Формування у молодших школярів умінь створювати власні висловлювання на уроках літературного читання - О. В. Вашуленко 2020

2.1. Формування умінь усно переказувати тексти з урахуванням виду переказу
Розділ 2. Методика роботи з формування в учнів 2-4 класів умінь створювати власні висловлювання на уроках літературного читання

Переказування — один із видів роботи з текстом, процес відтворення змісту прослуханого або прочитаного тексту. Переказ розвиває в учнів логічне мислення, розширює словниковий запас, активізує його, сприяє закріпленню граматичних знань, синтаксичних конструкцій, правописних навичок, дає змогу розвивати усне й писемне мовлення. Спеціальні психолого-педагогічні дослідження показують, що найефективнішим є комплексний підхід до організації навчальної діяльності, за якого вміння сприймати усне й писемне мовлення (уміння слухати й читати) формується в комплексі з умінням будувати усне й писемне висловлювання (говорити і писати). Цінність переказу в тому й полягає, що це один із небагатьох видів роботи, який створює ідеальні умови для тренування мовленнєвих механізмів в умовах взаємопов’язаного навчання всіх основних видів комунікативної діяльності. Значення переказів полягає і в тому, що вони розвивають пам’ять дітей. Необхідність запам’ятати текст, мовні засоби в ньому активізує і зміцнює механізми пам’яті [16, с. 3].

Переказ — це підготовча ланка до самостійного створення власних висловлювань. А для цього учень повинен навчитися осмислювати висловлений зміст, вдало вибирати схему викладу, граматично правильно оформляти думку. Саме працюючи над переказами різних текстів, учні збагачуються прекрасними зразками висловлювань, засвоюють правила побудови текстів різних типів, стилів і жанрів мовлення. У процесі роботи над переказами збільшується словниковий запас учнів, розвивається вміння вживати слова в точному їхньому значенні й користуватися різноманітними засобами мови для вираження певного змісту. Учні на практиці переконуються у ролі мовних засобів і необхідності дбайливого добору їх для повноцінного розкриття змісту й забезпечення вимог художньої передачі. Але досягнення цієї мети можливе завдяки відповідній організації роботи над переказом. Навчити дитину розподіляли зміст на речення і слова — а це одне з важливих завдань методики розвитку зв’язного мовлення — простіше, якщо спочатку дати їй можливість сприймати його в розчленованому вигляді, тобто йти від тексту, аналізу його структури та добору мовних засобів до змісту, а потім уже від осмисленого привласненого змісту до репродукування тексту. У первинному тексті школяр знаходить опору і діє, наслідуючи його.

Зауважимо, що переказ є практичним видом навчання, який розрахований на довільне засвоєння фактів мови і мовлення, зразкової української мови.

За правильної організації роботи, працюючи над переказом, школярі вчаться цілеспрямовано сприймати мовлення на слух, запам’ятовувати зміст висловлювання. Цьому слугують змістовий і типологічний аналізи тексту. Важливо навчити учнів виділяти в тексті переказу типи мовлення, схематично фіксувати структуру тексту і відповідно аналізувати добір мовних засобів. Виконати операцію розчленування допомагають знання про будову тексту, наявність у ньому різних типологічних фрагментів мовлення, відповідний добір мовних засобів, про засоби зв’язку компонентів цілого тексту. Складання схеми, що відображає типологічну будову тексту, допомагає запам’ятати структуру висловлювання, специфіку добору мовних засобів у відповідних фрагментах тексту і, як результат, відтворити текст загалом [30, с. 21].

Переказ є одним із традиційних для школи видів роботи з розвитку зв’язного мовлення учнів, що має давню методичну історію і різнобічне лінгводидактичне забезпечення. У ході роботи над переказом формуються такі вміння: правильно усвідомити тему висловлювання, чітко спланувати її розкриття; чітко, в логічній послідовності розкривати матеріал; виділяти головні положення, стисло формулювати їх; використовувати цитати; визначити тему, основну думку тексту; слухати і чути, уважно читати.

Для того, щоб перекази давали навчальний ефект і позитивні результати, треба знати їхні різновиди, ураховувати специфіку кожного з них. Спільними для всіх видів переказу є робота над готовим матеріалом, сприймання змісту і його відтворення.

Сучасна методика навчання переказів прослуханих або прочитаних текстів у початковій школі будується з урахуванням взаємозв’язків їхньої видової класифікації. Перекази класифікують:

1. за формою відтворення — усні й письмові;

2. за мовним матеріалом — це перекази різних щодо типу мовлення текстів — розповідей, описів, роздумів, розповідей з елементами роздуму та опису, переказ змісту казки, легенди, мультфільму, кінофільму, вистави тощо;

3. за способом сприймання — перекази прослуханого, прочитаного чи побаченого;

4. за способом виконання — колективні та індивідуальні;

5. за метою застосування — навчальні та контрольні [31, с. 29].

Практично на уроках літературного читання частіше застосовується переказ тексту-розповіді, бо учням простіше, легше переказувати текст, у якому чітко проступає тема, сюжет з конкретними дійовими особами, їхніми характеристиками і вчинками, подіями і фактами.

Процес переказування прямо залежить від сприймання. Чим яскравіше, образніше сприймається текст, тим його легше переказати. Тому тексти інших двох типів мовлення — описів і роздумів — переказувати важче, ніж розповідні, бо вони одноманітні — без сюжету й конкретних персонажів. Проте учнів треба вчити переказувати й такі тексти, бо в мовній практиці дорослого життя зростатиме питома вага зазначених умінь [17, с. 29].

Розглянемо специфіку переказування текстів кожного типу мовлення.

