Нова українська школа: організація взаємодії з батьками учнів початкової школи - Т. М. Бабко, О. В. Банах, А. В. Вознюк, Г. А. Коломоєць, Л. Г. Кудрик, О. М. Мельник 2020

4.2. Методи позитивного виховання
Розділ 4. Просвіта батьків: методи позитивного виховання і налагодження ефективного співробітництва з дітьми

Сьогодні світ переживає кризу виховання. Дитяча і підліткова злочинність, занижена самооцінка, синдром дефіциту уваги та гіперактивність, наркоманія, рання вагітність, дитячі депресії, са­могубства... У чому корінь проблеми? Серед батьків і вихователів побутують різні погляди: у застарілих методах виховання; у все­дозволеності; у негативних змінах у суспільстві; у засиллі рекла­ми, насильства тощо.

Але слід зрозуміти, що проблеми дітей починаються вдома і можуть бути розв’язані ще там. Зміни в суспільстві — вагомий чинник, але саме від батьків залежить, чи виростуть їхні діти сильними, упевненими в собі, здатними до співробітництва і спів­переживання. Якщо батьки хочуть, щоб діти могли впевнено по­чуватися у вільному світі, який базується на принципах свободи і прав людини, треба виховувати їх за допомогою найбільш ефек­тивних і сучасних методів. Виховання має базуватися на любові, а не на страху.

Батьки, яким не вистачає психолого-педагогічного такту, і досі прагнуть контролювати дітей за допомогою тиску, страху і почут­тя провини. Щоб мотивувати добру поведінку, дітям навіюють, що вони можуть заслужити гарне ставлення тільки послухом. Нечемну дитину неосвічені в педагогічному плані батьки нази­вають свавільною і нерідко прагнуть зламати її волю. З погляду позитивного виховання основою для розвитку в дитині духу спів­праці, упевненості в собі та чуйності послуговує саме виховання сильної волі. Треба розвивати волю дитини, а не ламати її.

Позитивний підхід спрямований на виховання не слухняних, а чуйних дітей, які підкоряються правилам не зі страху, але діють спонтанно і приймають рішення, йдучи за велінням серця. І якщо такі діти не обманюють, то не лише тому, що це проти правил, а тому, що вони чесні та справедливі. Мораль для них не є чимось нав’язаним ззовні — вона йде зсередини, вихована співпрацею із батьками.

Завдання дорослих — не привчити дітей сліпо підкорятися. Позитивне виховання прагне до створення упевнених у собі лі­дерів, здатних творити свою долю самостійно, ставати авторами свого життя, а не жертвами обставин. Упевнені в собі діти чітко усвідомлюють, хто вони і чого хочуть досягти. Сильні діти мен­ше піддаються впливу з боку однолітків і не відчувають потреби бунтувати, щоб утвердити себе. Вони думають своєю головою, але водночас відкриті для допомоги і підтримки з боку батьків і на­ставників. Коли такі діти дорослішають, їх не стримують забобо­ни оточення. Вони йдуть за своїм внутрішнім компасом і ухвалю­ють рішення самостійно.

Світ довкола нас змінився — змінилися і діти. Виховання, що базується на страхові, більше не впливає на них. Методи, осно­вою яких є залякування, насправді лише послаблюють контроль дорослих. Погроза покарання тільки налаштовує дітей проти батьків і спонукає їх до бунту. Крик чи удар уже не допомагають установити контроль над дитиною, а вбивають у ній бажання слу­хати і співпрацювати. Сьогодні діти набагато розумніші, ніж рані­ше. Вони розуміють, якщо дорослі поводяться нечесно, і не схиль­ні терпіти це. Вони бунтують. Покарання і погрози перекрива­ють канали спілкування між батьками та дітьми. Замість того, щоб сприяти розв’язанню проблеми, батьки стають її частиною. Використовуючи покарання, ви стаєте дитині ворогами, від яких треба таїтися, а не батьками, які в змозі підтримати. Якщо батьки кричать на дитину, це тільки притуплює її здатність слухати. Щоб досягти успіхів у навчанні, конкурувати в умовах вільного рин­ку і будувати міцні взаємини з іншими людьми, сучасній людині необхідно оволодіти мистецтвом спілкування. Найкраще дитина вчиться цього мистецтва, коли вислуховує батьків, а батьки її. Діти прислухаються до батьків, якщо ті прислухаються до дітей.

