Українська мова та читання 3 клас Частина 2 - Савчук А. С. 2020

Казки народів світу
До казки приказка годиться

Переглянь відео «Кажани». Розкажи, що цікавого ти дізнався / дізналася.

Прочитай заголовок до казки. Про що, на твою думку, йтиметься в казці?

Індійська народна казка

ЧОМУ КАЖАНИ НЕ З’ЯВЛЯЮТЬСЯ ВДЕНЬ

Давно, дуже давно, коли ще звірами й птахами ніхто не правив, зійшлися вони в лісі на збори, щоб вибрати собі царя. Довго вони радились, хто ж ними правитиме.

Нарешті леопард сказав:

— Виберімо лева! Ні серед птахів, ні серед звірів рівні йому немає. Немає такого дужого, як він.

Усі звірі згодилися з леопардом, а птахи промовчали. Воно й не дивно: адже їм хотілося вибрати такого царя, щоб умів, як вони, літати. Зрештою виступив наперед орел і сказав:

— Хто не знає лева! Він дужий і розумний, але, на жаль, тільки на землі. А треба вибрати такого царя, який правив би нами і на землі, і в небі.

Птахам сподобалася хитра пропозиція орла.

— Царем треба вибрати яструба, — озвався інший птах. — Він серед нас найдужчий і літає найкраще. Крім того, він може спуститися на землю й гострим дзьобом та кігтями вбити будь-якого звіра.

Птахи знову закивали головами й радісно закричали на знак згоди. Та звірі стояли на своєму: вони хотіли вибрати царем лева. Сперечалися, сперечалися звірі та птахи, поки й полаялись. Тільки кажани сиділи мовчки, не кричали й не сварилися. Вони ніяк не могли вирішити, на чий бік пристати, кого підтримати — птахів чи звірів. Бо хоч вони й уміли літати, як птахи, але ж яєць не клали, а дітей своїх годували молоком, як звірі.

Розпочалася в лісі жорстока війна між птахами та звірами. Спочатку гору взяли звірі. Багато птахів полягло. Побачивши, що перемогли звірі, кажани відразу приєдналися до них і сказали:

— Усім вам ясно, шановні звірі, що ми не птахи. Бо хоч і літаємо, але яєць не кладемо, а дітей вигодовуємо молоком.

Захоплені перемогою, звірі прийняли кажанів у свою сім’ю. Тим часом уцілілі птахи зібралися докупи й почали думати-гадати, як перемогти звірів.

— На землі ми звірів ніколи не переможемо, — сказав орел. — Загинемо всі, та й край. Треба напасти на них із неба.

Так птахи й зробили. Яструб каменем кинувся на лева й виклював йому очі. Інші птахи гострими дзьобами та міцними кігтями повбивали інших звірів. Коли птахи святкували перемогу, кажани сказали:

— Шановні птахи, хіба ж вам не ясно, що ми з вашого роду?! Щоправда, ми не кладемо яєць і вигодовуємо дітей молоком, як звірі, проте літаємо так само, як і ви.

Захоплені перемогою, птахи прийняли кажанів у свою сім’ю.

Довго ще воювали між собою звірі та птахи, поки нарешті уклали мир. Домовились, що в небі царюватиме яструб, а на землі — лев.

Зібралися звірі та птахи на велике свято й заходилися співати й танцювати. Закортіло й кажанам повеселитися. Підлетіли вони до звірів, але ті загукали:

— Та ви ж не звірі, а птахи! От і йдіть до своїх!

Злякалися кажани й поховалися в листі. Цілий день сиділи вони в схованці й вилетіли аж уночі, коли звірі та птахи поснули. Кажуть, кажани тому й не з’являються вдень, що бояться і звірів, і птахів.

• Кого звірі вирішили обрати царем? А кого — птахи? Що в казці є вигаданим, а що — реальним? Поміркуй і скажи, чому кажани бояться і звірів, і птахів.

• Запропонуйте свій заголовок до казки.

