в початковій школі - Старагіна І. П., Волошенюк О. В., Мокрогуз О. П., Ганик О. В. 2021
1.2. Ключові принципи освіти з медіаграмотності
Розділ І. Що необхідно знати вчителеві початкової школи про медіаграмотність
Концепція впровадження медіаосвіти в Україні (2016) визначає медіаграмотність як «уміння користуватися інформаційно-комунікативною технікою, виражати себе і спілкуватися за допомогою медіазасобів, успішно здобувати необхідну інформацію, свідомо сприймати і критично тлумачити інформацію, отриману з різних медіа, відділяти реальність від її віртуальної симуляції, тобто розуміти реальність, сконструйовану медіаджерелами, осмислювати владні стосунки, міфи і типи контролю, які вони культивують».
Концепція впровадження медіаосвіти в Україні https://cutt.ly/bgnsitp
Що покликане сприяти формуванню медіаграмотності? Відповісти на це питання надзвичайно важливо, аби в подальшому вибудовувати конкретні кроки щодо визначення ключових принципів освіти з набуття медіаграмотності. Крім того, це дозволить з’ясувати, як стати медіакомпетентним, тобто розуміти контекст функціонування медіа, бути здатним передавати медіакультурні цінності, смаки і стандарти, ефективно взаємодіяти з медіа- простором, створювати нові елементи медіакультури сучасного суспільства, реалізувати активну громадянську позицію.
Взаємозалежності в галузі медіаосвіти
Ключові принципи освіти з медіаграмотності пройшли значний шлях свого становлення. Наприкінці 90-х років ХХ ст. американський медіапедагог Д. Леверанз систематизувала основні вимоги до знань і вмінь учнів шкіл різних штатів США у процесі медіаосвіти. Ось основні з них:
► учні повинні мати доступ до друкованих, візуальних та електронних медіа;
► учні повинні володіти термінологією медіаосвіти;
► учні повинні розуміти, що всі медіатексти містять «повідомлення» (messages);
► учні повинні вміти «декодувати» й аналізувати (за допомогою так званого «критичного аналізу») медіатексти в історичному, соціальному та культурному контекстах, усвідомлюючи при цьому зв’язки між аудиторією, медіатекстом і навколишньою дійсністю;
► на основі отриманих знань учні повинні мати змогу не лише створювати й аналізувати власні медіатексти та медіапроєкти, а й ті, що були створені іншими людьми.
У 2003 році групою міжнародних експертів із медіаосвіти було визначено пріоритетність основних цілей медіаосвіти / медіаграмотності (media education / media literacy).
Основні цілі медіаосвіти / медіаграмотності
1. Розвивати здатність до критичного мислення / критичної автономії особистості.
2. Розвивати здібності до сприйняття, оцінки, розуміння, аналізу медіатекстів.
3. Готувати людей до життя в демократичному суспільстві.
4. Розвивати знання соціальних, культурних, політичних та економічних смислів і підтекстів медіатекстів.
5. Навчати декодуванню медіатекстів / повідомлень.
6. Розвивати комунікативні здібності особистості.
7. Розвивати здатність до естетичного сприйняття, оцінки, розуміння медіатекстів, оцінки естетичних якостей медіатекстів.
8. Навчати самовиражатися за допомогою медіа.
9. Навчати ідентифікувати й інтерпретувати медіатексти, експериментувати з різними способами технічного використання медіа, створювати медіапродукти / тексти.
10. Давати знання з теорії медіа та медіакультури.
11. Давати знання з історії медіа та з медіакультури1.
Означений вище перелік цілей хоча й не є вичерпним, однак наочно демонструє загальні тенденції того, яких принципів повинні дотримуватися педагоги, формуючи медіаграмотність своїх учнів.
Згодом, у 2007 році, фахівці «Альянсу за медіаграмотну Америку» розробили «Ключові принципи освіти з медіаграмотності в США»2. Мету такої освіти вони вбачають у розвитку звички ставити запитання, навичок критичного мислення, ефективної комунікації та активної громадянської позиції.
Нижче пропонуємо ознайомитися з основними пунктами ключових принципів:
1. Освіта з медіаграмотності вимагає активного залучення та критичного мислення стосовно повідомлень, які ми отримуємо і створюємо.
