Нова українська школа: інноваційна система оцінювання результатів навчання учнів початкової школи - Онопрієнко О. В. 2021

2.3. Які функції виконує контрольно-оцінювальна діяльність у початковій освіті
Розділ 2. Що являють собою контроль і оцінювання в початковій школі

Оскільки компетентнісні засади побудови освітнього процесу в початковій школі переорієнтовують контроль на інтегровані діяльнісні результати, а не окремі елементи знань, умінь, які засвоюють учні, важливо дібрати адекватний підхід до визначення функцій і реалізації контрольно-оцінювальної діяльності вчителя й учнів.

До загальних педагогічних функцій контролювальної діяльності відносять такі:

_■ стимулювальну, яка впливає на вольову сферу здобувача освіти через переживання успіху чи невдачі;

_■ діагностувальну, яка вказує на причини наявних результатів і яку можна використати як індикатор необхідності модернізації освітньої програми та методик навчання;

_■ формувальну, за допомогою якої визначаються подальші навчальні дії здобувача освіти й формулюються чіткі цілі майбутніх досягнень;

_■ орієнтувальну, що впливає на розумову активність дитини, забезпечує усвідомлення нею суті діяльності та розуміння власних здобутків;

_■ виховну, яка формує самосвідомість, конкретну адекватну самооцінку діяльності;

_■ розвивальну, що сприяє формуванню інтелектуальних операцій (аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, абстрагування, конкретизації тощо) та розумових процесів (пам’яті, мовлення, уваги тощо);

_■ управлінську, що дає можливість удосконалювати організацію освітнього процесу, виявляти проблеми та їх причини, коригувати процес навчання;

_■ інформаційну, що надає дані стосовно результатів навчання для подальшого звітування перед суспільним замовником [2], [17], [18].

У класифікації системи контролю навчальних досягнень учнів початкової школи виділимо компоненти, які характеризують різні аспекти цього процесу, зокрема вид контролю, яким обумовлюється цільова настанова, наприклад відстежується хід формування окремих складників змісту освіти. Психологи (В. В. Давидов, А. К. Дусавицький, А. К. Маркова та ін.) визначили прийнятними для навчальної діяльності учнів молодшого шкільного віку випереджувальний, операційний і підсумковий види контролю. У вітчизняній школі до масового досвіду ввійшли поточний (формувальний) і підсумковий (тематичний, річний) контроль, державна підсумкова атестація. Однак практика діяльності закладів освіти в умовах вимушеного переривання навчання у зв’язку з надзвичайними ситуаціями засвідчила актуальність вхідного (попереднього) контролю навчальних досягнень учнів. Зупинимося на ньому детальніше.

Провідною функцією вхідного контролю є діагностування навчальності учнів. Вважаємо навчальність особливо показовою у дослідженні готовності учнів до засвоєння нового змісту.

Навчальність — відносно стійка властивість особистості, що відображає її здатність до подальшого уміння.

Навчальність має комплексний характер, що виявляється на кількох рівнях:

_■ рефлекторному (сенсомоторні реакції);

_■ когнітивному (фактичні знання, практичні операції і дії);

_■ інтелектуальному (узагальнені знання, системи ідеальних операцій і дій вищого порядку).

У шкільній освіті навчальність розглядається як сприйнятливість учня до опанування нових компонентів змісту і його готовність до переходу на нові рівні розумового розвитку. Це результат попереднього засвоєння змісту освіти й основа для подальших навчальних досягнень. Основними показниками навчальності учнів є такі:

_■ темп просування в засвоєнні знань і формуванні вмінь;

_■ легкість в опрацюванні навчального матеріалу (відсутність напруги та стомленості, переживання задоволення від навчання);

_■ гнучкість в перемиканні на нові способи і прийоми роботи;

_■ міцність збереження засвоєного матеріалу.

Отже, доповнення звичних видів контролю вхідним контролем надасть корисну інформацію про реальний стан навчальних досягнень учнів, забезпечить педагога потрібними даними для проєктування освітнього процесу на навчальний рік, для визначення оптимального матеріалу за складністю й обсягом, для вибору доцільних для ситуації методів і засобів навчання.

Далі розкриємо сутність функцій контролю й оцінювання в межах системи уроків у взаємовідношенні з логікою розгортання процесу навчання та особливостями змісту й перебігу його етапів. У висвітленні цього питання ми виходимо з тих позицій, що урок є провідною формою організації навчання в початковій школі, основною ж одиницею освітнього процесу постає система уроків.

Система уроків — сукупність, у якій кожен урок повноцінно виконує свою функцію, якщо безпосередньо взаємодіє з іншими, а ця взаємодія підпорядкована меті досягнення запланованих результатів.