Сьогодні діти володіють більшим творчим потенціалом, ніж раніше, але водночас гостріше реагують на зовнішні умови. Оскільки діти стали чутливішими, вони активніше відповідають насильством на насильство.

У наші дні молоде покоління найкраще вчиться поважати ін­ших не через острах, а за допомогою наслідування. Діти завжди запрограмовані на наслідування батьків. Наслідування і співро­бітництво для дітей — дуже важливі механізми навчання, соціа­лізації. Методи виховання, що базуються на залякуванні, обмеж­ують природний розвиток дітей; при цьому виконання батьків­ського обов’язку приносить менше радості і забирає більше часу.

Сучасні діти не потребують мотивації страхом і покаранням. Вони володіють уродженою здатністю відрізняти добре від по­ганого — треба тільки дати їм можливість розвинути цю якість. Замість того, щоб мотивувати їх до належної поведінки за допомо­гою покарання і залякування, можна використовувати заохочу­вання, а також їхнє природне здорове бажання принести батькам радість.

Американський психолог і письменник Джон Ґрей переконує, що необхідно доносити до дітей такі важливі принципи:

Відрізнятися від інших — нормально.

Помилятися — нормально.

Проявляти негативні емоції — нормально.

Хотіти більшого — нормально.

Виражати свою незгоду — нормально, але пам’ятай, що мама і тато — головні.

Використовуючи методи та принципи позитивного виховання, ми можемо розвинути в дитині якості, потрібні для досягнення успіху в житті. Ось деякі з них: уміння прощати інших і себе, ді­литися, дочекатися здійснення своїх бажань, почуття власної гід­ності, терпимість, наполегливість, повага до інших і до себе, дух співробітництва, чуйність, упевненість у своїх силах, здатність бути щасливими.

Батькам рекомендовано якнайбільше розмовляти з дітьми, на­магатися брати участь у подіях разом із ними. Якщо ви скажете своїй дитині: «Я зайнятий і не чіпляйся зараз до мене» — вона вийде на вулицю і знайде собі заняття самостійно. Вона зрозуміє, що вам просто нічого їй сказати.

Давати дітям накази — неефективно: «Не запитуй, не розмов­ляй...». Діти запитують: «Чому? Чому я повинен це робити?» або стверджують: «Якщо я повинен зробити це, я зроблю по-своєму». Сучасні діти не визнають придуманих нами правил, вони хо­чуть, щоб ми справді були для них батьками: турбувалися про них, не жаліючи власного часу, причому робили це не формаль­но, а щиро. Вони переконані, що головне — все робити від душі, з любов’ю, а не так, як вважається правильним.

Батькам також слід пам’ятати: якщо ви хочете бути зі сво­їми дітьми — будьте з ними! Будьте присутні у моменті «тут і за­раз», тому що вони чудово відчувають, де ви мислено перебуваєте: з ними чи десь в іншому місці. Якщо ви думаєте про щось інше, то скажіть: «Мені треба відволіктися на деякий час». Головне — бути чесними із собою і з ними.

Батьки повинні визнавати, поважати і підтримувати процес природного зростання своїх дітей. Від них не вимагається фор­мувати з дітей таких людей, якими вони, на думку батьків, по­винні стати. Однак батьки відповідальні за те, щоб дати їм мудру підтримку, коли йдеться про розвиток їхніх вроджених талантів чи сильних якостей. Дітям не треба, щоб батьки їх поліпшували, але їхнє зростання залежить від батьківської підтримки. Батьки надають родючий ґрунт, на якому розкриється їх потенціал і ви­ростуть плоди їхньої величі. Усе інше вони в силах зробити самі. У розумі, серці та тілі кожної дитини вже є план її розвитку.

За допомогою методів позитивного виховання батьки сприяють процесу природного росту своїх дітей, надмірно не втручаючись у нього. Без розуміння природних шляхів розвитку дитини батьки схильні переживати непотрібне розчарування, неспокій і провину і через нерозуміння блокують чи пригнічують розвиток своїх ді­тей у деяких напрямах.

