Методика навчання інтегрованого курсу «Я досліджую світ» у 1-2 класах ЗЗСО на засадах компетентнісного підходу - Гільберг Тетяна 2020
2.7. Відбір змісту та застосування технологій, методів та прийомів навчання
Розділ 2. Методика формування дослідницької діяльності молодших школярів
Вірте в себе! Вірте у свої здібності! Без скромної', але розумної' впевненості у своїх силах, ви не зможете бути успішними чи щасливими.
Норман Вінсент Піл
Педагогічна технологія - система педагогічних дій і засобів, що застосовуються для досягнення педагогічної мети, така, яку досить легко відтворює будь-який підготовлений педагог. Це суто наукове проектування і точне відтворення певних педагогічних дій, що гарантують успіх.
Оскільки педагогічний процес будується на певній системі принципів, педагогічну технологію можна розглядати як сукупність зовнішніх і внутрішніх дій, спрямованих на послідовне здійснення цих принципів у їх об’єктивному взаємозв’язку, де найповніше виявляє себе особистість педагога.
Порівняно з навчанням, побудованим на основі методики, технологія навчання має серйозні переваги:
✵ основою технології є чітке визначення кінцевої мети. Мета розглядається як центральний компонент;
✵ технологія з визначеною метою дозволяє розробити об’єктивні методи контролю;
✵ технологія дозволяє звести до мінімуму ситуації, коли педагог змушений вдаватися до експромту в пошуках прийнятного варіанту.
На відміну від методичних поурочних розробок (сценаріїв уроку), орієнтованих на вчителя та його діяльність, технологія пропонує проект навчального процесу, що визначає структуру і зміст навчально-пізнавальної діяльності учнів. Хоч би який сценарій уроку було запропоновано вчителю, цей конспект сприйматиметься і реалізовуватиметься по-різному, а отже, по-різному буде організовано й діяльність учнів.
Проектування навчальної діяльності стабілізує успішність поступу більшості учнів класу. Тому варто розмежувати поняття «методика.» і «технологія» та встановити взаємозв’язок між ними. Методика викладання конкретного предмета - це психолого-педагогічна теорія навчання предмета. Вона є спільною для всіх. Поняття «методика» ширше за поняття «технологія». Якщо методика спрямована на вирішення завдань: 1) чого вчити? 2) навіщо вчити? 3) як учити?, то технологія навчання передусім відповідає на третє запитання з істотним доповненням: 4) як учити результативно?
Технологізація є противагою творчості, оскільки технологія - це програмування, робота за алгоритмом, що, у свою чергу, несумісно з творчістю. Водночас у навчальному процесі є багато завдань, що піддаються технологізації. Технології виправдовують себе, наприклад, у ході формування вмінь і навичок під час вивчення іноземних мов, у виконанні завдань з використанням формул, під час застосування технологічних карт і виконання фізичних вправ тощо. А для досягнення учнями рівня досконалих, умінь і навичок потрібна умова розвитку творчих здібностей.
Отже, педагогічна технологія має як переваги, так і певні недоліки.
«За» технологію:
✵ можливість діагностувати мету і результати освітнього процесу;
✵ досягнення гарантованого результату в навчанні;
✵ повторюваність і відтворюваність результатів;
✵ спрямованість на досягнення конкретних цілей у навчанні та вихованні;
✵ формування досконалих умінь і навичок;
✵ економія часу, коштів, сил на досягнення поставлених цілей;
✵ за умови обґрунтованого застосування це база для розвитку творчого мислення та здібностей.
«Проти» технології:
✵ складність переходу на технологічний режим навчання;
✵ неможливість переведення всієї інформації на технологічну мову навчання;
✵ посилення дефіциту спілкування;
✵ не працює на розвиток творчого мислення та здібностей (виняток становлять технології проблемного, евристичного навчання);
✵ потребує як основи змодельованих алгоритмів і програм.
Оцінюючи переваги та недоліки педагогічних технологій, слід також зважати й на те, що немає технологій, здатних замінити живе людське спілкування у всіх, його проявах.
Найбільш поширеною в Україні є технологія розвивального навчання (автори Д. Ельконін, В. Давидов), яка передбачає формування активного, самостійного творчого мислення учнів і на цій основі - поступовий перехід до самостійного навчання.