Отже, кожен урок проєктується відповідно до мети, а його зміст узгоджується з низкою завдань, які забезпечують поступовість її досягнення з орієнтацією на очікуваний результат. Зважаючи на окреслені Державним стандартом цілі навчання освітніх галузей, визначається загальна мета кожного розділу, яка конкретизується для окремої серії уроків. Залежно від навчального змісту розділу й програмових вимог до його засвоєння серія уроків може реалізовувати мету, пов’язану, наприклад, із формуванням елементів знання (уявлення, поняття, закономірність, залежність тощо), способу виконання навчальної дії (уміння, навички) тощо, — це впливає, відповідно, на визначення макроструктури уроку, місця та ролі в ній контрольно-оцінювальної діяльності.

Першочерговим у межах системи може бути урок, центральним питанням якого стане узагальнення й актуалізація навчального досвіду, необхідного для повноцінного сприймання і засвоєння учнями нового змісту. На такому уроці може відбуватися вхідний (попередній) контроль, який зазвичай систематично не проводиться, проте є доцільним для індивідуалізації освітнього процесу. В умовах особистісно зорієнтованого й розвивального навчання такий вид контролю допомагає вибудувати персональну траєкторію засвоєння навчального матеріалу для учнів із різним рівнем досягнень, відійшовши від традиційної опори на «середнього учня». Ефективними й оперативними засобами контролю в цьому зв’язку можуть бути короткотривалі письмові самостійні роботи, у тому числі тестового характеру. Форма завдань у цих роботах має піддаватися оперативній перевірці, наприклад, за допомогою методів взаємоперевірки, програмованого або комп’ютерного (машинного) контролю.

Під час здійснення вхідного контролю домінувальними будуть такі функції:

_■ інформаційно-діагностувальна, яка виявлятиметься у визначенні рівня засвоєння актуалізованого знання чи вміння, у з’ясуванні стану готовності учнів перенести наявний досвід у нову навчальну ситуацію чи на новий зміст;

_■ прогностична, що дозволить визначити можливості учня у засвоєнні нового змісту на підставі попереднього навчання, дібрати відповідний для кожного учня темп засвоєння навчального матеріалу й рівень його складності, передбачити адекватні методи й форми пізнавальної і практичної діяльності, необхідне дидактичне забезпечення;

_■ мотиваційна, яка позначатиметься на активізації попереднього навчального досвіду учнів, стимулюванні прагнення використовувати й розвивати його до бажаного рівня, на усвідомленні школярами необхідності систематичного контролю процесу засвоєння нового матеріалу, на збудженні інтересу до пізнання нового.

Засадничим уроком у системі постає урок відкриття нового знання або способу дії. У його межах організовується навчальна ситуація проблемного характеру, що дозволяє разом з учнем установити невідповідність наявного в нього досвіду новим умовам. Для цього використовуються індивідуальні завдання, зміст яких укладено відповідно до операцій, що входять до структури знання або виконання навчальної дії. Це дозволяє встановити етап, на якому виникла проблема, зіставити дію з відомим способом і з’ясувати причину утруднення — конкретні знання чи вміння, яких бракує для виконання навчальної задачі. У процесі розв’язування виявленої проблеми відбувається взаємодія учня з навчальним матеріалом, за якої школярі спільно з учителем обмірковують подальші кроки виконання навчальної задачі (знаходять ключове питання, складають план дій тощо), освоюють шляхи відкриття знання або способу міркування під час виконання дії із застосуванням частково-пошукових або дослідницьких методів. У результаті спільного пошуку визначаються ознаки та властивості нового поняття або створюється орієнтувальна основа дії (засвоюються знання про спосіб виконання), укладається алгоритм застосовування. На цьому ж уроці відбувається ретельне опрацювання кожного елементу знання чи дії до усвідомлення суті. Як засоби такої діяльності використовуються типові завдання репродуктивного характеру (наприклад, тестові завдання закритого типу на вибір однієї правильної відповіді з кількох запропонованих або на встановлення відповідності), які учні виконують за складеним алгоритмом або орієнтувальною основою з детальним коментуванням кожної операції. Під час роботи над такими завданнями відбувається контроль результатів первинного засвоєння знання чи способу дії, а також самоконтроль із використанням еталонних вимог або зразка правильного виконання.

Головними функціями такого контролю будуть:

_■ мотиваційна, яка має забезпечити позитивне налаштування учня на досягнення успішного результату, утвердження у своїх можливостях досягти більшого;

_■ інформаційно-діагностувальна, що дозволяє виявити проблеми в первинному засвоєнні змісту і за наявності таких зіставити з якістю опанування попереднього й пов’язаного з даним матеріалу;

_■ навчально-перевірювальна, яка забезпечує одночасне засвоєння учнями способів самоперевірки й самоконтролю.

