Нова українська школа: дидактичні особливості організації навчально-ігрової діяльності учнів 1-2 класів - Павло Копосов 2021

1. Психолого-педагогічні особливості взаємодії навчальної та ігрової діяльності
Розділ ІІІ. Сутність навчально-ігрової діяльності у методичній системі сучасної дидактики

Центральною проблемою, що виражає сутність формування особистості, є діяльність. Її потенційні можливості для розвитку особистості досить вагомі, а багатство форм достатньо різноманітне. Визначення самого поняття «діяльність» дуже відрізняється, оскільки поняття є досить широким і багатогранним. Так, у «Філософському словнику» діяльність — це «поняття, що характеризує функцію суб’єкта в процесі його взаємодії з об’єктом» [95, с. 136].

В «Українському педагогічному словнику» діяльність визначається як «спосіб буття людини в світі, здатність її вносити в дійсність зміни» [18, с. 98].

За визначенням С. Рубінштейна, діяльність людини є важливою умовою психологічного розвитку, тому що свідомість виявляється в діяльності, в діяльності і формується. В. Давидова психічний розвиток людини розглядає насамперед як становлення її діяльності, свідомості та всіх психічних процесів (пізнавальних, емоційних тощо), і відбувається лише в діяльності. Розкриття різних аспектів окресленого поняття знаходимо також у працях багатьох психологів (П. Гальперін, Д. Ельконін, О. Леонтьєв).

Формування людської діяльності — важливий і складний процес. Набуття гностичного і практичного досвіду є обов’язковим підготовчим етапом оволодіння особистістю будь-якою діяльністю. У вужчому розумінні, тобто на психологічному рівні, це період життя, опосередкований психічним відображенням, реальна функція якого полягає в забезпеченні орієнтації індивіда в предметному світі. За визначенням О. Леонтьєва, «діяльність — це не реакція і не комплекс реакцій у їх взаємодії, а система, яка має власну структуру, свої внутрішні взаємозв’язки і зміни, свій розвиток» [47, с. 82].

Структура діяльності характеризується наявністю необхідних компонентів: суб’єкт з його потребами; мета, відповідно до якої предмет перетворюється на об’єкт, на який спрямовано діяльність; засіб реалізації мети; результат діяльності. У психології виділено такі види діяльності: спілкування, трудова, образотворча, ігрова, навчальна, конструктивна та інші. Досліджено їх роль у психічному розвитку дитини й у формуванні її як особистості. На основі здобутих результатів створено теорію психічного розвитку, згідно з якою для кожної вікової стадії виділено форми взаємовідносин дитини з соціальним і предметним середовищем, визначено роль провідної діяльності в процесі становлення особистості.

За результатами досліджень О. Леонтьєва, провідній діяльності притаманні такі ознаки: 1) від неї головним чином залежать основні психічні зміни особистості дитини в певний віковий період; 2) у процесі такої діяльності виникають і диференціюються нові види діяльності; 3) у ній виникають, формуються й перебудовуються окремі психічні процеси (сприймання, пам’ять, увага, мислення, уява та ін.).

Однією з перших у процесі розвитку дитини формується ігрова діяльність. Значну увагу цьому питанню приділяв видатний український педагог В. Сухомлинський. У його працях ми знаходимо такий висновок: «Гра для дитини — найсерйозніша справа. У грі розкривається перед дітьми світ, розкриваються творчі здібності особистості. Без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку. Гра — це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра — це іскра, що запалює вогник допитливості й цікавості» [85, с. 95].

На думку В. Сухомлинського, гра в дитячому віці наявна в усіх сферах життя дитини, тому що вона привносить у діяльність естетичне, емоційне начало: «...праця маленької дитини не уявляється без естетичного начала, відповідно, трудова діяльність в молодшому віці тісно зв’язана з грою. Але гра втрачає виховну цінність тоді, коли вона штучно «прив’язується» до праці, і в красі не виявляється емоційна оцінка людиною оточуючого світу і самого себе» [85, с. 95].