Литовська народна казка

КОРОЛЕВА-ЛЕБІДКА

Жили собі дід та баба. Ходили вони щоранку ліс корчувати, щоб на тому місці поле орати. Як тільки ото вони вийдуть за ворота, одразу ж на подвір’я прилітає лебідка, скине із себе крила, обернеться дівчиною, витопить піч, їсти наварить, попере й знову летить собі. І не треба було старим домівкою клопотатися. Старі дивувалися, звідки такий доброчинець узявся.

Якось дід залишився вдома, ліг на печі й чекає, хто ж прийде. Аж дивиться: прилетіла лебідка, скинула крила, обернулася дівчиною і пішла по воду. Дід узяв та й спалив її крила.

Повертається дівчина з водою, дивиться, аж крил немає. Гірко заплакала, заридала:

— Шкода мені батечка, шкода мені матінки, шкода мені хлопця коханого!..

Так і зосталася дівчина в діда та баби жити.

Раз там недалечко король полював. Побачив він дівчину, і дуже вона йому сподобалася. Тоді король і каже дідові:

— Я тобі дам мільйон грошей, віддай лише мені дівчину!

Що ж було робити дідові — узяв він та й віддав її. Забрав король дівчину з собою, привіз додому й одружився з нею. Згодом вони й синочка маленького дочекалися.

Якось пішла королева з сином у сад. Дивиться — летять лебеді. З самого переду летить батько її і співає:

— Дивився, дивився — та й побачив свою доньку-лебідоньку.

Сидить донька — колише синочка.

Сидить у шовковій хустині,

золота обручка на пальці сяє,

золоту книжку донька читає!

Скину тобі, донько, крилонька літати,

а ти покинь сина біду бідувати.

Стиснулося, заболіло у молодиці серце, покотилися, полилися пекучі сльози. І піснею відповідає вона батькові:

— Не скидай своїх крилець, милий тату, —

не покину я сина біду бідувати!..

Зустрів король її і питає:

— Чого це в тебе очі заплакані?

— Синок плакав, то і я заплакала.

На другий день летить уже мати і те саме дочці співає. Потім летіли брат, сестра і знову те саме співали. Нікого не послухалася королева. Нарешті дивиться — летить її суджений і співає:

— Дивився, дивився — та й побачив:

моя суджена у саду сидить,

свого синочка колише-глядить.

Сидить у шовковій хустині,

золота обручка на пальці сяє,

золоту книгу суджена читає!

Скину тобі, мила, крилонька літати,

а ти покинь сина біду бідувати.

Не витримала королева-лебідка та й відповідає судженому:

— Скинь, суджений, крила до тебе злітати —

покину синочка біду бідувати.

Скинув суджений їй крила, лебідка знялася та й полетіла.

Та незабаром лебідчин милий загинув... Знову вона в горі та скруті, а король, не дочекавшись дружини, оженився. Не знав, що відьму взяв.

Відьма ж дуже незлюбила лебідчиного сина. А лебідка прилетить до королівського палацу, скине крильця, викупає сина та й заспіває відлітаючи:

— Спить пан, спить пані,

сплять челядниці, сплять слуги.

Тільки мій синочок сну не має,

у ногах лежить — сльози проливає.

А коли вона його приспить, то дитина все спить та й спить, аж доки мати знову прилетить до неї.

Дивується король, чому дитина так довго спить. Одного разу він побачив, як прилетіла лебідка, і почув, що вона співала.

Надумав собі король ту лебідку піймати, та ніяк не надумає, як це зробити. На той час прийшов до королівського палацу один дідусь. Король і питає у нього, як можна лебідку піймати.

Дідусь і каже:

— Висліди, через яке вікно вона влетить, налий на підвіконня смоли; крила і ноги її до смоли й поприлипають; тоді лівою рукою хапай, а правою кидай — як була королевою, так і знову нею стане.

Король так і зробив: налив смоли — ноги і крила в лебідки прилипли; лівою рукою схопив, а правою кинув — як була королевою лебідка, так і знову нею стала. А відьма враз зникла.

Потому, через три дні, бенкет справив.

І я там був, мед-пиво пив, по бороді текло, а в рот не попало; сосновим лісом їхав, у постолі гроші віз, гроші висипались, ти їх позбирав, оцього піджака купив, а тепер поверни!

