Нова українська школа: методика навчання фізичної культури у 1-4 класах закладів загальної середньої освіти - А. А. Боляк, Г. А. Коломоєць, А. А. Ребрина, Н. Л. Боляк 2021

6. Методика застосування рухливих ігор, естафет, елементів спортивних ігор та ігор для активного відпочинку

Гра — відносно самостійна діяльність дітей і дорослих. Вона складає велику частину дитячого життя з призначенням розважати, згуртовувати, розвивати, веселити, показувати — лише б було цікаво, динамічно і задиркувато.

Рухлива гра — це усвідомлена, емоційна діяльність дітей, спрямована на досягнення ігрової мети, а також це активна рухлива діяльність дітей, для якої характерні творчі рухливі дії, мотивовані сюжетом гри. Ці дії частково обмежуються правилами, спрямованими на подолання різних труднощів. Зміст рухливої гри складає її сюжет (тема, ціль, завдання), правила і рухові дії.

Сюжет гри — це серія ретельно продуманих дій, які призводять через боротьбу двох протиборчих сил до кульмінації і розв’язки. Сюжет запозичується з навколишньої дійсності і образно відображає її дії (наприклад, мисливські, побутові, трудові тощо) або створюється спеціально, виходячи із задач фізичного виховання. Сюжет гри оживляє цілісні дії гравців, надає окремим прийомам і елементам тактики цілеспрямованість, робить гру цікавою.

Правила гри — це умови, яких необхідно дотримуватися всім учасникам/учасницям гри; це опис дій у тій чи тій ігровій ситуації, прийомів і умов обліку результатів. При цьому не виключають прояв творчої активності та ініціативи гравців у рамках правил гри.

Рухові дії — це цілеспрямовані рухові акти, які здійснюють для вирішення яких-небудь рухових завдань. У рухливих іграх рухові дії дуже різноманітні. Вони можуть бути наслідувальними, образотворчими, ритмічними, виконуватись із проявом сили, спритності, швидкості, витривалості. Під час гри застосовують короткі прискорення зі зміною напрямку і затримкою руху, різноманітні метання на дальність та в ціль, подолання перешкод, опір суперника тощо. Всі ці дії виконують у різноманітних комбінаціях і поєднаннях.

Ігровий метод — упорядкована ігрова рухова діяльність згідно з образним або умовним сюжетом, в якому передбачається досягнення певної мети багатьма дозволенними способами, в умовах постійної і значною мірою випадкової зміни ситуації.

У практиці шкільного фізичного виховання використовують майже всі рухливі ігри, які входять до переліку сучасної класифікації рухливих ігор.

Індивідуальні рухливі ігри — створює, організовує і веде одна дитина. У цьому випадку вона може самостійно визначати смисл і зміст гри, тимчасові правила для себе, які може змінювати під час гри, заради ефективнішого досягнення цілі, зумовленої власним сенсом ігрових дій.

Діти молодшого шкільного віку надають перевагу так званим вільним іграм. Вони полягають у тому, що діти самі спонтанно вигадують гру, з обов’язковою метою та її досягненням. Такі ігри часто застосовують педагоги для розширення психологічних завдань, включаючи реабілітаційні.

Колективні рухливі ігри називаються так за ознакою одночасної участі в грі певної кількості гравців. Цей різновид ігор найпопулярніший серед дітей і відрізняється великим різноманіттям. Колективні ігри поділяють на командні та некомандні.

Командні ігри поділяють на ігри, в ході яких учасники/учасниці відповідно до змісту гри і правил не вступають у фізичний контакт із суперником, і на ігри з наявністю фізичного протиборчого контакту гравців-суперників у процесі ігрових дій.

Некомандні ігри проводять із ведучим/ведучою і без. У таких іграх кожен діє незалежно від інших. Особливістю некомандних ігор з ведучим є протиборство з ним і протидія гравців однієї команди ведучим з іншої шляхом взаємодії з партнерами по команді або за їхньої підтримки і безпосередньої фізичної допомоги. Для некомандних ігор без ведучих характерне індивідуальне суперництво гравців за своє, обумовлене правилами, місце на ігровому майданчику.

В іграх без фізичного контакту суперників за функціональною ознакою гравців наявні:

— прояв єдиноборства за свою команду;

— прояв боротьби за свою команду шляхом взаємопідтримки і фізичної взаємодопомоги гравців однієї команди.

Рухливі ігри з контактною взаємодією гравців протиборчих команд за їх функціями поділяють на: індивідуальне єдиноборство за свою команду; боротьбу за інтереси своєї команди, але за сукупності всіх єдиноборчих дій, підтримки партнерів по команді і їхньої фізичної допомоги.

Некомандні та командні рухливі ігри характеризують низкою узагальнених типових рухових дій:

✵ виконанням ритмічних рухів із проявом творчості, а також наслідування тварин в їх специфічних рухах;

✵ перебіжками на короткі дистанції з проявом швидкості переміщення і спритності;

✵ швидкісних дій виражено координованого характеру з різними інвентарними предметами;

✵ стрибками, пов’язаними з подоланням перешкод, силовим опором;

✵ проявом раніше сформованих рухових навичок, заснованих на вмінні орієнтуватися в просторі, уловлюванні та розрізненні звуків і спостережливості.

Рухливі ігри з ведучим і без ведучого проводять гравці різних вікових груп, проте варіант гри з ведучим доцільно застосовувати відповідно до вікових рухових можливостей дітей, без надмірного ускладнення змісту і правил гри.

