Українська мова та читання 3 клас Частина 2 - Чумарна М. І. 2020

На порозі - рік новий

ТРЕТІЙ СНІГ

Уривок

Перший сніг цього року випав дуже рано, ще на початку листопада. Він був мокрим, липким і свого запаху ще не мав.

Пахнув прілим листям, присохлими бур’янами й утомленим вітром, який завжди в лісі трохи розгублений, а часом і боязкий.

Вибравшись ізранку зі своєї хатки на галявині в заростях терену, старанно замаскованої купою сухого гілляччя, їжак Петро зітхнув. Брудні клапті першого снігу скапували поміж гілок, навіваючи думки про застуду, ангіну й гірку мікстуру, яку доведеться пити, пропускаючи школу. А ще про те, що за першим снігом неодмінно прийде перший мороз, а отже, в його рідні кущі скоро навідаються ласі істоти. Бо ягоди терену достигають із першим морозом, а доти вони терпкі й несмачні.

Якщо прийдуть люди, це ще пів біди. їжак Петро навчився давати з ними раду. В одній із книжок він вичитав, що люди — такі дивні істоти, які дуже залежні від свого зору. Вони бояться того, чого не бачать. Отже, їх легко перехитрити, впливаючи на слух чи, скажімо, нюх. Але нюх у людей не дуже розвинутий. Щоб їх налякати, потрібен гострий і різкий запах, якого їжак Петро видобути не вмів. Тому він поклався на слух — і не прогадав.

Минулої осені, коли люди прийшли до його тернівника, їжак Петро заховався у свою хатку під купою сухого гілляччя й заходився голосно хропіти. Навіть голосніше, ніж він хропе уві сні. А всі їжаки, щоб ви знали, уві сні хропуть...

— Мамо! Мамо! — зачувши ці звуки, закричала раптом менша на зріст людина (певно, то була людська дитина). — Чуєш: отам у кущах хтось хропе! Ой, як страшно!

Радий такому успіху, їжак Петро захропів ще старанніше.

— Гм, справді... — розгубилася мама. — Хто б це міг бути?..

— Може, це лиха гадюка, якої ти мені завжди наказувала остерігатися?

— Але ж гадюки нібито не хропуть... — ще дужче засумнівалася мама. — Та й гадюки вже мали би спати, донечко. Вони ж іще на Здвиження ховаються по хащах, закамарках і вітроломах...

— Хіба ж то не вітролом? — не вгавала людська дитина. — Бачиш, яка купа гілляччя. А отой хропун десь під ним... Мамо, а може, то ведмідь?!

Старанно хропучи, їжак Петро посміхнувся, уявляючи, як очі малої на цих словах стали великі та круглі.

— Ну, ведмедеві ще ніби рано спати... Але знаєш, дитинко: береженого Бог береже. Краще ходімо звідси від гріха подалі. Бо мало що... Там, на узліссі, хоч і не такий рясний терен, зате безпечніше...

Ну, з такими страхопудами їжак Петро й цього року легко впорається...

Іван Андрусяк

Мікстýра — ліки у рідкому стані.

Прочитай уважно уривок з казки Івана Андрусяка. Розкажи, як починалась зима для тебе. Чи любиш ти зиму?

Чи доводилось тобі коли-небудь зустрічати їжака? Розкажи про пташок і звірят, які живуть взимку поруч з нами. Які ще лісові ягоди легко перезимовують і годують звірят?

Якщо тобі сподобалась розповідь про їжачка, ти можеш прослухати казку Івана Андрусяка «Третій сніг» повністю. Коротко перекажи її зміст.

ЗАВДАННЯ НА ВИБІР

1. Створи усну розповідь «Подарунки зими».

2. Напиши короткий твір-роздум «За що я люблю зиму».

3. Придумай власну казочку або вірш про зиму.

ЗУСТРІЧ З МИКОЛАЄМ

З нетерпінням я чекаю —

нині свято Миколая.

Як надворі стане темно,

він приходить потаємно.

Ще ніхто його не бачив.

Та у ліжечка дитячі

він кладе під подушки

подарунки і книжки.

Хочу я побачить чудо

і сьогодні спать не буду.

Довго-довго я не спав:

все чекав, чекав, чекав...

Починаю вже дрімати...

Миколай зайшов в кімнату,

він схилився наді мною

і лоскоче бородою.

Щось тихесенько шепоче.

Хочу я розплющить очі,

Та не можу. Мабуть, сплю.

Миколая я люблю!

Віра Паронова

Послухай пісню про Миколая. Які ще пісні про святого Миколая ти знаєш?