Подальший розвиток теорія ігрової діяльності знайшла у працях Ш. Амонашвілі. У грі дитина пізнає предмети і явища, оволодіває способами різнопланової діяльності, засвоює норми спілкування, поведінки. Гру Ш. Амонашвілі називає методом пізнання дійсності, який спрямований внутрішніми силами і який дає змогу дитині в короткі строки оволодіти початковими, але досить широкими основами людської культури. Він припускає, що, можливо, ігри приваблюють дитину розмаїттям ситуацій, які потребують активного прояву індивідуальності, кмітливості, творчості. Дитина прагне пізнання і доводить це кожну хвилину.

Роль гри як мотиву становлення характеру, особистісних якостей дитини висвітлено в працях В. Мухіної. Через гру дитина усвідомлює ті характеристики особистості, які лягають в основу структури її самосвідомості. Дитина наполягає на визнанні її в ігрових ролях, в грі вона засвоює ігрові права та обов’язки. Потреба у визнанні виявляється двопланово: з одного боку, дитина намагається «бути як всі», а з іншого — «кращою ніж усі». Ця мотивація визначає досягнення дитини і розвиток її як особистості. Розглядаючи ігрову діяльність крізь призму провідної діяльності, науковці дійшли висновку, що на етапі фізіологічного та психологічного становлення дитини грою зумовлена інтенсивність розвитку тих чи інших психологічних процесів, якостей особистості дитини. Ігрова діяльність характеризується багатовимірністю впливу на формування особистості — з нею пов’язуються трансформація психічних процесів, удосконалення пізнавальної діяльності, розвиток соціальних якостей і форм поведінки, здатності дитини до творчості. Гра тісно пов’язана з розвитком особистості — вона є такою формою творчості, яка реалізує сутнісні здібності і потреби людини.

Дослідники ігрової діяльності дітей різного віку одностайні в тому, що гра видозмінюється, ускладнюється разом із розвитком дитини, продовжуючи залишатися провідною діяльністю, під впливом якої формуються інші види діяльності. Тому виникає дуже важливе питання місця й ролі ігрової діяльності в період, коли вона перестає бути провідною.

Взаємодію ігрової діяльності з іншими видами діяльності, зокрема із навчальною, її трансформацію досліджено В. Крутецьким. Вступивши до школи, дитина включається у нову для неї навчальну діяльність, але не перестає цікавитися грою. Правильно організована гра впливає на виховання в дитини позитивних рис особистості, сприяє організації колективу, виховує почуття дружби й товариськості. У школярів змінюються зміст гри та її спрямованість. Розвиток дитячих ігор іде від побутових ігор до ігор з виробничим змістом і, нарешті, до ігор, що відбивають соціальні явища. Отже, ігри на цьому етапі також розширюють кругозір дитини, збагачують її життєвий досвід.

Навчальна діяльність характерна для дітей шкільного віку. Удосконалення змісту навчальної діяльності відіграє неабияку роль у розвитку особистості, оскільки діяльність від репродуктивної поступово переходить до конструктивно-творчої. Таким чином, різні види діяльності, у які включається учень, — це не механічне, бездумне з’єднання різних частин, а єдиний комплекс необхідних умов, у яких формується активна особистість. І чим старшою стає дитина, тим важливішу роль у розвитку починає відігравати спеціальна діяльність — навчальна. Періодом її інтенсивного формування є молодший шкільний вік. Саме у цьому віці відбувається введення учнів у навчальну діяльність, оволодіння всіма її компонентами.

Сутність поняття «навчальна діяльність» ґрунтується на загальнопси- хологічному розумінні діяльності. За Д. Ельконіним, найістотнішою ознакою навчальної діяльності є те, що її «предметом» виступають зміни, які відбуваються в суб’єкті. В інших же видах соціально унормованої діяльності її продукти відокремлюються від суб’єкта та існують незалежно від нього. Тобто основна мета й результат навчальної діяльності полягають у зміні самого суб’єкта. Розгорнута навчальна діяльність формується у дітей в умовах систематичного й цілеспрямованого навчання. Специфіка учіння дошкільника порівняно із власне навчальною діяльністю полягає в тому, що вона реалізується у формі організації засвоєння певних знань, де провідну роль відіграють ігрові дії та ігрова мотивація. Уже в дошкільному віці учіння стає виділятися особливою навчальною діяльністю зі своїми цілями, мотивами й засобами.

