#Щоденні «5». Тексти для слухання НУШ. 1 клас - Лиженко В. І. 2017

Тема 31 тижня: Моя родина

Андрій М'ястківський

Неня

— Розкажи-но, онучку, нені, що ми сьогодні бачили в гаю, — попросив Дмитрика дідусь Демид.

— Якій нені? — питає Дмитрик. — Де вона?

— Он збирається вечерю нам варити.

— Так то ж мама.

— Вона і мама, і неня.

— Мамо, ти неня? — допитується в мами Дмитрик.

— Так, синочку, — усміхається мама.

— Вона ще й матінка, матуся, — додає дідусь Демид.

— Чому так багато? — дивується малий.

— Бо така багата мова українська. Це ж гарно, Дмитрику.

— Гарно, — каже хлопчик, — і неня, і матінка, і матуся — це моя мама.

— Як по-різному можна називати матусю?

— А як ти називаєш свою маму?

Три дочки

(Татарська народна казка)

Жила в давні часи одна жінка. І було у неї три дочки. Багато доводилось працювати жінці, щоб одягнути, взути і прогодувати дочок.

А дочки росли хорошими. І виросли вони одна краща від іншої. І вийшли вони всі троє заміж, роз'їхались в різні сторони, і залишилась мати сама одна.

Ось минув рік, другий, третій. І сталося так, що захворіла мати. Ось і прохає вона білочку, яка жила в лісі поблизу:

— Білочко, білочко, поклич до мене моїх дочок.

Білочка одразу ж пострибала виконувати прохання.

Прибігла білка до старшої дочки, постукала у вікно.

— Ой лишенько, — сказала старша дочка, вислухавши білку. — Я одразу б до матусі побігла, та ось мені тази треба чистити.

А вона й справді тази чистила.

— Он як, — розсердилась білка, — тоді не розлучайся довіку із своїми тазами!

Тільки-но вона це сказала — вмить стулилися тази, і перетворилася старша дочка на черепаху.

А білка тим часом до середньої дочки прибігла, розповіла їй сумну вість про матір.

— Ох, побігла б я до матусі, та ось треба полотно до ярмарку кінчати.

А вона і справді полотно ткала.

— Он як, — розсердилась білка, — тоді все своє життя тільки те й роби — полотно тчи!

Тільки-но вона це сказала — і середня дочка враз перетворилася на павука.

А коли білка у віконце до молодшої дочки постукала, та тісто місила. Як почула, що матері погано, руки не витерла — побігла до неї.

— Добре у тебе серце, — сказала білочка. — Тож нехай і люди добрими до тебе завжди будуть. Живи, люба, щасливо і людей роби щасливими! І люди любитимуть тебе і добро твоє ніколи не забудуть.

Так воно і сталось.

— Скільки дочок було у матері?

— Яка дочка допомогла матері, коли та захворіла?

— Як ви допомагаєте своїм батькам?

Василь Сухомлинський

Народився братик

В Оленчиної матусі народився хлопчик. Радіє Оленка: тепер у мене є братик.

Прокинулася вночі Оленка, бачить — схилилась мама над колискою та й співає колискові.

Заворушилась заздрість в Оленчиній душі. Тепер, думає, мама вже не любитиме мене так, як раніше. Бо треба ж і Петрика любити.

— Мамо, — каже Оленка вранці, — ой, як люблю я вас...

— А чого ти мені це говориш? — непокоїться мати.

— Бо хочу, щоб ви мене любили не менше, ніж Петрика...

Мама полегшено зітхнула й каже:

— Піди, Оленко, Сонця запитай, як воно ділить своє тепло між людьми?

Вийшла Оленка та й питає. А Сонце каже:

— Для кожної людини — все моє тепло. Від першої до останньої іскринки.

— Чи зраділа Оленка народженню братика?

— Чому вона хвилювалася?

— Як мама заспокоїла дочку?

— Чи є у вас брати, сестри? Як ви до них ставитеся?

Василь Сухомлинський

Добре слово

В однієї жінки була маленька донька Оля. Коли дівчинці виповнилося п'ять років, вона тяжко захворіла: простудилась, почала кашляти і танула на очах. До нещасної матері почали приходити родичі: Олині тітки, дядьки, бабусі, дідусі. Кожен приносив щось смачне й поживне: липовий мед і солодке коров'яче масло, свіжі лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й бульйон з курячого крильця. Кожен говорив: «Треба добре харчуватися, треба дихати свіжим повітрям і хвороба втече в ліси й на болота». Оля їла мед у стільниках і солодке коров'яче масло, лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й бульон з курячого крильця. Але нічого не допомогало — дівчинка вже ледве вставала з ліжка.

Одного дня біля хворої зібрались родичі. Дідусь Опанас сказав:

— Чогось їх не вистачає. А чого — і сам не можу зрозуміти.

Раптом відчинились двері, і в хату ввійшла прабабуся Олі — столітня Надія. Про неї родичі забули, бо багато років сиділа прабабуся в хаті, нікуди не виходила. Але почувши про хворобу правнучки, вирішила навідати її.

Підійшла до ліжка, сіла на ослінчик, взяла Олину руку в свою, зморшкувату і маленьку, й сказала:

— Немає в мене ні медових стільників, ні солодкого коров'ячого масла, немає ні свіжих лісових ягід, ні горіхів, немає ні перепелиних яєчок, ні курячого крильця. Стара я стала, нічого не бачу. Принесла я тобі, мила моя правнучко, один-єдиний подарунок: сердечне бажання. Єдине бажання залишилось у мене в серці — щоб ти, моя квіточко, видужала й знову раділа ясному сонечкові.

Така величезна сила любові була в цьому доброму слові, що маленьке Олине серце забилось частіше, щічки порозовішали, а в очах засяяла радість.

— Ось чого не вистачало Олі, — сказав дід Опанас. — Доброго слова.

— Що сталося з Олею?

— Як уся родина піклувалася про дівчинку?

— Що допомогло Олі відчути себе краще?

Н. Гуменюк

Писанка

На долоньці в Лесі

Дивонько казкове —

Писанка чудова

Різнокольорова.

Писанку цю вперше

Леся розписала,

Мама тільки трішки

Їй допомагала.

Три пучки калини,

Три птахи крилаті —

Мов маленьке сонце

Світиться у хаті.

Надія Красоткіна

Мене матуся вчила вишивати...

Мене матуся вчила вишивати

Узори й квіточки на полотні.

Традиції навчала пам'ятати

Й пісні народні — світлі і ясні.

І рідну мову ніжну, солов'їну,

І жарти, й думи, чарівні казки.

Любити вчила рідну Україну,

Її ліси, поля, красу, стежки.

П. Осадчук

Я навчаюся у тата

Мої руки незупинні то у фарбі, то у глині.

Що не вміють руки нині — перейнять скоріш повинні.

Я навчаюся у тата молоток в руках тримати.

Скоро буду майструвати, бо навчаюся у тата!

— Чого діти навчилися від своїх батьків?

— Розкажіть про захоплення вашої родини.