Кілька подальших уроків у системі присвячуються закріпленню змісту уявлення чи поняття або оволодінню узагальненими способами навчальних дій, введенню нового знання чи способу дії в раніше сформовану систему знань і вмінь. Тут застосовуються різні форми роботи: фронтальна, групова, індивідуальна, самостійна. Засобами навчання можуть бути водночас із традиційними завданнями програмові засоби — тренувальні програми (тренажери), фрагменти навчальних мультфільмів тощо. Ефективними на цьому етапі процесу навчання є компетентнісно орієнтовані завдання, які вводять учнів у змінені навчальні умови; мотивують до свідомої діяльності в умовах, які моделюють реальну ситуацію; інтегрують зміст кількох взаємопов’язаних питань із різних дидактичних ліній навчального предмета чи освітніх галузей; сприяють формуванню варіативності мислення, оскільки задіяні різні способи розв’язань; сприяють усвідомленню учнями практичної значущості навчання. У межах цих уроків відбувається поточний контроль ходу й результатів засвоєння навчального змісту. Його метою є збір об’єктивної та оперативної інформації про якість навчально-пізнавальної діяльності учнів у ході опрацювання певної теми, про їхні навчальні досягнення. У процесі поточного контролю учні ознайомлюються з вимогами до оцінювання їхньої діяльності, спільно з учителем виробляють критерії для самоперевірки й взаємоперевірки роботи. Критерії задаються описово й містять сукупність вимог до навчальних досягнень для кожної оцінки.

Засобами поточного контролю можуть бути водночас із стандартизованими роботами (усними й письмовими) і нестандартні — творчі роботи, практичні завдання, навчальні проєкти, щоденник успіхів, портфоліо досягнень із теми тощо.

Функціями поточного контролю, окрім аналогічних із попереднім етапом засвоєння теми — мотиваційною, інформаційно-діагностувальною, навчально-перевірювальною, виступають ще й такі:

_■ коригувальна, яка дозволяє на основі аналізу процесу формування знань і вмінь учнів, динаміки навчальних досягнень своєчасно реагувати на недоліки процесу, виявляти причини недостатнього розуміння учнями навчального матеріалу, керувати його засвоєнням; у діяльності вчителя поточний контроль видається засобом корекції своєї роботи, оскільки на його підставі вносяться зміни до планування подальшого навчання учнів, запобігається їхня неуспішність;

_■ розвивальна, яка забезпечує усвідомлення кожним учнем особливостей розвитку його власного навчання, удосконалення загальнонавчальних умінь учня,

пов’язаних із його самоконтролювальною діяльністю на основі здатності аналізувати, узагальнювати й оцінювати результати опанування змісту;

_■ прогностична, яка орієнтує на передбачення подальшого шляху навчання й розвитку учня.

Завершальним уроком системи є урок підсумкової рефлексії або розвивального контролю. Він може присвячуватись як систематизації та узагальненню засвоєного учнями достатньо великого блоку навчальної інформації і пов’язаних із нею способів діяльності, так і підсумковому контролю навчальних досягнень учнів із теми. Під час виконання завдань учні опановують і реалізовують способи здійснення саморефлексії на основі аналізу, контролю, оцінювання та корекції (знаходження помилок) результатів і процесу власної навчальної діяльності та діяльності однокласників. Цей урок також присвячується тематичному контролю якості засвоєння учнями структурних основ і взаємозв’язків вивченого матеріалу, їхніх особистісних надбань за виділеними на попередніх етапах критеріями. Як засоби підсумкової рефлексії можуть використовуватися контрольно-вимірювальні матеріали: комплексні діагностувальні роботи, тести навчальних досягнень та інші засоби накопичення і фіксації результатів навчання — щоденник-звіт, портфоліо досягнень, творча книжка учня, публічний захист проєкту, комп’ютерна презентація тощо.

Провідними функціями тематичного контролю постають такі:

_■ нормативно-відповідна, яка забезпечує встановлення відповідності між реальними досягненнями учня і запланованим освітньою програмою результатом;

_■ навчально-перевірювальна, що передбачає виконання учнями навчальних завдань різного рівня складності з однієї теми з подальшою самоперевіркою, у процесі чого школярам надається можливість самостійно відшукати помилки або неточності, пояснити їхню природу, виправити їх, — таким чином підвищується якість засвоєння навчального матеріалу, з’ясовуються резерви для вдосконалення;

_■ виховна, яка виявляється у формуванні ціннісних якостей особистості, пов’язаних із становленням самосвідомості, бажанням учитися й наполегливо працювати над собою, самоутвердженням і переконанням у власних можливостях і потенціалах.

