Нова українська школа: організація позаурочної діяльності в початковій школі на засадах партнерської взаємодії учасників освітнього процесу - Н. І. Гущина, Т. Г. Орлова, Л. Г. Кондратова 2021

Вікові особливості учнів і учениць (за І. Д. Бехом)
Маршрут 1. Особливості організації позаурочної діяльності дітей молодшого шкільного віку

Організація позаурочної діяльності дітей молодшого шкільного віку в будь-якій школі завжди була і залишається важливою сферою діяльності вчительства. Адже заняття з дітьми поза уроками, спілкування у вільній обстановці мають істотне значення для їхнього розвитку та виховання.

Видатна вчена і педагог Олександра Савченко в праці «Дидактика початкової школи» наголошує, що доброзичливе педагогічне спілкування, зорієнтоване на учнівські актуальні й перспективні потреби, є стрижнем усієї педагогічної роботи. Таке спілкування — «справжнє мистецтво, що передбачає вміння спостерігати за дітьми, відчувати зміни їхнього душевного стану, розуміти причини поведінки, бути терплячими, уміти підтримувати і слабку, і сильну дитину, прогнозувати наслідки своїх дій».¹

Треба додати, що доброзичливе педагогічне спілкування саме в позаурочній діяльності важливо і для самого вчителя/ки, оскільки допомагає зблизитися з дітьми, встановити партнерські стосунки, відкриває несподівані і привабливі для учнів/иць грані особистості самого вчителя/ки. Це надає вчителю/ці відчуття необхідності, соціальної значущості та затребуваності.

Передусім розберемось у поняттях.

Що таке позаурочна діяльність? У чому її сутність і де її місце в освітньому процесі?

У професійному спілкуванні та педагогічній літературі використовують низку термінів, які характеризують діяльність у позаурочний час, а саме: «позакласна», «позашкільна», «позанавчальна», «позаурочна».

У педагогічному словнику позакласна робота в школі трактується, як складова частина освітнього процесу, «одна із форм організації дозвілля учнів/иць. Організовується і проводиться в позаурочний час органами дитячого самоврядування за активною допомогою і при тактовному керівництві з боку педагогічного колективу».²

Український словник тлумачить позаурочний час, як вільний від звичайної роботи, уроків. Деякі вчені розділяють діяльність у позаурочний час на позашкільну та позакласну таким чином: позашкільна діяльність — робота закладів для дітей та юнацтва за межами школи; позакласна діяльність — задоволення інтересів учнів/иць у позаурочний час завдяки роботі педагогічного колективу.³

Поняття «позакласна» та «позаурочна» діяльність у нормативно-правових документах, педагогічній літературі розмежовуються не чітко і використовуються вченими, як синоніми.

Позаурочна діяльність у початковій школі — це діяльність педагогів, батьків та учнів/иць у закладі освіти, що здійснюється в позаурочний час на засадах партнерської взаємодії учасників/иць освітнього процесу. Ця діяльність спрямована на розвиток молодших школярів/ок, розширення і поглиблення їх знань, умінь і навичок, набуття самостійності й уміння вчитися, розвиток індивідуальних здібностей учнів/иць, а також задоволення їхніх інтересів і потреб.

Які особливості позаурочної діяльності?

Позаурочна і урочна діяльність має на меті однакові завдання та цілі. Проте можна виділити ряд особливостей у їх досягненні:

✵ активізація всіх видів учнівської діяльності в результаті неопосередкованого (а не авторитарного) впливу вчителя/ки на дитину;

✵ зміст, методи й організаційні форми позаурочної діяльності менше регламентовані, ніж під час уроку, і переважно реалізуються через роботу найрізноманітніших дитячих самодіяльних творчих об’єднань і занять за інтересами;

✵ індивідуалізація позаурочного освітнього процесу здійснюється через надання кожній дитині можливостей вибору конкретних занять за власним бажанням;

✵ відсутнє оцінювання навчальних результатів здобувачів/ок освіти, натомість у різних видах позаурочної роботи діти збагачують особистий досвід, здобувають необхідні вміння та навички, що уможливлює загальний розвиток дітей і підвищує їхню пізнавальну активність;

✵ розширюються і поглиблюються знання учнів/иць, закріплюються надбані на уроках уміння і навички, розвиваються здібності дітей, задовольняються інтереси, потреби, формується самостійність.⁴

Що потрібно врахувати під час організації позаурочної діяльності учнів/иць початкової школи?

В організації позаурочної діяльності органічно поєднується навчання — гра — розваги. Учні/иці початкової школи перебувають в постійному діалозі з дорослими — вчителями/ками, батьками — та розвиваються в цілісному освітньому виховному просторі закладу освіти.

Розглянемо чинники, які слід враховувати при організації позаурочної діяльності учнів/иць початкової школи (схема 1).

Схема 1

Проаналізуємо кожен із чинників детальніше.

Вікові особливості учнів і учениць (за І. Д. Бехом)⁵

Молодший шкільний вік є важливим у становленні особистості дитини, бо саме тоді закладаються основи її особистісного розвитку.

