Нова українська школа: дидактичні особливості організації навчально-ігрової діяльності учнів 1-2 класів - Павло Копосов 2021

1. Особливості організації навчально-ігрової діяльності на уроках української мови
Розділ V. Особливості організації навчально-ігрової діяльності при вивченні різних навчальних предметів у 1-2 класах

Ігрова діяльність відіграє важливу роль також у розвитку мовлення дітей. Важливий аспект мовленнєвого розвитку в навчально-ігровій діяльності актуалізовано в дослідженні Г. Люблінської, яка в ігровій діяльності дітей старшого дошкільного й молодшого шкільного віку виділяє два основні компоненти: 1) імітаційна дія і 2) мовлення. Вони є основними способами розв’язання ігрового завдання. Гра відзначається високою динамічністю, у ній дитина «діє собою», це — насамперед відтворення різноманітних фізичних дій, що відображають життя людей. Чим більші можливості для активних дій, тим цікавішою є гра. Гра не може відбуватися без мовленнєвого спілкування. Вона супроводжується мовленням, фразами, міркуваннями, діалогом, розмовним мовленням як відображенням характеру ігрових ролей. В ігровому мовленні словами діти передають переживання людей, їхні турботи, радощі, хвилювання тощо. Отже, за словами Г. Люблінської, гра є специфічною формою пізнавальної діяльності, у ході якої дитина дією, мовленням і почуттями відображає дійсність.

Вплив ігрової діяльності на розвиток мовлення дошкільників обґрунтовано в дослідженнях Р. Жуковської, М. Лі- сіної, Є. Тихеєвої, О. Усової та інших. Є. Тихеєва особливої уваги надавала іграм із дидактично дібраними іграшками. У дослідженні Є. Тихеєвої з’ясовано, що поповнення пасивного запасу слів дошкільника випереджає зростання активного навіть тоді, коли діти оволодівають механізмом мовлення. Це відбувається завдяки мовленню, яке діти чують у процесі ігор. На думку О. Усової, дитяча гра є першою сходинкою в становленні спілкування дитини з іншими. Пізнання дитиною світу в основних життєвих проявах має започатковуватись у грі. Вдало організована ігрова діяльність дітей вихователем дає змогу розвивати пізнавальні, моральні, мовленнєві потреби та здібності дошкільників. Р. Жуковська доводить, що потреба в спілкуванні є одним із важливих мотивів ігрової діяльності. У процесі ігрового спілкування виникають два типи відносин між дітьми: реальні та ігрові. Але активність мовленнєвого спілкування у грі не в усіх дітей однакова.

Вивчаючи проблему спілкування дошкільників із дорослими, М. Лісіна зауважує, що особистісне спілкування значно підвищує ефективність запам’ятовування й засвоєння дітьми матеріалу, тобто спілкування у процесі гри дитини з дорослими є головним джерелом здобуття нових знань, розвитку умінь і навичок, а також мовлення дитини.

Ґрунтовний аналіз особливостей мовленнєво-ігрової діяльності дошкільників здійснили А. Богуш і Н. Луцан. У посібнику «Мовленнєво-ігрова діяльність дошкільників» методисти розкрили питання взаємозв’язку ігрової й мовленнєвої діяльності в процесі спілкування на етапі дошкільного дитинства, окреслили систему словесних і вербальних ігор, ігрових мовленнєвих ситуацій, ігрових мовленнєвих вправ. Науковці показали особливості застосування мовленнєвих ігор у процесі формування умінь діалогічного й монологічного мовлення, збагачення словника, вдосконалення граматичної правильності мовлення дітей.

Сучасна педагогіка наголошує на необхідності дотримання наступності в методах і формах організації навчання дошкільників і шестирічних першокласників. Психологи і дидакти довели, що провідним методом навчання шестирічних першокласників є навчально-пізнавальна гра. Адже першокласник мислить іще конкретними образами, абстрактне мислення практично нерозвинене. У зв’язку з цими особливостями психічних процесів навчання грамоти організовується за допомогою прийомів і методів, що допомагають реалізувати принципи доступності й посильності, наочності та індивідуального підходу. Для розвитку мовленнєвих умінь важливе місце займають ігри лексичного, фонетичного, граматичного характеру.

Ще в 30-х роках ХХ ст. українські педагоги звертали увагу на доцільність використання різних видів ігор у процесі мовленнєвого розвитку дітей. Зокрема, С. Русова писала: «Треба, щоб діти оповідали не з примусу, а по своїй власній охоті; бажано утворити такий настрій, за якого дитяча фантазія працювала б дуже жваво й задля прояву її знаходилися б слова, що з’єднувалися б в послідовних гарних реченнях. Хай перші самостійні оповідання будуть дуже коротенькі, але вони викличуть в дітей охоту працювати в такому напрямі і відшукувати задля цього якнайкращі вирази» [76, с. 107].

У процесі навчання рідної мови, зазначав І. Огієнко, важливо не повчати, а задовольняти природну допитливість дитини, розумно створюючи ситуації, які самі спонукають до роздумів у потрібному напрямі. Зрозуміло, що треба дуже глибоко знати й любити рідну мову, аби мати змогу будь-яку побутову ситуацію перетворити на витончений урок. На думку В. Ляховецького, діти значно виграли б, коли б кожен учитель міг граючись прищеплювати їм культуру українського слова, як це робив І. Огієнко за допомогою створеної ним «Граматики малої Лесі».

Важливою перевагою ігрового методу навчання перед іншими є те, що він вносить у пізнавальний процес емоційну насиченість, можливість переживання приємних почуттів.

На емоційності як важливому складнику мовленнєвої діяльності наголошував В. Сухомлинський. Ось як описує елементи цієї роботи учений-практик: «Ми йшли в природу — у ліс, у сад, на поле, луг, берег річки, слово ставало в моїх руках знаряддям, за допомогою якого я відкривав дітям очі на багатство навколишнього світу. Відчуваючи, переживаючи красу побаченого й почутого, діти сприймали найтонші відтінки слова, і через слово краса входила в їхні душі» [85, с. 202].

Картини природи навіювали дітям сюжети невеличких казок. Процес складання таких казок завершувався Святом казки, яке проводилося наприкінці навчального року.

