Українська мова та читання 3 клас Частина 2 - Іщенко Олена Леонідівна, Іщенко Андрій Юрійович 2020

Визначаємо настрій. С. Кочубей. Сім нескладух Говорухи
IX. Сім'я - громада - Україна. Повторення вивченого в третьому класі

1. Прочитайте уривок з повісті Саші Кочубей «Сім нескладух Говорухи».

2. Випишіть слова, за допомогою яких можна зрозуміти настрій персонажів.

- Зараз як знайду тебе, то мало не буде, - каже тато, не відриваючись від ноутбука.

- Тату, мене не знайти в ґуґлі, — сміюся й тікаю, поки тато встає з-за столу.

Якось я побачив кумедну рекламу спортивної газети. Там до хлопчика, який вкладався спати, прийшов тато зі скрученою газетою в руці. Тато сів на край ліжка і всміхнувся синові. Хотів побажати доброї ночі. Але хлопчик почав перелякано верещати і кликати маму на допомогу.

Тоді тато квапливо розгорнув газету перед собою - так, щоб вона закривала його обличчя. Хлопчик одразу його впізнав: «А, тату, це ти!» І поліз обійматися.

Якщо газету замінити на ноутбук, то це історія про мого тата. Він у нас дуже багато працює — і вночі, і на вихідних, і навіть під час відпустки. Тому я частіше бачу кришку ноутбука замість його обличчя.

Дивитися на неї нецікаво - вона сіра й нудна. Тому я наклеїв на кришку смайлик. Тепер щоразу, коли дивлюся на тата за ноутбуком, він мені всміхається.

Я люблю дратувати тата. Бо тоді йому вривається терпець, і він відривається від комп'ютера. Зробити це - простіше простого. Ну ось тато каже мені:

- Андрію, спати!

- Тату, ми живемо в демократичній країні. І я маю право лягати, коли хочу!

- З якого це часу? - ще спокійним голосом питає тато.

- Із 1991-го. Тоді Україна затвердила Конвенцію ООН про права дитини, - мудрую я, пригадуючи, що казала нам Олена Степанівна в День захисту дітей.

Тут тато на мить завмирає. Цікаво, він вражений моєю ерудованістю чи нахабністю? Певно, другим, бо, потираючи руки, йде до мене:

- Зараз буде тобі конвенція! - він супить брови і вдає, що дуже злий на мене.

Тато іде за мною, вдаючи зомбі, який готується залоскотати мене до смерті. Я вриваюсь у свою кімнату, стрибаю на ліжко і, захищаючись, хапаю подушку.

Тато нападає на мене, намагається видерти подушку з рук, щоб дістатися до мого слабкого місця. Я дуже боюся лоскоту під підборіддям! Якби ви були в нашій квартирі, то стали б свідками справжньої битви!

Подушки, іграшки в повітрі, підступна ковдра, яка по-змовницьки заплутує мої ноги, сміх і крик укупі, кликання мами на допомогу...

Коли ми лежимо після бійки знесилені, у кімнату заходить мама.

Вона спочатку буркоче щось про безлад, який ми наробили в кімнаті, а потім несподівано падає на нас із татом. Привалює нас, як вона каже, своєю любов'ю. Ми з татом вдаємо, що нам боляче й незручно, а потім затихаємо і всі троє обіймаємося. Ці миті я люблю найбільше.

А потім зненацька дзенькає татів телефон, сигналізуючи, що він отримав новий лист на електронну пошту. Тато встає, і все повертається назад...

3. Опишіть малюнки (їх теж створила авторка повісті). Як вони допомагають передати настрій героїв?

4. Чи є, на вашу думку, щасливою сім'я Андрія Говорухи?