Нова українська школа: дидактичні особливості організації навчально-ігрової діяльності учнів 1-2 класів - Павло Копосов 2021

2. Педагогіка партнерства важливий чинник освітнього процесу в Новій українській школі
Розділ І. Особливості організації освітнього процесу в першому адаптаційно-ігровому циклі навчання в Новій українській школі

Чинниками, які забезпечують якість початкової ланки загальної середньої освіти у НУШ є: осучаснення та оздоровлення освітнього середовища; використання досягнень дошкільного періоду; впровадження методик особистісно і компетентнісно зорієнтованого навчання; виховання і розвиток молодших учнів.

Тож учителю початкової школи варто орієнтуватися на головні компоненти Концепції нової української школи:

1) новий зміст освіти, заснований на формуванні компетентностей, потрібних для успішної самореалізації в суспільстві;

2) потреби учня в освітньому процесі, дитиноцентризм;

3) наскрізний процес виховання, який формує цінності;

4) педагогіку, що ґрунтується на партнерстві між учнем, учителем і батьками.

Під час організації освітнього процесу необхідно:

✵ змінювати роль педагога, як керівника освітнього процесу (учень є активним співавтором уроку);

✵ надавати перевагу дослідницьким та активним формам роботи;

✵ опановувати продуктивні способи діяльності;

✵ максимально використовувати особистий досвід учня;

✵ розвивати критичне мислення;

✵ формувати мотивацію до навчання.

Актуальними для реалізації ідей Нової української школи є орієнтація на інтереси та досвід учнів, активність учнів у навчальному процесі, створення навчального середовища, яке б перетворило навчання на яскравий елемент життя дитини.

Удосконаленню освітнього процесу в початковій школі сприятиме відмова від застарілих підходів: фронтальних форм організації освітнього процесу, класичного розташування учнів у класі, статичних поз на заняттях і уроках та інше. Для забезпечення оптимальної рухової активності дітей доцільно передбачити динаміку проведення заняття / уроку (зміну видів діяльності).

Утілюючи ідеї педагогіки партнерства, вчителю необхідно використовувати в своїй роботі не тільки стандартні методи організації навчально-виховного процесу, але й у більшій мірі виявляти ініціативу і будувати навчання і виховання таким чином, щоб дитина була постійно залучена до спільної діяльності.

Отже, розбудова педагогіки партнерства між всіма учасниками освітнього процесу в Концепції Нової української школи презентується як важливе завдання. Педагогіка партнерства (співробітництва) ґрунтується на принципах гуманізму й творчого підходу до розвитку особистості. Її метою є створення нового гуманного суспільства, вільного від тоталітаризму і офіціозу. Головним завданням педагогіки партнерства є подолання інертності мислення, перехід на якісно новий рівень побудови взаємовідносин між учасниками освітнього процесу. Це завдання реалізовується у спільній діяльності учителя й учнів, учителя й батьків, що передбачає взаєморозуміння, єдність інтересів і прагнень з метою особистісного розвитку школярів.

Принципи партнерства в педагогіці є такими:

✵ повага до особистості;

✵ доброзичливість і позитивне ставлення;

✵ довіра у відносинах;

✵ діалог — взаємодія — взаємоповага;

✵ розподілене лідерство (проактивність, право вибору та відповідальність за нього, горизонтальність зв’язків);

✵ принципи соціального партнерства (рівність сторін, добровільність прийняття зобов’язань, обов’язковість виконання домовленостей).

Утілюючи ідеї педагогіки партнерства, вчителю необхідно використовувати в своїй роботі не тільки стандартні методи організації навчально-виховного процесу, але й у більшій мірі виявляти ініціативу і будувати навчання і виховання таким чином, щоб дитина була постійно залучена до спільної діяльності. Як інструменти педагогіки партнерства можна використовувати:

✵ цікаві й захопливі розповіді;

✵ відверту бесіду;

✵ справедливу і незалежну оцінку;

✵ заохочення творчих успіхів;

✵ особистий приклад, зустрічі з цікавими людьми;

✵ спільний пошук рішень;

✵ спільні суспільно корисні справи;

✵ благодійні акції тощо.