Н. Клепач підтримує ідею В. Сухомлинського про дотримання принципу народності в педагогіці. Вона вважає, що рідна мова стає зрозумілішою і швидше засвоюється дітьми, коли в основу її вивчення покладено фольклорний мовленнєвий матеріал. Це допомагає прищепити любов до рідної мови, до слова через використання всіх видів і жанрів народної творчості (казок, легенд, загадок, скоромовок, лічилок, прислів’їв і приказок), засвоєння учнями народного мовленнєвого етикету, прилучення їх до збирання скарбів усної народної творчості, оскільки засвоєння дітьми народної культури дає їм змогу усвідомлювати власні вчинки, опановувати духовні цінності свого народу, розуміти мету й сенс життя. Адже узагальнений досвід життя народу найяскравіше відображається у фольклорі. Дитячий фольклор — це багатожанрова система, що складається з прозових, речитативних, пісенних та ігрових форм. Традиції, звичаї, обряди, вірування постають в оригінальній художній формі в різних його жанрах. Цього треба вчити дитину з перших днів життя. Дослідниця вважає, що засоби народної ігрової педагогіки потрібно активно застосовувати в навчанні молодших школярів. Гра залишається важливою діяльністю дітей молодшого шкільного віку. Вона є стимулом мовленнєвої активності школярів, спонукає говорити всіх дітей. Дидактичні ігри з метою розвитку мовлення повинні входити до складу кожного уроку рідної мови. Вони сприяють ознайомленню дітей з українською національною культурою. Ігри сприяють закріпленню звуко- вимови, розвитку фонематичного слуху, зв’язного мовлення, інтонаційної виразності, потім можуть служити основою для самостійного висловлення.

Як зазначає І. Безрукова, дитяча гра є своєрідною формою української народної поетичної творчості. У слов’янському фольклорі цей різновид виник як складник жанру драматичних діянь. Спостерігаючи за навколишнім світом, наслідуючи дорослих, діти вигадували власні ігри й хороводи. Характерною рисою, яка відрізняє народні хороводи та ігри від пісень, є виконання або драматизація з використанням елементів костюмів чи атрибутів певних персонажів. Скоромовки мають нескладний смисл, пов’язаний із повсякденним життям людини, природою, близький і зрозумілий дітям. Вони допомагають розвинути чуття до звукової окраси рідної мови. Своїм цікавим змістом, легкістю для запам’ятовування привертають увагу дітей лічилки й мирилки, які сприяють налагодженню мовного апарату, чіткому промовлянню слів, викликають у них гарний настрій. Загадка — давнього походження. У давньоруській мові слово «гадати» означало «думати», «міркувати». Скласти загадку — це надати звичайним явищам і предметам образної форми вираження, тобто поставити метафоричне, дотепне запитання. Відгадати загадку, навпаки, — замінити її метафоричні образи реальними. Як бачимо, основний лексичний склад загадок становить символіка образів (дівчина — струнка тополя, зорі — розсипаний горох, місяць — пастух рогатий). На відміну від інших жанрів фольклору, загадка містить поєднання образного, влучного та своєрідного живого мовлення. Основним завданням загадки є виховання в дітей спостережливості.

Ігровий вірш (вірш-вправа, вірш-задача, скоромовка, лічилка, загадка, небилиця, акровірш, паліндром, дражнилка, переставка) формує уявлення про мисленнєві та психодіяльні стереотипи і в зв’язку з тим, що під час гри виключається можливість акцентувати увагу дитини на чомусь іншому, крім основного завдання, вкладеного в зміст гри, знаходить застосування як додатковий засіб формування уявлень про ментальне.

Фольклорні твори сприяють збагаченню словникового запасу, активізують пізнавальну діяльність, розвивають фонематичний слух, інтонацію, формують оцінні судження, тобто забезпечують моральне та естетичне виховання. Використання фольклорних творів сприятиме тому, щоб уроки навчання грамоти й мови проводилися цікавіше та ефективніше. Ефективними для розвитку мовленнєвих навичок є казки та оповідання, багаті на діалоги й повтори, пісеньки, ігри, вірші з яскравою й різнобарвною емоційною насиченістю. Важливо також використовувати відповідні методи опрацювання: інсценізацію, хорову декламацію, заучування напам’ять віршованих рядків, діалогів, відгадування загадок, словесне й графічне малювання, постановку «живих» картинок, ігри, висловлення щодо прочитаного.

Під час гри-вправи учні засвоюють доступні знання, у них виробляються необхідні вміння, удосконалюються психічні процеси (сприймання, уява, мислення, мовлення). Ефективне опанування знань і вмінь відбувається в практичній діяльності за активізації мимовільної уваги і запам’ятовування.

У педагогічній і лінгводидактичній літературі описані ігрові мовленнєві вправи, спрямовані на розвиток мовлення, а саме:

✵ звукової культури — тренувальні, імітаційні, артикуляційні вправи, наприклад «Знайди місце звука в слові», «Хто як кричить?», «Гойдалки»;

✵ граматично правильного мовлення — композиційні, трансформаційні вправи на складання речень з важким словом, ігрові вправи з лялькою, словесні вправи на словоутворення, наприклад «Знайди пару», «Відгадай за описом», «Чиї діти?»;

✵ збагачення словника — підстановоч- ні словниково-логічні, словесні, наприклад «Хто, що робить?», «Коли це буває?», «Назви одним словом»;

✵ діалогічного мовлення — реплікові вправи, питально-відповідні, умовна бесіда, наприклад «Як можна дізнатися?», «Розпитай у товариша»;

✵ монологічного мовлення — описові, репродуктивні (переказові), ситуативні, дискутивні (коментувальні), композиційні (розповідні вправи), наприклад «Склади речення», «Відгадай, де це було», «Що буває взимку?»;

✵ комунікативної спрямованості — комунікативні, наприклад «А що як б...», «Відгадай, що я роблю?», «Хто краще скаже про весну?».

Ураховуючи принцип наступності й перспективності, доречним є використання досвіду застосування ігрової методики розвитку мовлення дошкільників у процесі мовленнєвого розвитку учнів 1-2 класів. Для підвищення ефективності навчальної діяльності учнів вправи необхідно застосовувати в певній системі. Під системою вправ розуміють організацію взаємопов’язаних навчальних дій, розміщених у порядку зростання мовленнєвих або операційних труднощів з урахуванням послідовності становлення мовленнєвих умінь, навичок і характеру наявних актів мовлення.

Система навчально-ігрових вправ має відображати природу процесу становлення вмінь і навичок, тобто вправи адекватні тим умінням і навичкам, які мають бути сформовані. З огляду на це до розробленої системи ігрових вправ увійшли мовні (мовні знання й уміння), умовно мовленнєві (частково мовленнєві уміння й навички), мовленнєві вправи (комунікативно-мовленнєві уміння), які використовуються залежно від мети та етапу формування мовленнєвих умінь і навичок молодших школярів.

Ці групи вправ мають застосовуватися не ізольовано, а в постійному взаємозв’язку, комплексно. Комплексність дає змогу розглядати засвоєння мовних знань і формування мовленнєвих умінь учнів як єдиний процес. Л. Варзацька зазначає, що система комплексних вправ — це така їх сукупність, яка зумовлена дидактичними цілями уроку мови; ґрунтується вона на лінгвістичній природі мовних знань і закономірностях розвитку пізнавальних процесів і емоційно-вольової сфери молодших школярів, зорієнтована на мовленнєвий і загальний розвиток учнів. Відомості з мови розглядаються, таким чином, не самостійним предметом вивчення, а засобом і умовою розвитку мислення й творчих здібностей школярів.

