Методика навчання інтегрованого курсу «Я досліджую світ» у 1-2 класах ЗЗСО на засадах компетентнісного підходу - Гільберг Тетяна 2020

1.1. Теоретичні й методичні основи компетентнісного підходу як засобу досягнення освітніх завдань початкової школи
Розділ 1. Педагогічні аспекти формування ключових та предметних компетентностей

Чим більше знаєш, тим більше можеш.

Юсуф Абу

Пам’ятай: усі разом ми розумніші, ніж кожен з нас окремо.

Гордон Драйден

Ключовим завданням інтеграції України в європейський та світовий простір стало створення системи освіти нового покоління, яка має відповідати викликам нового тисячоліття, яка буде випереджати загальноцивілізаційний розвиток та формувати нову генерацію дітей, що здатні системно мислити і діяти з високим рівнем відповідальності заради майбутнього.

А перед сучасною освітою постала задача підготовки компетентних особистостей, здатних знаходити правильні рішення не тільки в навчальних, а й життєвих ситуаціях та здатних сповідувати демократичні принципи співіснування на планеті.

У широкому розумінні компетентність - це готовність людини до виконання певних функцій, а компетентнісний підхід в освіті - це цільова орієнтація навчального процесу на формування в учнів групи компетенцій: предметних, міжпредметних і ключових.

«Компетентнісний підхід передбачає суттєве посилення практичної направленості освіти»[3]. Практична спрямованість компетентнісного підходу була визначена матеріалами Симпозіуму Ради Європи, де підкреслювалося, що для результатів освіти важливо знати не лише ЩО, а і ЯК робити, діяти [4].

Компетентнісний підхід можна віднести до одного із способів досягнення нової якості освіти. Компетентність можна розуміти як здібність результативно діяти; здатність досягати результату - ефективно вирішувати проблему. Такий підхід визначає пріоритети, напрямки зміни освітнього процесу.

Протягом останніх десятиліть суспільна парадигма трансформувалася від технократичної до індустріальної, далі - до інформатичної. Ці процеси суттєво вплинули на концептуальні засади освіти. Саме зі зміною суспільної парадигми і пов'язана необхідність впровадження компетентнісно та діяльнісно спрямованої освіти.

Метою сучасного навчання є не озброєння учнів знаннями, не накопичення їх, а формування вміння діяти зі знанням справи. Необхідно навчити учнів різним видам діяльності, створити умови для розумового розвитку школярів, у ході чого зберігається психічне і фізичне здоров’я кожного учня, а також істотно підвищується якість навченості.

П. Я. Гальперін [5] у своїх дослідженнях поставив запитання: для чого людина вчиться? І відповів: для того, щоб навчитися щось робити, а для цього - дізнатися, як це треба робити. Тобто мета - навчити людину діяти, а знання повинні стати засобом такого навчання.

Для вчителя це означає, що він має формувати в учнів уміння практичного застосування знань (або - діяти). Систему операцій, яка забезпечує вирішення завдань певного типу, називають способом дій. Таким чином, кінцевою метою навчання є формування способу дій.

Підхід до процесу навчання як до діяльності вимагає також принципово іншого розгляду співвідношення знань і умінь. Знання повинні не протиставлятися вмінням, а розглядатися як їх складова частина. Знання не можуть бути ні засвоєні, ні збережені поза діями учня.

Знати - це завжди виконувати якусь діяльність або дії, пов’язані з даними знаннями. Знання - поняття відносне. Якість засвоєння знань визначається різноманіттям і характером видів діяльності, у яких знання можуть функціонувати.

Таким чином, замість двох проблем - передати знання та сформувати вміння щодо їх застосування - перед навчанням стоїть одна: сформувати такі види діяльності, які від самого початку включають в себе задану систему знань і забезпечують їх застосування в заздалегідь передбачених межах.

Сучасні освітні методики допомагають реалізувати формування ключових компетенцій учнів через використання різноманітних технологій навчання.