Це означає, що медіаповідомлення й медіатексти створені кимось і з певною метою. Вони можуть впливати на світогляд, цінності, поведінку та суспільні процеси, адже медіамеседжі містять цінності та погляди, що притаманні суспільству. Споживачі, щоб сформувати своє розуміння медіамеседжів, використовують власні навички, переконання та досвід. Освіта з медіаграмотності навчає ставити запитання, які дозволять учням глибше розуміти медіа.
2. Освіта з медіаграмотності розширює концепцію грамотності (читання і письмо), щоб включити всі види медіа.
Уміння читати і писати має ті ж принципи, що й освіта з медіаграмотності, що так чи інакше поєднується з іншими формами грамотності (друкованою, візуальною, технологічною, інформаційною тощо). Ці форми грамотності передбачають аналіз і вираження думки (наприклад, учні можуть виражати свої ідеї через різні форми медіа). Крім того, медіаграмотність може бути інтегрована в усі шкільні дисципліни через використання широкого спектра медійних «текстів» у викладанні цих дисциплін. У контексті Нової української школи освіта з медіаграмотності доводить, що зміни в освітньому процесі постійно потребують нових методик і нових підходів у викладанні, а як наслідок — додаткового оснащення класу інструментами для роботи з медіа.
Водночас зауважимо, що навчання медіаграмотності не є політично заангажованим. Це насамперед — навчальна дисципліна, яка фокусується на зміні освітньої практики та посиленні знань і навичок учнів, пов’язаних з медіа.
3. Освіта з медіаграмотності створює і зміцнює навички для учнів різного віку. Як і грамотність, ці навички вимагають інтегрованої, інтерактивної і повторної діяльності учнів.
Медіаграмотність — це не законсервовані знання і вміння, які ми набули раз і назавжди, тобто на все життя. Це — набір компетентностей, знань, умінь, ставлень і дій, які постійно розвиваються. Освіта з медіаграмотності не може вирішити свої завдання впродовж одного дня, тижня чи навіть місяця. Вона залучає учнів різноманіттям навчальних стилів, необмежених можливостей для практики і розвитку навичок аналізу й самовираження. Така освіта стає ефективною, якщо базується на тих же засадах, що і практики Нової української школи. Освіта з медіаграмотності створює навички, а не відлякує людей можливим шкідливим ефектом медіа, не ухвалює рішень щодо доступу до медіа певної категорії людей.
4. Освіта з медіаграмотності розвиває інформованість мислячих та зацікавлених громадян, що важливо для демократичного суспільства.
Те, «ЯК ми навчаємо», так само важливо, як і те, «ЩО ми навчаємо». Така освіта сприяє громадянській зацікавленості учнів і посиленню розуміння їхніх прав та обов’язків, створюючи реалістичного, а не цинічного громадянина, заохочуючи його поважати різні погляди, незалежні медіа. Звинувачення і цензура у жодному випадку не сприятимуть медіаграмотності дитини. Освіта з медіаграмотності формує в учнів навички, необхідні для відповідального використання медіа, а також є відкритою платформою, коли клас перетворюється на місце, де учнів поважають, цінують та прислуховуються до їхніх думок.
5. Освіта з медіаграмотності визнає, що медіа — це складник культури, що функціонує як агент соціалізації.
У процесі набуття медіаграмотності залучаються альтернативні медіа та міжнародний досвід. Інтеграція медіатекстів дозволяє представляти різні думки, погляди та спільноти і звертатися до складних тем. Але освіта з медіаграмотності не починається із тверджень, що «медіа непослідовні» або ж що «медіа — це неабияка проблема».
6. Освіта з медіаграмотності доводить, що люди для кращого розуміння медіамеседжів використовують індивідуальні навички, переконання і досвід.
Під час набуття знань із медіаграмотності в жодному випадку не йдеться про те, щоб думати завченими категоріями (на зразок — які медіамеседжі «гарні», а які «погані»), а насамперед звертається увага на те, як учні можуть зробити поінформований вибір і як сприйняття медіамеседжів співвідноситиметься з їхніми цінностями. Освіта з медіаграмотності визнає, що інтерпретація медіатекстів учнями може відрізнятися від їх інтерпретації вчителем і при цьому не бути хибною. Аналіз медіаповідомлень покликаний допомогти учням зрозуміти та цінувати різні погляди та думки.