Педагогіка партнерства є одним із факторів ефективної взаємодії учасників освітнього процесу, ключовим принципом НУШ. Цей термін не є абсолютно новим, взаємодія на засадах рівності, взаєморозуміння та поваги описана в класичних наукових працях, апробована педагогічним досвідом в Україні й за кордоном.

Термін «партнерство» переважно визначають так:

✵ система взаємин, які відбуваються у процесі певної спільної діяльності;

✵ спосіб взаємодії і взаємин, організованих на принципах рівності, добровільності, рівнозначущості та доповнюваності всіх її учасників;

✵ організаційна форма спільної діяльності, що передбачає об’єднання осіб на відповідних умовах розподілу праці та активної участі в її реалізації;

✵ спосіб взаємин, за яких зберігаються права кожної зі сторін, чітко узгоджені і злагоджені дії учасників спільної справи, що ґрунтуються на засадах взаємовигоди та рівноправності.

Педагогіка партнерства — чітко визначена система стосунків усіх учасників освітнього процесу (учнів, батьків, вчителів), яка:

✵ організовується на принципах добровільності й спільних інтересів;

✵ ґрунтується на повазі й рівноправності всіх учасників, дотримуючись визначених норм (прав та обов’язків) та враховуючи ціннісні орієнтири кожної зі сторін;

✵ передбачає активне включення всіх учасників у реалізацію спільних завдань та готовність брати на себе відповідальність за її результати.

Принципи, на яких будується педагогіка партнерства:

✵ взаємоповага всіх учасників освітнього процесу;

✵ довірливі стосунки та спільна наполеглива праця;

✵ позитивне та доброзичливе ставлення одне до одного;

✵ порозуміння та ефективна комунікація задля досягнення спільної мети;

✵ забезпечення права вільного вибору;

✵ горизонтальна модель співпраці (всі учасники освітнього процесу мають бути рівноправними);

✵ соціальне партнерство (добровільність визнання власних обов’язків та обов’язковість їх виконання).

До реалізації ідей педагогіки партнерства ведуть два шляхи.

По-перше, шлях, який можна назвати «романтичним», — «віддавши серце дітям». Учитель наближається до дитини за рахунок великої любові і поваги до неї, «схиляється до її рівня». Слідом за В. Сухомлинським цей шлях пропонував і відомий грузинський педагог Ш. Амонашвілі. На жаль, не всі педагоги готові до такого стилю стосунків, і далеко не всі діти повірять у свою «рівність» з учителем.

По-друге, шлях розподілу функцій вчителя та учня і організація їхньої співпраці. У функції вчителя входить ретельно підготувати для дитини навчальне завдання, продумати в деталях хід його вирішення різними групами учнів тощо. Функція учня — на добровільних засадах прийняти запропоноване вчителем завдання і самостійно його вирішувати. У такому випадку обидва учасники навчання і виховання — вчитель і учень — рівноправні, вони суб’єкти діяльності. Ніхто ні над ким не застосовує владу. Так реалізується ідея рівності. Не кожен учитель має достатній запас любові до дітей, але кожен може побудувати навчання так, щоб дитина почувала себе особистістю вільною і час від часу забувала, що в класі є «наглядач».

Отже, психологічну основу педагогіки партнерства складають суб’єкт-суб’єктні стосунки — співпраця двох суб’єктів. Цей тип взаємин є для освітнього процесу оптимальним, бо, з одного боку, він зберігає за вчителем функцію управління, а з іншого — дає учневі можливість діяти самостійно.

Тому завдання педагогів полягає у створенні атмосфери турботи і підтримки учнів, яка сприяла б розвитку їхніх можливостей, задовольняла б їхні інтелектуальні, емоційні й соціальні потреби.

Для того, щоб освітнє середовище сприяло самореалізації кожного школяра, робота повинна бути спрямована на те, щоб кожен учень міг:

✵ розвинути здібності критичного мислення й незалежного висловлення;

✵ поповнити знання у сферах, які йому цікаві й розкривають перед ним нові горизонти пізнання;

✵ розвивати спроможність приймати самостійні рішення, оволодівати необхідними навичками з базових та профільних предметів;

✵ радіти навчанню й поважати освіту;

✵ розвинути свій емоційний інтелект;

✵ отримати необхідну індивідуальну педагогічну підтримку;

✵ розвинути самосвідомість як самостійної особистості і як члена колективу;

✵ зберегти й зміцнити моральне, фізичне і психічне здоров’я;

✵ сприяти взаємоузгодженню зовнішніх потреб та внутрішніх мотивів до саморозвитку та самореалізації всіх учасників освітнього процесу.

