Нова українська школа: організація взаємодії з батьками учнів початкової школи - Т. М. Бабко, О. В. Банах, А. В. Вознюк, Г. А. Коломоєць, Л. Г. Кудрик, О. М. Мельник 2020
Додатки
Розділ 5. Просвіта батьків: формування свідомого громадянина
Додаток 1
ДІТИ І ВІЙНА
(районний конкурс до Дня захисника України)
Учень 1
Війна і діти. Діти і війна...
Страшне співзвуччя, майже неможливе.
Дитинство добра, світла є пора,
І ця пора повинна буть щасливою.
Повинна буть... Та в світі ще є лють!
Учень 2
Вночі загуло, потім вибух десь поряд,
Вікно розлетілось, пожежа і сморід,
І мати в сорочці на руки хапає
І в ковдру малечу свою загортає.
— Що сталося, мамо? — Не знаю, не знаю,
Ховаймось скоріше, скоріше, благаю!
Горіло, гуло, десь стріляли гармати,
І плакали діти, молилася мати.
(Виходить дівчина у народному вбранні, веде з собою двох малюків із третього класу, пригортає їх до себе та читає молитву)
О Богородице, Мати Христова,
І в день і в ночі я молитись готова!
Вільні й невільні гріхи нам прости,
І діточок наших всіх захисти.
Від долі лихої, від злоби людської,
Від хвороби, каліцтва, від рани страшної.
Не дай їм пропасти, не дай їм загинуть,
Молитви мої хай до тебе прилинуть!
І всіх, хто так люто ненавидить нас,
Прости їх, Пречиста, в важкий страшний час!
Учень 3
Вони ще малі, бо вони тільки діти,
Їм хочеться грати, співати, радіти,
Їм треба в любові, в теплі виростати,
І дуже потрібні їм мама і тато.
Учень 4
Так хто і за що їх так страшно карає,
Все, що вони мають у них віднімає:
І рідних, близьких, і батьківську оселю,
Руйнує міста і випалює села.
Учень 5
Вони, як солдати, отримують кулі,
І їх, як солдат, у шпиталях лікують.
І в них, як в дорослих, сивіє волосся
Від того, що бачити їм довелося.
Учень 6
Та знаючи це, в хворобливому сказі,
І знову, і знов віддаються накази,
І знову, і знову стріляють гармати,
І цілиться снайпер у серце маляти.
Учень 7
Вони пам’ятають будинок свій рідний,
І стіни ще цілі, скляні світлі вікна,
Як ввечері спати у ліжко лягали
Й велику родину тоді іще мали.
(Дівчина-мати підштовхує вперед малюків: хлопчика та дівчинку)
Дівчинка
Їй сниться дорога, дорога додому,
Але не розкаже вона це нікому.
Бо знає, що дому її вже немає,
Що снаряди і кулі по місту літають.
Як болісно мамі, як гірко бабусі,
Як мріють до дому вони повернутись.
І що їй не кажуть, що тата немає,
Й вона їм не каже, що вже про це знає.
Хлопчик
Йому тільки вісім, та він вже дорослий.
Дитинство скінчилося страшно і просто:
Улучив снаряд у будинок їх прямо,
В будинку лишились тато і мама.
Живе він з бабусею разом в підвалі,
Куди восени всі припаси ховали,
Уламки від різних снарядів збирає,
Й впізнає по звуку, який пролітає.
І мріє ходити навчатись у школу,
Коли відбудують у них її знову.
Вже майже нікого немає в селі,
Тримаються разом стара і малий.
Учень 1
Та має скінчитись колись ця війна,
Скоріше б, скоріше б скінчилась вона!
Нам треба країну свою піднімати,
Й скалічені душі людські лікувати.
Учень 2
Навіщо, скажіть же, будь ласка, навіщо,
Хто право їм дав за межу заступати,
Хто право їм дав руйнувати і нищить,
Хто право їм дав сім’ї, долі ламати?
Учень 3
Дівчата і хлопці зі Сходу країни,
Що поряд із нами навчаються нині,
Від щирого серця, з простими словами:
Ми разом, ми друзі, ми поруч із вами!
Додаток 2
ВИБІР
літературна мінікомпозиція
(районний конкурс «Молодь обирає здоров’я»)
Дійові особи: Дух, дівчата Ангеліна та Марія, хлопець, двоє друзів.
(З глибини сцени іде Дух)
Дух.
Я — дух спокуси, пристрасті, бажань,
Невірних мрій, надмірних сподівань.
Хоч я не добрий дух, та і не злий,
І маю статус зовсім не малий!
Ви зрозумієте, що маю на увазі,
Коли зустрінетесь зі мною, в цьому разі!
Добро чи зло, що є твоє, що не твоє, хто знає?
І все життя цей вибір наш триває!
(дівчина іде через сцену, розмовляє по телефону)
Дух. Ангеліно!