Розповідь, як уже зазначалося раніше, — це зв’язний текст, усний чи письмовий, у якому послідовно повідомляється про якісь події. Зміст розповіді складається з трьох частин: початок дії, її розвиток і закінчення. У розповіді є сюжет, пов’язаний, як правило, із вчинками дійових осіб. У підготовчій роботі до переказування мовлення такого типу особливе значення має членування тексту на частини, виділення абзаців.

Отже, головна увага в текстах має бути приділена викладу розвитку дії в часовій послідовності. Тому акцентуємо увагу учнів на основних компонентах тексту-розповіді: на змалюванні початку події, який по суті є зав’язкою; на моменті найбільшого напруження (кульмінації) розвитку події; на заключній частині (розв’язці).

Опис — це зв’язний текст, який дає словесне зображення основних ознак предмета, явища, особи в усній або письмовій формі. За змістом описи поділяють на такі різновиди: описи окремих предметів, тварин, природи, приміщення, зовнішності людини, процесу праці, місцевості, пам’яток історії і культури.

Специфіка зразків текстів-описів полягає в тому, що спочатку висловлюється загальне враження від предмета, згодом акцентується увага на його деталях. Крім того, існують і стильові особливості текстів-описів. Текстам офіційно-ділового стилю притаманний виклад істотних ознак предмета чи явища у суворій логічній послідовності з використанням лексики ділового стилю мовлення (діловий опис). У художньому описі за допомогою образотворчих засобів (епітетів, метафор, порівнянь) зображуються люди, предмети, явища, події. Художній опис може бути казковим, фантастичним.

Тому в ході роботи акцентуємо увагу дітей не лише на особливостях мовних засобів (наявність епітетів, порівнянь, метафор; відсутність діалогічних конструкцій тощо), а й на їхній композиційній послідовності, яка зводиться загалом до виділення таких компонентів тексту: по-перше, частини, у якій йдеться про загальне враження від описуваного об’єкта: по-друге, частини про окремі ознаки, котрі підкреслюють, конкретизують загальне враження. Формуючи в учнів уміння переказувати тексти-описи, необхідно враховувати цей композиційний поділ як під час аналізу тексту, так і в процесі складання плану переказу [32, с. 48].

Міркування (роздум) — це зв’язний текст, у якому в логічній послідовності передано думки, міркування як доказ та пояснення чогось, робляться відповідні висновки. У результаті з’являється відповідь на поставлене запитання.

Найпростіша схема тексту-міркування охоплює такі елементи: тезу (частина, у якій виражено необхідну дію, доведено думку); розвиток тези і її доведення, тобто частину з аргументами для доказу; висновок, у якому міститься певна оцінка, враження тощо.

За змістом тексти-роздуми поділяються на морально-етичні та суспільні теми (у публіцистичному стилі), а також на наукові, зокрема й лінгвістичні теми (у науковому стилі).

Розглядаючи детальніше перекази за повнотою викладу, акцентуємо на тому, що, передаючи зміст близько до тексту, учні вчаться правильно висловлювати свої думки, складати план, працювати за ним, виділяти основне. Потрібно привчити школярів дотримуватися логічної послідовності у викладі думок, забезпечувати зв’язність, доказовість, зрозумілість переказуваного.

Детальний переказ прочитаного тексту

Навчання молодших школярів усно переказувати авторський текст починається з повного детального переказу.

Детальний усний переказ — це один із видів засвоєння тексту, вид роботи над удосконаленням усного мовлення учнів, підвищенням ефективності всієї роботи з розвитку мовлення. Треба вчити школярів «говорити на певну тему», доносити до слухачів основну думку, за допомогою інтонації висловлювати своє ставлення до того, про що йдеться.

Насамперед необхідно ознайомити учнів з поняттям «переказ», із вимогами, які висуваються до нього, навчити оцінювати переказ за головними ознаками тексту (у межах програми).

Ознайомлення доцільно розпочати зі з’ясування слів казати, переказати. За питаннями вчителя діти замислюються над тим, чим різняться ці слова, що вони означають, коли люди просто кажуть, а коли — переказують.

Далі пропонуємо учням прослухати/прочитати невеликий за обсягом і простий за змістом текст літературного твору. Наступний етап — аналіз твору за запитаннями вчителя. Після цього вчитель пропонує школярам прослухати аудіозапис переказу тексту та порівняти їх між собою.

Молодші школярі повинні з’ясувати, що авторський текст і його переказ мають ту саму тему, мету, послідовність подій, але переказ, зазвичай, буває трохи коротшим, у ньому замінюються деякі слова та вирази на інші, які все-таки не спотворюють зміст твору.

Після проведеної практичної роботи учні разом з учителем роблять висновок про те, що переказ — це передавання змісту авторського тексту зі збереженням його теми й мети, логіки, композиції, засобів мови.

Учні ознайомлюються з іншим авторським текстом, а потім заслуховують аудіозаписи або переказування кількох заздалегідь підготовлених учнів з метою виявлення неточностей (порушення послідовності подій, пропуск важливих деталей чи фрагмента, відсутність кінцівки, у якій висловлено головну думку твору, тощо).

Формування вмінь детально переказувати текст від початку до кінця має відбуватися не лише на основі прочитаного учнями, але й сприйнятого на слух тексту. Це можуть бути невеликі тексти різних типів, прочитані вчителем у класі чи прослухані в записі під час уроку. Учні, переказуючи, по суті імітують, наслідують почуте. За недостатності мовленнєвої практики та в класах зі слабким мовленнєвим розвитком учнів такі вправи в детальному повному переказі мають надзвичайно велике значення.

Привчаючи дітей переказувати сприйнятий на слух текст, необхідно передбачати й врахувати ті об’єктивні труднощі, які виникають при цьому. Це стосується, зокрема, сприйняття й розуміння лексики.