Формування навчальної діяльності починається з усвідомлення того, що учень виконує певні дії для того, щоб навчитися чогось, з формування бажання вчитися. Метою ігрової діяльності є емоції, розвага, мало усвідомлені цілі. Навчальною метою є потреба в знаннях, а от спосіб здобуття цих знань може бути більш або менш привабливим. Диференціація ігрових і навчальних цілей настає у дошкільника не одразу.

Психологічною стороною навчальної діяльності є процес засвоєння учнями знань різного змісту й різного ступеня складності, а також способів їх використання на практиці. Процес засвоєння знань учнем не зводиться тільки до запам’ятовування тих фактів, явищ і законів, які йому передає вчитель або про які він прочитав у підручнику. Засвоєння передбачає поєднання чужого і власного досвіду. Таке розуміння навчальної діяльності дає змогу характеризувати її насамперед як діяльність пізнавальну. Адже учень не просто заучує програмовий матеріал, а й пізнає світ.

Навчальна діяльність складається з кількох взаємозалежних компонентів: 1) навчальне завдання передбачає засвоєння способу дії; 2) навчальні дії є діями, в результаті яких формується уявлення або попередній образ засвоюваної дії і виробляється первинне відтворення зразка; 3) дія контролю здійснюється в результаті зіставлення відтвореної дії зі зразком через його образ; 4) дія оцінки рівня засвоєння тих змін, які відбулися в самому суб’єкті. Такою є структура навчальної діяльності в її розгорнутій і зрілій формі. Однак такою вона стає лише на визначеному етапі свого формування. Спостереження переконують, що на початку формування навчальна діяльність школяра далека від цієї форми. Іноді в ній чітко виділена для дитини тільки оцінка, у деяких випадках представлені зразок і дії контролю. Це залежить від конкретного змісту засвоюваного матеріалу та організації процесу навчання.

Вікові особливості дітей старшого дошкільного віку та учнів перших класів школи мають значну подібність, цим зумовлюється необхідність дотримання наступності у формах і методах навчальної діяльності з цими віковими групами дітей. У навчально-виховній роботі з ними важливо встановити наступність не лише у змісті навчання й виховання, а й у формах, методах та прийомах навчання. Гра посідає важливе місце в житті дітей старшого дошкільного й молодшого шкільного віку. Вона є природним станом, потребою дитячого організму, засобом спілкування й спільної діяльності дітей. Гра створює той позитивний емоційний фон, на якому всі психічні процеси проходять найбільш активно. Вона виявляє індивідуальні здібності дитини й дає можливість визначити рівень її знань і уявлень.

Закономірності впливу однієї діяльності на іншу встановлено О. Леонтьєвим. Учений зазначив, що діяльність може втратити мотив, який викликав її до життя, і тоді вона перетвориться на дію, яка може реалізувати зовсім інше ставлення до світу, іншу діяльність, і навпаки, дія може набути самостійної спонуки й стати особливою діяльністю; нарешті, дія може трансформуватися у спосіб досягнення мети, в операцію, здатну реалізувати різні дії.