У кожної дитини своє неповторне призначення. Прийнявши цей факт, батьки можуть заспокоїтися, розслабитися і не бра­ти на себе відповідальність за будь-яку проблему, що виникає в дитини. Наше завдання — допомогти дітям успішно долати пе­решкоди. У кожної дитини унікальний набір завдань і талантів, і ми не можемо змінити те, якими їм бути. Але нам під силу по­дбати про те, щоб у дітей були можливості досягти найкращих ре­зультатів.

У важкі часи, якщо нам починає здаватися, що з нашими ді­тьми не все гаразд, треба просто згадати, що вони — діти нової епохи. Перешкоди, які доводиться долати дітям, допомагають їм здобути силу і розвинути характер.

✵ Дитина не навчиться прощати, якщо їй прощати нема кого.

✵ Дитина не розвине в собі терпіння чи вміння дочекатися здійс­нення своїх бажань, якщо зразу давати їй все, чого вона хоче.

✵ Дитина не навчиться приймати власні недоліки, якщо довкола неї всі бездоганні.

✵ Дитина не навчиться співпрацювати, якщо все завжди відбува­ється так, як їй хочеться.

✵ Дитина не розвине свій творчий потенціал, якщо за неї все бу­дуть робити інші.

✵ Дитина не навчиться співчуття і поваги до інших, якщо вона не бачить, що інші люди також переживають біль і невдачі.

✵ Дитина не розвине в собі відвагу й оптимізм, якщо їй не дове­деться стикатися з неприємностями.

✵ Дитина не розвине наполегливість і силу, якщо все даєть­ся легко.

✵ Дитина не навчиться виправляти свої помилки, якщо їй неві­домі труднощі, невдачі та промахи.

✵ Дитина не розвине почуття власної гідності та здорову гордість, якщо не буде долати перешкоди й досягати чогось.

✵ Дитина не розвине в собі самодостатність, якщо їй не знайоме почуття ізоляції і неприйняття.

✵ Дитина не розвине в собі цілеспрямованість, якщо у неї нема можливості протистояти авторитету і досягати бажаного.

Життєві труднощі допомагають дитині стати сильнішою і про­буджують те краще, що в ній закладено. Метелику доводиться докласти величезних зусиль, щоб вибратися з кокона. Якщо, прагнучи допомогти йому, ви розріжете кокон, то метелик неза­баром помре. Ці зусилля необхідні йому для того, щоб розвинути м’язи крил.

Кожна дитина неповторна. У кожної є свої особливі таланти, проблеми і потреби. За типом засвоєння знань діти діляться на три категорії: бігуни, ходоки й стрибуни. Бігуни навчаються дуже швидко. Ходоки навчаються «рівно», їх успіхи неважко помітити збоку. Стрибунів виховувати найважче. Створюється враження, що ці діти взагалі не вчаться і не досягають ніяких успіхів. Але Щоб почувати себе впевнено, дітям завжди потрібно знати, що їх чують, але водночас завжди усвідомлювати провідну роль батьків. У дітях закладена одна базова установка: у нетрах душі вони хочуть дати радість батькам. Методи позитивного виховання посилюють цю установку, і, як наслідок, діти охочіше слідують волі та бажанням батьків. Ніколи не пізно стати добрим батьком чи матір’ю і надихнути дітей на повноцінну співпрацю.

Бути батьками означає віддавати більше, ніж ти коли-небудь вважав за можливе, проявляти безмежну відданість дитині. Для людини, яка хоче завести сім’ю, немає нічого необхіднішого, аніж вивчення мистецтва виховання. Бути батьком чи матір’ю — не­легке завдання, але і найбільш вдячне. Це колосальна відпові­дальність і водночас велика честь.

Борсання з боку у бік не дадуть результатів. Якщо сьогодні ви будете ставитися до дитини як до істоти доброї і невинної, а за тиж­день поб’єте її за погану поведінку, то нічого доброго цим не досяг­нете. Щоб дитина добре до себе ставилася, треба не примушувати її ставитися до себе погано. Якщо хочемо, щоб дитина була впевне­на в собі, не варто керувати нею за допомогою залякування. Якщо хочемо, щоб вона поважала інших, то повинні навчитися виявля­ти до неї ту повагу, на яку вона заслуговує. Не можна забувати, що дитячі переживання глибоко впливають на подальший перебіг життя і долю людини.