Як відомо, навчання у сфері медіаграмотності перебуває на стику різних дисциплін. Тому залежно від ситуації і цілей можуть бути використані різні підходи. ЮНЕСКО у 2012 році було визначено декілька педагогічних аспектів формування медійної та інформаційної грамотності, які є актуальними й нині:
► Естетичні та креативні навички: здатність учнів із допомогою вчителя сприймати, створювати й інтерпретувати медіаконтент. За цих обставин учень складатиме і розповідатиме історії, матиме уявлення про побудову сюжету, порівнюватиме особистий досвід і почуття героя з власними, навчиться висловлювати свої почуття словами та образами. Використовуючи медіа, учень, з одного боку, отримує від цього задоволення, а з іншого — повинен знати свої медіапотреби, розвивати власне розуміння медіа, вчитися висловлюватися, виявляючи індивідуальність у процесі створення медіаконтенту. Завдання ж учителя — допомогти учневі сформувати повагу до авторів, закласти основні принципи авторського права.
► Інтерактивні навички: здатність спілкуватися за допомогою медіа. Ці навички можуть бути розвинені у процесі інтерактивного навчання і практики, коли учні вчаться висловлювати свої думки і припущення, співпрацюють у групі, допомагаючи товаришам, навчаються разом з іншими. Учень сприймає різні точки зору, представлені в медіа, вчиться дискутувати, прислухається до думок інших людей, аналізує їх. Учень у процесі набуття медіаграмотності знайомиться з принципами свободи слова, усвідомлює різницю між приватним і публічним простором у медіа.
► Навички критичного аналізу: стосуються вміння інтерпретувати і розуміти значення різних медіамеседжів. Учень у процесі навчання медіаграмотності зможе аналізувати зміст медіаповідомлень. Він уміє зіставляти свої цінності та установки з тими, що представлені в медіа; розуміє різницю між фактом і вимислом, може інтерпретувати та оцінювати медіаконтент, використовуючи різні аналітичні інструменти. З допомогою вчителя він знатиме, що зміст медіа не тільки залежить від вибору авторів і замовників, а також може по-різному трактуватися. Учень здатний розпізнати, що знаходиться під оболонкою медіаконтенту. Надзвичайно важливо, щоб він почав ставити запитання за змістом повідомлення з медіа і розумів, як працюють стереотипи. На пропедевтичному рівні учням початкової школи має бути відомо про комерційні, політичні та ідеологічні цілі медіа, вони можуть визначити мету, цільову аудиторію джерел, оцінити ступінь надійності, точності, значення, нейтральності та відкритості наданої інформації.
► Навички з управління інформацією: стосуються ключових понять і концепцій, що описують потреби учня в знаннях, який відповідно використовує різні джерела, щоб задовольнити свої потреби в інформації. Учні розуміють, що отримана інформація може доповнити або спростувати вже відому йому інформацію, внаслідок чого з’являються нові знання. Навчитися шукати інформацію, використовуючи різні канали і методики, варіюючи та модифікуючи пошукові стратегії, — неабияк важливо. Водночас дитина має зрозуміти основні переваги та недоліки використаних джерел, а також те, як обирати інформацію для своїх текстів.
Головним завданням запровадження медіаосвіти стає знаходження інноваційних педагогічних прийомів, що сприятимуть формуванню знань про медіа, та практичних навичок щодо роботи з ними.
П’ять ключових питань медіаграмотності
1. Хто створив це повідомлення?
2. Які творчі засоби були використані, щоб привернути мою увагу?
3. Чому різні люди по-різному сприймають меседжі?
4. Які цінності, ідеї і погляди представлено чи пропущено у цьому повідомленні?
5. Чому це повідомлення було поширене?
Уперше такі питання були сформульовані у 1989 році Британським інститутом кіно й із розвитком медіа поступово трансформувалися. Проте їх суть залишається незмінною: ці питання концентруються навколо таких основних категорій, як: авторство, мета, вплив, авдиторія, реакція, зміст, технології, інтерпретації.
П’ять ключових принципів медіаграмотності
1. Усі медіаповідомлення сконструйовані.
2. Медіаповідомлення мають унікальну творчу мову, форми і системи символів, а також притаманні їм правила.
3. Різні люди сприймають одні й ті ж медіаповідомлення по-різному.
4. У медіаповідомлення вбудовано цінності та погляди.
5. Більшість медіаповідомлень створюються задля здобуття прибутку / влади.
