Нова українська школа: організація взаємодії з батьками учнів початкової школи - Т. М. Бабко, О. В. Банах, А. В. Вознюк, Г. А. Коломоєць, Л. Г. Кудрик, О. М. Мельник 2020

1.1. Сутність та специфіка педагогіки партнерства
Розділ 1. Педагогіка партнерства: від взаємодії до конструктивної співпраці

Сьогодні в умовах модернізації української освіти та успішно­го впровадження Концепції «Нова українська школа» виникає потреба в удосконаленні освітнього процесу, який би був спрямований на демократизацію стосунків учителя з учнями та нові підходи до навчання: створення конструктивної співпраці всіх суб’єктів освітнього процесу; зміна рольових позицій сучасного педагога; відмова вчителя від ролі єдиного наставника та джерела знань і перетворення на коуча, фасилітатора, тьютора, модератора в індивідуальній освітній траєкторії учня; використання під час освітнього процесу активних методів навчання, які дають мож­ливості для розкриття творчої особистості, розвитку ініціативи, активізації пізнавальної діяльності учня. Педагогіка партнер­ства — один із факторів ефективної взаємодії учасників освітньо­го процесу.

У Концепції «Нова українська школа» наголошується на необ­хідності не лише впроваджувати компетентний підхід до навчан­ня, а й формувати психологічно безпечне середовище, створювати умови для успішної самореалізації учня як особистості.

Більшість науковців та практиків у своїх дослідженнях гово­рять про зміну парадигми «освіта навчання» на парадигму «осві­та становлення особистості», а саме на створення індивідуальної траєкторії розвитку особистості учня. Тому вчитель у своїй діяль­ності, готуючись до занять, має готувати навчальні завдання, які базувалися б на принципах свободи творчості та професійного роз­витку учня. А батьки, зі свого боку, мають створити всі умови для позитивної вмотивованості дітей до навчання в закладі освіти.

В основу конструктивної співпраці всіх суб’єктів освітнього процесу (батьки, учителі, учні) покладено спільні цілі, прагнен­ня та переконання. Учителі та учні є рівноправними учасниками освітнього процесу і відповідають за його результат. Це партнер­ство засноване на повазі, довірі, рівності, відповідальності, добро­вільності всіх його учасників.

Оскільки Нова українська школа працює на засадах педагогі­ки партнерства, виникає потреба розкрити значення окремих по­нять, що допоможе осмислити суть цієї проблеми.

Партнер — це той, хто бере участь у певній справі разом із ким- небудь. Партнерство — добровільна співпраця двох або кількох осіб, це найвища форма співпраці.

Термін «партнерство» переважно визначають як:

— система відносин, які складаються у процесі певної спільної ді­яльності;

— спосіб взаємодії та взаємин, організованих на принципах рів­ності, добровільності, рівнозначності та доповнюваності всіх її учасників;

— організаційна форма спільної діяльності, що передбачає об’єднання осіб на відповідних умовах розподілу праці та ак­тивної участі в її реалізації;

— спосіб відносин, за яких зберігаються права кожної зі сторін, чітко узгоджені й злагоджені дії учасників спільної справи, що ґрунтуються на засадах взаємовигоди та рівноправності. Педагогіка партнерства — чітко визначена система відносин усіх учасників освітнього процесу (учнів, батьків, учителів), яка: — організовується на принципах добровільності й спільних інтересів;

— ґрунтується на повазі й рівноправності всіх учасників, дотри­муючись визначених норм (права та обов’язки) і враховуючи ціннісні орієнтири кожної зі сторін;

— передбачає активне залучення всіх учасників до реалізації спільних завдань та готовність брати на себе відповідальність за їх результати.

Основою педагогіки партнерства є демократичний спосіб спів­праці між учителем, учнем і батьками, які об’єднані спільними цілями та прагненнями, — рівноправними учасниками освітнього процесу, відповідальними за результат. Батьки мають бути залу­чені до побудови освітньої траєкторії учня. Педагогіка партнер­ства передбачає безумовну рівність у праві на повагу, довіру, доброзичливе ставлення і взаємну вимогливість.

Сутність педагогіки партнерства полягає в об’єктивному ставленні до учнів, забезпеченні їхніх прав на вибір, на власну суб’єктивну позицію, на повагу, право бути такими, якими вони є, а не такими, якими хоче їх бачити оточення. Але водночас педа­гогіка партнерства бачить в учнях рівноправних учасників освіт­нього процесу, свідомих і відповідальних за спільний результат.

Сучасне навчання і виховання учнів вимагають нової ролі вчителя, визначальною рисою якої є взаєморозуміння, взаємо­повага та творча співпраця з учнями. Це зумовлює використан­ня особистісного діалогу вчителя й учня як форми конструк­тивного спілкування, що домінує, спонукає до обміну думками, враженнями, моделювання життєвих ситуацій, самоаналізу, самооцінки, самопізнання. Принципово важливою є орієнтація вчителя на розвиток творчої активності, творчого мислення, здіб­ностей учнів.

Педагогіка партнерства ґрунтується на таких принципах:

— повага до особистості;

— доброзичливість і позитивне ставлення;

— довіра у стосунках;

— діалог, взаємодія, взаємоповага;

— розподілене лідерство (проактивність, право вибору та відпові­дальність за нього, горизонтальність зв’язків);

— принципи соціального партнерства (рівність сторін, добровіль­ність прийняття зобов’язань, обов’язковість виконання домов­леностей).