Важлива роль відводиться особистісно орієнтованим технологіям, які ставлять у центр усієї шкільної освітньої системи особистість дитини, забезпечують комфортні, безконфліктні й безпечні умови її розвитку та реалізації її природного потенціалу.

Застосування в навчальній діяльності проблемних ситуацій та організація активної самостійної діяльності учнів щодо їх вирішення сприяють творчому оволодінню знаннями, вміннями, навичками, розвитку розумових здібностей.

Упроваджуючи технологію диференційованого навчання, створюють різнорівневі завдання, дидактичні матеріали, що відрізняються за змістом, обсягом, складністю, методами і прийомами виконання, а також використовуються для діагностики результатів навчання. У вчителя з’являється можливість допомагати слабкому, приділяти увагу сильному, реалізується бажання сильних учнів швидше і глибше просуватися в освіті. Сильні учні стверджуються у своїх здібностях, слабкі отримують можливість відчувати навчальний успіх, підвищується рівень мотивації навчання.

Використання проектних методів навчання дає можливість розвивати індивідуальні творчі здібності учнів, більш усвідомлено підходити до професійного і соціального самовизначення. Проектна діяльність учнів серед сучасних педагогічних технологій є найбільш адекватною поставленим цілям освіти - формуванню ключових компетенцій.

Широкого використання набувають дослідницькі методи навчання, що дає можливість учням самостійно поповнювати свої знання, глибоко вникати в досліджувану проблему і шукати шляхи її вирішення. Це важливо для визначення індивідуальної траєкторії розвитку кожного школяра. Формування творчої особистості, яка має креативне мислення, у сучасних умовах є актуальним завданням. У зв’язку із цим дедалі кращими стають пошукові методи: дослідницький і евристичний (частково-пошуковий), в основі яких лежить проблемне навчання. Ці методи найбільшою мірою задовольняють вимоги компетентнісного підходу, спрямованого на розвиток активності, відповідальності і самостійності у прийнятті рішень.

У зв’язку з постійним збільшенням обсягу досліджуваного у школі навчального матеріалу розвиваються технології інтеграції в навчанні, зокрема розробка та впровадження у практику інтегрованих уроків.

Важлива роль належить технології використання ігрових методів: рольових, ділових та інших видів навчальних ігор. Гра - вид діяльності, який притаманний і дітям, і дорослим, він використовується в освітньому процесі давно, однак важливим є застосування такого аспекту цієї діяльності, який сприяє появі мимовільного інтересу до пізнання основ наук.

В освітньому процесі педагог використовує також можливості інформаційних технологій, що дозволяє підняти процес навчання на якісно новий рівень та підвищує ефективність засвоєння матеріалу. Комп’ютерні технології підвищують мотивацію навчання, дозволяють індивідуалізувати, інтенсифікувати навчання, створюють умови для самостійної роботи, сприяють виробленню самооцінки в учнів, служать довідником, навчальним пристроєм і тренажером.

Дедалі більшого застосування набуває кейс-метод - техніка навчання, що використовує опис реальних економічних, соціальних, побутових чи інших проблемних ситуацій (від англ. саsе - «випадок»). Працюючи з кейсом, учні навчаються шукати та аналізувати додаткову інформацію з різних галузей знань, у тому числі пов’язаних з майбутньою професією. Суть його полягає в тому, що школярам пропонують осмислити реальну життєву ситуацію, опис якої не лише відображає якусь практичну проблему, а й актуалізує певний комплекс знань, який необхідно засвоїти при вирішенні даної проблеми. При цьому сама проблема не має однозначних рішень.

Компетентнісний підхід змінює уявлення і про оцінювання навчальних досягнень учнів. Важливою стає не наявність в учнів внутрішньої організації знань, особистих якостей і здібностей, а здатність застосовувати компетентності в житті та навчанні. Деякі вчені стверджують, що людина стає компетентною тоді, коли у неї формується вміння самостійно оцінювати свою діяльність і її результати. Наприклад, організовуючи практичну роботу в умовах компетентнісного підходу, вчитель повинен попередньо ознайомити учнів з критеріями її оцінки. Виконуючи практичну роботу, учень повинен мати можливість вибирати рівень складності, використовувати додаткові джерела інформації, апелювати виставлену вчителем оцінку. За результатами роботи вчитель повинен пояснити своє оціночне судження про якість роботи учня. При цьому акцент необхідно зробити на успішно виконаних завданнях (створити ситуацію успіху).