Таким чином, у межах системи уроків задіяний поточний контроль навчальних досягнень. В умовах НУШ такий контроль має формувальний характер. У дидактиці початкової школи поточний контроль визначають як «систематичну перевірку й оцінювання освітніх результатів з метою одержання об’єктивної і оперативної інформації про якість навчально-пізнавальної діяльності учнів у межах певної теми, про їхні навчальні досягнення» [2, с. 181]. У діяльності вчителя поточний контроль є засобом корекції його роботи; на підставі такого контролю вносяться зміни до планування подальшого навчання учнів з метою запобігання їхньої неуспішності. У процесі поточного контролю учні ознайомлюються з критеріями оцінювання їхньої діяльності. Це досягається за рахунок самоперевірки і взаємоперевірки роботи.

Завданням учителя в ході поточного контролю є заохочення дій учня. Це особливо важливо, якщо в навчанні молодших школярів використовуються проблемні й частково пошукові методи (під час розв’язування нетипових задач, життєвих проблем, моделювання ситуацій тощо). У разі, коли учні висувають свої гіпотези та можливі шляхи розв’язання проблеми, оцінювання в балах буде суперечити виявам творчості дітей.

Якщо розглядати систему уроків у межах окремого розділу навчального курсу, то визначення результатів такої структурної одиниці змісту відбувається шляхом тематичного контролю — «перевірки й оцінювання якості засвоєння учнями структурних основ і взаємозв’язків вивченого матеріалу, їхніх особистісних освітніх надбань з розділу або значної за обсягом теми навчального курсу» [2, с. 182]. Провідна функція тематичного контролю полягає в систематизації й узагальненні засвоєного учнями достатньо великого блоку навчальної інформації і пов’язаних із нею способів діяльності. Доцільність тематичного оцінювання зумовлена психологічними закономірностями засвоєння навчального матеріалу, які передбачають реалізацію послідовних його етапів. Особливість тематичного контролю полягає в тому, що учень має можливість спеціально підготуватися до нього, допрацювати або переробити контрольний матеріал. Цей вид контролю здійснюється переважно за допомогою письмових самостійних і контрольних робіт.

Однією з новацій у початковій школі в цьому столітті стало запровадження нового виду підсумкового контролю — державної підсумкової атестації учнів четвертих класів. Її особливості розкрито в іншому розділі.

Принципово важливим компонентом контрольно-оцінювальної діяльності є об’єкти контролю, що відображають власне предмет дослідження і вимірювання, — це складники результатів навчання, сформульовані в нормативних актах. До об’єктів контролю в початковій освіті належать, наприклад, знання про предмети і явища навколишнього світу, взаємозв’язки й залежності між ними; уміння та навички застосовувати засвоєні знання та способи виконання розумових і практичних дій тощо. Для формувального контролю об’єктами постають усі очікувані результати типової освітньої програми. Водночас зауважимо, що програмами визначені результати в кінцевому вигляді для певного року навчання; під час поточного контролю ці результати прогнозуються відповідно до етапу їх формування. Покажемо на прикладі, як конкретизувати об’єкти для формувального оцінювання, забезпечивши їх підпорядкування очікуваним результатам освітньої програми та обов’язковим результатам Державного стандарту (схема на рис. 2.1).

Рис. 2.1. Підпорядкування об’єктів контролю

На схемі показано, як підпорядковані результати для конкретного випадку — формування уявлення про числа першого десятка в учнів першого класу на уроках математики. За такою логікою вибудовуються ланцюжки результатів кожної освітньої галузі, що відображають певний рівень освоєння компонентів змісту освіти.

Об’єктами підсумкового контролю можуть бути як очікувані результати (для тематичного та річного), так і обов’язкові результати (для річного контролю і державної підсумкової атестації). Очікувані результати визначені не лише в чіткій відповідності до обов’язкових результатів, а й подані в категоріях, які можна ідентифікувати, оцінити та виміряти. Наведемо приклад формулювання очікуваних результатів за змістовою лінією «Математичні задачі і дослідження» і покажемо, як забезпечена їх відповідність обов’язковим результатам стандарту за другим циклом навчання (табл. 2.1).

Об’єкти тематичного оцінювання обирають із числа очікуваних результатів, пов’язаних із темою розділу чи великою серією уроків. У зв’язку із цим О. Я. Савченко зауважувала, що «в методичній науці складно розв’язується проблема оптимізації кількості та складності об’єктів контролю навчальних досягнень із різних предметів» [5, с. 187]. Згідно з концептуальними позиціями щодо розгортання змісту освіти на основі стандарту, варто відзначити звуження переліку результатів до найсуттєвіших для освітньої галузі; з-поміж них більшість належить до досягнень, які мають засвідчити здатність дитини застосовувати знання, уміння та навички. Проте чинний перелік результатів у програмах є доволі розлогим для введення їх до числа об’єктів підсумкового контролю, тому спробуємо виділити з-поміж них пріоритетні для кожного класу (табл. 2.2).

Таблиця 2.1

Відповідність очікуваних результатів обов’язковим результатам навчання

Таблиця 2.2

Об’єкти підсумкового контролю в 1, 2, 3 і 4 класах