Установлено, що під час переказування учні не вживають нових слів, тому плануючи вправи в усному переказуванні тексту, необхідно передбачати й лексичну роботу. На дошці заздалегідь необхідно записувати нові, незнайомі, а також знайомі, але маловживані слова та образні вирази. Нові слова слід пояснити до слухання тексту. Після пояснення учні мають прочитати вголос записане на дошці.

Наприклад:

— Послухайте казку «Пустотливий дощик». Написав її Андрій М’ястківський.

— Як ви думаєте, про який саме дощик буде йтися? Що означає слово «пустотливий»? (Грайливий, жартівливий, жвавий, бешкетний, прудкий.)

— У казці трапляться ще слова, які ви маєте розуміти.

Бубон — ударний музичний інструмент.

Шибка (шибочка) — віконне скло.

Тáнчик — тут, веселий танець, танок.

— Послухайте казку. Запам’ятайте, з ким саме пустував дощик.

ПУСТОТЛИВИЙ ДОЩИК

Дощик був на святі, де на бубоні грав дід Грім і де так той дощик розвеселився, що не міг спинитися ні в полі, ні на городі, ні в саду.

Підбіг до зайчикової хатки — туп, туп!

Підбіг до лисиччиної хатки та в шибочку стук-стук!

Підбіг до Оленчиної хати, почав дівчинку надвір викликати.

Вибігла Оленка на дощик. Він зелене листя полоще, умиває квіти й травичку, викликає з хати лисичку-сестричку та зайчика-побігайчика.

— Давайте затанцюємо танчика!

— Чому дощик так розвеселився?

— Кого він першим покликав погуляти разом із ним? А кого — другим?

— Як викликав дощик звірят на танок? Повторіть речення:

Підбіг до зайчикової хатки — туп, туп.

Підбіг до лисиччиної хатки та в шибочку стук-стук!

— Хто вибіг на дощик?

— Що побачила Оленка надворі? Повторіть речення:

Дощик зелене листя полоще, умиває квіти й травичку.

— Що пропонував дощик лисичці-сестричці та зайчику-побігайчику?

— Вимовте це речення весело, голосно:

Давайте затанцюємо танчика!

Таким чином, мета повного детального переказу — навчити молодших школярів передавати зміст авторського тексту повністю (без пропуску окремих деталей), послідовно (не порушуючи послідовності дій) і правильно (точно називаючи імена, факти, окремі назви).

Спочатку учні навчаються переказувати художні тексти, а в 3—4-му класах переходять і на науково-популярні. Розпочинати навчання переказів цього виду слід із текстів-розповідей, поступово додаючи елементи опису й міркування.

Вибірковий переказ прочитаного тексту

Вибірковий переказ передбачає відбір окремо зазначеної частини і послідовне розташування матеріалу. Готуючи учнів до сприймання тексту, учитель попереджує, що їм необхідно буде запам’ятати місце, де розповідається про якісь окремі події чи героїв, їхні вчинки тощо. Це складніший вид роботи порівняно з попереднім. Учні мають передати зміст твору не цілісно, а вибірково — лише те, що стосується певної особи, події тощо. Працюючи над таким видом переказу, учні спочатку колективно вибирають потрібні фрагменти, а потім вирішують, що слід вносити до переказування, а що залишити поза увагою, складають план викладу відібраного матеріалу. Коли школярі навчаться виконувати таку роботу в класі, то подібні завдання можна давати додому.

Ознайомлення учнів із вибірковим переказом має відбуватися в порівнянні його з повним переказуванням. На етапі мотивації навчальної діяльності вчитель має повідомити, що тексти можна переказувати по-різному, а як саме — можна дізнатися протягом уроку, якщо бути уважним і зосередженим.

Спочатку школярі опрацьовують текст, наприклад, художній твір В. Не- стайка «Руденький». Після аналізу фактичного та ідейно-образного змісту твору учні готують повний детальний переказ тексту, заслуховують і оцінюють два-три перекази однокласників.

Учитель пропонує дітям послухати його переказ розповіді й порівняти з учнівськими.

Переказ учителя

На дворі гралося двоє хлопчиків і дівчинка. Бабуся дала кожному з них по цукерці. Чорнявий хлопчик похапливо засунув цукерку до рота. Потім він раптом вихопив у дівчинки цукерку і дременув у під’їзд. Дівчинка зойкнула і заплакала.

Порівняльний аналіз може відбуватися за такими питаннями.

— Який обсяг авторського тексту переказували учні. (Увесь текст.) А вчитель? (Тільки одну частину тексту, самий початок.)

— Про кого йдеться в усьому тексті? Хто його головний герой? (Рудий хлопчик.) Як називається текст автора? («Руденький».)

— Про кого розповідалося в переказі вчителя? (Про чорнявого хлопчика.) Чи можна назву художнього твору залишити для переказу вчителя? (Ні, бо змінилася тема розповіді.)

— У яких словах усього тексту сформульовано його головну думку? Перекажіть їх. (Руденький хлопчик зробив правильний вчинок. Він молодець, бо в нього е совість.)

— Спробуйте сформулювати ідею переказу вчителя. (Чорнявий хлопчик зробив поганий вчинок, образив дівчинку. У нього немає совісті.)

Наприкінці порівняльного аналізу учні визначають, що повний переказ — це передавання всього обсягу змісту твору, від початку до кінця. При цьому тема, мета, структура тексту, послідовність подій залишаються незмінними.

У вибірковому переказі передається не весь текст автора, а тільки одна його частина (епізод). Тому такий переказ інколи називають частковим. Учитель звертає увагу, що тема й мета вибіркового переказу не збігається з темою та метою всього тексту. Вони змінюються, конкретизуються.

На наступних уроках учні порівнюють два види вибіркових переказів:

— переказ окремого епізоду, частини тексту;

— переказ кількох епізодів, об’єднаних однією темою.