Ключове питання #1
► Хто створив це повідомлення?
Ключовий принцип #1
Усі медіаповідомлення сконструйовані.
Ключове слово: авторство.
Чільні запитання:
► Що це за текст?
► З яких елементів (блоків) він складається?
► Чи подібний він, чи відрізняється від інших зразків того ж жанру?
► Які технології були використані під час його створення?
► Що можна було зробити по-іншому?
► Скільки людей створювало це повідомлення? У чому полягала їхня робота?
Досліджувати поняття авторства в медіаграмотності — значно глибше, ніж просто дізнатися, чиє ім’я розміщене на обкладинці тієї чи іншої книги або хто створив певний фільм.
Ключове питання / принцип № 1 відкриває два основні усвідомлення про масмедіа — «сконструйованість» та вибір. Перше — хоча й просте, однак глибоке розуміння того, що всі медіатексти насправді — «неприродні», хоча й виглядають, як «справжні». Тексти масмедіа створюються подібно до того, як зводяться будинки чи прокладаються шосейні дороги, а саме: виготовляють план; закуповують будівельні матеріали; наймають працівників, які згодом виконають роботу.
Коли ми проглядаємо нічні новини, проходимо повз вуличний рекламний щит або читаємо політичний флаєр, то вже розуміємо, що дане медіаповідомлення є «штучним», написаним конкретною людиною (зазвичай кількома людьми), а його зображення відредаговане таким чином, щоб відразу захопити нас у «полон», тобто талановита команда попрацювала непогано, поєднавши все це в одне ціле.
Друге усвідомлення полягає в тому, чому саме цей засіб обрано. Якщо певні слова промовляються, то інші відповідно — відкидаються; якщо одну картинку обрано, то десятки — відхилено; якщо історія має певне завершення, то, безперечно, були й інші можливі кінцівки. Ми як авдиторія не бачимо і не чуємо відхилених слів, зображень чи закінчень. Ми можемо побачити, почути чи прочитати лише те, що вже прийнято напевно! Нам ніхто ніколи не пояснює, чому було обрано саме це.
Таким чином, усе, що «сконструювала» група людей, стає «нормальним» для решти. Як повітря, яким ми дихаємо, медіа та їхні повідомлення можуть сприйматися як щось належне й беззаперечне. Масмедіа насправді «нереальні», але вони безвідмовно впливають на людей. Чому так відбувається? А тому, що ми сприймаємо і наділяємо відповідним сенсом будь-які повідомлення, якими нас «забезпечили» їхні творці.
Успіх медіатекстів залежить від їхньої навмисної природності, адже при цьому ми вимикаємо телевізійне шоу, яке виглядає «фейковим». Але правда в тому, що все це — фейк (навіть новини!). Хоча це не означає, що ми не можемо насолоджуватися фільмом і підспівувати, слухаючи улюблений компакт-диск.
Мета ключового питання № 1 у тому, щоб просто розкрити складності медійної «сконструйованості», штучності, тобто створити критичну дистанцію, щоб мати змогу поставити інші важливі питання.
Ключове питання #2
► Які творчі засоби були використані, щоб привернути мою увагу?
Ключовий принцип #2
Медіаповідомлення мають унікальну творчу мову, форми і системи символів, а також притаманні їм правила.
Ключове слово: формат.
Чільні запитання:
► Що ти помічаєш ... (яким способом побудовано повідомлення)?
► Кольори? Форми? Розмір?
► Звуки, слова? Тиша?
► Реквізит, локація, одяг?
► Рух?
► Композиція? Освітлення?
► Де розміщено камеру?
► Який ракурс камери?
► Як розповідається історія візуально?
► Що роблять люди в кадрі?
► Чи наявні якісь символи?
► Візуальні метафори?
► Чи апелює до емоцій?
► Чому це здається «справжнім» / реальним?
Друге ключове питання допомагає дослідити «формат» медіаповідом- лення; вивчити, яким чином воно побудоване; довести, які творчі компоненти (слова, музика, колір, рух, кут камери тощо) використані під час конструювання. Мета ключового питання № 2 — допомогти учням створити власний перелік контрольних запитань, який вони можуть застосовувати будь-коли й до будь-якого медіаповідомлення. Щоб скласти цей перелік, ми, по-перше, маємо розуміти, як побудовані такі повідомлення. Учні, які опанують це, усвідомлять, що всі форми комунікації — журнали, реклама чи фільми жахів — залежать від виду «творчої мови»: який колір використано, щоб викликати різні почуття; як нахил камери посилює близькість; як загрозлива музика посилює страх.
