Формування у молодших школярів умінь створювати власні висловлювання на уроках літературного читання - О. В. Вашуленко 2020

1.5. Особливості розвитку монологічного мовлення учнів початкових класів на уроках літературного читання
Розділ 1. Теоретико-методичні основи формування умінь створювати власні висловлювання в учнів початкової школи на уроках літературного читання

Проблема розвитку мовлення молодших школярів вивчалася вченими в різних напрямах: розвиток усного і писемного мовлення (В. Бадер, О. Вишник, Р. Вовкотруб, О. Глазова, Л. Кашуба, О. Лобанчук, М. Орап та ін.); формування комунікативно-мовленнєвих умінь і навичок (Г. Демидчик, О. Петрук); розвиток креативного та образного мовлення, навчання опису (О. Артемова, С. Паламар, Т. Петровська, Л. Порядченко, Н. Сіранчук); збагачення лексичного запасу учнів (К. Пономарьова, Л. Соловець, О. Тимченко, Ю. Тимофєєва); вдосконалення фонетично-орфоепічної правильності мовлення (Е. Анафієва, О. Дем’яненко, О. Паскаль); процес навчання виразного читання (С. Ікрамова); формування стилістичних умінь (Л. Сугейко); формування культури мовлення і спілкування (С. Пенькова, Л. Соловець); розвиток творчих здібностей (Л. Малі, І. Зибінська); особливості виразного мовлення і читання (С. Ікрамова, В. Казакова, Л. Орлова, Н. Семельова) тощо.

Формування комунікативно-мовленнєвих умінь - це процес становлення і формування мовленнєвої особистості у процесі взаємодії, комунікації і спілкування її з іншими мовцями в різних мовленнєво-комунікативних ситуаціях; включення мовця в різні види мовленнєвої діяльності, спрямованими на реалізацію завдань навчання, пізнання, спілкування. Особливість цього процесу полягає в тому, що комунікативно-мовленнєва діяльність молодших школярів є їхньою власною діяльністю, яка породжується потребами і запитами дітей цього вікового періоду. Тому формування й удосконалення комунікативно-мовленнєвих умінь на уроках літературного читання має відбуватися в реальному спілкуванні учнів із дорослими й однолітками. З огляду на це важливо дбати про те, щоб комунікативно-мовленнєва діяльність учнів була внутрішньо і ситуативно вмотивованою. За цієї умови учні природно оволодіватимуть способами комунікативної взаємодії з дорослими й однолітками, здатністю сприймати, розуміти, планувати, породжувати і контролювати власне мовлення.

У доборі методів, прийомів і форм навчання для формування комунікативно-мовленнєвих умінь необхідно враховувати мету, зміст, етап навчання, вікові й індивідуальні особливості учнів, їхній рівень мовленнєвого розвитку, пізнавальні потреби, інтереси, прагнення.

Оскільки вибір методу, прийому, вправи не може бути довільним, бо залежить від багатьох об’єктивних чинників, та вибираючи їх необхідно чітко з’ясувати головну мету, конкретні завдання, які розв’язуватимуться на уроці. Слід уточнити коло найбільш ефективних методів, прийомів чи вправ для досягнення мети і, ураховуючи основні причини, що зумовлюють їх вибір, зосередити увагу на окремих з них.

У методиці розвитку зв’язного мовлення чітко окреслилися такі групи методів розвитку мовлення: імітаційні, комунікативні і метод конструювання тексту [10, с. 316-318].

Імітаційні методи (методи наслідування) ґрунтуються на тому, що мова передається з покоління в покоління і засвоюється дитиною шляхом наслідування. У школі зразками для наслідування стають літературні твори. Різні за змістом, жанрами, стилями, вони дають можливість активізувати всі пласти лексики, всі типи синтаксичних конструкцій. Текст-зразок виконує роль основної складової в загальному широкому потоці мовного впливу на дітей — впливу мовленнєвого середовища на формування мовного чуття.

Імітативні методи на уроках літературного читання охоплюють: аналіз зразків текстів, синтез власних мовних конструкцій, пошукову діяльність — добір слів та інших мовних засобів, моделювання зразків текстів, конструювання за моделями речень і текстів, узагальнення, усні перекази.

Методи розвитку мовлення «за зразком» мають широкий набір прийомів і вправ: це різні види усних переказів прочитаних чи прослуханих текстів (докладний, стислий, вибірковий, з творчим доповненням і змінами), поділ тексту на частини, добір заголовків до виділених частин, складання плану прочитаного чи прослуханого тексту, спостереження за виражальними мовними засобами, вжитими в тексті, тощо. До арсеналу імітативних методів належать і менш об’ємні вправи: складання речень і частин тексту за аналогією, відпрацювання вимови, інтонації, пауз, наголосів за зразком учителя.