З огляду на цілі мовної освіти визначено вихідний принцип конструювання комплексних вправ — принцип єдності на всіх етапах пізнання двох взаємопов’язаних процесів:

1) засвоєння мовних знань і вмінь;

2) оволодіння уміннями використовувати мовні засоби для вираження власної думки.

Важливим у змісті ігрових комплексних вправ є те, що вони ґрунтуються на дидактичних і розвивальних функціях опорних умінь як базисного компонента програмового матеріалу й зорієнтовані на взаємодію довгочасної та оперативної пам’яті (механізми мовлення). Форми презентації навчального матеріалу програмуються раціональним співвідношенням емоційно-образного і логіко-понятійного компонентів у процесі пізнання та культурологічними, розвивальними й дидактичними можливостями зв’язних текстів.

Єдність мотиваційного, змістового й процесуального аспектів вивчення рідної мови з розв’язанням мовленнєвих завдань виражається в тому, що комплексні вправи будуються за сукупністю таких параметрів:

1) лінгвістичної природи знань;

2) етапу процесу формування мовних і мовленнєвих умінь;

3) структури мовленнєвої діяльності;

4) провідного (ігрового) виду діяльності, що активізує словесну творчість;

5) основних розумових операцій, необхідних для розв’язання завдань;

6) рівня творчості й міри допомоги.

Для того, щоб користуватися багатствами української мови, школярам потрібно не лише запам’ятовувати слова, моделі слів і речень, а й розуміти закономірності їх функціонування, знати соціальні, ситуативні й контекстуальні правила, яких дотримуються носії мови (для чого і як говоримо). Постановка мовних і мовленнєвих завдань забезпечує можливість оцінювати й добирати мовні засоби не ізольовано, а в контексті створюваного чи аналізованого висловлення. Завдяки цьому не тільки збагачується словник і граматична структура мовлення учнів, а й виробляється механізм добору лексичних, граматичних, інтонаційних засобів з урахуванням умов і завдань спілкування.

Граматичним поняттям притаманний вищий ступінь абстрактності порівняно з іншими конкретними явищами. Високий ступінь абстрактності граматичних знань — джерело труднощів засвоєння їх молодшими школярами. Для засвоєння граматичних понять необхідне вміння абстрагуватися від конкретного значення слів і об’єднувати ці слова в одну групу, ураховуючи загальні граматичні ознаки, властиві всім словам цієї групи. Мислення ж дітей молодшого шкільного віку — конкретно-образне, тому потребує певної наочної опори у процесі оволодіння граматичними поняттями. Розв’язанню цього методичного питання в структурі комплексних вправ сприяє наявність в навчально-ігровій діяльності емоційно-образного компонента. Супровідні види діяльності добираються з огляду на дидактичні цілі та етапи уроку (відгадування загадок, драматизація, складання діалогів). Вони мають на меті викликати й підтримувати творчу реакцію дитини, досягти органічного поєднання логіко-понятійного та емоційно-образного компонентів у процесі пізнання. Сукупність пропонованих засобів емоційного впливу на особистість дитини дає можливість педагогу глибше індивідуалізувати навчання, спираючись на природні здібності, нахили дітей, особливості сприймання, уяви, пам’яті, мислення.

Навчально-ігрові комплексні завдання і вправи можуть бути трьох типів.

Навчально-ігрові завдання І типу повинні створити мотивацію діяльності дітей, спрямовану на опанування мовного матеріалу, розкрити функції мовних одиниць у мовленні. В основу розробки цих завдань потрібно покласти лінгвістичну казку й дидактичну гру.

ІІ тип — навчально-ігрові вправи, які сприяють формуванню частково-мовленнєвих умінь і навичок. Вони можуть конструюватися на матеріалі інтелектуальних ігор (відгадування загадок, кросвордів, ребусів, криптограм, чистомовок, добирання рими).

ІІІ тип — навчально-ігрові завдання, які слугують засобом створення мовленнєвих ситуацій. Цей тип навчально-ігрових завдань програмує передусім активізацію словесної творчості, а відпрацювання розумових дій, спрямованих на опанування лінгвістичних знань, є супровідним. З цією метою використовуються завдання на матеріалі віршів, загадок, смішинок, предметних і сюжетних малюнків, ігрових мовленнєвих ситуацій. Виконання цих завдань сприяє вдосконаленню монологічного й діалогічного мовлення учнів.

У 1 класі учень має навчитися виділяти в почутому, прочитаному, власному висловлюванні такі мовні одиниці, як звук, буква, склад, слово, речення; диференціювати звуки на голосні, приголосні, приголосні м’які й тверді; ставити запитання до слів; розрізняти речення за метою висловлення й правильно їх інтонувати. Ознайомлення з цими мовними поняттями відбувається ще в добукварний період, а в букварний відповідні мовні знання й уміння вдосконалюються на практичному рівні. Мовні ігрові вправи ми проілюструємо в межах фрагменту уроку, на якому відбувалося засвоєння поняття «слово».

Учитель:

Он пташка пестить пташеня,

навколо квітки танець бджілки.

І теплий вітерець щодня шепоче

щось листочкам гілки.

Нам чути грому бас і вітру свист,

весняні запахи медові.

Прислухайсь добре й придивись —

це все природи рідна мова.

Люди ж мають мову власну:

французьку, польську чи індійську,

а ми із вами маємо прекрасну

мову українську.

Ще, кажуть, наша Україна

має мову солов’їну.

— А чи добре ви розумієте українську мову?

— Чи знаєте ви, як розуміють одна одну бджілка, пташки, інші тварини?

— А як обмінюються думками люди, лише за допомогою нашого язичка й ротика, чи є інші способи?

Ігрова проблемна мовленнєва ситуація

Учитель викликає до себе когось з учнів кивком пальця, прикладає до губів палець, а учні коментують, яку інформацію хотів донести до них педагог.

Учитель шепоче одному з учнів речення: «Піди до криниці й принеси води», «Піди до крамниці й купи хліба». Учень намагається жестами пояснити класу ці повідомлення.

Діти, ви бачите, що мова жестів не дуже досконала, тому більшість людей користуються звуковою мовою. Але мовлення складається з окремих цеглинок, і якщо якоїсь цеглинки не вистачає, то зрозуміти одне одного важко.

Учитель:

Усе, що чує, все, що бачить,

думає і відчуває,

людина вголос називає.

Одразу мова ожива,

як різні зазвучать... (слова).