Робота з учнями будується на використанні у викладанні нових підходів, які переносять акцент не на накопичення знань, а на формування технологій розумової праці.

Співпраця учителя й учнів, партнерство на уроці, спільний процес пізнання і відкриттів, постійне створення ситуації успіху — ось складові самореалізації учня в освітньому середовищі. Треба прагнути, щоб дитина чи підліток не тільки володіли сумою знань зі шкільних предметів, але й усім досвідом демократичних стосунків у суспільстві, навичками управління собою, своїм життям у колективі вміли брати відповідальність за свою діяльність. Для цього вектор діяльності треба спрямувати на виховання готовності кожного учня до вирішення власних завдань, визначення свого місця в житті, успішного розвитку і реалізації своїх нахилів і інтересів.

Критерії, що визначають ефективність ідеї розвитку стосунків партнерства як найпродуктивнішої системи взаємин в умовах педагогічної взаємодії:

✵ сформована професійно-особистісна готовність педагога до гуманізації освітнього середовища;

✵ відкритість, тобто практично повна відсутність маніпуляцій за умови ясності цілей дій обох сторін;

✵ позитивна взаємозалежність суб’єктів міжособистісної взаємодії (усвідомлення спільної мети, наявність загальних ресурсів, докладання спільних зусиль для вирішення проблем);

✵ право на автентичність кожного учасника педагогічної взаємодії;

✵ усвідомлення індивідуальної та групової відповідальності (внутрішня і зовнішня мотивація спільної діяльності суб’єктів);

✵ можливість задовольняти основні міжособистісні потреби в процесі спільної діяльності та спілкування;

✵ підтримуюча взаємодія, що забезпечує сприятливий психологічний клімат;

✵ високий рівень розвитку соціальних умінь і навичок спілкування;

✵ рефлексивний аналіз власної поведінки в контексті соціальної поведінки інших суб’єктів та ін.

Урахування зазначених критеріїв сприятиме створенню необхідних умов, сприятливих для формування партнерських стосунків між вчителями та учнями, допоможе адміністрації, працівникам психологічної служби у визначенні змісту організаційних та просвітницьких заходів щодо підвищення психологічної компетентності вчителів з питання упровадження партнерських взаємин.

В основі педагогіки партнерства — спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками. Учні, батьки та вчителі, об’єднані спільними цілями та прагненням, є добровільними й зацікавленими спільниками, рівноправними учасниками освітнього процесу, відповідальними за результат.

Учитель повинен виступати у новій ролі фасилітатора (того, хто підтримує дитину в її навчальній діяльності через педагогічну взаємодію, допомагає, надихає); ролі тьютора (того, хто індивідуально працює з інтересами дитини — виявляє освітні запити, проєктує освітню діяльність, організовує рефлексію).

Проєктуються такі кроки в освіті:

1) оновлення системи взаємин між учнем, батьками та вчителем — діалог, взаємодовіра, підтримка, приймання, активна співпраця, що позитивно вплинуть на шкільне освітнє середовище;

2) оновлення методичного інструментарію вчителя — застосування методів навчання, заснованих на співпраці, активній участі дитини та її батьків у навчанні. Тобто треба змінити шлях розподілу функцій учителя, батьків та учня і організацію їхньої співпраці. У функції учителя входить ретельно підготувати для дитини навчальне завдання (вправу), продумати в деталях хід його вирішення різними групами учнів тощо. Функція учня — на добровільних засадах прийняти запропоновану вчителем вправу як свою і самостійно її виконувати. У такому випадку обидва учасники освіти — вчитель і учень — рівноправні, вони — суб’єкти діяльності. Ніхто ні над ким не застосовує владу;

3) формування нового освітнього середовища — розвиваючого, мотивуючого і для учителя, і для учня та його батьків, яке має новітнє інформаційно-комунікаційне оснащення, сприяє професійній активності педагога, підвищує ефективність його роботи, уможливлює індивідуальний підхід до навчання;

4) зміна підходів до оцінювання результатів навчання. Оцінювання як можливість відстеження прогресу учнів, діагностика їхніх потреб, оцінювання навичок вищого порядку: креативність, критичне мислення, пошук рішень, здатність до співпраці та взаємної відповідальності, здатність до застосування отриманої інформації тощо.