Інтерактивні технології (автори О. Пометун, Л. Пироженко), ідея яких полягає в тому, що процес пізнання відбувається за умови постійної активної взаємодії всіх учнів. Залежно від мети уроку, форм організації навчальної діяльності використовуються інтерактивні технології кооперативного навчання, колективно-групового навчання, ситуативного моделювання, опрацювання дискусійних питань.
Технологічний концепт проектних технологій (автори К. Баханов, В. Гузєєв, І. Єрмаков, О. Пєхота) орієнтує на дієвий спосіб здобуття нових знань у контексті конкретної ситуації та їх використання на практиці. Метод проектів як технологія у сучасних умовах трансформувався у проектну систему організації навчання, за якою учні набувають знань і навичок у процесі планування та виконання практичних завдань проектів.
Технологія особистісно орієнтованого навчання (авт. І. Якимська, О. Савченко, С. Подмазін) полягає у створенні оптимальних умов для розвитку й становлення особистості як суб'єкта діяльності та суспільних відносин, яка будує свою діяльність і стосунки відповідно до стійкої ієрархічної системи гуманістичних і буттєвих особистісних цінностей.
Інформаційні технології навчання надають учням доступ до нетрадиційних джерел інформації. Створюють можливості для творчої діяльності, формування професійних навичок, надають можливість реалізувати нові форми та методи навчання.
Загальноприйнятої класифікації педагогічних технологій натепер немає. До вирішення цієї актуальної науково-практичної проблеми різні науковці підходять по-своєму.
Подаємо згруповану за різноманітними системними та інструментально значущими ознаками класифікацію педагогічних технологій (сх. 9).
Схема 9. Класифікація педагогічних технологій
Які принципи реалізуються під час добору вчителем навчального матеріалу? Учитель має добирати матеріал до уроку інтегрованого курсу з урахуванням таких принципів:
✵ принцип науковості вимагає від учителя добору матеріалу, що відповідає сучасним науковим досягненням, націлює на використання в навчальній діяльності проблемного змісту;
✵ принцип доступності зобов’язує вчителя враховувати реальні можливості учнів, їхню психологічну, фізичну, інтелектуальну підготовленість до сприйняття навчального матеріалу;
✵ принцип єдності навчального, розвивального, виховного характеру передбачає всебічний вплив на особистість учня;
✵ принцип доцільності зобов’язує вчителя враховувати необхідність і достатність дібраного матеріалу під час засвоєння його в цю мить;
✵ принцип актуальності передбачає включення до уроку матеріалу, що пов’язаний з реальними щоденними подіями в довкіллі учня (у місті/ селі, країні, світі);
✵ принцип значущості полягає у врахуванні особливостей кожного класу для добору краєзнавчого матеріалу;
✵ принцип послідовності та систематичності передбачає визначений порядок і систему добору матеріалу не лише до кожного уроку, а й протягом навчального року, курсу в цілому. Застосування цього принципу сприяє збереженню наступності змістової та процесуальної сторони навчання;
✵ принцип позитивного орієнтування потребує від учителя добору матеріалу патріотичного, громадянського, морального спрямування;
✵ принцип стимулювання свідомості та активності вимагає від учителя добору матеріалу для свідомого застосування, самостійного пошуку відповіді на проблемні запитання;
✵ принцип інтегрованості попереджує дублювання матеріалу та враховує міжгалузеві зв'язки.
Якими критеріями користується вчитель для оптимального вибору методів навчання? Методи навчання (від гр. methodos - спосіб пізнання, шлях дослідження) - це впорядковані способи діяльності вчителя й учнів, спрямовані на ефективне розв'язання навчально-виховних завдань. У методах навчання виокремлюють два види: метод навчання як інструмент діяльності вчителя для виконання навчальної функції - викладання; метод навчання як спосіб пізнавальної діяльності учнів з оволодіння знаннями, уміннями та навичками - учіння.
Вибір методів навчання не може бути довільним. Він залежить від конкретних умов та обставин, за яких відбувається освітній процес, а саме:
✵ загальних цілей і завдань навчання, особливостей теми;
✵ цілей і завдань конкретного уроку;
✵ змісту навчального матеріалу, що дібрав учитель;
✵ рівня підготовки учнів, їхніх можливостей, вікових особливостей, уміння навчатися;
✵ ролі методів та особистості вчителя, рівня його теоретичної та практичної підготовки, методичної майстерності, особистих якостей;
✵ матеріально-технічного оснащення (освітнього середовища);
✵ методичного забезпечення підручника і навчального супроводу до нього (робочі зошити, посібники тощо).