Щоб слово нам якесь назвати,

про нього треба запитати.

Гра-інсценізація «Проведи колобка»

(розвиток уміння відрізняти слова, які відповідають на різні запитання)

Учень у масці колобка бере зображення предмета й підходить до «Зайця», заєць запитує: «Хто це?» або «Що це?», якщо учень відповідає правильно, то проходить до «Вовка», який запитує: «Який він?», «Ведмідь» запитує: «Що він робить?». «Звірі» та «Колобок» кілька разів змінюються. Учні в парах закріплюють уміння ставити запитання й відповідати на них.

Застосування мовних вправ на уроках української мови у 2 класі мало свою специфіку. Для ознайомлення з новим мовним поняттям використовуються лінгвістичні казки, для усвідомлення їх функцій у мовленні — конструктивні ігри. Цей підхід ми проілюструємо фрагментом уроку, на якому відбувалося засвоєння поняття «речення» (ігрова ситуація «Подорож з казковим героєм Моволюбом»).

Учитель:

— Моволюб хоче запропонувати вам цікаві завдання.

1. Струмок прямує до струмка,

Словечко тягнеться до слова.

Закінчена думка красива й струнка —

Тож речення готове.

Час не марнуй, а бережи,

Закінчить думку поможи.

... робота краща за ... безділля.

(великий, маленький).

На дерево дивись, як .,

а на людину, як ..

(родити, робити).

Не бійся рано ., а бійся довго...

(вставати, спати).

Писати речення беремось —

Слова всі пишемо ОКРЕМО!

2. Біліручкичужупрацюлюблять.

В’яжи словечко до словечка,

Немов колосся у жмуток.

Хотів я речення зв’язати —

Скажи, чи правильний ЗВ’ЯЗОК?

3. Земля білий родить хліб чорна

СЛОВА В РЕЧЕННІ ЗВ’ЯЗУЮТЬСЯ ЗА ЗМІСТОМ!

— Закінчіть речення.

✵ Коло гайочка, коло,

Дожнемо жито...

✵ Із споришем-спорицею —

Житечко з ..

✵ А вже жито дожали,

У сніпок ..

✵ Потім снопи позбирали,

В копиці ..

(скоро, пшеницею, складали, зв’язали)

Виконання умовно мовленнєвих вправ спрямовується на розвиток мовленнєвих умінь на рівні звуковимови, лексики, словосполучення, речення. Важлива роль у вироблені правильної артикуляції звуків у першокласників відводиться скоромовкам. Для розвитку мовного апарату дитини, постановки правильної артикуляції звуків народна педагогіка використовувала скоромовки. Ігровий ефект базується на навмисному ускладненні певного тексту відповідним розташуванням звуків. Цінність скоромовок полягає не в смисловому навантаженні, а в такому доборі й розстановці слів, вимова яких потребує певних зусиль і сприяє виробленню дикції, правильної артикуляції, що підвищує культуру усного мовлення. Завдяки скоромовкам виховується увага до кожного вимовленого звука, слова, до якості й чистоти мовлення.

Заучування скоромовок відбувається колективно й індивідуально. Спочатку вчитель вимовляє скоромовку двічі повільно й чітко, інтонуючи потрібний звук, потім — аналізує звуковий склад, визначає звуки, що повторюються в кожному слові. Після цього скоромовку повторюють окремі учні. Потім усі хором (два-три рази). Коли учні запам’ятають текст, учитель пропонує спочатку окремим учням, а потім усім разом промовити його швидко й голосно. Під час промовляння вчитель відбиває такт рукою, кожен раз пришвидшуючи темп читання. Для вправляння темпу й сили голосу учнів можна промовляти скоромовку так: пошепки — повільно, тихо — трохи швидше, голосніше — ще швидше, голосно — швидко. Наведемо фрагмент навчальної ситуації.

Учитель:

— Розучіть скоромовку. Знайдіть слова, які допомагають передати авторові пестливе ставлення до пташок. (З’ясування значення слів «зруб», «козуб»).

Перший варіант розучує перший стовпчик, другий — другий стовпчик. Змагаються, хто краще промовляє скоромовку. Кілька пар учнів промовляють індивідуально свої частини скоромовки.

На зрубі синиці збирають суниці.

Проходить по зрубі їжак подорожній.

— Синиченьки любі, чом козуб порожній?

— Хоч козуб порожній, та повний животик!

Синиці суниці збирають у ротик.

(В. Лучук)

Чистомовки, потішки, загадки використовують переважно на початку дидактичної гри, вони сприяють налагодженню ритму дихання, активної роботи артикуляційного апарату, чіткому промовлянню слів, створюють у дітей гарний настрій. Чистомовки, як і потіш- ки, цікаві за змістом, вони викликають радість, мають ритмічну побудову. Методика роботи така: вчитель повільно й виразно читає кожен рядок чистомов- ки, а учні колективно повторюють його. У чистомовках, як і в потішках, учні можуть шукати слова зі звуком, що вивчається, називати місце звука у слові, аналізувати його, будувати схеми слів.

Загадки для вивчення кожного звука і відповідної букви дібрані так, щоб він стояв у різних позиціях (на початку, в середині, в кінці слова), позначав би тверді та м’які звуки. Відгадуючи загадки, діти нерідко помиляються, оскільки беруть до уваги лише одну ознаку певних предметів, явищ. У зв’язку з цим в учнів треба виробити вміння розрізняти предмети, що належать до одного й того ж роду, за істотними ознаками.

Наступний вид вправ спрямований на засвоєння лексичного матеріалу. Лексика — будівельний матеріал, який слугує для вираження думки. Слова вступають у певні граматичні відношення у структурі словосполучення, речення, тексту, завдяки чому думки втілюються у струнку форму вираження. Спостереження за лексичним значенням слова, його сполучуваністю та функціональними можливостями сприяє засвоєнню мовних засобів вираження означальних, часових, просторових, причинно-наслідкових відношень, виявляючи таким чином істотний вплив на граматичну будову мовлення дітей, здатність висловлювати думку поширеними реченнями. Цим досягаємо значного розширення обсягу оперативної пам’яті, що має вирішальне значення для засвоєння знань і розвитку вмінь застосувати їх на практиці.

Експериментальна методика словникової роботи передбачає чотири напрями:

1) збагачення словника учнів новими словами й розширення його за рахунок нових значень уже відомих лексем;

2) уточнення словника, яке передбачає пояснення значень слів-паронімів, слів, близьких за значенням (синонімів), протилежних за значенням (антонімів), засвоєння багатозначності, лексичної сполучуваності слів, зокрема у фразеологічних одиницях, засвоєння слів-омонімів;

3) активізація словника, тобто переведення слів з пасивного словникового запасу учнів у активний;

4) попередження вживання нелітературних слів. Це слова просторічні, жаргонні, які діти засвоїли під впливом оточуючого мовленнєвого середовища.