Рухливі ігри з фізичним контактом із суперником поділяють на ігри, де контакт носить опосередкований характер, наприклад, у перетягуванні канату, або випадковий, якого важко уникнути, не порушуючи зміст гри та її сутність. При підборі ігор або при спонтанному визначенні їх змісту рекомендують уникати ігор з потенційно травмонебезпечним змістом, де цілеспрямований фізичний контакт гравців може призвести до небажаних і небезпечних наслідків для їхнього здоров’я.

Розрізняють дві форми організації рухливих ігор: урочна та позаурочна.

Урочна форма проведення рухливих ігор передбачає безпосередню керівну роль вчителя/вчительки, регулярність занять з незмінним складом учасників/учасниць, регламентовані зміст і обсяг ігрового матеріалу і його взаємозв’язок з організацією, змістом і методикою навчально-виховного процесу, в який включено цю гру.

Рухливі ігри, які відносять до позаурочної форми проведення, відрізняються тим, що організаторами, лідерами є самі діти. Такі ігри організовують зазвичай епізодично, склад учасників може змінюватись, а ігри варіюються за змістом і обсягом ігрового матеріалу.

За урочної форми проведення рухливих ігор керівник, вирішує оздоровчі, освітні, виховні завдання.

Оздоровчі завдання. За правильної організації занять з врахуванням вікових особливостей і фізичної підготовленості дітей ігри мають сприятливий вплив на ріст, розвиток і зміцнення апарату кісток і зв’язок, м’язової системи, на формування правильної постави, а також покращення функціональної діяльності організму.

При заняттях іграми необхідно враховувати такі чинники:

✵ фізичні навантаження мають бути оптимальними;

✵ недопустимо доводити учасників гри до перевтоми і довготривалих затримок дихання;

✵ під час систематичних ігор можна допускати інтенсивні навантаження, щоб організм поступово пристосовувався до них.

Освітні завдання. Рухливі ігри можуть позитивно впливати на розумовий розвиток дітей, організаторські навички, формування особливості. Під час проведення рухливих ігор через їх специфічність насамперед вирішують задачі власне фізичного виховання. Ігровий метод особливо рекомендують використовувати на етапі початкового освоєння рухів. Для школярів молодших класів важливі ігри з дрібним інвентарем, які покращують м’язово-рухливу чутливість, удосконалюють рухові функції рук і пальців.

Виховні завдання. Змагальний характер рухливих ігор, за рахунок активних дій дітей, стимулює у них прояв рішучості, мужності і стійкості для досягнення мети. В колективних іграх кожний наочно переконується в перевагах загальних, дружніх зусиль, спрямованих на подолання перешкод у вирішенні загальних завдань.

Захопливий ігровий сюжет викликає у дітей позитивні емоції і спонукає їх до того, щоб вони з неослабною активністю багаторазово проробляли ті чи ті прийоми, проявляючи необхідні вольові якості та фізичні здібності. Для виникнення інтересу до гри велике значення має досягнення ігрової мети — характер і ступінь складності перешкод, які треба долати для отримання конкретного результату, для задоволення грою. Рухлива гра, що потребує творчого підходу, завжди буде цікавою і привабливою для її учасників/учасниць.

Рухливі ігри більшою мірою сприяють вихованню фізичних якостей: швидкості, спритності, сили, витривалості, гнучкості і, що важливо, ці фізичні якості розвиваються в комплексі. Більшість рухливих ігор потребує від дітей швидкості. Це ігри, побудовані на необхідності миттєвих відповідей на звукові, зорові, тактильні сигнали, ігри з раптовими зупинками, затримками і відновленням рухів, з подоланням невеликих відстаней у найкоротший час.

Обставини, які постійно змінюються в грі, швидкий перехід від одних рухів до інших сприяють розвитку спритності. Для виховання сили добре використовувати ігри, що потребують прояву помірних за навантаженням, короткочасних швидкісно-силових напружень. Ігри з багаторазовими повтореннями напружених рухів, з постійною руховою активністю, що потребує значних витрат сил і енергії, сприяють розвитку витривалості. Удосконалення гнучкості відбувається в іграх, пов’язаних з частою зміною напрямку рухів.

Оздоровчі, освітні і виховні завдання потрібно вирішувати в комплексі, тільки тоді кожна гра буде ефективним засобом різнобічного фізичного виховання дітей.

Найважливішими обов’язками та функціями педагога (керівника гри), що застосовує рухливі ігри як засіб цілеспрямованого організованого фізичного виховання, є:

✵ виконання комплексу організаційних дій;

✵ реалізація комплексу впливів загальнорозвивального тілесно-рухового і виховного характеру.

До загальноорганізаційних дій педагога належить:

✵ вибір гри і фактори ефективності її проведення;

✵ аналіз системної та структурної сутності гри;

✵ підготовка місця проведення гри, інвентарю та допоміжного обладнання.

Зміст обраної рухливої гри визначається метою і основними завданнями уроку. Для вчителя/вчительки важливим є те, що проведення гри тільки заради гри — це марна трата часу, виходячи зі стратегічної мети фізичного виховання — формування фізичної культури особистості учня/ учениці. Підбір гри ґрунтується, насамперед, на основних завданнях уроку і психофізіологічних особливостях віку учасників/учасниць гри, узагальненому рівні їхнього фізичного розвитку та рухової підготовленості, кількісного співвідношення хлопчиків і дівчаток у командах.

Організаційна форма занять справляє визначальний вплив на підготовку і проведення гри. Найбільш прийнятна в освітньому і виховному аспектах форма академічного уроку, одним з елементів якого планується рухлива гра. Саме на уроці можна планувати і цілеспрямовано вирішувати поставлені завдання, оскільки урочна форма визначає вік, стать і час, що відведений на заняття.

