Українська мова та читання 3 клас Частина 1 - Іщенко Олена Леонідівна, Іщенко Андрій Юрійович 2020

Пояснюємо емоції. Н. Гузєєва. «23 образи Петрика П'яточкіна»
І. У школі і на вулиці. Повторення. Текст

1. Прочитайте продовження повісті «23 обрáзи Петрика П'яточкіна».

Зверніть увагу, як змінилося ставлення Петрика до однокласників.

А друзі писали в листі; «Дорогий Петрику П'яточкін! Нам дуже шкода, що ти поламав руку. Але незабаром ти видужаєш і прийдеш до школи. Ми дуже чекаємо на тебе!»

Після короткого листа йшов довгий список імен. Підписалися всі двадцять чотири однокласники!

Якби П'яточкін читав їхні імена до того, як він поламав руку, спогади про друзів були б йому приємні:

— Дмитрик?! Як хвацько ми з ним паперові літачки на фізкультурі запускали! Костик?! А класно ми розфарбували один одному носи на малюванні! Як у клоунів! Марійка — добра, бутербродом завжди ділиться. А Людмилка взагалі чудова! Жуйку дає, навіть дві! Сашко! Тільки з ним і можна по- справжньому боротися! Мишко! Дає задачі списувати! Ха, Борько?! Як ми з ним по сходах бігали й перилами з'їжджали — це супер! А Наталочка?! Така прикольна, просто сміхота! Що не скаже — так і пирснеш!

Саме так, по-доброму, з усмішкою згадував би Петрик усіх двадцятьох чотирьох своїх однокласників ще недавно — кілька годин тому.

Але зараз, із поламаною рукою, П’яточкін, читаючи ті самі імена, згадував однокласників із глибокою образою:

— Дмитрик-хитрик?! Пом'яв мій найкращий паперовий літачок, і він погано летів! А це Костик-хвостик?! Спеціально носа мені забруднив, щоб усі з мене сміялися! Марійка-дурійка?! Дала вкусити тільки шкоринку, жаднюга, сказала, що в неї бутерброд маленький! Ага, Людмилка-горилка?! Жуйки на тому тижні пошкодувала! Мишко-ведмедеря?! Не дав списати задачу місяць тому! А потім підказав спеціально неправильно...

П'яточкін супив брови, копилив губи, сопів і старанно згадував свої образи, маленькі й великі, старі й нові, але всі-всі-всі!

— Женька восени підніжку зробив, і я перечепився. Артем ґудзика на сорочці відірвав. Івась олівця не дав червоного. Наталка обізвала мене рудим. Борько взагалі не привітався. Сашко не захотів зі мною боротися. Катруся?.. - І тут П’яточкін запнувся.          .

Як не напружував він пам'ять, про Катрусю нічого поганого не спадало на гадку. Зате на решту однокласників за довгий шкільний рік хоч раз можна було образитися. Тому й вийшло: «Двадцять чотири образи мінус одна не-образа-на-Катрусю, і всього двадцять три образи».

П’яточкін виглянув у вікно. Небо було нахабно синім, сонце, знущаючись, світило якраз у кімнату. І до того ж лунали щасливі крики хлопчаків. П’яточкін, з листом у руках, відчув себе безмежно нещасним і нестерпно самотнім.

Думка про помсту прийшла зненацька: «Ні, цього недостатньо - просто сидіти вдома, згадувати й ображатися. Треба діяти!»

— Я вам покажу! Усім-усім покажу! Дарма, що це було давно! — гнівно прошепотів П’яточкін і дістав свій новий блискучий пенал.

Петрик знайшов у ньому знаряддя помсти — гумку. Сердито бурмочучи собі під ніс, він узявся стирати нею імена дітей.

— Ось тобі, Дмитрику! Ось тобі, Костику! Ось вам, Марійко й Наталочко! І тобі, Людмил ко, і тобі, Борьку... А ось і вам, Артеме, і Женьку, і Васильку, і Сашку, і...

2. З якою метою однокласники написали Петрику листа?

3. Накресліть у зошиті таблицю і заповніть її за зразком.

4. Що змінилося: однокласники чи ставлення до них Петрика? Чому?

5. Чому Петрик вирішив стерти імена дітей?