Усна відповідь учня на уроці розглядається як публічний виступ. В умовах компетентнісного підходу вчитель повинен звертати увагу дітей на практичну або теоретичну значущість матеріалу, який учень подає у своєму виступі. Засобом оцінювання навчальних досягнень учнів, що найбільше відповідає компетентнісному підходу, є портфоліо - папка-скарбничка навчальних досягнень учнів. Вона демонструє просування учня у розвитку ключових компетенцій. Портфоліо виступає не тільки засобом оцінювання, але і своєрідним інструментом, довідником, складеним учителем і учнем. Це форма, що об’єднує в собі всі можливі варіанти оцінювання.

Іноді використання тих чи інших форм і методів навчання може призвести до формування псевдокомпетенцій. Наприклад, не секрет, що вчителі нерідко використовують таку форму завдань, як реферат. У цьому випадку формується псевдокомпетенція - уміння представити «фіктивно- демонстративний» продукт. Компетентнісним є те завдання, яке має не тільки навчальне, а й життєве обґрунтування і не викликає в учнів запитання «Для чого це потрібно робити?» (див. табл. 1).

Таблиця 1

Відмінності традиційного та компетентнісного підходів до процесу навчання

Компетентнісно орієнтоване навчання спрямовано на комплексне оволодіння знаннями і способами практичної діяльності, що забезпечує успішне функціонування людини у ключових сферах життєдіяльності в інтересах як її самої, так і суспільства (держави) в цілому.

У результаті здобуте знання характеризується не стільки кількістю відомих фактів, скільки вмінням застосовувати їх у професійній та суміжних сферах. Тому сучасний освітній процес повинен полягати не лише в передачі учням предметних знань, що мають віддалену перспективу їх використання, а в демонстрації застосування цього знання для вирішення

актуальних професійних проблем, а також створенні умов для самостійного вирішення учнями таких проблем у процесі навчання.

То що повинен уміти вчитель, щоб успішно реалізувати компетентнісний підхід? Спробуємо назвати найважливіші умови:

✵ успішно розв’язувати власні життєві проблеми, виявляти ініціативу, самостійність і відповідальність;

✵ показувати зв’язок між матеріалом, який вивчається, з повсякденним життям та інтересами учнів;

✵ планувати урок з використанням різноманітних форм і методів навчання;

✵ використовувати під час обговорення питань набутий досвід учнів;

✵ запрошувати експертів і спеціалістів для обговорення з учнями тих питань, у яких він сам недостатньо компетентний;

✵ демонструвати учням рольові моделі на прикладі реальних людей (діячів, фактів, ситуацій тощо);

✵ оцінювати досягнення учнів не лише оцінкою, а й змістовною характеристикою.

Щоб реалізований педагогом підхід у навчанні був насправді компетентнісний, педагог має остерігатися:

✵ за звичкою вважати себе головним і єдиним джерелом знань для своїх учнів;

✵ передавати учням свій досвід життя і виховувати їх, виходячи з того, як був вихований він сам;

✵ уявлень про те, що є раз і назавжди задані способи «правильного» і «неправильного» вирішення життєвих і професійних проблем;

✵ дріб’язкових правил та інструкцій;

✵ виявляти неповагу до своїх учнів, до їхніх суджень і запитань, навіть якщо вони здаються провокативними;

✵ планувати урок без використання усього різноманіття форм і методів навчальної роботи;

✵ бездоказово-нормативних висловлювань на кшталт «треба», «повинен», «так прийнято», які не супроводжуються подальшими поясненнями.

В основу уроку слід закладати соціально сконструйовані педагогічні ситуації, діяльність учнів у яких сприятиме вихованню таких особистісних якостей: брати відповідальність на себе, приймати рішення, діяти і працювати в колективі, висувати гіпотези, надавати допомогу іншим, уміння навчатися та багато іншого.