Найкращим місцем проведення рухливих ігор є літній спортивний майданчик або спортивна зала, що дає змогу повною мірою проявляти дітям їхню рухову активність. Проведення ігор в умовах шкільної рекреації вимагає від ведучого прояву творчості, неординарних організаційних рішень, в цілому — досить високого професіоналізму.

Пора року і погодні умови, безумовно, впливають на вибір гри і її зміст. Улітку при спекотній погоді необхідно планувати проведення ігор з невеликою руховою активністю, щоб уникнути перегріву учнів/учениць. І навпаки, взимку обрана гра має бути насичена активними рухами, переміщеннями.

У зміст обраної гри можна вносити зміни відповідно до організаційних ситуацій, що виникли (велику і дуже малу кількість учасників/учасниць, брак інвентарю тощо). Досить емоційно позитивно сприймають діти зміни в грі, правила за їх пропозицією, тим більше якщо це приводить до покращення організації гри і якості її проведення.

Аналіз системності та структурності гри здійснює педагог у процесі особистої підготовки до її проведення. Створення уявлення про гру, як систему, дає змогу виділити її головні елементи, їх функції в ході гри, продумати особливості безпосередніх і опосередкованих зв’язків між елементами. Процес гри є не що інше, як реалізація зв’язків між її складовими, наприклад: взаємодія педагога і команди, капітана і команди, реалізація функцій помічників і участь у цьому педагога, вплив суддів на управління грою.

Для проведення деяких ігор учитель/учителька заздалегідь вибирає собі помічників/помічниць, визначає їх функції і, якщо це необхідно, дає їм можливість підготуватися (наприклад, в іграх на місцевості). Помічники/помічниці першими ознайомлюються з правилами гри і місцем її проведення.

Для проведення гри учителю/учительці рекомендується продумати і врахувати такі аспекти:

✵ ознайомитися з вимогами і правилами гри, приготувати необхідне обладнання та матеріали перед її початком;

✵ врахувати рівень розвитку дітей, їхні таланти, вміння і невміння;

✵ пропонувати тільки ті ігри, які доступні дітям даної вікової групи, відповідних зросту дітей, їх силі, життєвому досвіду;

✵ уміло виводити учасників/учасниць з гри, яка для них складна;

✵ уникати надмірного ентузіазму (перезбудження) у гравців;

✵ бути готовим до участі у грі як звичайному гравцю, підкорятися всім правилам, включаючи і ті, які начебто применшують переваги дорослого;

✵ допомагати дітям, які не зовсім компетентні і не настільки координовані, як їхні однолітки, доручаючи їм завдання або надаючи можливість виконувати вправи з урахуванням вправності, яку вони мають. Дитина з яким-небудь недоліком може отримувати задоволення, якщо буде суддею-хронометристом або головним суддею в грі, в якій він не зможе взяти участь, чи буде підраховувати очки;

✵ не звертати увагу на помилки деяких дітей або обережно виправляти їх, не перериваючи гри; не сварити дітей перед іншими, якщо вони порушили правила або помилилися в грі;

✵ пояснювати правила кожної гри вчасно і дозволити дітям кілька разів потренуватися перед тим, як почнеться активна гра. Мати в запасі ряд альтернативних ігор і необхідне обладнання, підготовлене заздалегідь, якщо діти не схвалять першу запропоновану гру;

✵ давати дітям відпочинок між іграми відповідно до їхнього віку і можливостей;

✵ вибирати ігри з урахуванням можливості їх ускладнення — починати з найпростіших, поступово ускладнювати їх в міру поліпшення спритності дітей.

Пояснення сутності гри доцільно проводити в тій побудові або рольовому розташуванні дітей, з якого починається гра. Успіх пояснення і сприйняття суті та умов гри залежить від того, наскільки сам педагог ясно, точно і професійно представляє її собі сам. Пояснення має бути послідовним, логічним, докладним, без поспіху, а також чітким, з гарною дикцією, з помірними емоціями, але не монотонно, на доступній для дітей мові. Пояснювати правила гри слід так, щоб не робити потім вимушені зупинки по ходу гри для їх уточнення.

У практиці рухливих ігор склалася і діє досить проста і надійна схема пояснення суті гри, яка складається з: — назви гри, її головної відмінної особливості;

— змісту гри;

— ролі гравців і їх розташування на майданчику;

— функції помічників/помічниць;

— правил гри;

— умов визначення переможців/переможниць;

— відповідей на запитання учасників/учасниць гри, які адресують всім дітям.

Доцільно використовувати кожну можливість для одночасної розповіді і показу рухових фрагментів гри. Пояснювати сутність гри і правил слід при досягненні максимальної уваги дітей до дій вчителя/вчительки. При поясненні гри також слід враховувати загальний настрій дітей і загальний психологічний фон колективу. За зниження уваги дітей під час розповіді необхідно скоротити пояснення, за можливості без шкоди для його сенсу і емоційної сторони майбутньої гри. Завершують пояснення відповідями на запитання учнів/учениць, при цьому відповідь слід адресувати всім. У випадках повторного проведення гри зазвичай звертають увагу на її ключові моменти і уточнюють правила. Ефективним педагогічним прийомом є вибіркове опитування дітей про сенс і зміст гри, про особливості правил її проведення.

Пояснювати розміщення гравців з визначенням індивідуальних функцій і правил гри варто в організованій побудові дітей, рідше при довільній. Найраціональнішим способом пояснення є розповідь, в тому розташуванні гравців, у якому починається гра. Важливо, щоб за різних варіантів розміщення гравців педагог бачив усіх дітей, а вони своєю чергою бачили його.

