Соціалізація молодших школярів у взаємозв’язку урочної та позаурочної діяльності - Бібік Н.М. 2020

2.1. Відображення досліджуваної проблеми в нормативній базі освіти
Розділ IІ. Стан практики соціалізації молодшого школяра

Нормативне забезпечення початкової ланки освіти задає вектор її оновлення. Зокрема, прийняття Національної рамки кваліфікації як «ключового інструменту» формування європейського освітнього простору на основі положень Болонської декларації і дозволяє досягти збалансованих обсягів, напрямів змісту та якості освіти за всіма рівнями наскрізно і прозоро вибудувати рівні кваліфікації та дескрипторів (описів) до них, які передбачають вимоги до компетентностей на різних щаблях освіти — від 0 (дошкілля) до професійного вдосконалення.

Що стосується 1 рівня (початкової школи) з напрямку соціальна і громадянська компетентність, то передбачено такі результати:

Знання і розуміння. Знати й розуміти соціальні норми, громадянські обов’язки, навички співжиття і співпраці в суспільстві.

Застосування знань і розуміння. Застосовувати знання в різноманітних ситуаціях, що передбачають виконання соціальних ролей, узгодження власних потреб з погребами інших людей для уникнення конфліктів; використовувати моделі толерантної поведінки, і що відповідають чинному законодавству, спрямовані на виконання громадянських обов’язків у межах місцевої громади та держави загалом.

Формування суджень. Формувати оцінні судження щодо власної поведінки та поведінки інших.

Комунікаційні вміння. Виявляти здатність взаємодіяти з іншими людьми, співпрацювати і досягати спільних цілей.

Здатність продовжувати навчання. Прагнути до набуття індивідуального досвіду спілкування із соціальним оточенням; досліджувати зв’язки і залежності в соціальному середовищі; встановлювати залежність результату навчання від прикладених зусиль.

Автономність. Виявляти самостійність у прийнятті рішень щодо власної поведінки в соціумі.

Кваліфікаційні вимоги конкретизовані в інших документах, а саме: «Державних стандартах початкової загальної освіти» і «Навчальних програмах» для загальноосвітніх навчальних закладів (1 — 4) класи з відповідних предметів інваріантної частини навчального плану.

Дослідники, Н.Ф. Голованова. Н.М. Лавриченко, І. Зимня, І. Зарубінська характеризуючи соціальну компетентність як процес і результат соціалізації визначають у її складі ряд взаємопов’язаних компонентів:

✵ комунікативний, який охоплює багатоманітність форм і способів здійснювати комунікацію в різних обставинах спілкування, передбачає здатність взаємодіяти з іншими людьми, співпрацювувати і досягати спільних цілей;

✵ пізнавальний або когнітивний як система соціальних уявлень, узагальнених образів; розуміння доцільності соціальних знань, норм, їх значення в житті суспільства;

✵ поведінковий — сфера діяльностей, моделей поведінки, які засвоює дитина і застосовує відповідно до правил, норм, звичаїв, приписів, своєрідних табу і застережень, які функціонують у суспільстві; узгодження власних потреб з потребами інших людей з метою уникнення конфліктів, застосування норм поведінки, які відповідають чинному законодавству і спрямовані на виконання громадянських обов’язків;

✵ ціннісний, що охоплює вибіркове ставлення дитини до цінностей суспільства, привласнення тих із них, які значущі для неї; формування оцінних суджень щодо власної поведінки та поведінки інших людей.

Встановлено, що набуття соціальної компетентності забезпечується шляхом взаємодії індивіда з середовищем. Інтегруючись у систему зв’язків, відтворюючи зразки, суб’єкт взаємодії своєю чергою впливає на якісні зміни середовища.

Соціальна компетентність поширюється на різноманітні «соціальні поля» особистості, які охоплюються структурованим навколишнім світом, пов’язуючи воєдино особистісне і соціальне.

Соціалізація, яка здійснюється в спільній діяльності і спілкуванні, може відбуватися як в умовах стихійного впливу, так і в умовах освіти. Освіта справляє цілеспрямований вплив на вибір цінностей, норм поведінки, ідеалів. Вона постає одночасно і фактором, і засобом соціалізації. Цілі, методи і форми сучасної освіти, розвиваючись під впливом суспільного розвитку, визначились у межах гуманістичного напрямку. Особистісний підхід, який став серцевиною моделі особистісно орієнтованої освіти, відроджує суб’єктність, дає розуміння соціальності людини, гармонізує в освіті два істотно різних, і навіть протилежних процеси, — соціальний та індивідуальний.

У шкільній освіті, зокрема, початковій, соціалізуючий вплив здійснюється, як правило, через вкраплення спеціально відібраного змісту в інші предмети або шляхом створення окремого курсу, що значно підсилює цілеспрямованість цього процесу. Наявність предмета зумовлює необхідність формулювання змісту на засадах компетентнісного підходу і обумовлювати результати його засвоєння.