На що треба звернути увагу педагогу, впроваджуючи принципи педагогіки партнерства у свою практичну діяльність? 1) Шкільне освітнє середовище — це простір дитинства, який будується на засадах рівності, діалогізму, співрозвитку, прийняття.

2) Переосмислення ролі вчителя вимагає від нього оновлення професійного мислення і відповідних цілеспрямованих дій: постійний аналіз власної педагогічної діяльності; орієнтація на самоосвіту; відстеження результативності своєї роботи через систему моніторингу та самомоніторингу.

3) Педагогіка партнерства не відміняє вимогливість учителя, бо, як засвідчує практика, саме вимогливі й справедливі вчителі мають найбільшу повагу та довіру серед учнів.

Педагогічне спілкування й педагогічна взаємодія, маючи єдину соціальну природу, усе ж суттєво відрізняються одне від одного. Так, педагогічна взаємодія — це обмін інформацією, сприйняттями, діями, враженнями тощо; педагогічна співпраця — це спільна праця або діяльність учасників навчально-виховного процесу, що мають в основі взаємодію.

Той факт, що навчально-виховний процес у школі не завжди досягає необхідних результатів, пояснюється не стільки відсутністю в школярів мотивів до навчання, скільки недостатньою підготовленістю учнів і вчителів до організації педагогічної взаємодії учасників навчально-виховного процесу. Ось чому так важливо, щоб у школі всі, хто причетний до організації навчально-виховного процесу (керівники, педагоги, учні, батьки, дитячі громадські організації), співпрацювали.

Наразі в початковій школі виділено два цикли навчання: перший — адаптаційно-ігровий (1-2 класи); другий — основний (3-4 класи).

Метою першого циклу навчання, відповідно до його назви, буде природне входження дитини в шкільне життя, послідовна адаптація до нового середовища. До особливостей цього циклу віднесено такі:

✵ навчальні завдання і час на їхнє виконання будуть визначатися відповідно до (з урахуванням) індивідуальних особливостей школярів;

✵ навчальний матеріал можна буде інтегрувати в зміст споріднених предметів або вводити до складу предметів у вигляді модулів;

✵ навчання буде організовано через діяльність, ігрові методи як у класі, так і поза його межами.

Отже виховання дітей нового покоління відбуватиметься в будь-який момент їх діяльності. Тому найбільш продуктивним може стати саме діяльнісний підхід з пояснювально-ілюстративними та діяльнісними компонентами освітнього процесу. Застосування діяльнісного підходу в освітньому процесі передбачає взаємодію між учасниками освітньої діяльності.

Порівняльна характеристика пояснювально-ілюстративного і діяльнісного методів навчання в освітньому процесі НУШ

Т. Мартинюк наголошує, що при побудові освітнього процесу в НУШ на основі діяльнісного підходу слід дотримуватися відповідних методичних рекомендацій:

✵ у дітей необхідно розвивати пізнавальний мотив (бажання навчитися і дізнатися), а також конкретну навчальну мету (розуміння того, що саме потрібно освоїти і з’ясувати);

✵ учні повинні виконувати певні дії для того, щоб набувати відсутні знання і вміння;

✵ учнів потрібно націлити на знаходження і засвоєння способів дій, що дозволяють свідомо застосовувати набуті знання;

✵ у школярів повинно формуватися вміння контролювати дії не тільки після завершення, але й у процесі виконання навчальних завдань.

Кожна дитина — неповторна, наділена від природи унікальними здібностями, талантами та можливостями. Місія Нової української школи — допомогти розкрити та розвинути здібності, таланти та можливості кожної дитини на основі партнерства між учителем, учнем і батьками.