Якщо гра починається з переміщення дітей бігом врозтіч, то для пояснення гри і стартових дій діти розміщуються в шеренги або групуються біля вчителя/вчительки, але з умовою добре бачити одне одного. При проведенні гри в колі вчитель/вчителька займає місце для пояснення в ряду гравців, що забезпечує гарний огляд для всіх і таке ж сприйняття розповіді. Учителю/учительці не слід розташовуватися в центрі кола і навіть у деякому віддаленні від нього, оскільки багато гравців пояснення суті і правил гри можуть не почути. Якщо гра має командний характер і стартове розташування передбачає шеренгу або колону, то викладач повинен для пояснення зблизити учасників/ учасниць команд, стати в середині між ними, обов’язково повернути їх обличчям до себе.

При стартовому розміщенні не можна ставити дітей обличчям до сонця або до вікон. Те саме стосується і до вчите- ля/вчительки при його розташуванні перед дітьми.

При розміщенні дітей для гри важливо розрахувати місце вчителя/вчительки для показу елементів гри одночасно з розповіддю. Важливо, щоб під час показу дії вчителя/вчи- тельки були б зрозумілими для всіх дітей.

Визначення індивідуальних функцій гравців може полягати: у розподілі дітей на команди; у виборі ведучих; у призначенні помічників/помічниць. Гравців розподіляють на розсуд педагога в тих випадках, коли потрібно скласти команди, рівні по силам. Також на команди гравців можна розподілити шляхом розрахунку: діти стоять у шерензі, розраховуються на перший-другий; перші номери складуть одну команду, другі — іншу. Це найшвидший спосіб, їм найчастіше користуються на уроках фізичної культури, але за цього способу поділу команди не завжди рівні за силою.

Поділ шляхом фігурного марширування або розрахунку рухливої колони такий: у кожному ряду має бути стільки дітей, скільки потрібно команд для гри. Склад команд тоді буває випадковим і часто не рівним за силою.

Розподіл на команди за змовою: діти вибирають капітана, розділившись на пари, змовляються, хто ким буде, і капітани вибирають їх за назвами. За такого розподілу команди майже завжди рівні за силами. Його можна застосувати тільки в тих випадках, коли гра необмежена за часом.

Розподіл за призначенням капітанів: діти вибирають двох капітанів, які по черзі вибирають гравців собі в команду. Цей спосіб досить швидкий і команди бувають рівні. Негативною стороною є те, що слабких гравців капітани беруть неохоче, що часто призводить до образ і сварок.

Постійні команди можуть бути не тільки для спортивних ігор, а й для складних рухливих ігор та ігор-естафет.

Капітани — безпосередні помічники/помічниці педагогів. Вони організовують і розміщують дітей, розподіляють їх за силами і відповідають за дисципліну у процесі гри. Капітанів вибирають самі гравці або призначає вчитель/ вчителька. Коли капітана обирають гравці, вони навчаються оцінювати один одного, виказуючи довіру своєму однолітку, спонукають його до більшої відповідальності. Якщо гравці недостатньо добре організовані або погано знають один одного, то капітана призначає керівник. Іноді він призначає капітанами пасивних гравців, сприяючи тим самим вихованню необхідних рис характеру. У постійних командах капітанів періодично переобирають.

Учитель/учителька обирає помічників/помічниць для спостереження за дотриманням правил гри, визначенням її результату, розміщенням інвентарю. Роль помічника/ помічниці важлива і для формування його/її соціальної активності. Тому доцільно, що б у такій ролі побували всі діти протягом навчального року.

Учитель/учителька оголошує учасникам гри про призначення помічників/помічниць без пояснення причин свого вибору. Їх кількість залежить від змісту гри, умов її проведення і складності правил. Помічники/помічниці можуть бути призначені і з їхньої власної ініціативи. На їх роль можуть бути призначені діти з ослабленим фізичним розвитком або звільнені лікарем від рухової активності. Якщо рухливу гру проводять на відкритому майданчику, на місцевості, то помічників/помічниць слід призначити завчасно, аби підготуватися до гри в ускладнених умовах. Помічників/помічниць призначають зазвичай після пояснення сутності гри і вибору капітанів або ведучих.

Державний стандарт визначає вимоги до освітніх досягнень учнів/учениць — вони мають брати участь у рухливих іграх і застосовувати їх під час активного відпочинку:

✵ для вправ у формуванні культури рухів — «Слухай сигнал», «Театр звірів», «Життя лісу», «Літає — не літає», «На свої місця», «Швидко стати в шеренгу», «Переліт птахів», «Секретне завдання», «Тихо-гучно», «Мандрівка оплесків»;

✵ для вправ у формуванні навички пересувань — «Ой, у полі жито», «По гриби», «До своїх прапорців», «Ми весела дітвора», «Виклик номерів», «Вовк у канаві», «Будиночки», «Іподром», «Горобці й ворони», «Ловіння мавп», «Садіння картоплі»;

✵ для опанування навички володіння м’ячем — «Хто влучніше?», «Гравець у колі», «Влучно в ціль», «Хвостики», «Жонглер», «Передав — сідай!», «Займи вільне коло», «Приборкувач м’яча», «Гарячий м’яч», «Вибивний» (із м’яким м’ячем), «Донеси м’яч»;

✵ для стрибкових вправ — «Хто більше?», «Стрибунці- горобчики», «Стрибки по «купинах»», «Через зони».

Характеристика рухливих ігор

Для рухливих ігор характерні активність і самостійність гравців, колективізм дій і безперервна зміна умов діяльності. Крім основних груп ігор (некомандні і командні) є ще невелика група проміжних ігор — перехідних. До командних ігор належать два види: ігри з одночасною участю всіх гравців та з участю гравців по черзі (естафети). В основу докладнішої класифікації ігор покладено рухові дії, зокрема розрізняють ігри:

— з наслідувальними діями;

— з перебіганнями;

— з доланням перешкод;

— з м’ячем, палицями та іншими предметами;

— з орієнтуванням (за слуховим і зоровим сигналами) тощо.