Універсальної класифікації методів навчання немає, оскільки є безліч критеріїв для групування наявних методів, як-от:
✵ за рівнем активності учнів - пасивні (розповідь, лекція, пояснення, екскурсія, демонстрація); активні (самостійна робота з книжкою, лабораторний метод тощо);
✵ за рівнем включення до продуктивної (творчої) діяльності: пояснювально-ілюстративний (розповідь, лекція, пояснення, робота з підручником, демонстрація); репродуктивний (відтворення навчальних дій за визначеним алгоритмом); проблемний виклад (учитель демонструє зразок процесу наукового пізнання); частково-пошуковий/евристичний (проблемне завдання розв'язується через підпроблеми, цілісне вирішення проблеми поки відсутнє); дослідницький (пізнавальна задача розв'язується самостійно учнями, відбувається творче застосування знань);
✵ за джерелами отриманих знань (див. сх. 10);
✵ за дидактичними цілями - отримання нових знань; формування умінь і навичок застосування знань на практиці; перевірки та оцінювання компетентностей тощо.
Схема 10. Методи навчання
Прийоми навчання - це складові методу, певні разові дії, спрямовані на реалізацію вимог тих чи тих методів.
Мета уроку зумовлює його зміст (на жаль, на практиці часто відбувається все навпаки - маючи зміст підручника, учитель формулює мету уроку).
Зміст уроку передусім орієнтується на визначені в Державному стандарті вимоги до обов’язкових результатів навчання здобувачів освіти. Крім того, кожний урок має включати й навчальні дії для реалізації діяльнісного підходу.
Потреба включення навчальних дій до змісту уроку виходить з потреби реалізації діяльнісного методу, оскільки вони є структурними елементами діяльності (цілепокладання, планування, оцінювання). У вимогах до метапредметних результатів освоєння програми (формування ключових компетентностей) їх позначено так: «оволодіння здатністю приймати і зберігати цілі й завдання навчальної діяльності...», «формування вміння планувати, контролювати й оцінювати навчальні дії відповідно до поставлених завдань...».
Чи бувають некомпетентнісні методи та форми роботи вчителя? Цілковито некомпетентнісних форм і методів навчальної роботи немає. Лише деякі форми та методи, що не забезпечені груповим цілепокладанням, самооцінкою тощо, самі по собі не працюють на розвиток ключових компетенцій. Серед них:
✵ монолог вчителя;
✵ фронтально-індивідуальне опитування;
✵ інформаційна бесіда;
✵ самостійна індивідуальна робота учнів з підручником (або іншими посібниками) за завданням, заданим учителем;
✵ демонстрація відеофільму;
✵ екскурсія;
✵ контрольна робота, що проводиться у традиційній формі.
У деяких випадках невміле використання тих чи інших форм і методів навчання може призвести і до формування свого роду псевдокомпетенцій, здатних лише завдати шкоди учню. Наприклад, коли учні отримують завдання переказати у рефераті текст науково-популярної статті. Замість того щоб вирішувати дослідницьку проблему, учень вирішує іншу, актуальну для нього проблему: як з малими зусиллями виконати нецікаву і відверто нав’язану роботу, що задовольнить учителя. Компетентнісним і водночас цікавим завданням буде те, що матиме не лише навчальний зміст, а й життєве обґрунтування.
Одним із суттєвих недоліків традиційної освіти було те, що питаннями цілей навчання займався лише вчитель. Школярам мету навчання часто не повідомляли. У кращому разі вчитель тим чи іншим способом, наприклад за допомогою розв’язання кросворду, підводив їх до назви нової теми. Вивчення цієї теми і вважали метою уроку.
Однак відомо, що будь-яка діяльність, у тому числі й освітня, починається з визначення (постановки) мети. Без її розуміння школярі залишаються пасивними учасниками освітнього процесу. Невипадково першою вимогою до метапредметних результатів у Державному стандарті є оволодіння здатністю визначати та зберігати цілі й завдання навчальної діяльності. Слід мати на увазі також, що несформованість цієї компетентності унеможливлює й формування здатності до оцінювання власних освітніх досягнень, оскільки ці досягнення мають бути пов’язані з метою.