Сьогодні перед нами стоїть завдання заново створити мистецтво виховання. Завдання батьків не лише в тому, щоб виховати своїх дітей як відповідальних і успішних дорослих. Треба насамперед виплекати те, що в них уже закладено, дати дитині можливість розвинути й проявити свій потенціал.

Традиційні виховні методи та підходи, які були ефективні в минулому, уже непридатні. Сучасні діти відрізняються від своїх попередників. Вони краще усвідомлюють власні почуття, а отже, володіють більш розвинутою самосвідомістю. Таке зрушення у свідомості означає і зміну потреб. Позитивне виховання — це пе­рехід від методів, які базуються на залякуванні, до методів, що ба­зуються на любові й прийнятті.

Виховні методи, що базуються на любові, вступають у супереч­ність з інстинктивними реакціями людини, яка відчуває, що втра­чає контроль над ситуацією чи боїться його втратити. Підхід, по­будований на любові, спрямований на те, щоб спонукати дитину до співпраці, не лякаючи її покаранням. Залякування (батьком, екзаменами, ременем та інші погрози) призводять тільки до три­вог і депресії.

Якщо дитина сприйнятлива, відкрита і здатна тонко відчува­ти, — а саме такі сучасні діти, — то застосоване до неї насильство відразу виплескується назовні. Якщо не використовувати нові за­соби контролю над дітьми, вони будуть розвивати в собі здатність до насильства та ірраціональних учинків. Агресія і бунт або вили­ваються назовні, або згортаються всередину, призводячи до роз­витку заниженої самооцінки. Тоді діти ненавидять як інших, так і себе.

Сцени насильства і підлості, які вони спостерігають через свої гаджети, притуплюють здатність дітей розвивати в собі здорову невинність, умиротворення і чутливість, почуватися упевнено, розслаблено й спокійно. Надто багато фільмів, навіть якщо вони не містять сцен насильства, можуть стати причиною емоційного перевантаження дітей. Надмірне навантаження на органи чут­тя призводить до перезбудження нервової системи, і дитина стає дратівливою, вимогливою, емоційно неврівноваженою, гіперак- тивною, примхливою, надміру чутливою і відмовляється співпра­цювати зі старшими. Надто інтенсивна стимуляція чинить нездо­ровий вплив. Але не варто переоцінювати роль гаджетів, оскіль­ки їх дія неспівмірна з впливом батьківської виховної філософії та практики. Батьки мають можливість впливати на дітей набага­то сильніше.

Якщо вдома дитина постійно стикається з проявами агресії і погрозою покарання, то у хлопчиків розвивається гіперактивність, синдром дефіциту уваги. У дівчаток домашня агресія зазви­чай призводить до таких саморуйнівних тенденцій, як занижена самооцінка і порушення апетиту.

Водночас м’яке виховання таке ж неефективне, як старі методи залякування. Не можна давати дітям надто багато свободи, якщо ви не досягаєте того, щоб вони поводилися як належить. Відмова від залякувальних методів минулого призводить до позитивного результату тоді, коли заміняти їх чимось іншим, більш дієвим. Хоча у сучасних дітей нові потреби, їм так само необхідне керів­ництво батьків. Інакше, як би ви не любили свою дитину, вона ви­йде з-під контролю.

Вони не схильні сліпо вірити авторитетам, а схильні до твор­чості, співпраці, співчуття, довіри та любові. Використовуючи методи позитивного виховання, дорослі не просто полегшують собі виконання своїх батьківського чи вчительського обов’язків, а й набувають можливості дати своїм дітям набагато більше, аніж давали батьки у минулому.

Понад сто років тому ніхто не приділяв такого великого зна­чення інтроспективному дослідженню найглибших почуттів, ба­жань і потреб. Питання виживання і безпеки турбували людей більше, ніж власні емоції. Багато хто просто не усвідомлював своїх емоційних і психологічних потреб. Змінився світ, змінили­ся і діти. Ми живемо в епоху колосального зрушення у світовій свідомості. З цією зміною наш внутрішній світ набув більшого значення. Такі якості, як любов, співчуття, здатність до співпраці та вміння прощати перестали бути просто високими філософськи­ми концепціями, а увійшли у повсякденне життя.