Дуже специфічні та складні ігри на місцевості, для проведення яких необхідна спеціальна підготовка. Дедалі частіше використовують різноманітні підготовчі ігри. Спрощений зміст їх дає дітям змогу ознайомитися із такими спортивними іграми, як баскетбол, волейбол, теніс та ін.

Кожна гра, яку педагог обирає для фізичного виховання дітей, має обов’язково сприяти розв’язанню освітніх, виховних i оздоровчих завдань. Освітнє значення ігор дуже різноманітне. Систематичне їх застосування розширює рухові можливості й забезпечує повноцінне засвоєння життєво важливих рухів — бігу, стрибків, метання. В ігрових умовах ці рухи перетворюються в уміння. Крім цього, розвивається здатність аналізувати і приймати рішення, що своєю чергою позитивно впливає на формування розумових процесів. Виховне значення ігор пов’язане з характером рухової діяльності, яка проходить у мінливих умовах і за активної співдружності гравців.

Правильне керівництво поведінкою дітей сприяє вихованню морально-вольових якостей. Серед них найактивніше формуються колективізм, дисциплінованість, організованість, ініціативність, рішучість, сміливість, наполегливість. Надзвичайно велике оздоровче значення ігор, які проводять на свіжому повітрі. Різноманітна активна рухова діяльність завжди супроводжується позитивними емоціями.

Вибір гри визначається конкретними завданнями та умовами її проведення. Для кожної вікової групи характерні свої особливості вибору й методика проведення гри. Так, діти молодшого шкільного віку, хоч і дуже рухливі, проте ще не підготовлені до тривалих навантажень. Тому для них рекомендується обирати не дуже тривалі ігри, які обов’язково мають перериватися паузами для відпочинку. Учнів/учениць 1-2-х класів більше захоплюють ігри імітаційні, сюжетного характеру. Дії в колективі для них складні, їм більше подобаються ігри з перебіганнями, стрибками, ловінням і киданням м’ячів і різних предметів. В учнів/ учениць 3-4-х класів спостерігається значний розвиток координаційних можливостей. Зростають сила, швидкість, спритність, витривалість, вдосконалюються управління своїм тілом і пристосованість організму до фізичного навантаження. Діти цього віку вже грають у складні за змістом ігри. Завдяки розвитку оперативного мислення вони можуть розв’язувати складніші тематичні завдання. Це має особливе значення, бо в цьому віці дітей починають цікавити ігри, де змагаються вже не окремі учасники, а цілі колективи. Рухливі ігри дітей цього віку тривалі та інтенсивні, з більш суворим дотриманням правил гри.

Навчання дітей доцільно починати з некомандних ігор, потім перейти до перехідних і завершити складними. До більш складних ігор слід переходити своєчасно, поки діти не втратили зацікавленості до вивчених раніше. При цьому важливо спиратися на досвід, якого вони набули під час ігрової діяльності, тобто кожна нова гра має ґрунтуватися на вже засвоєній і добре відомій. Це допоможе закріпити навички і вміння.

Підготовка і проведення рухливих ігор починається з вибору гри. Після визначення основних завдань заняття враховують склад групи, вікові особливості дітей, їх розвиток і фізичну підготовку. Вибір гри залежить також від кількісного складу дітей. Найбільш доцільно ігри проводити з 25-30 учнями. Вибираючи гру, керуються формою заняття (урок, перерва, збір загону, свято тощо). Так, під час перерви проводять ігри, які можна припинити або продовжити без порушення їх перебігу. Добираючи ігри, необхідно додержуватися відомого в педагогіці правила поступового переходу від легкого до важкого.

Розрізняють ігри, в яких увагу зосереджують на одній дії (естафети) та ігри, в яких увага спрямована на багато дій. Вправи, які потребують тривалої односторонньої уваги, вважають більш стомлюючими. Щоб розвинути швидкість, використовують ігри, які передбачають ривки, перебігання. Швидкісно-силові якості розвиваються за допомогою ігор, пов’язаних із стрибками, діставанням м’яча в польоті тощо. Для розвитку сили слід проводити ігри з метанням. Місце проведення значно впливає на вибір гри. Педагог повинен уміти змінювати й пристосовувати гру до конкретних умов. Так, у невеликому вузькому залі або коридорі слід проводити ігри з лінійним шикуванням дітей. У великому залі або на майданчику можна проводити ігри з бігом урозтіч, з метанням великих і малих м’ячів, з елементами ігрових видів спорту. Під час прогулянок та екскурсій за містом добре використовувати ігри на місцевості. Процес проведення ігор поділяють на дві взаємопов’язані фази: створення передумов (оволодіння ігровими діями) і безпосереднє проведення гри.

До гри, яку проводитимуть, слід підготуватися і передбачити всі можливі ситуації. В обов’язки педагога входить підготовка місця, забезпечення гри інвентарем. Розмітка майданчика може бути постійною або тимчасовою. У першому випадку її наносять олійною фарбою; у другому — майданчик позначають великими і малими фішками, прапорцями, стійками, лініями (крейдою). Підготовку слід проводити завчасно і ретельно. До неї корисно залучати дітей. Сюди входить прибирання приміщення, розставляння обладнання, розмітка майданчика, добір інвентарю тощо. Дуже відповідальна роль ведучого. Якщо він млявий або некмітливий, то не зможе спонукати гравців до активних дій, тому ведучого призначає керівник або його вибирають гравці. Педагог спочатку пояснює, що ведучий/ведуча має бути уважним, спритним, досвідченим. Його/її можна виявити також під час гри або за її результатом.