З огляду на визначені положення обґрунтовано доцільність інтеграції навчальної та ігрової діяльності, оскільки взаємовплив цих видів діяльності дає можливість комбінувати мотиви, цілі, дії та операції у процесі самої

діяльності. Однак включення навчально-пізнавальної гри в навчальний процес має свої закономірності. Дитина умовно проходить декілька стадій гри. Перша стадія характеризується виникненням у дитини бажання грати. На цій стадії педагог зацікавлює дітей, створює радісне очікування нової цікавої гри. На другій стадії дитина вчиться виконувати ігрове завдання, правила та ігрові дії. Учитель є не лише спостерігачем, а й повноцінним учасником гри. На цій стадії дитина вже ознайомлена з правилами гри, виявляє творчість, займається пошуком розумових дій. Тобто відбувається взаємодія ігрових і навчальних дій у навчальній діяльності, що зумовлює синтез двох видів діяльності: навчальної та ігрової. Утворюється нова психологічна якість — навчально-ігрова діяльність. Отже під навчально-ігровою діяльністю слід розуміти таку активну самостійну пізнавальну діяльність школярів, керовану вчителем, яка розгортається на основі гри і веде до реалізації дидактичних завдань. У зв’язку з цим навчально-ігрову діяльність необхідно розглядати як складну цілісну систему, яка відображає впорядковану сукупність взаємозв’язаних і взаємозалежних компонентів. Під основними компонентами навчально-ігрової діяльності як процесу навчання вона розуміє, з одного боку, діяльність вчителя, а з іншого, діяльність учня. Взаємодія між ними опосередкована змістом навчального матеріалу і виражає специфіку навчання, забезпечує його цілісність і створює дидактичні відносини педагогічного управління й навчання.

О. Савченко наголошує, що використання ігор у навчальному процесі доцільне не лише в роботі з шестирічними першокласниками, а й протягом усього періоду навчання в школі першого ступеня. Це зумовлено тим, що використання ігор у навчанні робить недоречною авторитарну позицію вчителя в спілкуванні з дітьми. Адже, щоб зацікавити дітей майбутньою діяльністю, внести у навчання ситуації несподіванки, вільного вибору, яскраві позитивні емоції, педагогу також потрібно стати учасником гри.

Навчальна гра спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок. У навчально-пізнавальній грі взаємодіють навчальна (пізнавальна) та ігрова (цікава) сторони. Відповідно до цього вчитель одночасно навчає учнів і бере участь у їхній грі, а учні граючи навчаються.

Пізнавальний зміст навчання виявляється в його дидактичних завданнях, які педагог ставить перед учнями не прямо, а пов’язує їх з ігровими завданнями та ігровою дією. Дидактична мета, прихована в ігровому завданні, стає непомітною для дитини, засвоєння пізнавального змісту відбувається не навмисне, а під час цікавих ігрових дій (приховування і пошуку, загадування й відгадування, елементів змагання у досягненні ігрового результату тощо).

Основним стимулом, мотивом виконання дидактичного завдання є не вказівка вчителя чи бажання учнів чогось навчитися, а природне прагнення до гри, бажання досягти ігрової мети, виграти. Саме це спонукає школярів до розумової активності, якої вимагають умови і правила гри (краще сприймати об’єкти і явища навколишнього світу, уважніше вслуховуватися, швидше орієнтуватися на потрібну властивість, добирати й групувати предмети та ін.). Так на основі ігрових інтересів виникають і розвиваються інтелектуальні. На значенні гри в шкільному віці й необхідність вивчення її функцій у процесі навчання наголошував Л. Виготський: «В шкільному віці гра не вмирає, а проникає у відношення до дійсності. Вона має своє внутрішнє продовження в шкільному навчанні й праці (обов’язкова діяльність з правилами)» [15, с. 76].

Важливо прослідкувати етапи переходу ігрової діяльності в навчальну, моменти взаємопроникнення та взаємодії цих діяльностей. Ігрова діяльність протягом дошкільного віку проходить ряд етапів. Згідно з Л. Виготським, розвиток гри йде від розгорнутої уявної ситуації і прихованих правил до прихованої уявної ситуації і дійсних правил.

Сюжетно-рольова гра, яка передбачає розгорнуту уявну ситуацію, є попередницею ігор за правилами, які виникають лише в кінці дошкільного віку. В сюжетно рольовій грі, поряд із знайомством із діяльністю дорослих, дитина засвоює певні соціальні відношення та норми, реалізує їх в контактах із дорослими та однолітками. Рольову гру таким чином можна охарактеризувати як свого роду школу соціальних відношень, в яких постійно моделюються й закріплюються соціальні форми поведінки.