✵ Чи доводилося тобі читати казки з подібним змістом? Пригадай їхні назви.

✵ Чому королева перетворилась на лебідку?

✵ Які дива траплялись у казці?

Підготуйся до виразного читання казки. Для цього:

✵ уважно прочитай текст, уявляючи собі події та персонажів;

✵ проаналізуй емоційне забарвлення та почуття персонажів;

✵ визнач власне ставлення щодо прочитаного;

✵ установи виконавське завдання (які картини і характери хочеш зобразити, який настрій передати, яку думку донести);

✵ добери відповідні засоби виразного читання (силу, мелодику, тон голосу, темп читання, паузи, логічні наголоси тощо).

Прочитай і відгадай загадки.

То холодним, то гарячим

вдома кожен мене бачив.

І співаю я від жару,

і пускаю з носа пару.

Полюбляє він ковбаску

і хазяйську любить ласку.

Дім він завжди захищає.

Як зовуть його, хто знає?

• Поміркуй, чи може собака перетворитися на чайник.

Японська народна казка

ЯК СОБАКА ПЕРЕТВОРИВСЯ НА ЧАЙНИК

Давно колись жили собі дід та баба, бідні, як мак начетверо. Уже й Новий рік надходив, а в хаті не було ні гроша.

— Чуєш, старий, треба щось купити на свято, — сказала баба.

— Та треба... — відповів дід і подався до міста.

Але грошей у нього не було, тож повертався він додому ні з чим, нарікаючи на гірку долю. Коли це на гірському путівці трапився йому танукі — єнотоподібний собака.

— Гей, чоловіче, чого зажурився?

— Як же мені не журитися, коли в кишенях вітер гуляє, а надворі холодно? — відповів засмучений дід.

— Я тобі допоможу: перетворюся на чайник, а ти продаси його настоятелеві храму.

— А хіба таке може бути? — недовірливо спитав дід.

— Може. Продаси мене за три ріо*.

— Ну що ж, хай буде по-твоєму, — погодився дід і пішов з танукі до храму.

Перед самими воротами храму танукі раптом перетворився на золотий чайник. Старий загорнув його в хустину і поніс продавати настоятелеві.

— Отче, я приніс дивовижну річ! Золотий чайник.

— Що, що? Ану покажи!

Настоятель обмацав чайник і клацнув по ньому пальцем:

— Непогана штука. Скільки просиш?

— Три ріо.

«Мабуть, такий чайник цього вартий», — вирішив настоятель і заплатив дідові гроші.

— Чуєш, — звернувся згодом настоятель до послушника, — я збираюсь сьогодні ввечері готувати чай у новому чайнику. Вимий його гарненько.

— Слухаю.

Послушник мерщій поніс чайник до криниці й заходився чистити його щіткою. Аж ось почулося:

— Повільніше три, а то шкіру на мені обдереш.

Приголомшений послушник кинув чайник і побіг до настоятеля.

— Святий отче, сталося диво: чайник заговорив!

— Та що ти кажеш! Це він так дзвенить. Взагалі дорогий чайник від легкого дотику руки видає мелодійні звуки, — переконував настоятель.

— Але ж я добре чув, як він сказав: «Шкіру на мені обдереш».

— Це тобі причулося. Скип’яти води для чаю.

Розгублено похитуючи головою, послушник налив у чайник води й підвісив над вогнем.

— О-о-о-ой!.. — почувся зойк, і чайник закрутився дзиґою.

Послушник зовсім сторопів:

— Святий отче, послухайте! Чайник коверзує!

«І що цей послушник знову белькоче?» — подумав настоятель і, буркочучи собі під ніс, підійшов до вогнища.

Раптом у чайника з’явилися спочатку передні лапи, потім задні й нарешті хвіст. Настоятель і послушник не встигли змигнути очима, як він перетворився на собаку і, збивши хвостом пилюку, дременув надвір.

* Рíо — давня назва японських монет.

✵ Назвú дійових осіб казки. Які дива траплялися в казці?

✵ Прочитай виділені вислови. Поясни, як ти їх розумієш.

• Поділіть казку на частини. Доберіть до них заголовки. Поцікавтеся, як виконали завдання учні в інших групах.