Під предметною компетентністю — розуміють багатокомпонентне утворення, сукупність ціннісних орієнтацій, знань, умінь, способів особистісної чи соціально значущої продуктивної діяльності щодо кола об’єктів відповідної науки. Формуються засобами навчального предмета як результат особистісного досвіду учня. Є проекцією на навчальний предмет компетенцій вищого рівня — загальнопредметних і ключових (Локшина О.І., Пометун О.І.).

Предметним полем для формування компетентностей є об’єкти реальної дійсності, що вивчає предметна галузь, загальнокультурні знання, ціннісні настанови, що зумовлюють соціальний досвід у даній галузі, фундаментальні проблеми, які розв’язує людство засобами певної науки, а також способи діяльності в даній галузі.

Володіння предметною компетенцією передбачає здатність учня аналізувати ситуацію, приймати рішення, діяти з позицій законів, принципів певної науки та відповідати за свої дії.

Можливості освоєння молодшим школярем соціальності полягають у розширені ступеня свободи і самостійності в виборі цінностей, в поглибленні свідомого у власній активності, в характері занурення у світ соціальних відносин (І. Бех, Л. Божович, Л. Виготський, О. Савченко).

Упровадження предмета, який виконує роль цілеспрямованої соціалізації молодших школярів, ускладнюється через низку проблем організаційного характеру. Так зазначимо, що для суспільствознавчого інтегрованого предмета характерними є постійні зміни назви і обсягу часу, відведеного на його вивчення. Водночас для вищої школи, де здійснюється первинна підготовка вчителя, ще не створено методики викладання, хоча ядро змісту цього курсу, його цільове призначення, технологія навчання вже мають певні традиції. Викладання методики цього предмета краще освоєно у системі післядипломної педагогічної освіти, де його включено до тематичних планів підвищення кваліфікації.

Нині цей предмет функціонує під назвою «Я досліджую світ». Донедавна - «Ознайомлення з навколишнім», «Я і Україна», «Я у світі». Він входить до складу освітньої галузі «Людина і світ». Результатом тривалого дослідження проблеми соціалізації молодшого школяра стало формування змісту галузі й визначення його концептуальних засад на предметному рівні.

Пошуковий, аналітико — узагальнювальні етапи дали підстави для визначення компетентнісного складу соціальної компетентності молодших школярів як результату засвоєння програмового змісту предмета «Я досліджую світ».

Таблиця 1

Компонентний склад соціальної компетентності молодших школярів

Як бачимо, пізнавальний компонент містить знання, уявлення, поняття, які охоплюють програмовим змістом предмета «Я досліджую світ», стосуються кожної зі змістових ліній і відображені у державних вимогах до навчальних досягнень.

Поведінковий компонент є системотвірним, він відображає рівень соціальної компетентності як ключової і предметної.

Ціннісно-особистісний розкриває розуміння дій та поведінки інших учасників взаємодії, передбачає вироблення ставлення до того, що відбувається, присвоєння зразків поведінки в соціальному контексті.

Суспільствознавча освітня галузь передбачає створення в учнів елементарної бази для засвоєння ними різних видів соціального досвіду, розвитку вмінь правильного ставлення і користування системою цінностей суспільства, усвідомлення правових норм, традицій, культурних і статево-рольових стандартів поведінки.

Метою предмета є особистісний розвиток учня, формування його соціальної і житєвої компетентностей на основі поетапного засвоєння різних видів соціального досвіду, який охоплює загальнолюдські, загальнокультурні і національні цінності, соціальні норми, громадянську активність, практику прийнятої в суспільстві поведінки, толерантного ставлення до відмінностей культур, традицій, різних точок зору.

Ця мета досягається шляхом реалізації таких завдань:

- формування життєвих, соціальних, громадянських компетентностей молодших школярів у їх ставленні до природи, суспільства, інших людей і самих себе, а також найважливіших людських якостей, необхідних у власному житті, в різних сферах діяльності й співіснуванні з іншими живими істотами;

- виховання гуманної соціально активної особистості, яка усвідомлює свою належність до різних елементів етносоціального й соціально-культурного середовища, здатної розуміти значення життя як найвищої цінності; усвідомлювати преваги чеснот, норм, установок та якостей, притаманних громадянинові демократичного суспільства;

- оволодіння способами діяльності і моделями поведінки, які відповідають чинному законодавству України, враховують інтереси і потреби громадян, передбачають повагу і взаєморозуміння між людьми; розвиток навичок взаємодії у сім’ї, колективі, суспільстві через активне спілкування з соціальним оточенням, накопичення досвіду комунікативної діяльності, толерантної поведінки, співпереживання і солідарності з іншими людьми; формування основ споживчої культури, вміння самостійно прийняти рішення щодо власної поведінки.