«За зразком» учні працюють над різними жанрами і типами текстів (описом, розповіддю, міркуванням); стилістичними, композиційними і змістовими особливостями оповідання, замітки в газету, відгуку про прочитану книжку, переглянутий фільм; над складанням ділових текстів: оголошення, запрошення, листа, привітання тощо.

Імітативні методи не є самодостатніми, вони лише готують учнів до навчання за іншими методами розвитку мовлення.

Комунікативні методи розвитку мовлення ґрунтуються на комунікативній функції мови, тобто її призначенні бути засобом спілкування, комунікації, а також самовираження.

Комунікативні методи передбачають ряд вимог:

1. усі висловлювання учнів мають бути мотивованими — виникати в разі потреби щось сказати, написати, вступити з кимось у контакт, поділитися своїми думками і почуттями. Ця потреба виникає під час природних чи створених штучно (з навчальною метою) мовленнєвих ситуацій: обговорень, рольових ігор, бесід за прочитаним чи прослуханим твором;

2. автор висловлювання мусить добре розуміти те, про що він буде говорити, тобто володіти достатньою, достовірною і важливою інформацією. Її необхідно відібрати, систематизувати, структурувати, підпорядкувати авторському задуму;

3. мета комунікації буде досягнута за умови достатнього володіння її учасниками мовними засобами: багатим активним словником, умінням швидко і правильно утворювати граматичні форми, будувати речення і зв’язувати їх у текст, добирати найкращі засоби мови для конкретної комунікативної ситуації;

4. висловлювання учня повинно бути комусь потрібним, тобто мати адресата. Тому на кожне запитання він має отримати відповідь, його розповідь має бути почута, висловлена думка — обговорена, лист — прочитаний, відповідь — оцінена.

Комунікативні методи мають свої прийоми, засоби навчання, типи вправ, за допомогою яких здійснюється: створення мовленнєвих ситуацій; накопичення матеріалу для мовлення в результаті екскурсій, походів, рольових ігор, спостережень тощо; організація різних видів діяльності, які створюють потребу у спілкуванні; ведення записів, щоденників; створення казок, незвичайних історій; творчі літературні проби в прозі, віршах.

Комунікативні методи спрямовані на формування вмінь самостійно продукувати висловлювання (починаючи з окремих реплік і закінчуючи текстом) з певною комунікативною метою. Ці методи називають ще комунікативно-творчими. Вони передбачають систему вмінь, які реалізуються в процесі різноманітних усних і письмових мовленнєвих вправ.

Виділяють сім груп таких умінь:

1. уміння, пов’язані з темою твору, її розумінням і розкриттям;

2. уміння підпорядковувати свій твір певному задуму, виражати в ньому свою думку, позицію, емоції, ставлення;

3. уміння збирати, накопичувати матеріал, розмежовувати головне й другорядне відповідно до теми і задуму;

4. уміння систематизувати матеріал, обдумувати й складати план, працювати над композицією;

5. уміння у сфері мовної підготовки тексту;

6. уміння будувати текст, в усній формі імпровізувати, в письмовій — записувати без помилок, ділити на абзаци;

7. уміння вдосконалювати написане, редагувати.

Комунікативні методи тісно пов’язані з імітативними і методом конструювання тексту.

Метод конструювання тексту ґрунтується на дидактичній закономірності: нові уміння і способи діяльності учня формуються на основі правил, закономірностей, тобто теоретичній базі. Він передбачає застосування теоретичних знань з орфоепії, орфографії, лексики, граматики, стилістики.

Метод конструювання тексту реалізується значною кількістю прийомів і типів завдань. Більшість із них виконують підготовчу і допоміжну функції.

Прийоми розподіляються по групах: словникова робота (тлумачення значень слів, добір антонімів і синонімів, робота зі словниками тощо); робота над словосполученнями (складання словосполучень з конкретним словом, перевірка сполучуваності слів на основі мовного чуття і т. ін.); робота над реченням (складання, інтонування, редагування речень тощо); логічна робота (побудова узагальнень, міркувань, доведень, виправлення логічних помилок у тексті тощо); вправи з теорії тексту (відпрацювання типів зв’язку в тексті, складання текстів різних типів і стилів тощо).

Усі три групи методів існують у тісному взаємозв’язку, доповнюють одна одну і в поєднанні складають основу системи розвитку мовлення молодших школярів.

На уроках читання створюються умови для спілкування школярів, як з учителем, так і з однокласниками: у процесі обговорення й аналізу літературного твору забезпечується можливість створення мовленнєвих ситуацій або вибір їх із життєвого потоку, застосування різних способів накопичення матеріалу, вражень: рольові ігри, екскурсії, картини, спеціально організовані спостереження та ін., які викликають потребу висловлюватися; створення сюжетів за уявою, зокрема казкових; застосування різноманітних жанрів — доповідей, виступів по радіо, телепередачі, реклами; творчо-літературні спроби у прозі, у віршах, у драматичних жанрах.

