Формування у молодших школярів умінь створювати власні висловлювання на уроках літературного читання - О. В. Вашуленко 2020

1.3. Типи монологічних висловлювань за змістом прочитаного
Розділ 1. Теоретико-методичні основи формування умінь створювати власні висловлювання в учнів початкової школи на уроках літературного читання

Термін «тип мовлення» у словнику лінгвістичних термінів О. Ахматової розглядається як «різновид мовлення, що визначається сферою вживання, наміром того, хто висловлюється» [14, с. 405].

Залежно від комунікативної функції та характеру логіко-синтаксичних зв’язків між реченнями розрізняють такі основні типи монологічних висловлювань: переказ, розповідь, опис, повідомлення, міркування (роздум), переконання, пояснення [15, с.199]. Опишемо їх.

Переказування - один із видів роботи з текстом, який передбачає відтворення змісту прослуханого або прочитаного тексту. Переказ розвиває в учнів логічне мислення, розширює словниковий запас, активізує його, сприяє закріпленню граматичних знань, синтаксичних конструкцій, правописних навичок, дає змогу розвивати усне й писемне мовлення. Спеціальні психолого-педагогічні дослідження показують, що найефективнішим є комплексний підхід до організації навчальної діяльності, за якого вміння сприймати усне й писемне мовлення (вміння слухати й читати) формується в комплексі з умінням будувати усне й писемне висловлювання (говорити й писати). Цінність переказу в тому й полягає, що це один з небагатьох видів роботи, який створює ідеальні умови для тренування мовленнєвих механізмів в умовах взаємопов’язаного навчання всіх основних видів комунікативної діяльності. Значення переказів полягає і в тому, що вони розвивають пам’ять дітей. Необхідність запам’ятати текст, мовні засоби в ньому активізує і зміцнює механізми пам’яті [16, с. 3].

Переказ - це підготовчий етап до створення власних висловлювань. А для цього учень повинен навчитися осмислювали висловлений зміст, вдало вибирати схему викладу, граматично правильно оформляли думку. Саме працюючи над переказами різних текстів, учні збагачуються прекрасними зразками висловлювань, засвоюють правила побудови текстів різних типів, стилів і жанрів мовлення. У процесі роботи над переказами збільшується словниковий запас учнів, розвивається вміння вживати слова в точному їх значенні й користуватися різноманітними засобами мови для вираження певного змісту. Учні на практиці переконуються у ролі мовних засобів і необхідності їх дбайливого добору для повноцінного розкриття змісту й забезпечення вимог художньої передачі. Але досягнення цієї мети можливе завдяки відповідній організації роботи над переказом. Навчити дитину розподіляли зміст на речення і слова простіше, якщо спочатку дати їй можливість сприймати його в розчленованому вигляді, тобто йти від тексту, аналізу його структури та добору мовних засобів до змісту, а потім вже від осмисленого привласненого змісту до репродукування тексту. В первинному тексті школяр знаходить опору і діє. наслідуючи його.

Зауважимо, що переказ є практичним видом навчання, який розрахований на довільне засвоєння фактів мови й мовлення, зразкової української мови.

Працюючи над переказом учні навчаються відчувати й розуміти структуру і словесну наповнюваність тексту, вчаться цілеспрямовано сприймати мовлення на слух, запам’ятовувати зміст висловлювання.

У ході роботи над переказом у молодших школярів формуються такі вміння: правильно усвідомлювати тему висловлювання, чітко спланувати її розкриття; чітко, в логічній послідовності розкривати матеріал; виділяти головні положення, стисло їх формулювати; використовувати цитати; визначити тему, основну думку тексту; слухати і чути.

У початкових класах частіше застосовується переказ тексту-розповіді, бо учням простіше, легше переказувати текст, у якому чітко проступає тема, сюжет з конкретними дійовими особами, їхніми характеристиками і вчинками, подіями і фактами.

Процес переказування прямо залежить від сприймання. Чим яскравіше, образніше сприймається текст, тим його легше переказати. Тому тексти інших двох типів мовлення - описів і роздумів - переказувати важче, ніж розповідні, бо вони одноманітні - без сюжету й конкретних персонажів. Проте учнів треба вчити переказувати й такі тексти, бо в мовній практиці дорослого життя зростатиме питома вага зазначених умінь [17, с. 29].

