Нова українська школа: організація медіаосвіти в початковій школі - Старагіна І. П., Волошенюк О. В., Мокрогуз О. П., Ганик О. В. 2021

1.1. Що таке медіа
Розділ І. Що необхідно знати вчителеві початкової школи про медіаграмотність

Історії відомо лише п’ять способів комунікації: жест, зображення, мова, писемність, музика. Із давніх-давен люди комунікували, щоб обмінюватися між собою інформацією, передавати її для інших. Згодом вони навчилися передавати інформацію на відстані, сповіщаючи новини через передавальні пости, розташовані в зоні видимості один від одного, за допомогою сигналів.

Експерти вважають, що епоха масмедіа розпочалася тоді, коли медіаносій пройшов еволюцію від написів на кам’яній стіні до масового друку книжок, завдяки яким зупинити чи приховати якийсь контент стало неможливим. Книгодрукування спричинило масове передавання знань як вищої форми інформації.

У так званому «довгому» ХІХ столітті, що прославилося винаходами телефону, радіо, фотографії, кінематографу, людство навчилося передавати / тиражувати ще й візуальну та авдіовізуальну інформацію.

Наступний революційний етап — поява високошвидкісного інтернету, Web 2.0, коли споживачі інформації навчилися ділитися користувацьким контентом, коментувати й спілкуватися в режимі реального часу. Епоха Web 3.0 цілком десакралізувала роль тих, хто професійно виробляв інформацію: тепер кожен може створити контент і поширити на масову авдиторію.

На ці еволюційні зміни можна поглянути і з іншого боку: спочатку людство боролося проти монополістів (ченців-переписувачів, цензорів та ін.) за доступ до інформації, за свободу її поширення, зокрема тріумфом цього процесу став початок книгодрукування, що надало механізми для поширення масових обманів, породило феномен пропаганди і майстерність маніпуляцій, а сьогодні — і цілком унеможливило контроль над достовірністю інформації, яку ми споживаємо. Як наслідок — ланцюг передачі та сприймання інформації доповнився верифікацією, перевіркою, критичною дистанцією.

Цікаво!

Автори посібника «Медіа та інформаційна грамотність для старшокласників», створеного Міжнародним центром журналістики «Medianet» зауважили: «Цікава закономірність: розвиток комунікацій відбувався за схемою: «жест — мова — зображення — писемність», а розвиток технологій йде у зворотному порядку». Спочатку для взаємодії людина-комп’ютер використовувалася писемність — за допомогою клавіатури користувач уводив певні текстові команди. Згодом з’являється графічний інтерфейс — тепер більшість операцій із комп’ютером проводиться за допомогою кліка по «іконці», аналога стародавньої піктограми. До того ж, незалежно від операційної системи, більшість піктограм інтуїтивно зрозумілі: наприклад, шестерня означає «налаштування», а лупа — «пошук».

Масова комунікація — процес збирання, опрацювання та поширення інформації на масові авдиторії. Зазвичай каналами поширення виступають масмедіа.

Є ще один досить новий термін — мультимедіа — технологія, яка передбачає, що контент передається відразу кількома засобами — через музику, текст, відео, комп’ютерну графіку тощо.

Як медіа працюють у суспільстві?

Масмедіа у демократичних країнах із ліберальними ринковими відносинами позиціонуються як посередники між своїми читацькими / глядацькими / слухацькими авдиторіями, для яких вони працюють, та бізнесами, які розміщують у масмедіа свою рекламу (інформацію), спрямовану на ці авдиторії, тобто фінансово підтримують медіа, гарантуючи їм політичну незалежність. У цих країнах медіа ще називають «четвертою владою», адже вони мають винятковий вплив на життя суспільства, зокрема на три гілки влади — виконавчу, законодавчу та судову.

Медіа покликані:

► надавати громадянам інформацію, необхідну для ухвалення свідомих рішень;

► викривати несправедливість, небезпеку, неправомірність;

► запобігати введенню людей в оману;

► створювати платформи для обміну інформацією та думками.

Таким чином, медіа дають нам змогу ознайомитися з різними поглядами, думками та оцінками подій.

Крім того, контент, який виробляють масмедіа — новини, телешоу, телесеріали — потребує не тільки часових затрат, а й чимало коштів на виробництво. Лише дещо виготовляється окремими людьми, які працюють наодинці, все інше — це продукти досить затратної медіаіндустрії (зокрема йдеться про індустрію, що включає низку секторів).

Традиційний медіаконтент:

► мовлення (телебачення, радіо);

► друк (книжка, газета, журнал);

► рухомі зображення (кінофільм).

Розважальний медіаконтент:

► музичні записи;

► ігри;

► соціальні мережі.

Проте медіаіндустрія — це не моноліт, а передусім — конгломерація (поєднання) різних галузей, що створюють змістовний контент як активну діяльність.

Як працює медіакомпанія?

Ведення медіабізнесу підпорядковується тим же законам ринку, що і будь-яка інша справа. Єдине, чим він відрізняється від інших, — цей бізнес орієнтований на збирання, опрацювання, створення і поширення інформації за допомогою різноманітних форматів і платформ, а його метою є отримання прибутку від цієї діяльності.