Сучасні учні - це школярі нового покоління, нового інформаційного суспільства, а отже, вони потребують нових навичок та вмінь, які передбачають роботу з інформацією. Ми спостерігаємо, як поступово ключові освітні компетенції перетворюються на засіб розвитку особистих якостей учнів. Освіта виходить на новий, значно вищий ступінь розвитку. Чи здатні сучасні вчителі вивести своїх учнів на цей рівень? Нині кожен має задуматися над тим, що однією з умов є компетентність не лише учня, а й учителя, а провідною ідеєю - підвищення якості освіти.

Разом з тим діє формула:

компетенція — діяльність — компетентність.

Компетенція як об’єктивна характеристика реальності має пройти через діяльність, щоб стати компетентністю як характеристикою особистості. Ця формула допомагає зрозуміти, що таке компетентність. Це знання в дії. І компетентнісний підхід не суперечить діяльнісному. Стандарт освіти фіксує не сам зміст освіти, хоча з ним пов’язаний, а результати освіти, результати діяльності і вимоги до цих результатів.

Перевіримо себе

Які з висловів доводять істинність компетентнісно орієнтованого навчання?

А «Не в кількості знань полягає освіта, а в розумінні і вмілому застосуванні всього того, що знаєш» (А. Дістверг).

Б «У 21 столітті безграмотним вважають уже не того, хто не вміє читати і писати, а того, хто не вміє вчитися і перевчатися» (Е. Тоффлер).

В «Школа - не комора знань, а світоч розуму. Усі діти не можуть мати однакові здібності. І найважливіше завдання школи - виховання здібностей» (В. Сухомлинський).

Г «Найголовніше - прищепити смак і любов до науки: інакше ми виховаємо просто віслюків, навантажених книжною премудрістю» (М. Монтень).

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

1. Бібік Н. М. Компетентнісний підхід: рефлексивний аналіз застосування / Н. М. Бібік // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи : Бібліотека з освітньої політики. - Київ: «К.І.С.», 2004. - С. 47-52.

2. Боголюбов Л. Н. Базовые социальные компетенции в курсе обществоведения//Преподавание истории и обществознания в школе. № 9. 2002. - С. 24.

3. Гальперин П. Я. Основные результати исследований по проблеме «формирование умственных действий и понятий»: Доклад на соискание учен. степени д-ра пед. наук (по психологии) по совокупности работ. - М.: Б. и., 1965. - 51 с.

4. Пометун О. І. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: Світовий досвід та українські перспективи / під заг. ред. О. В. Овчарук. - Київ: «К.І.С.», 2004. - 115 с.

5. Пометун О. І. Дискусія українських педагогів навколо питань запровадження компетентнісного підходу в українській освіті/ О. В. Овчарук // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи; за заг. ред. О. В. Овчарук. - К. 2004. - 111 с.

6. Компетентнісно орієнтована освіта в дії: уроки для стійкого розвитку / О. Онопрієнко, А. Цимбалару // Початкова школа. - 2011. - № 1. - С. 53-59.

7. Локшина О. І. Зміст шкільної освіти в країнах Європейського Союзу: теорія і практика (друга половина XX - початок XXI ст.) / О. І. Локшина. - К.: Богданова А. М. 2009. - 404 с.

8. Савченко О. Я. Уміння вчитися - ключова компетентність молодшого школяра: посібник / О. Я. Савченко. - К.: Педагогічна думка, 2014. - 176 с.

9. HutmacherWalo. KeycompetenciesforEurope//ReportoftheSymposiumBerne, Switzerland 27-30 Маrch, 1996. СоuncilforCulturalCo-operation (СDСС) //SecondaryEducationforEuropeStrasburg, -1997.

10. Нова українська школа. Концептуальні засади реформування середньої школи [Електронний ресуpс].- Режим доступу: http://mon.gov.ua/асtіvity/еducation/zagalna-serednya/ uа-sch-2016/konczepcziya.html