Віковими особливостями дітей 1-4-х класів можна вважати: незначний соціальний та моральний досвід, підвищену емоційність, вразливість і водночас пластичність до морально-етичних впливів, імпульсивність та безпосередність, бажання постійно розширювати коло спілкування. Тому узгодження поведінки та усвідомлення моральних явищ життя характеризуються емоційними узагальненнями, аналізом ситуацій та вчинків, які відповідають загальнолюдським етичним цінностям. Розрив між знаннями моральних принципів і відповідною поведінкою — найхарактерніша властивість дитини цього віку. Подальшого розвитку набуватимуть такі моральні почуття: провини, сорому, обов’язку, відповідальності, справедливості, власної гідності, сумління.

Основними потребами дитини в початкових класах є необхідність: у спілкуванні, в емоційному контакті, визнанні, оцінці своїх дій і вчинків, виявленні власних позицій у ставленні до інших і світу, у дружбі, повазі до особистості, самоповазі, набутті нових знань і вмінь для пізнання довкілля.

Перед вчительством постає важливе завдання — вирізняти мотив вчинку, роз’яснюючи дитині його сутність і правильність у різних типових життєвих ситуаціях, даючи їй можливість емоційного «переживання» разом із практичним застосуванням отриманих знань.

Беручи участь у спільних видах діяльності, учні/иці вчаться будувати свої взаємини з однолітками. У них виникає потреба взаємовимогливості та взаємодопомоги.

На цьому віковому етапі в дитини формується ядро особистості (моральні почуття, цінності, переконання), набувається досвід моральної поведінки. Вона вчиться не лише виконувати вимоги колективу, а й бере активну участь у постановці вимог, виборі доручень, справи, яка їй до душі. В учнів/иць виникають відносно стійкі форми поведінки і діяльності, які в майбутньому становитимуть основу формування їх характеру.

Після закінчення першого класу у частини дітей не до кінця сформовані особистісні новоутворення, що є характерним для дошкільнят, а саме:

— недостатнє усвідомлення сприйняття шкільного життя, необхідності впорядкувати та організувати його за певними законами і правилами;

— недостатнє усвідомлення внутрішньої етичної інстанції, як-от совість (орієнтування лише на зовнішній контроль з боку дорослих, невміння діяти самостійно), що спричиняє в учнів/иць почуття невпевненості в собі, конфлікти у спілкуванні;

— відсутність переваги продуманих дій над імпульсивними (стримування бажань відбувається лише в разі очікування винагороди чи покарання);

— несформованість адекватної самооцінки.

Учителеві/ці в другому класі треба продовжувати виховну роботу, спрямовану на корекцію цих недоліків, з метою формування специфічних для молодших учнів/иць особистісних новоутворень: довільності психічних процесів, внутрішнього плану дій та рефлексії, інтелектуалізації життя дитини.

У вчинках дітей наприкінці другого року навчання вже простежується позиція у ставленні до того, що їх оточує. Розвиваються і змінюються внутрішні етичні інстанції, формуються моральні мотиви поведінки, розвивається здатність співпереживати, співчувати, а отже, і співдіяти з дорослими та однолітками.

Молодший шкільний вік виявляється сприятливим для виховання у дитини фундаментального для її морального розвитку новоутворення — здібності цінувати особистість людини.

Головним новоутворенням навчальної діяльності є формування теоретичного мислення дитини, що знаходить відповідне вираження і в рівні сформованості у дітей особистісних моральних якостей, першооснов багатьох моральних понять, а саме: доброти (гуманності), людяності, милосердя, чуйності, співчуття, чесності, справедливості, терпеливості та ін.

Формування особистості молодшого учня/ці значною мірою визначається реалізацією у виховному процесі діяльнісного підходу, згідно з яким моральні правила і норми дитина засвоює активно, в процесі діяльності і спілкування з дорослими, однолітками, старшими та молодшими дітьми. Основна функція її полягає в тому, що в ній набувається досвід ставлення дитини до світу, людей і самої себе.

Виховання молодших учнів/иць здійснюється в процесі навчально-пізнавальної діяльності (як провідної) шляхом внесення ціннісних складових у зміст навчальних предметів, відведення належного місця «спільно-взаємодіючій діяльності» якна уроках, таків позаурочний час; гуманізації взаємин у системах «учитель/ка —дитина», «дитина— дитина»; використання вчителем/кою демократичного стилю спілкування з учнями/цями; створення умов для творчої самореалізації кожної особистості.

Важливим є особистісно зорієнтований підхід у вихованні молодших учнів/иць, оскільки для дітей цієї вікової групи характерна особлива сенситивність до морально-етичних впливів, зокрема сприйняття норм культурної поведінки, спілкування, мовного етикету, культури взаємовідносин.

Зазвичай внутрішнє самопочуття, емоційний настрій дитини залежить від особистості вчителя/ки початкових класів, оскільки для учнів/иць 1-2-х класів він/вона залишається центральною фігурою, арбітром, авторитетом. Лише в 3-4-х класах самооцінка, оцінка однолітків починають переважати оцінку вчителя/ки.

Зовнішнім вираженням позиції дитини є участь її в різноманітних ситуаціях дитячого життя. Вона виявляється залежно від очікувань вчителя/ки і дитини. Діти з невиправданими очікуваннями часто стають агресивними або, навпаки, пригніченими, боязкими або недовірливими, соціально інфантильними або неспокійними. Ці аспекти необхідно враховувати в роботі з дітьми та батьками.