У початкових класах у найбільш доступній формі й без позначення явищ лексикологічними термінами відбувається ознайомлення учнів із такими поняттями, як синонімія, антонімія, багатозначність слів, омонімія. Збагачення словника учнів новими словами на уроках навчання грамоти залежить від того, яка буква вивчається. Джерелами збагачення словникового запасу учнів є загадки, потішки, вірші. Активізації вживання засвоєних слів у власному мовленні сприяли дидактичні, інтелектуальні ігри, ігрові мовленнєві ситуації. Використання лексичних ігрових завдань ми проілюструємо фрагментом уроку з вивчення звука [о] та букви О.

Учитель загадує загадку:

Поховались за пеньки

Довгоногі хлопчаки

У картузиках руденьких.

Називають їх...(опеньки)

— Відгадайте ще одну загадку.

Під березами й дубками

зустрічався я з грибками.

Як їх звати, я не знаю,

ось тому і не збираю.

А якщо це мухомори,

то замість юшки буде горе.

Допоможіть гриби назвати,

без них не хочу йти до хати.

— Як називаються гриби, що ростуть під березами, дубами, осиками?

— Складіть речення про те, де який гриб росте.

— Про який гриб ідеться в загадці?

Під дубочком народився,

Парасолькою накрився,

Може б, з лісу пострибав,

Якби другу ногу мав. (Піддубник)

— Як називається цей гриб? Чим він накрився? Чим він ще може накриватися? (Шапкою, капелюхом, брилем)

— Складіть подібні речення про підберезник, підосичник, опеньок. (Активізація засвоєних слів).

У 2 класі учні ознайомлюються з явищем багатозначності слів. Засвоєнню значення цих слів сприяють ігрові вірші в комплексі з дидактичною грою. Для прикладу наведемо фрагмент уроку.

Учитель:

Потрібно з Мовою дружити,

Дітей її потрібно знать.

Бувають дуже схожі діти,

Навчіться ви їх відрізнять.

Ці чудові малюки

схожі, наче близнюки.

— Прочитайте вірш. Знайдіть слова однакові за звучанням. Що вони позначають?

Котики — воркотики

Всілися рядком.

Поїть сонце котиків

Теплим молоком.

Котики-воркотики

В мене на вікні.

Котики-воркотики,

Гості весняні.

Не глядить на котиків

Лиш вусатий кіт.

Мабуть, зна, що котики —

Це вербовий світ.

— Яких котиків ви уявляли, коли читали вірш? Знайдіть рядки, у яких говориться про вербові котики, наче про справжніх тварин.

Важливим завданням словникової роботи у 2 класі є усвідомлення функції в мовленні тієї чи іншої частини мови, наприклад іменника. У процесі усвідомлення функції частини мови відбувається активізація відповідного словника. Проілюструємо зазначене у вигляді фрагмента уроку.

Учитель:

Без іменників не можна

плодами влітку ласувати.

Хто нам, діти, допоможе

урожай весь позбирати?

На зеленому листі

Посміхнеться суниця,

Вишня вдягне намисто,

І достигне пшениця,

Теплий дощик проллється.

Заколоситься жито,

Вся земля засміється,

Прийде радісне... (літо).

Зараз підем в поле, в сад,

Будем урожай збирать.

Хто у класі роботящий

І урожай збере найкраще.

— Назвіть відповідний іменник. За правильно названий іменник група отримує відповідний предмет.

Достигне ..., засміється ..., посміхнеться ..., прийде ..., вдягне намисто ..., проллється ..., заколоситься ... (пшениця, земля, суниця, літо, вишня, дощик, жито)

Найпоширенішою у шкільній практиці є робота на виділення словосполучення в реченні й постановка запитань від головного слова до залежного. Така робота доступна учням усіх початкових класів і дуже сприятлива для формування вмінь синтаксичного розбору. Уміння орієнтуватися у структурі речення та залежності між членами речення сприяє свідомому використанню синтаксичних конструкцій у власному мовленні. Наведемо фрагмент уроку.

Ігрова мовленнєва ситуація

Учитель:

Зима дороги запорошує,

Вас на концерт усіх запрошує.

Вона зайде до нас у клас

Шукать таланти серед вас.

— Спишіть, розкриваючи дужки.

Учні обговорюють у групі й пропонують класу свій варіант слова.

Зима-білосніжка

Підкралася тишком.

Засипала (земля)

Пухнастим (сніжок).

Сніжинки-пустунки

В (повітря) кружляють,

Сріблястою (ковдра)

(Земля) встеляють.

— Придумайте пантомімічну сценку, якою можна супроводжувати читання вірша, і продемонструйте свою творчість.

Існує кілька підходів до класифікації вправ на рівні речення. Залежно від переважання аналізу чи синтезу вони поділяються на аналітичні, тобто такі, в яких переважає аналіз узятих із запропонованого тексту речень, і синтетичні — такі, що передбачають самостійну побудову речень. Залежно від рівня самостійності й пізнавальної активності учнів вправи з реченнями поділяються на три групи: за зразком, конструктивні й творчі. Відтворення речень за зразком першокласники здійснюють, розучуючи чистомовки. Наведемо приклад. Учні читають склади й повторюють за вчителем речення.

Ма-ма-ма — вже скінчилася зима.

Мо-мо-мо — ми до лісу підемо.

Ми-ми-ми — ми із лижами й саньми.

Му-му-му — я квітку весняну візьму.

Мі-мі-мі — подарую її мамі.

Бо люблю тебе я, рідна матінко моя.

— Давайте послухаєм, які почуття можна вкладати у слово «мама». Діти пішли до лісу шукати маму. Давайте послухаємо їхню розмову. Прочитайте ці слова відповідним тоном.

«Мама?» — діти далеко побачили жінку. «Мама», — підтвердив брат. «Мама!» — зраділа сестра. «Мамо!» — діти радісно підбігли до мами.

Учні хором читають виділені слова, а вчитель із цими словами називає речення. Учні по черзі читають слова й пригадують, які речення можна утворити.

— Хочу в діток запитати: «А де ваша мати?»

Мами вдома нема. Мама в полі сама. Маму в полі знайдем. Мамо, ми уже йдем.

Прикладами конструктивних ігрових вправ є:

1) Читання зашифрованих прислів’їв.

Гра «Зачарований малюнок» (виділені слова замінено малюнками).

На сонечкутепло, а біля матері добре.

Пташка радіє весні, а дитя матері.

2) Читання скоромовки. «Пару добери — скоромовку говори».

Перший варіант читає першу частину речення, другий шукає продовження.

Наш Андрійко татів тато,

За Андрійка вища, мабуть, тільки хата.