Ангеліна. Ну я, що таке?
Дух. Ти дуже поспішаєш?
Ангеліна. Ну звичайно!
Дух. Зрозуміло, і як його звуть?
Ангеліна. Олексій, але він любить, коли його називають Алексом.
Дух. Він подобається тобі?
Ангеліна. Подобається, і навіть більше!..
Дух. Ну, ну, а що ти знаєш про нього?
Ангеліна.
Усе знаю!
Він розумний, стільки вміє,
І мене так розуміє!
Він і вчиться і працює,
А як співає, як танцює!
Друзів має він багато,
Кожен день з ним — наче свято!
Дух. І все з ним добре, ти вважаєш?
Ангеліна. Ти про що?
Дух. Та хіба сама не знаєш?
Ангеліна.
Не питай, не хочу чути,
Там все добре має бути!
Це розвага!
Дух. Він так каже...
Ангеліна.
Та дає багато вражень!
А набридне — кине, точно...
Дух. Ти впевнена?
Ангеліна. Відчепись, я з ним буть хочу!
Дух. Ну, ну!
(іде, їй назустріч виходять друзі, голосно говорить тільки вона, друзі говорять жестами)
Ангеліна.
Так, привіт, куди? Не можу.
Добре, потім допоможу.
Так, я дуже поспішаю.
Що, сьогодні? Ні, не знаю.
(Хлопець дарує їй троянду)
Це мені? Спасибі, добре.
Подзвонити? Завтра спробуй.
Займатись, де? Я не дитина.
Так, я доросла вже людина.
До кого йду? Не діставайте!
Ой, я запізнююсь, бувайте!
(біжить, на підлозі залишається кинута троянда).
Хлопець.
Мене для неї знов нема.
(дивиться на троянду, не піднімаючи)
Так, сподівавсь, і все дарма!
Дух.
А хто вона для тебе, хлопче?
Про що ти мрієш, чого хочеш?
Хлопець.
Вона красива та яскрава,
Завжди у неї якісь справи.
Вона весела та розкута,
Її усмішка...
Дух. Як отрута!
Хлопець. Ні!
Дух.
І друзі в неї всі дорослі,
Ті, що в житті вже мають досвід.
Хлопець. Ну то й що!
Дух.
І їх ще називають «Мачо».
Таких, як ти, вона не бачить.
Хлопець.
Я хочу поряд з нею бути,
Її увагу привернути!
Дух.
Ти знаєш, що їй до вподоби,
Тобі це треба?
Хлопець. Так!
Дух.
Стати таким спробуй! (хлопець біжить)
Та перш ніж бажати, поміркуй, юначе,
Чи принесе тобі здійснення гарну вдачу?
(виходить дівчина, дивиться йому вслід, бачить троянду, підходить, піднімає її)
Марія.
Ця троянда, він купував її для неї, (тихше) ми разом купували...
Але їй вона виявилась непотрібною.
Дух. Як тебе звуть?
Марія. Марія, Маша...
Дух. А цей хлопець, хто він для тебе?
Марія. Друг, він мій друг!
Дух. Він теж так вважає?
Марія. Не знаю, мабуть, ні, а швидше за все він ніколи про це не замислювався.
Дух. Ти добре його знаєш?
Марія.
Ми з дитинства з ним знайомі,
Бо живемо в одному домі.
Дуже дружать мами й тата,
Разом всі сімейні свята.
Разом вдома, разом в школі —
Так вже склалась моя доля:
Він мене не помічає,
Хоч і бачить, хоч і знає.
Я для нього є й немає,
Ну, а я його кохаю.
Дух.
Ну, а він її кохає,
З нею щасливим бути має?
Марія.
Вона інша, ні, не буде,
Вони зовсім різні люди.
Хто це знає, що він пише,
Що складає гарні вірші?
Він природу полюбляє,
І про неї стільки знає...
Дух. (до залу)
І чого йому ще треба,
(до дівчини)
Що ж кохає він не тебе?
Мовчиш? А може...
Щоб міг тебе він покохати,
На неї схожою треба стати?
Марія.
Ні, я це я, і іншою не стану,
Адже любов не гра і не вистава.
В чужу одежу нащо обряжатись,
Потрібно буть, а не лише здаватись.
Я мрію лікарем після навчання стати,
Бо в нас бабуся лікар, лікар моя мати.
Я хочу всім допомагати людям,
Бо без здоров’я щастя в нас не буде.
Піду... (іде зі сцени)
Дух.
Ось, дивно як лягає карта —
І хто кого тут буде вартий?
(тримаючись за голову, важко виходить Хлопець)
Хлопець.
Ой, як погано, що знаходять в цьому?
Ну, що ж робити?
Дух. Мабуть йти до дому!
Хлопець.
Додому? Дійсно, це було би краще,
Але не піду я туди ні за що!
Дух. Чому?
Хлопець. Таке зробив, так маму я образив...