У рольовій грі формуються психічні процеси, розвиваються якості, необхідні для наступного навчання у школі.

Проте, на думку О. Кравцової, вирішальне значення для формування безпосередніх проявів навчальної діяльності мають ігри за правилами. Вони з’являються під кінець дошкільного віку і безпосередньо передують навчальній діяльності. У ній дитина навчається свідомо підкорятись правилам, причому ці правила легко стають для дитини внутрішніми, не примусовими. Здатність підкорятись правилам і перехід зовнішніх правил у внутрішні мають для формування підвалин навчальної діяльності особливе значення. У навчальній діяльності ця здатність робить можливим підпорядкування активності дитини навчальній задачі, навчальним цілям.

Ігри за правилами природно і закономірно вводять дитину в діяльність, завдання якої полягає в тому, щоб навчитись тієї чи іншої гри, засвоїти її принцип та правила, оволодіти її способом. На думку О. Кравцової, цей вид мотивації — підготовка до очікуваної гри — найбільш адекватний для діяльності навчального типу в старших дошкільників. Діяльність, спрямована на оволодіння правилами гри, за своїм змістом близька повноцінній навчальній діяльності і одночасно внутрішнє мотивована. За такої мотивації навчання сприймається дітьми як ненав’язана діяльність, що відповідає їхнім власним інтересам і потребам.

У будь-якій діяльності є початковий період, коли людина внутрішнє готується до здійснення цієї діяльності. Тут багато компонентів, які організують психіку людини на повну включеність в діяльність. Завдяки грі легше відбувається входження в навчальну діяльність. У процесі гри відбувається налаштування всіх психофізичних функцій, які забезпечують успішне виконання цієї діяльності. Адже гра розвинута за правилами, тож дитина відповідно до правил гри повинна бути уважна, орієнтуватись у правилах гри, бути коректною і емоційно стриманою.

Коли ігрові мотиви вже набули високої значимості, вмикається механізм довільних дій — дитина завдяки ігровим мотивам організує саму себе на те, щоб відповідати ігровій ситуації, ігровим правилам і справлятись із створеними в грі умовами і особливо — із самою собою. Сформована в грі установка на мобілізацію психічних сил визначає швидке включення дитини в ігрові правила.

Використання ігрових прийомів дозволяє мобілізувати увагу дітей, сприяє збереженню інтересу до занять та доброму запам’ятовуванню тих чи інших відомостей. Поступово вчитель формує у дітей власне навчальні інтереси і навички. На кінець першого класу вони повинні бути достатньо розвинутими у всіх школярів, інакше в наступних класах учителю важко буде добитися засвоєння дітьми більш складних понять і вмінь, які можуть бути повноцінно засвоєні лише в навчальній ситуації.

Сам по собі вік ще не гарантує появи у дитини того чи іншого типу діяльності. Становлення провідної діяльності відбувається поступово і залежить від складної системи соціальних впливів, які задають в тій чи іншій формі цю діяльність дитині. При вступі до школи дитина спочатку стає учнем лише формально. Оволодіваючи спеціальними знаннями з різних предметів, дитина повинна ще навчитися бути учнем — вміти приймати навчальну задачу, вибирати засоби її розв’язання, контролювати, оцінювати свої дії. Лише тоді можна говорити, що навчальна діяльність у неї сформувалась.

В трудовій самодіяльності, пише Л. Фрідман, не усуваються й не зникають види діяльності, які передували їй в онтогенезі — ігрова й навчальна. Вони включаються в неї як складові елементи, як необхідні етапи і засоби здійснення самої творчої праці. Так само в навчальній діяльності не усувається і не зникає ігрова діяльність, яка передує навчальній, вона включається в неї як необхідний елемент і найважливіший засіб здійснення.

В той же час ігрова й навчальна самодіяльність — це не лише етапи підготовки до праці, але й етапи її становлення. Тому праця, творча трудова самодіяльність, а на більш пізніх етапах навчання і продуктивна праця повинні включатись в якості елементів, що розвиваються в ігрову і тим більше в навчальну самодіяльність.