«Що ти помічаєш?» — одне з найважливіших запитань, які потрібно ставити під час занять із медіаграмотності. Звісно, всі відповіді прийнятні, адже різні люди помічають різні речі (детальніше про це розповімо в ключовому питанні № 3). Зважаючи на те, що безліч медіаповідомлень, зокрема й новини, надходять до нас візуально, важливо, щоб учні засвоїли основи візуальної грамотності (освітлення, композицію, розміщення камери, монтаж, використання реквізиту, мову тіла, символи тощо), а також те, як використання цих способів впливає на результат, який ми отримуємо після повідомлення. Розуміння граматики, синтаксичної та метафоричної системи медіа, особливо візуальної мови, не лише допомагає нам бути менш сприйнятливими до маніпуляцій, а й збільшує задоволення від медійної інформації як побудованого «тексту».
Так само, як письмо вдосконалює не лише навички читання, а й здатність отримувати задоволення від гарного твору, найкращим способом зрозуміти те, як конструюються медіа, — це самому створити соціальну рекламу, вебсайт, розробити промоційну кампанію для певної події в школі. Що ближчий проєкт до реального світу, то краще. Цифрові камери та комп’ютерні програми легко забезпечать інтеграцію творчих проєктів на заняттях: від ілюстрування власних історій у дитячому садку до створення відеодокументальних фільмів у старших класах.
Чотири основні мистецькі дисципліни — музика, танець, театр та візуальні мистецтва — допоможуть забезпечити контекст, завдяки якому можна набути навичок аналізу, інтерпретації та оцінювання разом із можливостями самовираження та креативного виробництва.
Ключове питання #3
► Чому різні люди по-різному сприймають меседжі?
Ключовий принцип #3
Різні люди сприймають одні й ті ж медіаповідомлення по-різному.
Ключове слово: авдиторія.
Чільні запитання:
► Чи переживав ти колись щось подібне у своєму житті?
► Чи близьке тобі представлене тут?
► Про що ти дізнався, переживаючи / сприймаючи медіатекст?
► Скільки інших інтерпретацій медіатексту могло бути? Як ти дізнатися про це?
► Чи інші погляди такі ж важливі, як і твій?
► Чим можна пояснити різні реакції?
Як авдиторія взаємодіє з медіа? Наші тіла зазвичай не встигають за нашими думками, адже подумки ми постійно намагаємося пов’язати те, що слухаємо, бачимо чи читаємо, з усім, що нам відомо.
Ключове питання / ключовий принцип № 3 охоплює дві важливі ідеї: по-перше, кожна людина взаємодіє з медіа по-своєму; по-друге, наша схожість створює спільні смисли.
Поміркуймо: двоє людей, які сидять поруч, абсолютно індивідуально споглядають один і той же фільм і чують одну й ту ж пісню. Навіть батьки та діти, члени однієї родини, по-різному «бачать» одне й те ж телешоу! Сприйняття медіамеседжу залежить від особистого життєвого досвіду (національних, культурних, вікових, освітніх, статевих відмінностей тощо), тому кожна людина інтерпретує побачене зі своєї точки зору.
Перелік чільних запитань у ключовому питанні № 3 не дозволяє говорити про телеглядача як пасивне «тіло на дивані». Ми можемо цього не усвідомлювати, але кожен із нас, навіть малюки, постійно намагається «усвідомити» по-своєму те, що бачив, чув чи читав. Чим більше запитань ми можемо поставити стосовно того, як ми та ті, хто нас оточує, сприймають повідомлення, тим більше ми готові прийняти чи відхилити це.
Те, чим і як ми подібні між собою, надзвичайно важливе для усвідомлення того, як виробники медіа «орієнтуються» на різні верстви населення, щоб впливати на їхні думки або й того більше — «продавати» їм свій «продукт». Поняття «цільова авдиторія» більш ґрунтовно буде розглянуте нами в ключовому питанні № 5.
Зрештою, вивчення цього питання спонукає вчителів до того, що вони повинні бути не тільки відкриті для різних інтерпретацій своїх учнів, а й мають пам’ятати, що однакове медіаповідомлення сприймається ними та їхніми учнями абсолютно по-різному.