Розповідь - є типом монологічного висловлювання, у якому йдеться про розвиток подій, пригод, дій чи станів. Дійсність сприймається у процесі її розвитку та зміни в хронологічній (часовій) послідовності. Зміст розповіді складається з трьох частин: початок дії, розвиток подій, кінець події. У розповіді є сюжет, пов’язаний, як правило, із вчинками дійових осіб.

Різновидами монологу-розповіді є монолог-оповідь і монолог-повідомлення. Якщо в розповіді йдеться про об’єктивні факти з життя суспільства загалом, то в оповіді — про факти з життя самого розповідача, що надає описуваним подіям суб’єктивно-особистісного характеру. Монолог-повідомлення є відносно коротким викладом фактів чи подій реальної дійсності у стислій, інформативній формі.

Монолог-опис є констатувальним типом монологічного висловлювання, у якому стверджують про наявність чи відсутність будь-яких ознак в об’єкті, описують людину, природу, погоду, певні предмети тощо, вказують на просторове розміщення предметів, перераховують їхні якості та ознаки. За змістом описи поділяють на такі різновиди: описи окремих предметів, тварин, природи, приміщення, зовнішності людини, процесу праці, місцевості, пам’яток історії і культури.

Монолог-міркування (роздум) — це висловлювання, яке спирається на умовиводи як процес мислення, під час якого на основі вихідної тези/ судження чи декількох тез/суджень робиться висновок. Оскільки у процесі роздуму завжди вирішується якась проблема, то вона і є об’єктом роздуму. Для роздуму характерний причиново-наслідковий зв’язок між реченнями. Різновидом монологу-міркування є монолог-переконання. Його мета — переконати слухача/слухачів, сформувати у нього/в них конкретні мотиви, погляди, спонукати його/їх до певних дій.

Структура тексту-роздуму має три частини:

1. теза - основне твердження, чітко сформульована думка;

2. докази, аргументи, що підтверджують висунуту тезу;

3. висновок, що випливає з доказів (узагальнення) [18, с. 26].

Функційно-смислові типи монологічних висловлювань рідко трапляються в чистому вигляді. В описі, наприклад, може бути роздум, у розповіді — опис тощо.

Одним із типів монологічних висловлювань є пояснення або пояснювальне мовлення. Психологи (Л. Виготський, О. Запорожець, Н. Кузіна, Г. Люблінська, М. Поддьяков, Я. Пономарьов та ін.) розкрили структуру пояснювального мовлення. Так, у роботі Я. Пономарьова зазначається, що пояснювальне мовлення має суттєве значення у формуванні внутрішнього плану дій, у вирішенні теоретичних завдань, тобто коли дітям доводиться «не тільки досягти якогось практичного результату, але й пояснити, як, яким чином цей результат досягнено» [19, с. 158]. Цей вид зв’язного мовлення характеризується низкою специфічних властивостей. Сам процес пояснення - це особливий процес, який суттєво відрізняється і від переказу чи розповіді казки або оповідання, і від простого опису подій.

М. Поддьяков зазначає, оскільки пояснювальне мовлення базується на постійній активній мислительній діяльності, одна з його провідних функцій полягає в передачі тих чи інших знань учня іншим з подальшим їх використанням. Пізнання об’єкта (його властивостей, якостей і взаємозв’язку з іншими об’єктами) - перша ступінь у розвитку пояснювального мовлення. Адже, щоб зрозуміло пояснити іншому якісь факти, необхідно самому в них добре орієнтуватись. Саме включення дитини у процес пояснення нерідко змінює її поведінку і характер дій: з’являється постійна орієнтація на слухача, виникає бажання не тільки зробити доступним зміст свого мовлення для слухача, але домогтись відповідної реакції. М. Поддьяков вказує на те, що орієнтування мовця на розуміння мовлення слухача, регулює не тільки мовлення того, хто говорить, але і його поведінку.