Наприклад, щоб описати зовнішність героя художнього твору, часто буває недостатньо знайти одну частину тексту і переказати її. Деталі опису персонажа можуть бути в різних частинах тексту. Їх усі треба знайти й об’єднати у зв’язне висловлювання, продумавши зачин, послідовність опису і кінцівку.

Формування й удосконалення вміння молодших школярів вибірково переказувати один епізод (одну частину) тексту відбувається поступово. Для цього можна використовувати різноманітні аналітико-синтетичні вправи: знаходження потрібного уривка в тексті; визначення теми й ідеї фрагмента тексту; додавання до тексту частини, якої не вистачає; складання вибіркового переказу з опорою на деформований текст; вибірковий переказ уривка тексту за завданням учителя; переказ уривка відповідно до заданої теми; вибірковий переказ за готовим планом; переказ уривка за ілюстрацією; вибір і переказ частини тексту за власним бажанням.

Розвиток умінь молодших школярів вибірково переказувати кілька частин тексту, об’єднаних однією темою, потребує від учнів більш складної роботи. Під час опрацювання такого переказу необхідно щоразу з’ясовувати, чи достатньо чітко сприйняте дітьми поставлене перед ними завдання. Чи знають вони точно, що зі змісту тексту вони мають переказати, а що, навпаки, вони не повинні вводити у свій переказ.

Процес розділення двох чи кількох ліній змісту й особливо виокремлювання непотрібних для переказу частин, коли в тексті вони протягом усієї розповіді переплітаються, дуже складний для молодших школярів і потребує свідомого абстрагування.

Дуже важливо, щоб учні утримували поставлене перед ними завдання не тільки в плані внутрішнього мовлення (пам’яті), а й формулювали його вголос. Допомагають учням це зробити такі завдання: кількаразове повторення дітьми настанови для вибіркового переказу; усне зіставлення змістових ліній тексту (про молодого лебедя треба розповідати, а про стаю — ні); опора на ілюстрацію до тексту або предметні малюнки.

Послідовність роботи над вибірковим переказом учням найкраще подати у вигляді пам’ятки.

Як готувати вибірковий переказ

1. Подумай над темою переказу (про що він?).

2. Визнач мету переказу, його головну думку.

3. Перечитай текст і знайди в ньому всі уривки, потрібні для переказу.

4. Склади план вибіркового переказу.

5. Поміркуй, як краще розпочати розповідь, як об’єднати вибрані частини в цілий текст.

6. Продумай кінцівку для нового тексту.

Після того, як молодші школярі навчаться переказувати епізоди літературного тексту, одну з кількох сюжетних ліній, вони ознайомлюються з вибірковим переказом описів картини природи, місця події, зовнішності персонажа. Вибірковий переказ, метою якого є характеристика персонажа твору, його поведінки, ставлення до інших дійових осіб, будується як текст-міркування.

Стислий переказ прочитаного тексту

Суть стислого переказу полягає в синтезуванні спільних частин тексту й узагальненні їхнього основного змісту. Стислий переказ прищеплює учням навички лаконічної мови, навчає уникати багатослів’я. Відомо, що передати основу твору, його сюжетний стрижень значно складніше, ніж докладно переказати текст. Стислі перекази вимагають від учнів уміння не тільки послідовно викласти прочитане, а й виокремити зі змісту найголовніше, найістотніше. Для молодших школярів це досить складно, тому вони потребують допомоги вчителя. Працюючи над таким переказом, учні аналізують, обмірковують, з’ясовують, що головне в тексті, а що другорядне. Така робота сприяє розвиткові логічного мислення, прищеплює навички стислого виразного мовлення, формує вміння узагальнювати матеріал.

Ознайомлення учнів початкових класів зі стислим (коротким) переказом доцільніше проводити порівняно з детальним.

Учні прослуховують або читають невеличкий текст і виконують його повний детальний переказ. Учитель також переказує цей текст повністю, але робить це максимально стисло.

Школярі переконуються в тому, що обидва перекази були повними, тобто передавали весь зміст тексту від початку до кінця. Але в переказах дітей розповідалися всі деталі авторського тексту, а в переказі вчителя — лише головний зміст, без подробиць. При цьому в переказі вчителя збереглися тема й головна думка авторського тексту, послідовність основних подій. Значних змін зазнало мовне оформлення змісту.

Учні визначають, що детальний переказ — це передавання всіх деталей і подробиць змісту твору, а стислий переказ — це відтворення лише основного змісту, без подробиць, за допомогою узагальнення деталей.

На наступних заняттях опрацьовується стислий переказ, зокрема, учні навчаються скорочувати текст за допомогою: вилучення другорядних деталей; об’єднання повторів; узагальнення конкретних випадків.

Особливість формування в молодших школярів умінь складати повний стислий переказ полягає в тому, що вчитель після ознайомлення дітей з літературним твором проводить колективну бесіду для визначення головного — того, що учням обов’язково потрібно увести до тексту стислого переказу, а також того, що можна опустити чи узагальнити.

Готуючи дітей до стислого переказу, учитель дуже ретельно працює над його планом, порівнюючи з планом усього тексту, над послідовністю викладу матеріалу, оскільки під час скорочення тексту можуть порушитися логічні зв’язки, втратитися основний зміст тексту, його ідея, спотворитися тема.

Послідовність роботи над стислим переказом може мати такі етапи:

1. мотивування стислого переказу, вступна бесіда;

2. ознайомлення з літературним текстом, визначення його теми й мети;

3. змістовий, мовний і структурний аналіз тексту;

4. складання плану тексту автора;

5. визначення завдань скорочення тексту, складання плану переказу за допомогою усунення або узагальнення окремих пунктів;

6. вправляння у стислому переказі фрагментів (абзаців) тексту, добір засобів узагальнення та слів-зв’язок;

7. заміна діалогів у тексті розповіддю;

8. усний стислий переказ тексту.