А за тата — вищий Гната.

А за татового тата вищий тато.

3) Гра «Шифрувальник».

Ми отримали секретну записку, хто з вас зможе її розшифрувати? Учні складають речення з поданими словами.

Ми, ліс, ягоди; мама, тато, робота; подвір’я, гратися, діти.

Прикладами творчих ігрових вправ є:

1) Гра-змагання між рядами, варіантами, групами. Відповіді даються поширеними реченнями на запитання, на які можна відповісти одним словом. Виграють ті, хто більше склав поширених речень.

Де ростуть гриби? На чому перевозять пасажирів? Що роблять учні у школі?

2) Гра «Теніс». Робота в парах. На кожній парті — «м’ячик», вирізаний із картону. Учитель ставить запитання, при відповіді на яке немає можливості для повторення слів із запитання. Першу відповідь дає учень, який тримає «м’ячик» і передає сусіду, щоб той придумав своє речення й передав йому «м’яч». Виграє той, хто складе більше речень.

Що відбувається, коли настає осінь? Як потрібно поводити себе у гостях (транспорті, театрі)? Які у вас обов’язки в сім’ї?

Розвиток зв’язного мовлення учнів початкових класів передбачає роботу в двох напрямах: удосконалення й розвиток діалогічного мовлення й формування вмінь будувати монологічні зв’язні висловлення (розповідь, опис, міркування). Необхідною педагогічною вимогою щодо здійснення мовленнєвої дії у формі зв’язного висловлення повинен бути безпосередній мовленнєвий мотив. Він може виражатись у формі бажання повідомити іншим про побачене, почуте, прочитане, висловити особисту думку, поділитися враженнями, відповісти на запитання співрозмовника.

Навчально-ігрові мовленнєві ситуації — ефективний засіб розвитку як діалогічного, так і монологічного мовлення. Усі навчальні ситуації поділяються на умовно-реальні та уявні. У першому випадку обставини і відносини, що створюють навчальну ситуацію, відтворюються за рахунок наочності або технічних засобів; у другому — лише за рахунок уяви. Умовно-реальні ситуації доцільно використовувати на початковому етапі навчання, уявні — на наступних.

Особливістю діалогічного мовлення є те, що воно тісніше, ніж монологічне, пов’язане з ситуацією. Саме це й зумовлює специфіку лінгвістичної будови діалогу. У діалозі часто зустрічаються згорнуті (редуковані) форми, скорочені речення. Поза мовленнєвою ситуацією вони не завжди зрозумілі. Діалогічне мовлення — це не тільки запитання й відповіді. Оскільки репліки в діалогічних єдностях можуть пов’язуватися не тільки на основі «запит інформації — її подача», слід у навчанні використовувати всі можливі зв’язки. До діалогу співрозмовників спонукають різноманітні мотиви й комунікативні завдання:

✵ повідомити щось співрозмовнику;

✵ привернути увагу до певного об’єкта чи подій;

✵ поділитися своїми враженнями;

✵ констатувати факти, які стосуються співрозмовників;

✵ узгодити різні підходи до розв’язання конкретної справи;

✵ обмінятися думками, переживаннями із співрозмовником;

✵ виразити свої емоції.

У діалозі часто використовуються кліше, усталені розмовні формули. Розрізняють такі їх групи:

✵ мовленнєвого контакту (знайомство, представлення);

✵ формули мовленнєвого етикету;

✵ вираження найяскравіших емоцій (подив, співчуття, несхвалення);

✵ комунікативний супровід (початок, продовження, завершення розмови). Кліше поряд з вигуками й модальними словами надають мовленню виразності, емоційності. Тому необхідно якомога частіше вносити в зміст вправ кліше різних видів.

Для розвитку діалогічного мовлення ефективними є народні ігри-діалоги (Про Гриця), казки (М. Малишевський «Ніч і день»), вірші (П. Воронько «Маленька Оленка»). На прикладі цих завдань учні усвідомлюють особливості діалогічного мовлення. Зокрема те, що зв’язність діалогу забезпечується використанням інтонації й мовних засобів зв’язку:

✵ повторення слів й окремих реплік;

✵ використання займенників, синонімічних слів;

✵ уживання дієслівних форм ІІ особи;

✵ звертання (у кличному відмінку) до співрозмовника.

Розвиток діалогічного мовлення здійснювався також у процесі розігрування дітьми уявних (за словесним описом) мовленнєвих ситуацій. Етапи проведення роботи:

1) презентація ситуації (словесний опис її умов);

2) обговорення, формулювання реплік героїв;

3) призначення учнів на ролі;

4) розігрування ситуації.

Педагог пропонує кожному з учнів уявити ситуацію, що на його день народження мама хоче приготувати смачні страви, аби пригостити друзів, але деяких фруктів (овочів, продуктів), що починаються на букву... (яка вивчається на уроці) для них не вистачає, отже, вона попросила сходити до магазину й купити їх. Учні розігрують діалог, який міг би відбутися в магазині. Підготовчі запитання до сюжетно-рольової гри «У магазині» такі:

✵ Які слова ви найчастіше чуєте у магазині? Пригадайте їх.

✵ Чи завжди ви дотримуєтеся черги?

✵ Як попросити продавця показати необхідний вам товар?

✵ Що треба сказати, отримавши покупку?

Діти розподіляють ролі продавців, покупців залежно від завдання, яке виконують. Наприклад:

1) Ти шукаєш подарунок до дня народження товариша.

2) Ти прийшов за продуктами.

Потім проводиться гра «Магазин».

Інші діти (глядачі) аналізують поведінку учасників гри.

У процесі роботи над розвитком монологічного мовлення вчителі знайомлять учнів з видами зв’язного висловлення: розповідь, опис, міркування, переказ.

Відомо, що в усному монологічному мовленні, яке включає повідомлення про події чи міркування, повинні бути як мотив висловлення, так і загальний задум, створений мовцем. Обидва ці фактори впливають на стійкість і надання детермінуючого впливу на перебіг усього розгорнутого монологічного висловлення, яке складається з кількох смислових груп, пов’язаних між собою в цілісну, «замкнуту структуру». Ми продемонструємо використання ігрових мовленнєвих ситуацій із метою створення монологічних зв’язних висловлень на прикладі продукування монологічних текстів різних видів.

Сторінками телепередачі «Свідок»

(усний переказ тексту)

Учитель:

Ольга прийшла зі школи й похвалилася мамі, що вона сьогодні допомогла незнайомій бабусі. Мама сказала, що вона гордиться такою донькою, але Ольга чомусь дуже почервоніла. Чи не могли б ви допомогти розібратися, як було насправді. Послухайте розповідь свідка.