Мета медіаграмотності — не спонукати учнів до створення однієї «правильної» інтерпретації, запропонованої вчителем, а передусім допомогти усвідомити, як «сконструйоване» медіаповідомлення допоможе їм не тільки створити власну інтерпретацію, а й згодом обґрунтувати її.
Ключове питання #4
► Які цінності, ідеї та погляди представлено чи пропущено в цьому повідомленні?
Ключовий принцип #4
У медіаповідомлення вбудовано цінності та погляди.
Ключове слово: контент.
Чільні запитання:
► Які типи поведінки / наслідки зображено?
► Який тип особистості читача / глядача / слухача запропоновано ідентифікувати?
► Які питання виникають під час перегляду / читання / слухання повідомлення?
► Які ідеї чи цінності «продає» повідомлення?
► Які політичні (економічні) ідеї поширює повідомлення?
► Які судження чи настанови формують наше ставлення до інших людей?
► Який світогляд просуває повідомлення?
► Які ідеї чи перспективи пропущені?
► Як би ти шукав те, чого не вистачає?
Роздумуючи над змістом медіаповідомлень, варто пам’ятати, що медіа, які не транслюють жодних цінностей, у природі не існують і ніколи не існуватимуть. Усі медіа тонко просувають меседжі про те, хто для них важливий і відповідно — що важливе.
Також, зважаючи на те, що всі медіаповідомлення сконструйовані, вибір сам собою вже має бути зроблений. Він насамперед відображає цінності та погляди тих людей, які конструюють ці повідомлення. Рішення про вік, стать або расу персонажа, його спосіб життя, ставлення та поведінку, які зображуються, вибір оточення (міське / сільське, заможність / бідність тощо), а також дії та реакції в сюжеті — усе це лише поодинокі приклади того, як цінності «вбудовуються» в телешоу, фільм чи рекламу. Навіть у новини медійники «вбудовують» цінності, коли вирішують, які сюжети йтимуть першими, скільки часу вони займатимуть, який тип зображень при цьому буде обрано тощо.
Іноді медіавиробники (як і кожен із нас) недбало ставляться до узагальнення (гнучкі спостереження) і воно переростає в стереотип, з якого випливають «жорсткі» висновки. Ми віримо, що вони, однак, прагнуть справедливості та балансу між різними ідеями та поглядами. Проте ми повинні знати, як віднайти альтернативні джерела як щодо новин, так і щодо розваг; мати змогу оцінити альтернативи так само, як і «вбудовані» в повідомлення цінності.
Для ключового питання / принципу № 4 це не лише ідеї та цінності, вбудовані в медіаповідомлення, а ще й цінності мейнстрімних медіа, що таким чином утверджують наявну соціальну систему.
Це пояснює дві основні скарги більшості людей стосовно медіа:
1) не надто популярним або новим ідеям іноді досить непросто «достукатися» до широкого загалу, особливо, якщо цей загал іде всупереч загальновизнаним нормам і переконанням;
2) якщо не оскаржувати віджилі / застарілі переконання, то вони перетворюються на стереотипи, ще більше обмежуючи наше розуміння та поціновування світу.
Якщо нам під силу допитливо та раціонально ідентифікувати як явні, так і приховані значення в опосередкованій презентації чи то в переліку новин або розваг, зокрема і в онлайн-просторі, то, безумовно, будемо свідомо ухвалювати рішення про те, сприймати чи відхиляти нам певне меді- аповідомлення. Це важливо для побудови відповідального громадянства в демократичному суспільстві.
Ключове питання #5
► Чому це повідомлення було поширене?
Ключовий принцип #5
Більшість медіаповідомлень створені задля здобуття прибутку / влади.
Ключове слово: мета.
Чільні запитання:
► Хто створив та поширив повідомлення?
► Чому його поширено?
► Звідки тобі про це відомо?
► Кому воно адресоване?
► Що просувається в цьому повідомленні? Про що йдеться?
► Хто заплатив за це повідомлення?
► Хто матиме користь від повідомлення: суспільство, приватні особи, фізичні особи, установи?
► Які економічні чинники вплинули на створення і поширення цього повідомлення?