Можливим варіантом підведення школярів до усвідомлення мети навчання є оголошення мети уроку через проблемну ситуацію. У цьому разі мета уроку полягає в пошуку відповіді на проблемне питання. Так підводять школярів до навчальної мети в підручниках. Наприклад, як на малюнку 16.
Малюнок 16. Зразки завдань з пошуком відповіді на проблемне запитання
Формування та розвиток у школярів здатності приймати (визначати), зберігати цілі і завдання навчальної діяльності мають бути системними і здійснюватися протягом усіх чотирьох років навчання в початковій школі.
Наводимо варіант розвитку цих дій на різних етапах навчання.
1 клас (необхідний рівень) - приймати навчальну задачу в готовому вигляді, а також учитися визначати мету діяльності на уроці за допомогою вчителя;
2 клас (необхідний рівень, для 1 класу це підвищений рівень) - визначати мету навчальної діяльності за допомогою вчителя та самостійно;
3-4 класи (необхідний рівень, для 2 класу це підвищений рівень) - учитися виявляти та формулювати навчальну проблему і визначати мету навчальної діяльності спільно з учителем;
3-4 класи (підвищений рівень) - виявляти та формулювати проблему, визначати мету (тему) навчальної діяльності, уроку, проекту за допомогою вчителя і самостійно.
Перевіримо себе
• Оберіть продовження твердження.
Реалізація принципу наочності в інтегрованому курсі «Я досліджую світ» полягає:
А в активному використанні різноманітних предметів та засобів для реального відображення явищ природи;
Б у створенні образів, конкретних уявлень, на основі яких будується навчально- пізнавальна діяльність учнів, спрямована на оволодіння системою природознавчих уявлень і понять;
В у створенні психічного образу в результаті процесів відчуття і сприймання;
Г у створенні наочних посібників та моделей світу природи.
• Візуально-чуттєве сприйняття предметів та явищ навколишнього світу в їх натуральному або штучному, символічному зображенні характеризує такий метод навчання як:
А практичний;
Б словесний;
В наочний;
Г проблемний.
• Оберіть найточніше визначення поняття «здоров’язбережувальна технологія»:
А дії, спрямовані на зміцнення фізичного здоров'я та профілактику хвороб;
Б відповідність навчального та фізичного навантаження віковим можливостям дитини;
В відсутність стресу, адекватність вимог, адекватність методик навчання та виховання;
Г це всі ті психолого-педагогічні технології, програми, методи, які спрямовані на виховання в учнів культури здоров'я, особистісних якостей, що сприяють його збереженню й зміцненню, формування уявлення про здоров'я як цінність, мотивацію на ведення здорового способу життя;
Ґ активне формування в учнів валеологічної культури.
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
1. Акулова Л. Т. Методика преподавания природоведения. - Просвещение. 1990. - 192 с.
2. Байбара Т. М., Коваль Н. С. Методика викладання природознавства для 2 класу трирічної і 3 класу чотирирічної початкової школи. - К.: Веселка, 1998. - 330 с.
3. Байбара Т. М. Методика навчання природознавства. - К: Веселка, 1998 р. - 334 с.
4. Василенко Г. Екологічна освіта та виховання / Г. Василенко // Початкова школа. - 2007. - № 6.
5. Городенко В. Г., Степанов И. А. Методика преподавания природоведения: учеб. пособ. для учащихся пед. уч-щ по спец. № 2000. - 2-е изд., дораб., - М.: Просвещение, 1984. - 159 с.
6. Грущинська І. Ведення спостережень за природою влітку / I. Грущинська // Початкова школа. - 2004. - № 7. - С. 35 - 37.
7. Зайцев В. С. Современные педагогические технологии: учебное пособие ; в 2-х книгах ; кн. 1. - Челябинск, ЧГПУ, 2012. -411 с.
8. Нарочна Л. К., Ковальчук Г. В., Гончаров К. Д. Методика викладання природознавства: навч. посіб. - 2-ге вид., перероб. і допов. К.: Вища школа. 1990. - 302 с.
9. https://studfi les.net/preview/5259417/page:3/
10. http://textbooks.net.ua/content/view/6053/49/