Мовленнєве середовище на уроці і мовленнєва активність учнів формують у дітей чуття мови.

Аналіз науково-методичної літератури дозволив узагальнити і визначити напрями комунікативно-мовленнєвого розвитку молодших школярів на уроках читання. Опишемо їх.

Фонетико-орфоепічна робота на уроках читання сприяє засвоєнню правильної вимови звуків рідної мови, усуненню вимови окремих звуків, які зумовлені діалектичними, просторічними та фізіологічними причинами, допомагає подолати психологічний бар’єр, повільних реакцій у діалозі, пасивності, сором’язливості [27, с. 211]. Крім того, навчальні твори навчають учнів літературній мові в її художньому, науковому та розмовному варіантах. Школярі засвоюють тисячі нових слів і нові значення відомих їм слів, граматичні форми і конструкції, мають можливість навчитись уживати ті чи ті мовні засоби в певних мовленнєвих ситуаціях. Зразковий текст виконує роль основної складової у загальному широкому потоці модних впливів на дітей — впливу мовленнєвого середовища на їхнє мовне чуття, яке формується [27].

Важливим видом роботи з розвитку мовлення учнів є словникова робота у зв’язку з читанням, яка сприяє глибокому усвідомленню змісту навчального тексту, його ідейної спрямованості [28]. У процесі читання діти відчувають багатство української мови, її силу, красу, точність, виразність, усвідомлюють відтінки слів, але все це можливе лише тоді, коли вони добре розуміють кожне слово в тексті.

Робота зі словом забезпечує збагачення й розширення активного словника учнів, переведення слів з пасивного словника в активний, формування в них умінь і навичок вільно й комунікативно виправдано користуватися лексичними засобами в різних мовленнєвих ситуаціях. Будь-яке мовленнєве висловлювання складається із слів (і їх словосполучень), розміщених у визначеній послідовності у відповідності із задумом і зв’язаних між собою граматично. Чим багатше словник людини, тим, відповідно, у неї ширші можливості вибору і більш точного, більш оригінального і виразного оформлення думки. Тому важливою умовою успішного розвитку мовлення є об’єм словника, його готовність і рухливість. Словникова робота на уроках читання спрямована на збагачення активного словника; уточнення словника (включення слів у контекст, робота із синонімами і антонімами, контекстуальними синонімами, вживання паронімів, засвоєння багатозначності, фразеологізмів); активізацію словника (включення слів у словосполучення і речення); відбір словника для вивчення і включення у мовлення; користування різними способами семантизації слів; оволодіння прийомами коригування тексту тощо. Крім того, словникова робота у зв’язку з опрацюванням тексту сприяє розумінню слів і образів, що вони позначають, уявлень, понять у тексті; забезпечує практичне розкриття основних якостей українського мовлення — точності, влучності, яскравості, образності; навчає не лише розуміти слова і співвідносити з ними визначені уявлення, але і вживати слова у зв’язному, живому мовленні.

Доведено, що за умови повсякденної уваги вчителя до словникової роботи на різних уроках у початкових класах словниковий запас молодших школярів щоденно збільшується на 5—7 слів. Якщо на початку шкільного навчання він становить у середньому від 3 до 4,5—5 тис. слів, то на завершення початкового навчання він потроюється і становить 9—12 тис. (в окремих випадках і більше). І забезпечується це, насамперед, словниковою роботою [29, с. 60].

Значною мірою сприяють збільшенню мовленнєвої практики школярів уявлення про тему, ідею, жанрову специфіку твору, сюжет, композицію, засоби художньої виразності.

Аналіз образного й емоційного боків твору, зображувальних засобів, використаних у ньому (мова, структура, образність, жанрові і стилістичні особливості), допомагають не тільки цілісному сприйманню твору, а й сприяють розумінню мотивів, вчинків героїв, причин і взаємозв’язків; породжують у школярів переживання, співчуття, емоційне сприйняття чи відхилення позиції автора, його критеріїв добра, зла, прекрасного; пробуджують у дитини відповідні почуття, викликають співпереживання героям; створюють у дитини уявлення про літературне багатство. На основі цього в учнів виникає цікавість і любов до літератури, до читання, що здійснює сприятливий вплив на комунікативно-мовленнєвий розвиток і виховання особистості дитини.

Виховання культури сприймання твору сприяє розвитку спостережливості, накопиченню емоційного досвіду, розширенню образних уявлень, збагаченню бачення світу дітьми. Тексти, розміщені у підручниках з літературного читання, розвивають у дітей почуття естетичного задоволення від спілкування з книгою; сприяють дбайливому ставленню до власної комунікативно-мовленнєвої діяльності, уважності до того, де, коли і як сказане те чи те слово: доречне воно чи недоречне, приємне чи образливе тощо; допомагає позбавитись впливу «модних віянь» у комунікативно-мовленнєвій практиці суспільства.