Щоб переконатись в тому, що ігрова діяльність на початковому етапі становлення структури навчальної діяльності активно сприяє цьому процесу, розглянемо структуру розгорнутої ігрової діяльності. Вона включає в себе такі компоненти:

✵ спонукальний — потреби, мотиви, інтереси, прагнення, які визначають бажання дитини брати участь у грі;

✵ орієнтувальний — вибір засобів і способів ігрової діяльності;

✵ виконавський — дії, операції, які дають можливість реалізувати ігрову мету;

✵ контрольно-оцінний — корекція і стимулювання активності ігрової діяльності.

У дитячих іграх вільна ігрова діяльність виступає переважно як самоціль. У навчальних іграх, створених педагогами, ігрова діяльність спеціально планується і пристосовується для навчальних цілей.

Формування учня самоцінною, ініціативною, вдумливою особистістю може бути успішним, якщо вчитель потурбується про це з першого проведеного уроку. Одним з найперспективніших шляхів виховання активних учнів, озброєння їх необхідними вміннями і навичками є впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають навчальні ігри. У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватись, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші.

Необхідно прослідкувати процес взаємодії навчальної та ігрової діяльності на кожному етапі цих діяльностей, які, синтезуючись, сприймаються дитиною як цілісна діяльність.

На етапі мотивації дитині приємно відчувати себе не лише учнем, результати діяльності якого значно віддалені в часі (ще не скоро я буду гарно читати, писати, рахувати тощо, для цього мені необхідно щодня виконувати нелегку одноманітну роботу), а й кимось іншим, вибір досить широкий, і досягти позитивного результату можна досить швидко (результату дії в уявній ситуації, розв’язання завдань інтелектуальної гри, успіху в рухомій, рольовій грі). Поступово інтерес до ігрової діяльності трансформується в інтерес до навчальної діяльності, оскільки вони ідуть завжди поруч, і задоволення від інтелектуальних успіхів у грі переростає в задоволенні від інтелектуальних успіхів у навчанні. Уміння долати труднощі, досягати позитивних результатів поступово стає рисою характеру молодшого школяра і буде притаманне учневі в подальшому в будь-якій діяльності. Тобто ігрова і навчальна мотивація сприймається учнем як цілісна навчально-ігрова.

На процесуально-операційному етапі від якості виконання ігрових дій залежить результат не тільки ігровий, а й навчальний. Недбальство у грі призводить і до невдач у виконанні навчальних завдань. Навчальний матеріал стає предметом ігрової діяльності. Не м’яч, не скакалка, не лялька стають предметом гри, а звук, буква, слово, цифра. Але дітей це не пригнічує, адже механізм уявного перетворення будь-якого предмета в інший у них уже сформовано в дошкільному періоді. Складаючи букви-кубики, діти утворюють не будинок, а слово, відгадуючи загадки, ребуси, кросворди діти не просто відгадують слова, а визначають звуки, читають, складають речення. І в такому випадку навчальні та ігрові дії сприймаються як нероздільні навчально-ігрові.

На контрольно-оцінному етапі діти оцінюють у першу чергу результати ігрових дій: чи правильно, чи швидко, чи вчасно виконано ігрові дії. Але якщо для досягнення чисто ігрового результату достатньо швидко «назбирати грибів», «причепити вагони», «влучити в ціль», то для навчально-ігрової діяльності цього недостатньо. Потрібно із «зібраних грибів» скласти слово, із «вагонів» речення та ін., і лише тоді виконувані навчально-ігрові дії будуть вважатись успішними.

Ефективність використання гри в загальноосвітніх навчальних закладах значно залежить від ґрунтовного теоретичного забезпечення. Його основою є осмислення цієї дитячої діяльності, з одного боку, як прояву психічного життя дитини, з іншого — як педагогічного явища, здатного сприяти здійсненню завдань розвитку творчої особистості, її навчання та виховання.