У подальшій роботі можна використовувати стислий переказ не тільки всього тексту, а й його частини (епізоду, однієї лінії дії). Цей вид переказу буває необхідним під час узагальнювальної бесіди для підтвердження певної думки, оцінювання подій, висновків, а також під час повторного читання тексту за частинами, у поєднанні зі складанням плану.

Стислий переказ спонукає учнів до чіткого і точного висловлення думки, виробляє вміння узагальнювати, розвиває логічне мислення. Однак, з іншого боку, цей переказ через скорочення тексту збіднює його, позбавляє образності й емоційності, тому доцільніше стисло переказувати науково-популярні (ділові) тексти.

Переказ тексту з наближенням до мови автора

За наближенням до мови автора вирізняють такі види переказів:

- вільний — переповідання змісту тексту своїми словами, без акцентованої уваги до мови автора;

- близький до тексту — передавання змісту з максимальним використанням художніх засобів виразності автора для посилення образно-естетичного звучання тексту переказу;

- дослівний — абсолютний переказ авторських слів і виразів, заучування напам’ять.

Ознайомлення молодших школярів із названими видами переказу краще проводити, зіставляючи їх один з одним. Наприклад, учитель може просити дітей пригадати, що означає переказувати текст. Найчастіше учні відповідають, що це означає розповісти «своїми словами» те, що прочитав або прослухав. Тоді вчитель пропонує послухати, як він «своїми словами» розкаже один із творів Т. Шевченка.

Вранці

Вранці заспівав жайворонок. Потім заспівала на дубі зозуля. Після неї заспівав соловей. Із-за гори почало вставати сонце. Заспівав плугатар.

— Чи було цікаво слухати такий переказ? Чого в ньому не вистачає?

— Змогли ви образно уявити картину ранку? Почути його пісню?

Під час аналізу, коментуючи відповіді дітей, учитель доводить, що переказ «своїми словами» не тільки не передає головної думки тексту, а й не відтворює своєрідної мови письменника. Такий переказ тільки розкриває тему твору й послідовність подій у ньому.

Учні підводяться вчителем до висновку, що в переказі мають зберігатися образні («красиві») слова автора. Після цього вчитель пропонує послухати другий переказ того самого тексту.

Вранці

Защебетав жайворонок, злітаючи вгору. Сидячи на дубі закувала зозуленька. Защебетав соловейко — пішла луна гаєм. Стало червоніти за горою. Плугатар співає.

— Наскільки краще став переказ?

— Які слова вам допомогли уявити ранок?

— Як саме говориться про співи жайворонка, зозулі, солов’я?

— Які слова підказують, що автору найбільше подобається спів третьої пташки? (Лагідно називає — соловейко, пішла луна гаєм — співає на весь ліс.)

Учні роблять висновок, що переказ із використанням образних слів автора яскравіший. Він краще дає можливість уявити картину, описану письменником. Отже, під час переказу художнього твору необхідно передавати зміст якомога точніше, уважно і дбайливо ставитися до мови письменника.

Учитель додає, що інколи авторські твори настільки яскраві, так вдало написані, що навіть найбільш близький до слів автора переказ руйнує його красу і співучість. Особливо це стосується поетичних творів. Тому краще переказувати їх дослівно, тобто заучувати напам’ять. Демонструє це вчитель, виразно читаючи вірш Т. Шевченка «Вранці».

Формування вмінь молодших школярів під час роботи над текстом вибирати потрібний вид переказу з погляду на ступінь збереження мови автора відбувається за допомогою спеціальних завдань і вправ. Особливо це стосується переказів, близьких до мови автора.

Завдання переказувати з максимальним використанням художніх засобів ставиться в тому разі, коли це посилює образне звучання учнівського переказу. Під час відбору слів враховується їхня художня значущість. Тому методисти вважають за потрібне звертати увагу школярів на використання в авторських текстах і дитячих переказах порівнянь, епітетів, метафор.

Найпростіший зображувальний засіб художніх творів — порівняння — зустрічається в багатьох текстах. Робота над порівняннями має розпочинатися зі спостережень за ними, знаходження їх в авторських текстах. Можна пропонувати учням виписати порівняння на дошку і пояснити їх:

Кремезний дуб, наче старий воєвода;

ніби солдати, молоді осокори;

сосни, як турботливі мами.

Під час роботи слід показати учням, що всі порівняння складаються з двох частин (що порівнюється — з чим порівнюється). Ці частини поєднуються словами як, наче, ніби.

Для того щоб показати школярам роль порівнянь у тексті, можна спробувати вилучити їх, а потім зіставити обидва варіанти текстів на предмет образності, емоційності їхнього змісту.

Належне місце в роботі над переказом, близьким до стилю автора, має посідати аналіз і добір епітетів — художніх означень, які дають яскраве, образне уявлення про суть предмета чи явища, а також про оцінку їх автором (тихий вечір, м’яке світло, блідий місяць, привітне сонечко).

Прийоми роботи над епітетами: виявлення художніх означень у тексті; пояснення значення епітетів; пояснення мотиву автора під час добору саме такого епітета; з’ясування емоційно-експресивних відтінків слів-епітетів, загального настрою, який вони створюють; свідоме використання епітетів під час переказу тексту.

Підсумовуючи роботу над епітетами, учитель має зосередити увагу дітей на тому, як багато важить у тексті кожне влучно й доречно вжите слово, які уявлення чи спогади можуть викликати художні означення про ті предмети, явища чи події, яким автор присвятив своє висловлювання. Тому так важливо вдумливо і ретельно добирати слова під час побудови переказів.

Величезну зображувальну силу має метафора. У ній одне явище повністю уподібнюється іншому, чимось подібному до нього. При цьому створюється яскрава поетична картина.

Початкова школа не ставить перед собою мети дати учням теоретичні відомості про метафору. Уся робота має практичний характер і підпорядковується системі розвитку монологічного мовлення молодших школярів.