За допомогою ключового питання / принципу № 5 ми розглядаємо мотив або мету медіаповідомлення: як на нього впливають бізнес або ідеологія. Щоб відповісти на повідомлення належним чином, нам потрібно вміти бачити далі від базових змістовних функцій медіа (інформування, переконання чи розваги). Значна частина світових медіа розвивається як комерційний бізнес. Багато хто не замислюється над тим, що медіа не просто розміщують рекламу для авдиторії, а й продають авдиторію рекламодавцям!
Справжнє призначення програм на телебаченні або статей у журналі — створити авдиторію (відповідно задавши їй сприйнятливий настрій), щоб медіа згодом могли продати час або місце рекламодавцеві. Дослідження того, як медіаконтент — телевізійні шоу, журнали, вебсайти — робить глядачів та читачів різного віку сприйнятливою цільовою авдиторією для рекламодавців — одне з найбільш захоплюючих занять у процесі навчання медіаграмотності.
Ґрунтовно вивчаючи мету повідомлення, можна розкрити проблему медіавласності та її вплив на суспільство. Питання спонсорування розважального контенту для багатьох людей набагато терпиміше, ніж, скажімо, комерційний вплив на новини. Питання мотивації повідомлень кардинально змінилося, адже мережа «Інтернет» стала міжнародною платформою, за допомогою якої групи та організації (навіть окремі особи!) мають доступ до потужних інструментів, які можуть переконати оточення у тій чи іншій думці. З іншого боку, інтернет надає безліч інструментів, які дозволять перевіряти джерела та розрізняти достовірні ресурси.
Учні, які оволодіють навичками медійної та інформаційної грамотності, зможуть:
1) розуміти вплив медіа та форми подання інформації в них;
2) приймати поінформовані та незалежні рішення;
3) отримувати нову інформацію про навколишній світ;
4) формувати почуття спільності;
5) підтримувати публічний дискурс;
6) продовжувати навчання впродовж усього життя;
7) створювати інформацію;
8) мислити критично;
9) використовувати медіа для самовираження і творчості;
10) використовувати медіа, дотримуючись міркувань безпеки і відповідальності;
11) брати участь у житті демократичного суспільства і глобальної інформаційної мережі3.
Форми і способи вираження медіа постійно розвиваються. Як наслідок — навички медійної та інформаційної грамотності також повинні безперервно вдосконалюватися. Окремо взята людина навряд чи зможе набути всіх наявних навичок медійної та інформаційної грамотності, але кожен повинен оновлювати та вдосконалювати ті, які він уже має. Що активніше учні застосовуватимуть вказані навички в галузі медійної та інформаційної грамотності, то ґрунтовнішим і глибшим буде розуміння ними медіа та їх структур.
Таким чином, незважаючи на наявність різноманітних підходів щодо розуміння освіти з медіаграмотності, домінуючою залишається парадигма навчання критичному мисленню та автономії від медіа.
Медіаосвіта, інтегрована в шкільні дисципліни, покликана виконувати унікальну функцію підготовки школярів до життя в інформаційному просторі шляхом посилення медіаосвітнього аспекту під час вивчення різних навчальних дисциплін.
У процесі навчання в учнів, переконані, мають сформуватися такі вміння:
1) орієнтації в сучасному медіапросторі, розуміння основних принципів функціонування різних видів медіа;
2) розрізнення інформації за рівнем впливу на особистість, аналізу й критичної оцінки медіаповідомлення;
3) розшифровування та використання закодованої в медіамеседжах інформації;
4) опанування правил культури спілкування в інформаційному суспільстві та методів захисту від можливих негативних впливів у процесі масової комунікації;
5) збирання, обробки, збереження та передачі інформації; розрізнення та застосовування методів організації діяльності з використанням технології мультимедіа;
6) самостійного створення медіаповідомлень у галузі професійної діяльності.
Ключовим завданням запровадження медіаосвіти стає знаходження інноваційних педагогічних прийомів, що сприятимуть формуванню знань про медіа і практичних навичок щодо роботи з ними.
Ключові питання для аналізу медіамеседжів
1 Media Education and Media literacy: Experts Opinions. MENTOR. A Media Education Curriculum for Teachers in the Mediterranean. Paris: UNESCO.
2 Core Principles of Media Literacy Education. NAMLE.
3 Pedagogies of Media and Information Literacies (за матеріалами сайту ЮНЕСКО).