У процесі навчання в учнів формуються уявлення та поняття про цілісність світу; природне і соціальне оточення як середовище життєдіяльності людини, її належність до природи і суспільства; засвоюються емпіричні та узагальнені уявлення і поняття, які відображають основні властивості й закономірності реального світу, розширюють і впорядковують соціальний та пізнавальний досвід.

Цей курс передбачає створення передумов для усвідомленого сприймання і засвоєння соціальних та морально-правових норм, історичних, національно-культурних традицій українського народу. Він враховує наступно-перспективні зв’язки між дошкіллям і основною ланкою школи.

Зміст програми, крім перелічених, містить культурологічні знання, й ті, що сприяють розвитку спостережливості, мислення дитини, уяви, пам’яті, самостійності, активності. А також особистісні компоненти, які забезпечують ставлення учнів до отримуваних знань, створюють міжсуб’єктність спілкування в процесі пізнавальної та комунікативної діяльності, виявляються у переживаннях, смислотворчості учнів і є потужним джерелом мотивації їхнього навчання.

Проектування змісту курсу «Я досліджую світ» ґрунтується на реалізації принципів, які уточнюють теоретичні вихідні для відбору змісту в зв’язку з віковими можливостями молодших школярів. Це, передусім, принципи світоглядної освіти: людиноцентризму, системності й цілісності, синтетичності, відкритості, плюралізму думок і свободи вибору, поєднання локального і глобального, гармонізації взаємин, стимулювання розвитку й саморозвитку особистості.

принцип здійснення зв’язку з реальністю, якому надається особливе значення, оскільки обмеженість життєвого досвіду дітей вимагає постійного залучення й аналізу життєвих вражень.

За результатами теоретичного пошуку й аналізу педагогічного досвіду визначено критерії відбору змісту предмета «Я досліджую світ»:

- включення в зміст курсу знань, які відображають усі види соціального досвіду;

- мінімізація змісту, тобто обґрунтований вибір необхідного і достатнього матеріалу для реалізації мети;

- досягнення цілісності змісту відповідно до поставлених цілей;

- надання змісту особистісно ціннісного спрямування;

- значення знань, дій, досвіду для розуміння дітьми навколишньої дійсності на доступному їм рівні;

- можливість реалізації принципу наступності й перспективності.

Важливою умовою дієвості визначених критеріїв є їх урахування в комплексі, оскільки тільки в сукупності ці критерії відбивають об’єктивні передумови оптимального відбору змісту.

Визначення змістового наповнення інтегрованого курсу «Я досліджую світ» вимагало розв’язання загальної проблеми конструювання змісту початкової ланки освіти, взаємозв’язків його елементів, що дало змогу запобігти дублюванню матеріалу, орієнтуватися на перспективи навчання, виховання й розвиток молодших школярів.

У процесі конкретизації зміст зазначених тем орієнтовано на розвиток особистості кожної дитини, що передбачає:

- включення її в активну пізнавальну діяльність, оскільки об’єкти вивчення важливо сприймати безпосередньо;

- застосування практичних методів навчання, що в навчальному процесі створюють умови, за яких дитина виступає суб’єктом соціальної практики;

- використання набутих дитиною знань про способи громадянської активності у знайомих, змінених, нових педагогічних ситуаціях, що впливатиме на розвиток досвіду індивідуальної творчої діяльності;

- створення умов для самовираження, організації комунікативного спілкування, застосування в навчальному процесі елементів дискусії, що є ефективними засобами розвитку особистості, її громадянських якостей.

Розвивальний аспект змісту забезпечується включенням творчої діяльності, спрямуванням на оволодіння учнями узагальненими способами дій, рольовим моделюванням способів поведінки в різних ситуаціях, розвитком активного пізнавального ставлення до дійсності.

Найважливішим виховним спрямуванням змісту є формування в учнів найбільш значущих для українського народу цінностей; патріотизм, соціальна справедливість, первинність духовного щодо матеріального, природолюбство, людинолюбство, взаємоповага; виховання в дитини свого власного «Я», віри у свої сили, талант, здібності; вихованні гуманної, творчої, соціально-активної особистості, здатної бережливо ставитися до природи, світу речей, самої себе, інших людей, розуміти значення життя як найвищої цінності.

У дидактико-методичній систематизації навчального матеріалу особливо важливого значення надається зв’язку його з життям, оскільки обмеженість відповідного досвіду учнів потребує постійного залучення й аналізу життєвих вражень — цієї головної чуттєвої опори набутих знань. Це ж стосується принципу поєднання методів і прийомів навчання — він передбачає активне й свідоме нагромадження, а відтак — і узагальнення вражень з різних джерел, доцільну організацію самостійної й пошукової діяльності учнів.

Таблиця 2

Предмети суспільствознавчого характеру в навчальних планах початкової школи зарубіжних країн.