Як свідчить практика, в учнів початкових класів існує бажання використовувати у своїх переказах яскраві, емоційні, образні висловлювання. Тому завдання вчителя полягає в тому, щоб збагатити дитячий словник, а також навчити дітей вдало й доречно використовувати метафори під час переказу художнього твору.

Прийоми роботи над метафоричним змістом художнього твору аналогічні тим, які використовуються під час опрацювання порівнянь та епітетів. Так, краще розпочинати з виявлення в тексті поетичних картин, у яких предмети і явища зображені, як живі істоти, частіше — люди (уособлення). Під час аналізу таких текстів можна запропонувати учням проілюструвати текст з урахуванням метафоричного змісту і без його врахування. Порівняння таких малюнків наочно покаже дітям, що їхні роботи різні: на одних предмет чи явище зображено природно, реально, а на інших — казково.

Крім цього, доречно виконувати відтворення образу за питаннями вчителя (Яку картину ви уявляєте?), використовувати проаналізовані та зрозумілі метафори в переказах, близьких до тексту.

Таким чином, опрацьовуючи з дітьми види переказів за наближенням до мови автора, учитель формує у школярів не тільки вміння обдумувати зміст переказу (про що буду розповідати?), а й вибирати для цього найбільш доречні мовні засоби (як краще про це розказати?). Учні залучаються таким чином до стилістики художнього мовлення, самі опановують її найпростіші засоби.

Види творчих переказів

Усі види переказів, розглянуті вище, є відносно простими і тому більше відповідають початковому періоду навчання.

Ураховуючи мету і завдання початкового курсу мовно-літературної освітньої галузі, учителі практикують на своїх уроках літературного читання творчі перекази.

Творчі перекази ставлять перед учнями завдання перебудувати або доповнити літературний текст. У них стикаються два, на перший погляд, протилежні завдання: наслідування зразка і творчість. Саме тому ці види переказів є перехідним етапом від переказу до твору. За його допомогою учень передає зміст і деталі прочитаного уривка, а відповідно до завдання сам робить певні зміни й додатки. В усіх випадках, коли учні творчо переказують текст, треба, щоб вони вловлювали тон і особливості розповідної манери автора уривка і щоб їхні доповнення до запропонованого тексту були написані мовою, близькою до мови твору. Робота над переказом з додатковим творчим завданням передбачає не лише відтворення готового тексту, а також вчить учнів самостійно визначати композицію висловлювання, використовувати мовні засоби, даючи змогу учневі створювати певні уривки тексту.

У сучасній початковій школі до переказу з творчим завданням учитель ставить перед учнями різні вимоги. Це може бути заміна особи оповідача або елементів композиції, переказ від імені одного з персонажів, продовження сюжету й долі героя, розвиток епізодів, уведення нових епізодів (доповнення), словесне малювання, розповідь за аналогією, введення опису, оцінка поведінки героя, виклад власного ставлення до якої-небудь події, драматизація, інсценізація тощо. І чим різноманітніші будуть ці завдання, тим більше сприятимуть вони розвиткові творчої думки.

Крім цього, на думку О. Лобчук, до творчих належать перекази: із обов’язковим залученням елементів опису, міркування, критичної оцінки; зі зміною кінцівки тексту; зі зміною послідовності передачі окремих епізодів (наприклад, поставити на початок найцікавіший епізод); із заміною прямої мови на непряму; зі зміною літературно-художньої форми тексту (наприклад, зміст байки передати в прозовій формі).

Учні навчаються осмислено слухати/читати текст, а потім репродукувати його в усній формі.

Ознайомлення з творчим переказом і його видами доцільно проводити на основі відомої учням народної казки. Спочатку діти прослуховують казку, аналізують її ідейно-образний зміст, формулюють головну думку твору.

Після цього вчитель пропонує школярам пофантазувати на тему казки:

— Як ви гадаєте, що було далі з головними героями?

— Як би цю історію розповів один із героїв?

— Як би змінилася казка, якщо серед героїв з’явився Кіт? Кому б він допомагав, а кому — ні?

— Яку ілюстрацію ви б намалювали до тексту? Опишіть її словами.

Учні перечитують казку, читають її діалоги в особах, інсценують один фрагмент сюжету.

Наприкінці уроку вчитель має пояснити учням, що вони не просто фантазували, а переказували казку, тільки змінювали її зміст або доповнювали сюжет, тобто виконували творчу роботу. Тому такий переказ називається творчим.

Формування вмінь творчо переказувати тексти відбувається протягом усього навчання молодших школярів. Вибір виду творчої роботи залежить від змістового і лексичного матеріалу тексту та від рівня розвитку мовлення дітей.

Найлегшим для учнів початкових класів є творчий переказ із заміною особи оповідача. Найчастіше це — переповідання тексту від третьої особи, якщо в оригіналі розповідь ведеться від першої особи. При цьому зберігається зміст авторського твору, тобто відбувається повний детальний переказ «своїми словами».

Переказ від імені одного з персонажів — більш складний порівняно з попереднім видом. Він сприяє посиленню активності читацької уяви і прояву читацького сприйняття художнього твору. Щоб успішно виконати цей переказ, учень повинен увійти в роль персонажа, зрозуміти його вік, характер, поглянути на події його очима.

Розвиток епізодів, які в авторському тексті лише коротко названі, або введення нових епізодів, тобто доповнення тексту новим змістом, мають відбуватися на основі ретельного аналізу змісту і структури літературного твору. Складність цієї роботі, полягає у відсутності відповідного матеріалу в самому тексті — його треба вигадати. Але це не може бути «гола» фантазія — доповнення диктуються сюжетом первинного тексту, характерами героїв, їхніми стосунками, мотивами вчинків.