Виховання культури сприймання тексту на уроках читання забезпечує володіння художніми засобами виразності (вміння помічати і розпізнавати їх); застосування прийомів розвитку образного мислення, уяви, фантазії, осмислення чуттєвих образів (зорові, звукові, дотикові); постановку запитань на сприйняття тематичного задуму автора (сюжетний, фактичний його бік), на розуміння ідеї, авторського ставлення, про художню форму твору, про власну оцінку твору; виконання словесного малювання картин та графічного малювання, роботу над описами; аналіз ідейної спрямованості тексту (головна думка, характеристика дієвих осіб); проведення лексико-стилістичного та емоційно-образного аналізів і т. ін.

На уроках читання створюються також широкі можливості для практичного ознайомлення дітей зі стилями мовлення, засвоєння особливостей різних типів текстів (описи, розповіді, міркування), специфіки побудови речень у кожному з них, способи розвитку думки, забезпечення зв’язності фрагментів тощо.

Опрацьовуючи художню літературу, учні розвивають якості мовлення (змістовність, логічність, точність, багатство мовних засобів, ясність, виразність, правильність) та вчаться користуватися засобами мови, тобто говорити правильно з урахуванням ситуації спілкування.

Вивчені напам’ять вірші, уривки з прозових творів, фразеологізми, прислів’я, приказки, образні вислови збагачують мовлення, сприяють його розвиткові, зміцнюють пам’ять, дають основу для участі в соціальній діяльності, в художній самодіяльності тощо [27, с. 201].

Робота над формуванням виразності мовлення виховує у дітей уміння глибоко проникати в зміст твору, розуміти його ідейну спрямованість, відчувати красу поетичних образів і виразність тих засобів, з допомогою яких вони створені, сприяє естетичному вихованню школярів, розвитку у них художнього смаку і допомагає сформувати якості читання; уміння опрацьовувати партитуру з техніки мовлення та партитуру виразного читання твору; вміння використовувати засоби виразності в практиці мовлення; оволодіння партитурами читання творів різних жанрів тощо.

Робота над розвитком культури мовлення і спілкування сприяє оволодінню специфікою орієнтувальної частини спілкування, забезпечує встановлення контакту, обмін інформацією, обмін особистісно значущими повідомленнями і забезпечує комплексне застосування мовних і немовних засобів; оволодіння формами невербального спілкування; розвиток ініціативності спілкування; наявність формул мовленнєвого етикету; орієнтацію в ситуації спілкування; адекватне ставлення до співрозмовника; правильність, чистоту, точність, логічність, зрозумілість мовлення тощо.

На уроках читання учні вдосконалюють культуру мовлення, доводять її до необхідного рівня; вчаться орієнтуватись у ситуації спілкування, усвідомлюють своє комунікативне завдання; вчаться планувати зміст повідомлення, формулювати власну думку і розуміти чужу; здійснювати контроль за власним мовленням, сприйняття його співрозмовником, розуміння мовлення партнера.

Викладене вище дає можливість констатувати, що з метою комунікативно-мовленнєвого розвитку створюються можливості застосовувати на уроках читання такі прийоми: тлумачення значень слів, їх відтінків, емоційно-експресивних забарвлень у процесі вибору слів для конкретних ситуацій; робота з синонімами, антонімами, фразеологічними одиницями, включення їх у конкретний текст, у власні висловлювання; робота зі словниками — тлумачними, словотворчими, синонімічними, орфографічними; виправлення помилок слововживання; перевірка сполучуваності слів на основі мовного чуття або за словниками сполучуваності; введення слова чи словосполучення у речення, текст; виявлення і виправлення помилок у словосполученнях, застосування вправ, що попереджують подібні помилки; складання речень на задану тему, з використанням вказаних слів; поширення речень, їх переструктурування; висловлення однієї і тієї самої думки у різних синтаксичних варіантах; інтонування речень, робота над паузами, логічними наголосами; довільне конструювання речень, словосполучень, окремих виразів; редагування речень, усунення різноманітних недоліків у їх конструюванні; виправлення логічних помилок: невиправданих повторів, порушень послідовності думок, заповнення пропусків чогось важливого; відпрацювання типів зв’язку в тексті; складання текстів різних функціонально-смислових типів, жанрів; передача сюжету в діалогічній формі; комплексне застосування мовних і немовних засобів з метою комунікації; робота над розвитком ініціативності у розмові та вмінь орієнтуватись у ситуації спілкування, дотриманням етичних норм та вживанням ввічливих форм тощо.

Отже, нами з’ясовано особливості комунікативно-мовленнєвого розвитку молодших школярів та специфіку методики формування у них комунікативно-мовленнєвих умінь на уроках літературного читання.