Зміна колективної свідомості людства містить еволюцію сові­сті та розуму. Якщо люди нездатні самі усвідомлювати, що доб­ре, а що погано, їм необхідні численні правила, слідування яким забезпечується шляхом покарань. Якщо ж людина здатна розви­нути у собі совість, то потреба в покаранні стосовно неї відпадає. Замість того, щоб учити дітей, що добре, а що погано, формуючи чорно-білу картину світу, позитивне виховання зосереджується на тому, щоб пробудити їхню внутрішню здатність відрізняти доб­ре від поганого, знаходити відповідь у власній душі.

Про це вчив видатний український мислитель і педагог Памфіл Юркевич (1826-1874). На думку П. Юркевича, мистецтво жити за законами істини, добра і краси, а не лише мистецтво досягати щоденних життєвих цілей — ось ідеал освіти. Окультурення духов­них сил здійснюється лише в умовах морального натхнення, лю­бові та радості, що становлять найістотнішу основу всього доброго і досконалого в живій особистості людини.

Юркевич розвиває ідею єдності сутнісних сил людини: розуму, почуття і волі, і на цій основі розбудовує концепцію цілісної осві­ти духу. Розум без чуйного серця і твердого характеру, або ніжне серце і безхарактерність, або твердий характер, але неосвічений розум — усе це жалюгідні явища, які походять від однобічного і нерівномірного розвитку людини. Освіта розуму, освіта серця і освіта волі — культура цих особистісних сил разом становить ці­лісну освіту духу.

Освіта духу — це щось вище за навчання або виховання. Найістотнішою умовою здоров’я і досконалості людського духу є почуття прекрасного, істинного і доброго, певна очевидність естетична, логічна і моральна, що ніби випромінюється зсереди­ни духу («духовна просвіта»). Освічений дух розрізняє істину від омани, добро від зла, прекрасне від потворного. Розвиток есте­тичного смаку, совісті та мислення і є освітою духу. Освіта підпо­рядкована ідеї добра: освічена людина знає добро, любить добро і має сили творити добро. Завдання освіти — окультурення духов­них сил, ушляхетнювання душевних настроїв, мистецтво жити за законами істини, добра і краси. Освіта є багатогранним проце­сом розвитку духовності, входження особистості «у щось Цільне і Справжнє, Вільне і Благородне».

Совість — це і є наша внутрішня здатність відрізняти добре від поганого. У минулому люди інколи описували совість як тихий внутрішній голос. Те саме внутрішнє знання, але застосоване для пізнання світу, називається інтуїцією. Якщо його застосувати до розв’язання проблем, то це творчі здібності. У сфері людських взаємин воно перетворюється на здатність любити (або бачити добре у будь-якій людині) і прощати без усяких попередніх умов. Розвиток інтуїції — це найдорогоцінніший дар, який можуть дати батьки дитині. Діти володіють вродженою здатністю розвивати в собі це внутрішнє знання. Вроджена чутливість забезпечує їм цю можливість, але вона ж може спонукати дітей до саморуйнування, якщо застосовувати до них застарілі методи, що базуються на за­лякуванні. Діти володіють потенціалом розвитку совісті, але для того, щоб цей потенціал був реалізований, потрібні певні умови.

Позитивне виховання пробуджує в дітях цей внутрішній по­тенціал. Налагоджуючи зв’язок зі своєю совістю, діти поводяться добре, але не підкоряються сліпо. Вони поважають батьків, учи­телів, вихователів, але не через острах, а через розуміння спра­ведливості їхніх вимог. Вони хочуть і вміють вести переговори, здатні думати самостійно. Вони не схильні сліпо вірити авторите­там, а схильні до творчості, співпраці, співчуття, довіри та любо­ві. З використанням методів позитивного виховання ми не просто полегшуємо собі виконання нашого батьківського і вчительського обов’язку, але набуваємо можливість дати своїм дітям набагато більше, аніж давали своїм нащадкам батьки минулого.