Підготовка до такого переказу потребує бесіди, складання плану уривка, що доповнюється, промовляння окремих фрагментів переказу. Творчі доповнення можуть бути правильно зроблені лише в тому випадку, коли учні зрозуміли зміст тексту і добре знають усі обставини, за яких відбуваються дії.

Молодших школярів особливо цікавлять такі доповнення, у яких говориться про долю їхніх улюблених героїв. Однак не слід забувати, що дітям не завжди легко передбачити її. Підґрунтям для припущень має бути ідейно-образний зміст тексту, характеристика героя та обставини його життя. Найкраще для такої роботи давати учням тексти про сучасне життя однолітків.

Доповнювати текст також можна порівняннями з фактами, аналогічними з описаним автором, але відомими учневі з інших джерел, а також висловлюванням власного ставлення до того, про що розповідається. Усі творчі доповнення розвивають уяву молодших школярів, стимулюють самостійне мовлення, підвищують інтерес до тексту і його переказу.

Для підвищення емоційного рівня сприйняття художнього твору використовується словесне малювання (усне ілюстрування). Сутність його полягає в тому, що учні зупиняють свою увагу на певному епізоді і за допомогою слів відтворюють картину, описану в тексті. Найчастіше це вибірковий переказ, близький до тексту автора.

Зазвичай, словесні картини малюються до тих епізодів, які особливо важливі для розуміння ідейного замислу твору. Якщо ілюструється опис, то вибираються найкрасивіші і водночас доступні дітям картини. До одного тексту можуть бути намальовані 2-3 картини, які складають малюнковий план і відображають найважливіші моменти.

Нарешті, однією з найскладніших, але дуже цікавих форм творчої перебудови тексту є інсценування. Його суть полягає в перебудові подій розповіді у драматичну форму. Інсценізувати рекомендується ті тексти, у яких багато діалогів і порівняно проста обстановка.

Підготовчою вправою до інсценування слугує читання за особами, під час якого діти відпрацьовують виразність, краще виокремлюють слова, що належать певним персонажам.

У процесі творчого переказу учні передають тільки діалоги, а ведучий (ведучі) стисло змальовують обстановку, на фоні якої відбувається дія.

Творчі види переказу варто використовувати лише там, де вони доцільні. Важливо, щоб вони не були епізодичними, а проводилися постійно; не нав’язувалися учням, а виконувалися за їхнім власним бажанням. Учитель повинен надихнути дітей на творчий задум, щоб пропозиція переказати якось по-особливому виходила від них самих.

Основні етапи роботи над переказом

Спостереження науковців за методикою роботи над переказом показали, що досить часто вона проводиться недостатньо глибоко і цілеспрямовано. Здебільшого вчителі читають текст, пояснюють незрозумілі слова і ставлять двоє-троє запитань, щоб з’ясувати, чи зрозуміли учні зміст тексту. Після цього учням пропонується усно переказати його.

За такого підходу до цієї роботи учні спираються головним чином на власну пам’ять: запам’ятовують зміст тексту і переповідають його. При цьому молодші школярі не з’ясовують тему й мету тексту, не розглядають його структуру, не звертають увагу на мовне оформлення. Щоб уникнути таких недоліків, на думку методистів і дослідників, зокрема О. Лобчук і К. Пономарьової, учитель повинен надавати важливого значення підготовчій роботі, яка передбачає низку послідовних етапів. Схарактеризуємо кожен із них.

1. Вступна (попередня) бесіда. Починати бесіду необхідно зі з’ясування мети уроку. Головне — викликати інтерес і бажання учнів працювати над переказом, чітко окреслити навчальну мовленнєву ситуацію (Про що переказую? Для кого переказую? Навіщо переказую? Як переказую?), поставити конкретні завдання. Крім того, вступна бесіда інколи буває необхідною для з’ясування знань учнів щодо того, про що йтиметься в тексті для переказу. Часом важливо продемонструвати самі предмети, описані в тексті, чи їхні зображення на фото, малюнках, таблицях тощо.

Під час бесіди необхідно пояснити школярам нові та малознайомі для них слова, без знання яких не відбудеться достатньо глибокого розуміння тексту для переказу.

2. Слухання (читання) тексту. Авторський текст, як правило, читає вчитель, хоча деякі педагоги заздалегідь готують до читання учнів. Крім того, рекомендується використовувати аудіозапис, прослуховування якого, за необхідності, можна повторювати.

На думку О. Лобчук, на перших порах навчання усного переказу можна роздати учням надрукований текст. Це дає змогу не тільки чути його, а й бачити, що важливо для подальшого мовного аналізу. Після розбору тексти повертаються вчителеві.

3. Змістовий аналіз тексту. Аналіз змісту — найвідповідальніший і найскладніший етап усієї підготовчої роботи до усного переказу. Учитель повинен провести роботу так, щоб молодші школярі усвідомили, передусім, тему та головну думку тексту, його ідейний зміст: про що йдеться і що головне хотів нам сказати автор. О. Лобчук навіть виділяє цю роботу в окремий етап.

Як стверджують психологи, бажаючи щось переказати, учень поспішає, перескакує з одного сюжету на інший, через що його переказ стає малозрозумілим. Прагнучи передати текст буквально, учень не може виділити в ньому основну думку і донести її до слухача. Саме тому вчитель повинен весь час підтримувати думку, про що головне хотів сказати автор. Від цього залежатиме, які мовні засоби, яку інтонацію треба буде використати, щоб передати зміст тексту відповідно до задуму письменника.