У Типових освітніх програмах більшість рухливих ігор командного характеру. Звичайно, гра цікавіша тоді, коли команди рівноцінні. Можна розподілити команди за розрахунком у шерензі. Гравці розраховуються по 2 або 3 (залежно від кількості команд). Учасники в шерензі стоять на зріст, хлопчики й дівчатка перешиковуванням під час руху (фігурним маршируванням). Так, після виконання команди «Наліво в колону по три, кроком руш!» гравці на різних флангах утворять три колони, за розсудом керівника, якщо він добре знає сили учасників; за вибором капітанів, які по черзі добирають собі гравців, викликаючи їх з шеренги.

Від організації гравців значно залежить сам перебіг гри: їх розміщення під час пояснення, призначення ведучих, капітанів і помічників, розподіл на команди. Зміст складної гри краще пояснювати в кілька етапів: перший — ознайомлення з грою (назва, сюжет, основні правила); другий — внесення змін до змісту і правил гри. Пояснення корисно проводити одночасно з розміщенням гравців і розподілом обов’язків між виконавцями. Через те, що діти з нетерпінням чекають початку гри і ледве вислуховують педагога, пояснення не слід затягувати. У необхідних випадках показ, яким доповнюється розповідь, повинен дати уявлення про гру, зацікавити дітей, спонукати до активних дій.

Керівництво грою, безперечно, найважчий і водночас вирішальний момент у роботі педагога. Тільки якщо правильно керувати грою, можна досягти запланованого педагогічного результату вивчення гри. Керівництво грою охоплює спостереження за діями учасників і колективів, усунення помилок, показ правильних індивідуальних і колективних прийомів, припинення проявів індивідуалізму чи грубого ставлення до товаришів, регулювання навантаження, стимулювання необхідного рівня змагань протягом усієї гри. Щоб невпинно стежити за грою, педагог повинен бачити всіх учасників/учасниць. У складних іграх із великою кількістю гравців слід залучати суддів-помічників. Вони рахують очки або час, стежать за порядком і станом місця для гри.

Спрямовуючи ігрову діяльність, педагог повинен добиватися активності, самостійності і творчості гравців. Виправляти помилки слід безпосередньо в процесі гри або під час спеціальної перерви, коли всі гравці мають залишатися на місцях. Пояснювати, в чому помилка, треба стисло. Іноді корисно педагогові самому включитися в гру, щоб показати, як правильно діяти в тих чи тих випадках. Якщо цих прийомів недостатньо, використовують спеціальні вправи, розбирають ігри з поясненням дій на дошці, макеті, демонструють правильний спосіб. Гравці часто виявляються дуже збудженими, що призводить до поспішних дій, порушень дисципліни й поведінки. Педагог повинен запобігати цьому, виховувати у дітей уміння контролювати свої вчинки, підпорядковувати їх інтересам колективу, з повагою ставитися до товаришів по команді та суперників, грати чесно, дотримуючись правил гри.

У розв’язанні цих завдань особливе значення має суддівство. Втручаючись у гру, оцінюючи дії гравців і вимагаючи неухильного дотримання правил, суддя спрямовує хід гри. Підрахунок результатів має бути наочним. Для цього систематично повідомляють про зміни. У суддівстві важливу роль відіграє сигналізація: для цього користуються свистком, оплеском, прапорцем. Вибір засобу сигналізації залежить від характеру гри та складу гравців.

Дуже важливо вміло дозувати навантаження, адже надмірна емоційність під час гри заважає дітям контролювати свій стан. Коли виникають симптоми втоми (пасивність, порушення точності і контролю дій, блідість тощо), потрібно зменшити навантаження. Регулювати його можна різними способами: скоротити тривалість гри, ввести перерви, змінити кількість гравців, зменшити ігровий майданчик, змінити правила гри тощо. Закінчувати гру треба своєчасно. Затягування може призвести до зниження інтересу в гравців, їхньої перевтоми. Передчасне або раптове закінчення викликає незадоволення у дітей. Щоб уникнути цього, педагог повинен вкластися в час, відведений для гри. Закінчують гру завжди організовано: зупиняють гравців, підраховують результати й оголошують переможців. Після цього керівник проводить розбір гри, оцінює результати, указує на помилки гравців, зазначає, що було позитивне в грі, пояснює найдоцільніші способи ігрових дій. Бажано відзначити кращих ведучих, капітанів, суддів, звернути увагу на порушення правил гри, дисципліни.

Опис ігор

«Жабенята». За сигналом керівника діти проговорюють:

Всі ми діти-жабенята,

Любим бігати і гратись,

Ану, спробуй нас догнати,

Раз, два, три — лови!

Після цих слів гравці перебігають до протилежного табору, а ведучий/ведуча намагається доторкнутися рукою до когось з перебігаючих. Той, кого він торкнеться, відходить убік. Після цього гру повторюють. Правилами гри дозволяється перебігати тільки після слова «лови». Тих, хто перебігає, можна ловити до лінії протилежного табору. Не дозволяється забігати назад за лінію в табір. Після трьох- чотирьох перебіжок міняють гравців, а в грі продовжують брати участь ті, яких ведучий уже «поквачив». У цій грі удосконалюються навички з бігу зі зміною напрямку, виховується сміливість, виробляється швидкість реакції, орієнтування, кмітливість.

«Космонавти». На майданчику креслять 4-6 трикутників — «ракетодром». У середині кожного з них позначають «ракети», причому на кілька менше, ніж гравців. Усі діти стають у коло й беруться за руки. За сигналом керівника діти йдуть по колу і декламують:

Нас чекають швидкі ракети

Для прогулянок на планети.