Допомога бабусі

Була зима. На вулиці було дуже слизько. Василько й Ольга йшли до школи. Попереду них ішла старенька бабуся. Раптом вона підсковзнулася і впала. Василько дав свій портфель Ользі, а сам кинувся допомагати. Бабуся щиро подякувала хлопчикові.

(За В. Осєєвою)

— Чи все було так, як розповіла Ольга?

1) Розгляньте малюнок. Чи правильно художник намалював ілюстрацію до оповідання?

2) Дайте відповіді на запитання й розкажіть про події так, як написано в оповіданні.

Якої пори року відбувалася дія? Якою була вулиця? Куди поспішали Василько й Оля? Хто йшов попереду них? Що трапилося з бабусею? Як повівся Василько?

3) Прочитайте прислів’я. Як ви їх розумієте? Підкресліть прислів’я, яке відповідає змістові тексту.

Більше діла — менше слів.

Роби добро, і тобі буде добре.

4) Виправте помилки. З’єднайте речення так, щоб уникнути повторення.

Попереду йшла бабуся.

Бабуся підсковзнулася.

Василько дав свій портфель Ользі.

Василько кинувся допомагати бабусі.

5) Поширте речення. Доберіть з дужок слова, які підходять за змістом.

Було слизько, бабуся підсковзнулася.

(дорога, на вулиці, раптом, несподівано, зненацька, враз).

6) Які з поданих слів близькі за значенням до слів щиро й кинувся.

(від усієї душі, весело, сердечно, радісно, побіг, затримався, метнувся, поспішив).

7) Визначте послідовність пунктів поданого на дошці плану. За складеним планом і поданим словником передайте зміст розповіді.

Робота над текстом-описом у 1 класі проводиться за допомогою створення мовленнєвої ситуації на основі інсценізації. У такій ситуації дітям потрібно «допомогти» Зайчисі нагодувати Зайченя.

— Хто з вас зможе попросити зайчика з’їсти цю морквину? (Зайчику, з’їж, будь ласка, цю морквину. Глянь, у неї шкірка гладенька, корінь товстенький, вона довга, гостренька, колір, наче сонце, рожевий, а візьми лише її в рот, і ти відчуєш яка вона солодка, соковита, смачна, хрумка.) Зайчик лапку простягає.

«Дякую щиро!» — промовляє.

Для відтворення деформованого тексту-розповіді в 2 класі ефективними є дидактичні ігри. Наводимо приклад такої гри.

Учитель:

— У нас є нагода наблизити прихід весни. Може, вона вже прийшла, а ми її не помічаємо. Якщо виконаємо завдання, то уявимо собі, якою є весна. Цим ми допоможемо птахам швидше повернутися з теплих країв. Складіть 5 речень зі слів кожного рядка.

Весна

1) гілках, на, бруньки, скоро, тоненьких, набубнявіють

2) летять, країв, з, птахи, теплих 3) прийшла, ось, і, весна

4) небо, синє, стало

5) яскраво, світить, сонце

Учні об’єднані в групи по 4 людини. Кожній групі роздані зображення пташок. Після того, як учні певної групи відновлять деформовані речення, на дошці вивішується гніздо для їхнього птаха. Учням дається певний час, щоб вони склали з цих речень зв’язну розповідь. Після закінчення роботи учням пропонується шифр: 1 — а, 2 — н, 3 — в, 4 — е, 5 — с, — за яким вони визначать правильність виконання завдання. Якщо завдання виконано правильно, то група «садовить» свого птаха до гнізда й хором декламує примовку: «Показали дорогу весні — заспівали птахи пісні».

Дидактична гра є доцільною і в роботі, спрямованій на доповнення частини тексту. Наведемо приклад.

Учитель:

— Прослухайте тест. Яка його основна думка?

Порадувать маму хоче Оленка,

Але вона іще маленька.

Діти, Оленці допоможіть,

Як це зробити, їй підкажіть.

А щоб полегшити їй працю,

Ми іще покличем братця.

— А зараз виконаємо завдання.

— Прочитайте зачин і кінцівку тексту. Побудуйте основну частину. Придумайте заголовок.

Оленка прийшла зі школи. Мама ще не повернулася з роботи.

... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ...

Мама похвалила свою помічницю.

Ігрова ситуація

На магнітній дошці вивішується картина квартири й зображення предметів (віник, вазон, посуд, незастелене ліжко та інші). Учні об’єднуються у дві команди («братики» — хлопці та «сестрички» — дівчата), кожна з команд у групах придумує речення з одним із предметів, краще речення озвучується перед класом, а «предмет праці» прикріплюється до зображення квартири. Перемагає команда, яка використає більше предметів.

Заучування тих чи інших орфограм, практичне їх відпрацювання потребує активізації пам’яті, уваги, мислення, вольових зусиль. Учні 2 класу лише починають систематичну роботу над правилами граматики та правопису. Тож потрібно організовувати навчання української мови таким чином, щоб з перших кроків засвоєння мовних знань в учнів формувався інтерес до цієї роботи. Одним із ефективних засобів досягнення цієї мети є навчально-пізнавальні ігри. Чим ширший ігровий арсенал використовується на уроці, тим ефективніше досягається навчальна, розвивальна та виховна мета. Серед великого арсеналу навально-пізнавальних ігор ефективними на уроках мови є такі види ігор: дидактичні, інтелектуальні (загадки, кросворди, ребуси та ін.), рольові, ігри-фантазування, ігрові проблемні та мовленнєві ситуації.

Ігрові форми роботи можуть інтегруватися з інтерактивними. Варто також підкреслити дотримання принципу мовленнєвої спрямованості уроків мови: це розвиток мовлення (активізація, уточнення, збагачення словника), засвоєння граматичних структур (словосполучень), вправляння у відновленні, переконструюванні, складанні речень, формування власних зв’язних висловлювань.

Дотримання цих умов при підготовці і проведенні уроку забезпечує міцність мовних і мовленнєвих знань, умінь і навичок, формування інтересу до мовних знань і мовленнєвої діяльності, активізацію психічних процесів, формування інтересу до навчального предмету, вмотивованість навчальної діяльності, а в сумі це виводить на особистісно орієнтоване, особистісно значиме навчання учнів.

ЗРАЗОК ІГРОВОГО УРОКУ

Українскька мова (2 клас)

Тема. Велика буква у назвах міст, сіл, вулиць, річок.

Мета: вчитись пояснювати написання великої букви у словах, відпрацьовувати навички даної орфограми.

Розвивати спостережливість, мовленнєві навички.

Виховувати бережливе ставлення до мови, інтерес до географії України.

Обладнання: карта України загальна та на кожній парті, ребуси, зображення архітектури міст України та пейзажів із зображенням річок.

Хід уроку

І. Хвилинка каліграфії.

У Р м Ук Ро Україна Роман місто Мурко

Поясніть написання слів з великої букви.