Щоб створити умови для самореалізації кожного учня, треба розуміти, що кожен учень — це унікальна й неповторна індиві­дуальність. Тому пріоритет вільного розвитку особи є базовим принципом побудови освітнього середовища закладу загальної середньої освіти, головна мета якого — зрозуміти кожну особис­тість та виявити до неї повагу.

Упроваджуючи принципи педагогіки партнерства у свою прак­тичну діяльність, учитель має пам’ятати, що освітнє середови­ще — це простір розвитку учня, який будується на засадах: — рівності, гуманізму, поваги й прийняття один одного як непов­торну особистість;

— упровадження інновацій в освітній процес повинно відбувати­ся на єдиних базових вимогах до структури занять;

— зміни соціально-рольових позицій учителя вимагають постій­ного самоаналізу власної педагогічної діяльності, готовності до професійного вдосконалення та саморозвитку.

Кожен учень має психофізіологічні особливості, які повинен ураховувати вчитель. Тому, створюючи освітнє середовище, важ­ливо враховувати можливості кожного учня, його уподобання, здіб­ності, задатки, професійну спрямованість.

Для реалізації ідей педагогіки партнерства доречно виділити два напрями.

Перший напрям — учитель співпрацює з учнями як рівними суб’єктами освітнього процесу. Учитель під час взаємодії врахо­вує думку, об’єктивні переконання, враження учнів, виявляючи повагу та розуміння. Тому завданням педагогів є створення атмос­фери турботи та підтримки учнів, яка сприяла б розвитку їхніх можливостей, задовольняла їхні інтелектуальні, емоційні й соці­альні потреби.

Другий напрям — учасники освітнього процесу співпрацюють за чітким розподілом функцій. До функцій учителя відносить­ся ретельна підготовка навчальних завдань та чітких інструк­цій щодо їх виконання. Функція учня — виконати поставлене завдання у визначений термін на добровільних засадах. У такому разі обидва учасники освітнього процесу — учитель і учень — рівноправні суб’єкти діяльності.

Отже, психологічну основу педагогіки партнерства складають суб’єкт-суб’єктні відносини — співпраця двох суб’єктів. Цей тип відносин є для освітнього процесу оптимальним, бо, з одного боку, він зберігає за вчителем функцію управління, а з іншого — дає учневі можливість діяти самостійно.

Створюючи сприятливе освітньо-розвивальне середовище, вчи­тель насамперед повинен забезпечити умови для позитивної моти­вації до навчання учнів та готовності їх до самореалізації, де ко­жен учень зміг би:

— розвинути організаційні та творчі здібності;

— висловлювати власну аргументовану думку;

— розвинути критичне мислення;

— поповнити знання з предметів, які зацікавили, та інтелекту­ально розвиватися;

— розвивати готовність самостійно приймати рішення;

— опанувати базові знання для успішного засвоєння профільних предметів;

— розвинути власний емоційний інтелект;

— отримати необхідну індивідуальну психолого-педагогічну підтримку;

— розвинути повагу до оточення та здатність працювати в команді; — зберегти і зміцнити моральне, фізичне та психічне здоров’я.

Реалізацію ідей педагогіки партнерства важливо здійснювати, оскільки вона сприяє:

— створенню умов для творчого потенціалу учня, формуванню його ініціативності та креативності;

— фомуванню відчуття власної гідності, значущості кожного в колективній праці;

— зниженню негативних станів (стресу, тирвожності, страхів), що сприятиме ефективнішому засвоєнню знань;

— обґрунтованому і свідомому вибору профільних предметів.

Критерії, що визначають ефективність ідеї розвитку відносин партнерства як найпродуктивнішої системи відносин в умовах пе­дагогічної взаємодії, зокрема, такі:

— сформована професійно-особистісна готовність педагога до гу­манізації освітнього середовища;

— відкритість, тобто практично повна відсутність маніпуляцій за умови ясності цілей дій обох сторін;

— позитивна залежність суб’єктів міжособистісної взаємодії (усвідомлення спільної мети, наявність загальних ресурсів, до­кладання спільних зусиль для розв’язання проблем);

— право на автентичність кожного учасника педагогічної взаємодії;

— усвідомлення індивідуальної та групової відповідальності (внут­рішня і зовнішня мотивації спільної діяльності суб’єктів);

— можливість задовольняти основні міжособистісні потреби в процесі спільної діяльності та спілкування;

— взаємодія, що підтримує та забезпечує сприятливий психоло­гічний клімат взаємодії;

— високий рівень розвитку соціальних умінь і навичок спілкування;

— рефлексивний аналіз власної поведінки в контексті соціальної поведінки інших суб’єктів.

Урахування цих критеріїв сприятиме створенню необхідних умов, сприятливих для формування партнерських відносин між учителями та учнями, допоможе адміністрації, працівникам психологічної служби у визначенні єдиних правил взаємодії.

Отже, педагогіка партнерства набуває важливого значення як вектор гуманного і творчого підходу до кожного з учасників освітнього процесу, а запровадження нового змісту освіти щодо співробітництва педагогів і батьків з метою особистісного розвит­ку учнів орієнтує на поважне ставлення до всіх учасників освіт­нього процесу.