На будь-яку ми полетимо!

Але в грі один секрет:

Хто спізнився,

Той без місця залишився!

Після цих слів усі біжать до «ракетодромів», займають місця в ракетах. Той, хто не встиг, стає в центрі майданчика. Після цього гру повторюють. За правилами, біг можна починати після слова «залишився». У ракеті не може бути двох космонавтів. Під час гри удосконалюються навички бігу зі зміною напрямку руху, вміння зберегти рівновагу після раптової зупинки, формуються швидкість реакції, кмітливість, спритність.

«Мисливці і качки». У центрі креслять велике коло. Гравців розраховують на перший-другий, і перші номери входять у коло. Перші номери це — мисливці; другі одержують футбольний або баскетбольний м’яч. Мисливці перекидають м’яч один одному, намагаючись влучити ним у тих качок, які ближче до м’яча. Качка виходить з гри, якщо її «поквачили» м’ячем. Гра триває, доки не буде вибито всіх качок. Після цього гравці міняються ролями. Виграє команда, яка витратить менше часу або в призначений час виб’є більше гравців іншої команди. Правилами гри мисливцям не дозволяється вступати всередину кола, а качки не мають права покидати його. Влучання зараховується, якщо м’яч торкнувся будь-якої частини тіла, крім голови, i м’яч при цьому не відскочив від підлоги або від іншого партнера. У процесі гри треба добиватися колективності дій гравців, використовуючи якнайбільше передач між партнерами. В окремих випадках доцільно самому керівникові взяти участь у грі.

Формуються навички передавання м’яча в нападі, закріплюються навички ловіння м’яча, а також розвиваються орієнтування, швидкість реакції, кмітливість, спритність, точність рухів, вміння правильно обирати місце в нападі й захисті, виховується колективізм.

«Вовк у канаві». У центрі майданчика проводять дві паралельні лінії на відстані 60-80 см одна від одної. На протилежних кінцях майданчика позначають лініями два «доми». Обирають одного-двох ведучих «вовків», які займають місця в канаві. Решта гравців одного з домів. За сигналом «вовк у канаві» кози перебігають у дім, перестрибуючи через канаву. Вовки намагаються «поквачити» тих, хто перестрибує. Спійманий відходить убік. Після цього маневр повторюють. Виграє той, кого жодного разу не піймали. Правилами гри козам забороняється перебігати до сигналу, переступати канаву, а вовкам — вибігати з неї. Хто затримається перед канавою, повинен по команді керівника перестрибнути, інакше він вважається пійманим. «Кози» перебувають за лінією. Удосконалюються навички з бігу і стрибків у довжину, розвиваються орієнтування, кмітливість, сміливість.

«Карасі і щука». На протилежних кінцях майданчика проводять лінії — це «дім» карасів. Ведучий — щука — стає всередині майданчика, гравці-карaci — розташовуються в «домах». За сигналом керівника «Раз, два, три!» карасі перебігають до протилежного дому. Щука намагається піймати їх. Ті, кого «заквачили», відходять убік, а потім, коли їх стає 4-6, вони в одному з домів беруться за руки, утворюючи ланцюг. Щука стає за неводом. Тепер карасі обов’язково пробігають через невід. Коли ланцюг розгортається, він замикається в коло, і тепер карасі повинні пробігти через коло. Потім стають у дві шеренги обличчям один до одного і утворюють «невід», «корзину», «вершу». Перемагає той, кого піймають останнім. За правилами гри перебігати дозволяється тільки після сигналу. Карасі повинні пробігти через «невід», «корзину», «вершу». Гравці, які утворюють невід, не затримують карасів. Щука не має права забігати в «корзину», «вершу». Потрапивши в «корзину» чи «вершу», щука стає карасем, а пійманих карасів відпускають. Якщо кількість гравців дуже велика, можна використати двох ведучих. Гравців треба закликати до активних, рішучих дій. Розвиваються швидкість, спритність і орієнтування, виховуються сміливість, колективність дій.

«Білі ведмеді». Креслять невелике коло — це «крижина». Решту простору межують лініями. Обирають ведучого — «білого ведмедя». Решта гравців іде на крижину, ведмежата розташовуються довільно по всьому майданчику. Ведмідь кричить: «Виходжу на ловлю!», біжить до крижини в море і починає ловити ведмежат. Як тільки піймає кого-небудь, відводить його на крижину. Потім ловить друге ведмежа. Кожна пара пійманих, взявшись за руки, допомагає ловити інших. Наздогнавши кого-небудь, вони швидко з’єднують руки так, щоб пійманий гравець опинився між руками. Після цього вони кричать: «Ведмідь, на допомогу!». Ведмідь підбігає і «квачить» пійманого. Гра триває доти, поки не переловлять усіх ведмежат. Гравець, якого піймали останнім, вважається найспритнішим і наступного разу стає «білим ведмедем». За правилами гри пари можуть ловити гравців, тільки оточивши їх руками; забороняється під час ловлі хапати гравців. Гравці, які вибігли за межі моря, вважаються пійманими i стають на крижину. Ведмежа, оточене парою гравців, має право вислизнути з обіймів, поки його не «поквачив» ведмідь. Якщо ведмідь піймає першу пару ведмежат, то сам більше не ловить, а тільки «квачить». Розвиваються спритність, швидкість та орієнтування, виховуються сміливість, колективність дій.