Дух. Що трапилось?
Хлопець.
Й не вимовлю одразу!
Я так хотів все спробувати разом...
Хіба ж я знав, яка все це зараза!
Взяв пиво, та грошей було замало
І на цигарки вже не вистачало.
Я випив пиво та пішов до дому:
Місця, де гроші, всі ж мені знайомі.
Відкрив шухлядку та почав шукати,
І в цей момент увійшла в кімнату мати.
Я їй кричав — мені потрібні гроші,
Що вони з батьком дуже не хороші,
Що хочу речі стильні я носити,
А ще я буду пити і курити!
Вона стояла мовчки і дивилась,
І тільки сльози по щоках котились.
Я взяв цигарок пачку із шухлядки,
Та якісь гроші зі стола у татка.
Я гуркнув з усіх сил своїх дверима...
Вона не намагалась мене втримати.
Додав ще пива, спробував курити,
Став кашляти, дим почав мене душити!
I голова болить тепер і давить груди,
Що я накоїв, як я жити буду!
Дух.
Що, хочеш бути ще для дівчини цікавим,
«Крутого хлопця» здобувати славу?
Хлопець.
Та відчепіться, це кажу вам точно,
Нічого цього більше я не хочу!
(сідає на підлогу, голову кладе на коліна, дзвонить мобільний телефон, хлопець, не дивлячись, відкидає його від себе. Виходить Марія, бачить телефон, який продовжує дзвонити).
Марія.
Це його, (бачить хлопця) ой, твій, дивись-но,
Загубитись міг він дійсно.
Треба ж у руках тримати,
Подивись, це дзвонить мати!
Хлопець.
Що тобі?
Нікого я не хочу чути!
Марія. (простягає телефон) Мама це!
Хлопець. Не може бути! (бере телефон) Мамо!
Мати. (по телефону) Сину!
Хлопець.
О мамо, мамо, я це добре знаю,
Що я зробив — такого не прощають.
Я не хотів, це сталось мимоволі,
В моїй душі нічого, окрім болю!
Мати. (по телефону)
Ти знаєш сину, все в житті буває,
Торкнувшись полум’я — ти біль запам’ятаєш,
Моя любов сильніше за образу,
Минає все, бо ми з тобою разом!
Марія.
Ти не один, я поряд, тут, з тобою,
А вдвох вже легше впоратись з бідою.
Підем до дому, там тебе чекають,
Там розуміють, люблять і прощають.
(ідуть зі сцени)
Дух.
Хай потім скільки б років не минає —
На все життя він це запам’ятає,
Не впустить більш в своє життя туману,
Щоб не блукати в темряві оману.
(виходить приголомшена Ангеліна)
Дух. Що сталося?
Ангеліна.
Не знаю, я не вірю...
Я запізнилась, відчинила двері,
Я голосно їх кликала — даремно!
Було тривожно якось, неприємно.
Всі наче спали, так здавалось зовні,
Та Алекс й друзі були непритомні.
Дух. Ну, а «Швидка»?
Ангеліна.
Дзвонила я, кричала,
Вони приїхали, та ні, не відкачали...
Дух.
Талановитий, гарний, молодий,
І, мабуть, мав багато планів, мрій.
Та спокуси влада, принада бажань
Згасили світ життя і сподівань.
Він сам зробив свій вибір у житті,
І ти маєш обрати куди йти.
Ангеліна.
Я заблукала між своїх бажань,
Пішла за ним, не маючи вагань.
Загинув друг і сили не знайти,
І як піднятись і куди іти —
Розсипались останні сподівання...
Вони казали — передозування.
Дух. Надії марні, їх уже нема...
Ангеліна.
Я разом із ними мала буть сама!
Спасибі друзям — я жива лишилась,
Але життя для мене зупинилось!
(закриває обличчя, опускається на підлогу, виходять друзі, піднімають Ті, Марія з хлопцем дарують їй троянду)
Дух.
Не смій! Життя ніщо не може зупинити,
Крім смерті, ти повинна далі жити!
Батьки, родина, друзі, школа, мрії,
Живе людина — і живуть надії!
В твоїй душі теж, мабуть, мрія є,
Що зігріває, сили надає.
Ангеліна.
Так, я співати мрію все життя,
Я відчуваю з музикою злиття.
Я хочу дарувать своє уміння!
Дух. Бажаю сил, віддачі й розуміння!
(Ангеліна співає пісню «Пірога», потім із друзями іде зі сцени, залишається тільки Дух)
Я дух спокуси, пристрасті, бажань,
Існую силою ваших сподівань.
Лише тому я в світі є такий,
Що стільки навкруги невірних мрій,
Шляхів, які ведуть у небуття.
Як вас навчити цінувать своє життя?
Добро чи зло, що є твоє, що не твоє, хто знає?
І все життя цей вибір наш триває!
Автор Калашникова І.І.