Нова українська школа: методика навчання інтегрованого курсу «Мистецтво» у 1-2 класах на засадах компетентнісного підходу - Масол Л.М. 2019

1.4. Дидактичні основи інтеграції
Розділ 1. Сутність інтеграції в мистецькій освіті

Навчання без міркування безкорисне, проте і міркування без навчання небезпечне.

Конфуцій

Дуже важко змусити себе говорити, важче змусити себе мовчати, ще важче змусити себе думати, але найважче-це змусити себе відчувати.

Василь Сухомлинський

Інтенсивний розвиток наук призводить до їх надмірної диференціації, дроблення. Негативним наслідком цієї тенденції є вузькоспеціалізована підготовка фахівців у різних галузях, надто у сфері педагогіки. Відомий німецький філософ Г. К. Ліхтенберг зазначав, що людина, яка вивчає хімію і тільки хімію, знає саму хімію погано. Суголосну думку висловлював знаменитий диригент Бруно Вальтер: «Тільки музикант - це лише напівмузикант».

Інтегрування, під яким у педагогіці розуміють знаходження різноманітних зв’язків і залежностей між складовими педагогічної системи, - це дієвий засіб структурування змісту, що забезпечує системність викладу матеріалу в нових органічних зв’язках. Це також засіб інтенсифікації навчально-виховного процесу, вища форма втілення міжпредметних зв’язків на якісно новому рівні.

Учені по-різному трактують зміст і масштаб поняття інтеграції в освіті, у педагогіці воно набуло багатозначності. Аналіз та узагальнення різнопланових і різноякісних трактувань можна звести до такої класифікації:

✵ інтеграція як сутність, закономірність освіти (природна інтегральність будь-якої освіти, освітнього простору);

✵ інтеграція як освітня політика, взаємоузгодження систем освіти у світі (наприклад, «освітня євроінтеграція»);

✵ інтеграція як принцип модернізації освіти, що відображає соціо-культурні запити й потреби сучасного суспільства;

✵ інтеграція як освітня мета та її результат - «інтегральність світогляду» (створення у школярів «цілісної картини світу» або «образу світу»);

✵ інтеграція змісту освіти (знаходження загальної основи і способів об’єднання предметних знань, результат - інтегрований курс, програма);

✵ інтеграція як інструментарій удосконалення педагогічного процесу, форм організації навчання і виховання (інтегрований урок);

✵ інтеграція способів взаємодії педагога та учнів (інтегративна педагогічна технологія).

Існує два основних типи дидактичної інтеграції:

1) індуктивно-взаємодіючий - процес встановлення зв’язків між компонентами, які утворюють цілісність, що стає пасивним результатом, народженим під впливом паритетних частин;

2) холістський, що передбачає пріоритет цілого як «емерджентної» якості, що задає характер взаємозалежності компонентів і завдяки вихідній константі забезпечує більш високий рівень упорядкованості.

Технологія конструювання інтегрованого курсу з будь-якого навчального предмета передбачає виявлення певних дидактичних підстав оптимального поєднання і перетворення предметного змісту в інтегративний. Система предметного змісту включає підсистему дидактичних одиниць - навчальних елементів, поданих у певній внутрішній логіці. У процесі створення інтегрованого курсу виникає міжпредметна логіка, що лише частково зберігає попередні параметри змісту автономних предметів, але водночас активізує різні типи зв’язків між ними. Тобто процедура інтегрування є процесом виділення стрижневих компонентів у різних дидактичних системах і впорядкування зв’язків між ними навколо провідної ідеї (теми).

Характер та обсяг зв’язків у межах теми різний - від окремих фактів до узагальнювальних понять і світоглядних проблем. На рівні навчального матеріалу добираються спільні теми та вибудовується їх послідовність. Зазвичай усталена внутрішня логіка предмета гальмує бачення спільного за його межами, тому для «прориву» необхідно змінити кут зору й шукати нову логіку - інтегративну. Вона не може збігатися зі структурою предметів, що об’єднуються.

Завдання ще більше ускладнюється, якщо поєднання компонентів нової міжпредметної цілісності відбувається не на основі одного провідного компонента, а в поліцентричному режимі. Приміром, у мистецтві це музика, живопис, танець, театр, кіно тощо. Просте поєднання змісту кількох предметів не забезпечить інтеграцію, потрібні «зустрічний рух» і спільна суперпозиція. У процесі добору навчальних одиниць під спільним кутом зору виникають інші пріоритети й починають домінувати не окремі елементи, а «елементи-аналоги».

Як знайти такі інтеграційні механізми й педагогічні «ключі» до нової освітньої цілісності? Її утворенню сприяють конкретні «інтегратори». Вони можуть бути предметно-образні, понятійні, світоглядні. У мистецтві це універсальні естетичні категорії (гармонія, ритм, образ тощо), що виконують роль глобальних смислових одиниць. Інтеграційне поле створюють і спільні світоглядні теми, які спрямовують пошук конкретних взаємозв’язків - точок дотику, перетину і групування навчальних елементів змісту.

Предметність забезпечує фундаментальність освіти, але без інтеграції хоча б на елементарному рівні вона породжує явище, коли «за деревами не бачать лісу».

Отже, до ключових моментів дидактичних основ інтеграції в загальній середній освіті (принципів, змісту, форм, методів, засобів) належить єдина мета - формування в учнів цілісної картини світу. Практична ж реалізація ідеї інтеграції у шкільній практиці розв’язується переважно на двох основних рівнях: інтеграції змісту освіти (зовнішня і внутрішня, міжпредметна і предметна, понятійна та світоглядна, повна або часткова) та інтеграції процесу навчання і виховання (інтегративні педагогічні технології, методики інтегрованих курсів).