«День і ніч». Усередині майданчика креслять дві паралельні лінії. Гравців поділяють на дві команди, які розташовуються вздовж ліній. За ними за 2-3 м від «стін» креслять лінії «домів». Одна команда — «день», друга — «ніч». Команда, яку назвав керівник, ловить ту, яка, повернувшись, тікає до свого дому. Після підрахунку «поквачених» гравців команди повертаються на свої місця і гру повторюють. Виграє команда, яка матиме більше пійманих гравців. За правилами гри біг починають за сигналом, ловити гравців можна до лінії дому, не можна тікати від переслідувача, змінюючи напрямок руху. Удосконалюється швидкість реакції на звуковий сигнал.

«До своїх прапорців!». Гравці розподіляються на кілька груп, які утворюють кола. Усередині кожного кола стає гравець з кольоровим прапорцем у витягнутій руці. За першим сигналом керівника всі гравці розбігаються по майданчику (крім гравців з прапорцями), за другим — зупиняються, присідають і закривають очі. У цей час гравці з прапорцями переходять на нові місця. Керівник подає команду: «До своїх прапорців!». Усі біжать до прапорця свого кольору й утворюють коло. Хто перший утворить коло, той виграє. Бажано, щоб усі прапорці були різного кольору. Після кожної спроби гравців з прапорцями змінюють. Удосконалюються навички з бігу зі зміною напрямку руху, виховується колективність дій, розвиваються швидкість, орієнтування тощо.

«Біг за прапорцями». Упоперек майданчика креслять дві паралельні лінії на відстані 1,5 м одна від одної. За 2030 м від кожної з них паралельно їм проводять дві конові риси. Між лініями, проведеними посередині майданчика, кладуть прапорці, їх має бути вдвічі менше, ніж усіх гравців. Учасників поділяють на дві команди і ставлять шеренги за коновими рисами. За сигналом керівника гравці обох команд біжать до прапорців і кожний намагається заволодіти прапорцем раніше, ніж це зробить гравець іншої команди. Виграє команда, яка набере більше прапорців. Учасники/учасниці не мають права переступати через лінії, між якими лежать прапорці, забороняється віднімати прапорці (за це з команди знімається очко). Кожний гравець може взяти кілька прапорців. У процесі гри треба скорочувати паузи між перебіганням, привчати гравців швидко шикуватися, піднімати прапорці над головою для підрахунку і знову розкладати їх. Відстань від лінії старту до центра може бути 30-40 м, тоді перебігання можна повторити до трьох разів. Стартові положення можуть бути різними. Удосконалюються навички з бігу, розвиваються швидкість і спритність, виховуються організованість, колективність дій.

«Квачі маршем». Гравців поділяють на дві команди і розміщують за своєю лінією старту в кінці майданчика. Одна команда вирівнюється в строю і за сигналом учителя/учительки рухається вперед. Коли гравці підійдуть до лінії старту суперника на відстань до 3-5 м, за умовленим сигналом вони повертаються і біжать за свою лінію старту. Гравці з другої команди ловлять їх. Підраховують кількість пійманих, і вони продовжують грати в своїй команді. Кожна із шеренг по черзі виходить за сигналом керівника. Виграє команда, яка піймала більше гравців за 3-4 перебіжки. Правилами гри не дозволяється зупинятися без команди, переходити через лінію старту до сигналу. Гравців можна ловити тільки до лінії. Учасник, який вибіжить за межі майданчика, вважається пійманим. Гравці повинні чітко крокувати (під рахунок) і вирівнюватися в строю. Якщо майданчик для гри не широкий, то гравців можна розташувати у дві шеренги. Удосконалюються навички з бігу із зміною напрямку руху, розвиваються швидкість реакції та орієнтування, виховуються рішучість, сміливість.

«Квач з виручкою». Одного з гравців обирають ведучим/ ведучою, решта вільно розташовується на майданчику. Ведучий/ведуча піднімає руку і говорить: «Я — квач!». За сигналом керівника учасники розбігаються, а ведучий намагається наздогнати і торкнутися рукою одного з них. Тоді цей гравець стає ведучим, піднімає руку і називає себе квачем. Гравця, який тікає, може виручити його товариш, який перебіжить між ним і квачем. У цьому разі ведучий повинен ловити гравця, який прийшов на виручку. Інший спосіб виручки — подати руку. Той, хто втікає, просить кого-небудь: «Дай руку!» і бере його за руку. У такому положенні гравці можуть перебувати не більше 3-4 с. Можна накреслити на майданчику «дім», де ведучий не має права ловити гравців. Замість дому використовують також гімнастичний інвентар. Вискочивши на нього, утікач рятується від переслідування. Правилами гри ведучому дозволяється ловити тільки після того, як він підніме руку і скаже: «Я квач!». Забороняється ловити того, хто тільки що був ведучим. Якщо гравець вибіжить за межі майданчика, він вважається пійманим. Майданчик для гри треба вибирати такий, де є достатньо місця для втечі від ведучого. Удосконалюються навички з бігу з постійною зміною напрямку руху і швидкості в складних умовах орієнтування, розвиваються швидкість i спритність, виховуються сміливість, взаємовиручка тощо.

«Заєць без лігва». Всі гравці, крім двох, стають попарно в різних місцях майданчика, обличчям один до одного і беруться за руки (зайці і вовки), утворюючи «кущики». Заєць за сигналом керівника тікає, рятуючись від вовка, забігає всередину будь-якої пари i стає спиною до одного з гравців. Гравець, який опинився за спиною того, хто прибіг, стає зайцем. Він намагається втекти всередину іншої пари. Той, кого піймали, стає вовком, а вовк — зайцем. Правилами гри вовкові дозволяється ловити зайця тільки за межами «кущиків», а зайцям забороняється пробігати крізь них. Якщо заєць забіг у «кущик», він там і залишається. Гравці, які утворюють «кущики», не повинні заважати зайцям, які тікають. Виховуються увага, рішучість і кмітливість, розвиваються спритність i швидкість дій.