Формування у молодших школярів умінь створювати власні висловлювання на уроках літературного читання - О. В. Вашуленко 2020

1.2. Сутність процесу творення тексту
Розділ 1. Теоретико-методичні основи формування умінь створювати власні висловлювання в учнів початкової школи на уроках літературного читання

Створювати власні висловлювання — це будувати тексти з урахуванням теми і основної думки різних типів мовлення і стилів, використовуючи засоби мови відповідно до норм усіх рівнів мови і мовлення. Отже, для формування в учнів комунікативно-мовленнєвих умінь вважаємо важливим усвідомлення ними таких істотних ознак тексту: 1) це результат інтелектуально-мовленнєвої діяльності; 2) завершене висловлювання певної структури (усної чи писемної форми); 3) твір відповідного типу, стилю, жанру мовлення; 4) складові тексту (змістові частини) і мовні засоби взаємозумовлені й слугують розкриттю задуму.

Будуючи зв’язне висловлювання автор спирається на наявний у нього запас слів і граматичних моделей. Це матеріал довгочасної пам’яті. Другий компонент довгочасної пам’яті — запас уявлень і понять про навколишнє середовище, здобутий у різні моменти життя.

Крім довгочасної пам’яті, у процесі мовлення важлива роль належить оперативній пам’яті. Вона діє декілька секунд: відбирає із довгочасної пам’яті синтаксичні схеми і включає в неї слова. Сутність оперативної пам’яті зводиться до двох функцій: 1) утримання двох сказаних чи написаних слів під час побудови речення; 2) випередження двох сусідніх синтаксично зв’язаних слів. І так у ланцюгу всього речення і тексту.

Створення монологу починається із авторського задуму. Він теж формується в механізмі утримання і випередження, але стосується не окремого речення, а всього висловлювання, спрямовує весь хід думки під час його побудови.

Авторський задум народжується з певних мотивів спілкування. У нас виникає бажання, потреба розповісти про якісь події, довести своє твердження, описати істотні ознаки явищ дійсності, які ми сприймаємо. З огляду на певну мету і ситуацію спілкування викристалізовується намір, про що ми скажемо (напишемо), як, з якою метою. Орієнтація у завданнях і обставинах спілкування - це перший етап структури мовленнєвої діяльності.

І саме на цьому етапі мовець стикається з об’єктивною трудністю. Під час сприймання предмети дійсності даються нашій свідомості нерозчле- новано, злито. Щоб передати послідовно думки про предмет, який ми сприймаємо, слід вичленити його ознаки в їх взаємозв’язках; визначити, які з них головні, і підпорядкувати їм другорядні, уточнюючі, пояснюючі; передати цю складну залежність ознак предмета відповідними мовними засобами. Наш виклад має бути таким виразним і чітким, щоб той, до кого звернене наше мовлення, міг одержати точні уявлення про предмет який ми сприймали і повідомляємо про нього. Іншими словами під час побудови тексту виникає необхідність стати на точку зору адресата нашого мовлення, чітко уявляти хід усієї думки, тобто необхідний випереджуючий синтез всього тексту.

Урахування автором оцінок тих, хто слухає або читає висловлювання, допомагає йому здійснити свій задум. Орієнтованість на адресата мовлення - це і є зворотній зв’язок, критика власного тексту.

Другий етап мовленнєвої діяльності - планування. Автор обмірковує попередній план розгортання задуму. Накреслює основну тезу висловлювання, його серцевину, знаходить підхід до цього центру, потім обмірковує висновки і заключну частину Цей план спочатку схематичний, не розгорнений у деталях. Він безперервно уточнюється, змінюється у процесі творчості.

Коли якась частина висловлювання вже знайшла своє словесне вираження, автор, обмірковуючи подальший хід думки, бере до уваги те, що вже створено. Зміст уже побудованого фрагмента постає у згорненому, узагальненому вигляді. Промовлені чи написані слова перетворюються на код внутрішнього мовлення - зорові уявлення, різноманітні схеми, блоки. У такому самому коді відбувається планування і наступних частин твору.

Працюючи над продовженням висловлювання, автор порівнює компоненти свого тексту з кращими варіантами, вносить поправки, коригує своє мовлення. Передача думки мовними засобами та удосконалення свого мовлення - це наступні етапи структури мовленнєвої діяльності - третій і четвертий.

Отже, як зазначає М. Вашуленко, мовлення є сукупністю мовленнєвих дій, кожна з яких має власну проміжну мету, підпорядковану загальній меті спілкування. Мовленнєва дія має чотирифазну динамічну структуру. Кожна фаза відповідає певному етапу породження зв’язного висловлювання, а саме:

1. орієнтуванню в умовах мовленнєвої ситуації (виявлення умов спілкування, визначення типу висловлювання, його загальної мети, адресата, стилю);

2. плануванню висловлювання (про що саме треба сказати), яке передбачає добір таких мовних одиниць, котрі б відповідали темі і меті висловлювання, а також розташуванню їх у відповідній послідовності;

3. реалізації програми висловлювання — породження зв’язного тексту;

4. забезпечення зворотного зв’язку, який передбачає співвіднесення результатів мовленнєвого впливу на слухача (читача) із завданням висловлювання; виявлення і виправлення припущених помилок у структурі, змісті та мовленнєвому оформленні висловлювання [12, с. 100].

Усі чотири етапи монологічного мовлення (орієнтування, планування, реалізація і контроль) постійно змінюють один одного, перебувають у постійній взаємодії (О. Леонтьєв).

Мовленнєва діяльність, як і будь-яка інша, потребує, на думку психологів (М. Жинкін, О. Леонтьєв, А. Маркова, І. Синиця та ін.), відповідних умов, у яких би вона нормально відбувалася. З цього приводу О. Леонтьєв зазначає, що для того, щоб повноцінно спілкуватися, людина повинна навчитися швидко й правильно орієнтуватися в умовах спілкування; вміти правильно спланувати своє мовлення; відшукати відповідні засоби для передачі задуманого змісту; уміти забезпечити зворотний зв’язок. Якщо будь-яку з ланок акту спілкування буде порушено, то мовцю не вдасться домогтися очікуваних результатів спілкування — воно виявиться неефективним [13].