Крім цього, змістовий аналіз тексту необхідний для чіткого уявлення учнями послідовності подій, причинно-наслідкових зв’язків. Із цією дидактичною метою використовуються запитання вчителя до тексту. Якщо зміст тексту можна зв’язати з особистим досвідом учнів, то це варто зробити. У такому разі переказ буде яскравішим, більш емоційним. На цьому етапі має відбуватися порівняння теми, мети і змісту авторського тексту та учнівського переказу. Вони можуть збігатися (повний детальний або повний стислий перекази), а можуть відрізнятися (вибірковий переказ або переказ із творчими доповненнями та змінами). У разі збігу вчитель налаштовує учнів на точне передавання змісту авторського тексту, а в разі розбіжностей — уточнює, що саме і як саме змінюється.

4. Структурний аналіз тексту. Цей вид аналізу передбачає виділення зачину, основної частини та кінцівки тексту, встановлення засобів зв’язків між цими складниками, уточнення того, про що саме йдеться в основній частині.

Для усвідомлення молодшими школярами зв’язку між окремими частинами тексту, кращого запам’ятовування та послідовного переказу змісту пропонується робота над планом. Ця робота може проводитися по-різному. Наприклад, у 1-му класі здебільшого використовується малюнковий план (ілюстрації до тексту, сюжетні малюнки, зображення персонажів, предметні малюнки тощо).

Поступово учні переходять на словесний (вербальний) план. Більш простий варіант, за К. Пономарьовою, коли учням пропонується текст, поділений на логічні частини. Школярі мають виділити головне в кожній із них та дібрати заголовок. План при цьому записується на дошці.

Деякі методисти вважають, що найлегшим для дітей є питальний план, у якому назву кожного пункту сформульовано у вигляді конкретного запитання до частини тексту. Однак, як зауважує О. Лобчук, самостійним вважається переказ, який спирається не на запитання, а на цілісне сприйняття тексту, його композицію. Тому відповіді на запитання як форму складання усного переказу бажано використовувати переважно в 1—2-му класах.

Поступово робота над планом авторського тексту ускладнюється. Учні самостійно визначають кількість частин у тексті, виділяють їхні межі, називають у кожній частині найголовніше, записуючи план на дошці. Можливе так зване зворотне планування: учні знаходять у тексті відповідні частини за готовим планом, записаним на дошці. Можна використовувати деформований план, у якому пункти подано непослідовно. Усі ці види робіт поступово готують школярів до самостійного складання плану тексту.

У будь-якому вигляді план первинного (авторського) тексту може знадобитися тільки для повного детального переказу. Під час роботи над стислим переказом учні відзначають у плані до авторського тексту ті пункти, які можна пропустити як другорядні і ті, які можна об’єднати, оскільки їхній зміст повторюється. Готуючи творче продовження змісту тексту, учні доповнюють готовий план додатковими пунктами. Вибірковий переказ здебільшого потребує складання нового плану і порівняння його з планом усього тексту.

5. Мовний аналіз тексту. Мета цього етапу — зосередити увагу учнів на лексичних засобах, мотивованому використанні їх у тексті, необхідності співвідносити вибір лексичних засобів із художнім задумом висловлювання, мовленнєвої ситуації. У процесі цієї роботи необхідно звернути увагу учнів на точність, виразність, забарвленість окремих слів і виразів, корисно частину їх записати на дошці, щоб учні могли використати їх у переказі.

Оскільки передача смислового змісту тексту передбачає порівняно довільне мовне оформлення, необхідно збагачувати словниковий запас учнів не тільки словами з лексики тексту-зразка, що переказується, а й іншими, що входять до певної тематичної групи (Як сказати по-іншому? Спробуй замінити це слово синонімом. Підготуй інший варіант початку тексту.)

Отже, словникова робота під час мовного аналізу тексту полягає не тільки в тлумаченні незрозумілих учням слів, а, насамперед, у збагаченні й активізації їхнього лексичного запасу. Учитель має спрямовувати школярів на обов’язкове вживання синонімів у власних переказах, щоб уникнути невиправданих повторів тих самих слів, для точнішого висловлення думки, передавання свого ставлення до того, що вони переказуватимуть.

У процесі роботи над переказом учитель, залежно від матеріалу авторського твору та методичної мети, планує переповідання тексту вільно («своїми словами») або близько до тексту (зі збереженням авторського стилю, образних слів і виразів). У другому випадку аналізу мовного матеріалу приділяється більша увага. Він закінчується конкретизацією та запам’ятовуванням того мовного матеріалу, який обов’язково треба використати в учнівському переказі. У разі дослівного переказу учитель пропонує заучувати напам’ять.

6. Усний переказ з орієнтацією на його вид. Цю частину уроку вчитель планує залежно від того, як учні мають переказати текст: повно, вибірково, детально, стисло, вільно, близько до мови автора, дослівно, творчо. Читати чи не читати ще раз текст перед переказом, вирішує вчитель, орієнтуючись на рівень лінгвістичної та загальної підготовки школярів.

Під час цієї роботи вчитель має заохочувати учнів не повторюватися, а створювати індивідуальні варіанти текстів переказів. Для того щоб процес складання переказу не перетворився на одноманітне і нудне заняття й охопив якомога більше учнів, О. Лобчук пропонує такі форми роботи:

- переказ тексту одним учнем з наступним колективним обговоренням (Як можна сказати краще?), після чого інший учень, ураховуючи виявлені недоліки, ще раз переказує текст;

- колективний переказ «ланцюжком» з наступним порівняльним аналізом (Хто найкраще переказував і чому?);

- підготовка переказу в парах (один говорить, другий слухає); по закінченні один-два учні із тих, хто слухав, переказують складений текст перед усім класом;

- обговорення в мікрогрупах деталей складання переказу, розповідь його одним із членів групи всьому колективу.

На думку О. Лобчук, у формуванні вміння складати усні перекази неоціненне значення має використання диктофона, оскільки молодші школярі ще не зовсім привчені «ловити» мовленнєві помилки на слух. Записи ж переказів на плівку і повторне прослуховування їх дають змогу детально проаналізувати допущені недоліки, що є головним у процесі створення переказу.