ІІ. Повторення вивченого матеріалу.

Вставте пропущені букви (коментований запис).

Доня моя (С, с)...онечка добра, наче (С, с)...онечко.

У небі яскрава (З, з)...ірка горить, а (З, з)...ірка напаслась і в хлівчику спить.

(Діти пригадують правила написання імен людей та кличок тварин.)

ІІІ. Робота над новим матеріалом.

1. Мотивація навчання (проблемна ситуація).

Учитель:

Я отримав лист від дітей з іншого міста, який адресовано вам.

Лист

Дорогі другокласники! Ми запрошуємо вас відвідати наше славне місто і нашу школу. Школу дуже легко знайти, бо вона знаходиться на красивій вулиці, на березі голубої річки. Ми сподіваємось, що вам у нас сподобається і ви також запросите нас до себе у гості.

Учитель:

— Чи зможемо ми скористатись запрошенням? (Ні.)

— Чому? (Бо не вказані назви міста, вулиці, річки.)

— Діти зробили це не навмисне, просто назви їхнього міста, вулиці і річки зникли. Послухайте чому.

2. Постановка проблеми. Пояснення нового матеріалу.

Учитель:

У місті суми всі жителі в сумі.

Міста нема — лишилась сума.

Село вишневе потопало у вишнях.

Де ділось воно — лиш знає Всевишній.

А вулицю в місті піщану

Змило зненацька дощами.

Ріка протікала ось тут.

Річки нема — лишився лиш пруд.

Не сонце висушило річку,

Не землетруси місто зруйнували,

Зробили це звичайні дітки,

Які ці назви написали.

(Знайомство з правилом написання назв міст, сіл, вулиць, річок.)

Записуємо у зошити:

Місто Суми, село Вишневе, вулиця Піщана, річка Прут.

Учитель:

Якщо ці слова написати з маленької букви, вони перестануть бути власними назвами.

Тепер ми з вами дізнались, звідки прийшов до нас лист, і де розташована школа наших нових друзів, тож можемо вирушати в дорогу. Що потрібно знати кожному з нас, щоб не заблукати в чужому місті?

IV. Закріплення теми уроку.

Учитель:

Давайте потренуємось впізнавати назви міст, щоб не заблукати у дорозі. Уявіть собі, що ви їдете у потягу в різних купе. Чи знаєте ви, що означає слово «купе»? У потягах пасажири, щоб «швидше» йшов час, розгадують кросворди, ребуси, загадки. Я пропоную вам розділитися на власні «купе» — групи і колективно відгадати загадки про міста. А в кінці перевіримо, хто справився швидше і чиї відгадки точніші.

(На дошці записані назви міст: Львів, Одеса, Черкаси, Житомир. Діти повинні вибрати потрібну назву.)

Швидко крутяться колеса —

До моря їдемо в...

За квитком прийшов до каси,

Щоб поїхати в...

У готелі в кращім номері

Поселився у...

Данило князь в честь сина звів

Старовинне місто...

Розкажіть, виходячи з тексту вірша, що з нами відбувалося у кожному місті. Звідки походить назва міста Львів? З яких слів складається назва міста Житомир?

Учитель:

Чи був хтось із вас у якомусь із цих міст? Що ви можете про них розповісти? Придумайте з одним із цих слів речення.

1) Відгадайте загадку.

Україну прикрашає

Голуба, мов небо, стрічка.

Кожен з нас з дитинства знає —

То біжить до моря... (річка)

— Яка найбільша річка України? (Дніпро).

2) Продовжте речення:

Дніпро — найбільша річка України, а Київ —...

3) Розгадайте ребус:

(столиця)

4) Доберіть потрібне слово:

Столиця — це (найкрасивіше, найголовніше, найбільше) місто в державі.

5) Прочитайте речення і знайдіть омоніми (омографи), поставте до цих слів запитання.

Місто Київ — справжній міст до українських сіл і міст.

6) Спробуйте і ви побудувати свої місточки до міст України, розгадавши ребуси. (Робота в групах).

На березі Ворскли стоїть величаво

Місто красиве... (Полтава)

На кораблі почесна варта їх

зустрічає місто... (Ялта)

Ми отримали враження свіжі

Від екскурсі у... (Ніжин)

Місто це не лісорубне,

Хоч і має назву... (Дубно)

7) Знайдіть на карті України і назвіть кілька міст — обласних центрів, прокоментуйте їхній правопис.

8) А зараз ми «пересідаємо» у швидкісні потяги. У класі учні сидять за двома варіантами, отже буде два «потяги». За одну хвилину нам потрібно знайти на карті і записати на листочках назви міст і річок. Перший варіант записує назви міст, а другий — річок. Потім поміняємося ролями. Кожен з учнів записує по одній назві і передає картку далі, але дивіться, щоб не було повторень. Після цього міняємося картками і представники потягів перевіряють якість виконання завдання, щоб виявити, чий «потяг» швидший.

V. Підсумок уроку.

Учитель:

На берегах річок,

Як виїдеш за місто,

Немов квіток пучок,

Мов дороге намисто

Розсипались села й містечка,

Мов ластівочки звили там гніздечка.

(Кілька учнів починають читати рядки наступного вірша, а клас закінчує їх.)

Міст на світі є багато

І великих, і малих.

Але я та мама з татом

Лиш в місті (селі) б нашому жили.

Бо воно для нас єдине,

Наче мати для людини.

Щоб місто (село) своє звеличати —

Будем назву його...

(з великої букви писати).

Вулиць у місті (селі) багато —

Легко на них заблукати.

Щоб вулиці легко було нам шукати —

Ми назви їх будем...

(з великої букви писати).

Через місто (село) ріка протікає,

Кожен назву її пам’ятає.

Влітку кличе купатися і засмагати,

А ми назву річки будем...

(з великої букви писати).

Розсипались села по Україні:

По долах, по горах і по рівнині.

У кожного назва своя загадкова,

Неначе на людях одежа святкова.

Щоб пам’ятали їх діти й онуки —

Напишем їх назви...

(з великої букви).

(Л. Катеринчук)

Упровадження ефективних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають навчальні ігри, сприятиме формуванню учня як самостійної, ініціативної, вдумливої особистості. Кожен учитель має керуватися настановою В. Сухомлинського про те, що без гри немає й не може бути повноцінного розумового розвитку учнів. Але, на жаль, часто дуже рано згасає педагогічний інтерес до гри як засобу навчання, тоді як гра є найбільш засвоєною учнями молодшого шкільного віку діяльністю. Тому опора на гру (ігрові дії, ігрові форми, засоби) — найоптимальніший шлях включення дитини в навчальну роботу взагалі та мовленнєву зокрема, засіб забезпечення емоційного відгуку на навчання без перевантажень.