Яке ж джерело прибутку в медіа? Медіаексперт Олег Хоменок пояснює це так: «Друковані медіа розміщують рекламу — спеціально підготовлену графічну чи текстову інформацію про товари, послуги і можливості, які пропонують різноманітні організації і люди. За це вони отримують кошти від рекламодавців. Реклама завжди орієнтована на те, щоб привернути увагу потенційного покупця і сформувати в нього бажання придбати товар або скористатися послугою, вплинути на його свідомість і запевнити в перевагах того чи іншого продукту. Також неабияку роль відіграє інформування споживачів за допомогою різноманітних позначок про те, що ця інформація має рекламний характер. Вартість реклами в друкованих медіа залежить від накладу видання і території її поширення. Реклама на телебаченні — це візуально організована інформація, яка оптично відокремлена від програмного контенту, зазвичай позначається як реклама і транслюється блоками. Також є форми представлення реклами, коли вона демонструється лише на частині екрану, але й тоді вона ідентифікується як рекламний продукт. Телевізійну рекламу поділяють на пряму і непряму (спонсорську). Пряма реклама являє собою розміщені в етері відеоролики, що рекламують товар чи торгову марку, а спонсорська — заставку перед програмою з оголошенням спонсора програми чи заходу».

Що «продають» медіа?

Медіа зазвичай працюють на дві авдиторії: споживачів інформації (читачів, глядачів, слухачів, користувачів) і рекламодавців. Якщо споживачам медіа продають інформацію, яка є для них важливою, корисною і цікавою, то рекламодавцям — довіру споживачів до інформації, яку вони поширюють; увагу і час, які споживачі приділяють медіаресурсові; якість і кількість авдиторії, необхідна рекламодавцеві, адже рекламодавець зацікавлений у тому, щоб, поширюючи інформацію серед авдиторії, у нього зросли продажі. Тому основне джерело прибутку в медіа — це реклама, а в друкованих медіа — ще й передплата.

У цифровому просторі намагатися визначити, де медіа, а де ні — все одно, що стріляти по цілі, яка зникає швидше, ніж ти наведеш на неї курок гвинтівки, адже носієм інформації може бути короткоформатний контент: повідомлення, носій або месенджер. Стрічки новин, як-от «Yahoo News», публікують спонсоровані історії, схожі на новини.

Між творчим контентом, рекламою та новинами немає чіткого розмежування: кожен медіапродукт може містити деталі всіх трьох елементів. Різні форми, наприклад, текст, фільми, музика, ігри тощо, можуть бути поєднані в мультимедійний медіатекст. Коментарі у вашій стрічці у фейсбуці, шоу на нетфліксі або відео вашої дитини на ютубі — усе це контент, який можна монетизувати. Кліки та завантаження — найкращий важіль монетизації. І це можуть зробити не лише медіакорпорації, а й пересічні громадяни. Часи, коли зірковий склад гарантував перегляд, відійшли в минуле. Сьогодні аматорське відео з нульовим бюджетом може легко обійти відеоконтент, якому передували мільйонні вкладення.

Що ще «продають» медіа?

Функція масмедіа — підтримати в масовій свідомості домінантну суспільну модель світу, зокрема й через встановлення «порядку денного». Відомо, що із 10-15 повідомлень (типова програма новин) людина може запам’ятати лише 2-3. Від того, де розміщена інформація, який обсяг часу витрачено на запитання, залежить увага авдиторії, а отже, і впливовість: потрапить чи не потрапить вона до повсякденного набору, який обговорюється. Саме «порядок денний» керує масовою свідомістю. Наприклад, в усіх країнах світу політики прагнуть, щоб саме їхня подія потрапила до інформаційного «порядку денного».

Вам цікаво, яка модель медіа працює в нашій державі? На думку авторів, вона гібридна: медіа зазвичай збиткові, такий собі «покруч» старої радянської традиції, коли медіа (засоби масової інформації — ЗМІ) обслуговували владу, та традиції нової, коли вони діють як «страховий поліс» олігархату, де питання самоокупності й доходів поступається політичній доцільності. Звісно, в Україні існує й діє кілька десятків успішних медійних компаній і медіаорганізацій, які намагаються створювати і поширювати якісний контент, проте їх частка незначна, як і доступ до масових авдиторій. Тому під час споживання української медіапродукції основним питанням критичної відстані зазвичай є «Хто власник цього медіа?».

Ніколас Луман, німецький соціолог, зауважував: «Ми так багато знаємо про масмедіа, що не можемо довіряти їм. Захищаючись, ми звинувачуємо їх у маніпуляції, проте це обвинувачення не призводить до якихось значущих наслідків, адже знання, запозичені в масмедіа, немов самі собою утворюють закриту самопідтримуючу структуру. Хоча ці знання ми й характеризуємо як сумнівні, все ж змушені на них зважати... Найімовірніше, краще говорити про «власне значення» або «власну поведінку» в сучасному суспільстві.».

Сьогодні цю «власну поведінку» називають не інакше, як «критичне мислення», що складає основний концепт медіаграмотності.

Вправа

1. З’ясуйте, як поширювалися знання та інформація в епоху:

► античності;

► середньовіччя;

► Ренесансу і Нового часу;

► технічних революцій;

► цифрового контенту.

2. З якими викликами була пов’язана кожна епоха?