ПОДАРУНОК ВІД СВЯТОГО МИКОЛАЯ

Казка

Осіннє сонце зупинилося в лісі на високій яворині. Заклопотані звірята цього не помічали і займалися кожен своїми справами. Адже зовсім скоро настане зима, тож потрібно до неї як слід підготуватися. Білка з білченятами старанно носили горішки, ховали в дупло, ведмідь лаштував свій барліг сухими гілочками з листям, лисиці міцними лапами виривали глибші нори, щоб не завіяв їх сніжок. От тільки зайчик довговухий бігав від одного куща до іншого і всього боявся. Впаде гілочка з дерева — вже боїться, затріщить сорока-білобока десь угорі — зайчик весь аж тремтить. Довго спостерігаючи за всіма звірятами і радіючи їхнім клопотам, сонечко якось запитало в зайчика:

— А чому ти так метушишся і всього боїшся? Збудуй хатинку, як і всі звірята, і тобі там буде зручно й затишно.

На мить зупинилося зайченя і мовило:

— А навіщо? В мене є хатинка, і не одна. Ось ці всі кущики в лісі — це і є мої домівки.

— Тобто весь-весь ліс? — здивувалося сонечко. — А чому не можеш обрати з-поміж них одну, як ведмідь чи інші звірята?

— Е, я так не можу, бо всі інші кущі на мене образяться. Я ж їх відвідую щодня.

— Тому ти і бігаєш цілими днями від однієї хатинки до іншої? — спитало сонечко.

— Так! — відповів, зітхнувши, зайчик.

— Чому ж тоді такий засмучений, якщо в тебе стільки багато хатинок?

— Гм, — нахнюпився зайчик, — зовсім скоро всі кущі та дерева струсять свої листочки, ліс стане не таким густим і затишним, тож мені ніде буде сховатися. І знову на мене буде полювати страшний, зубастий вовк. Я його боюся!

— Коли дерева скинуть своє вбрання, зима їм подарує теплі снігові шуби, щоб не було холодно. А невеличкі кущики загорне в біленькі кожушки. Ось там ти і зможеш перезимувати.

— Сніжок то випаде, — сумно мовив зайчик, — але ж мені потрібно всі хатинки відвідувати. А шубка в мене сіра, здалека видно буде.

Вислухало уважно сонечко нарікання вухастого, перекотилося через ліс і, щоб хоч якось розрадити його, мовило:

— Не журися! Скоро буде святий Миколай усім слухняним на землі роздавати гостинці. Ти б міг теж у нього щось попросити, якщо, звичайно, чемний...

— А що, справді є такий Миколай?

— Справді.

— І він приносить подарунки?

— Я ж кажу тобі, що приносить, — запевнило сонечко.

— Тоді я хочу мати таку шубу, щоб мене ніхто не впізнав! І нарешті перестану боятися вовка.

Сонечко всміхнулося й заховалося за хмаринку. Зайчик ще довго дивився йому вслід, а потім знову заходився бігати по всьому лісу від одного куща до іншого...

Незабаром настала зима. Випав білий пухнастий сніг. У лісі так стало гарно, ніби в казці. Це був зовсім інший ліс, ніж улітку, він розцвів білими сніжинками, які падали на все: на дерева, кущі, травичку, стежини. Сніг навіть припорошив зайця, який від цього став схожим на чарівний білий клубочок.

«От якби в мене була така шубка біленька та пухнаста, я б тоді точно нікого не боявся!» — подумав зайчик.

Дні швиденько збігали. Зима, як справжня господиня, наводила лад серед лісу: то сніжку підсипáла, то морозом щипалася. Ганяла сірого вухастого зайця від куща до куща, щоб той не замерз. І одного ранку, коли вухань ще міцно спав під кущем, сталося диво: Миколай одягнув його в білу кожушину. Прокинувшись, заєць себе не впізнав: «Що це? Хто це? Це хіба я? Хто це мені такий кожушок подарував? Він такий білий і пухнастий — такий, як я хотів! Я тепер буду, як сніжок! І ніхто-ніхто мене в лісі взимку не помітить! Ура!»

Тупцював, підстрибував, бігав навколо кущів, радів... Заєць таким щасливим давно не був. «Спасибі тобі, сонечко, спасибі тобі, святий Миколаю! Ви, ви... справжні чарівники!!!»

Наближалося велике лісове свято — зустріч Нового року. Заєць вже не міг його дочекатися, щоб показати всім, яка в нього нова шубка. Всі звірята дружно зібралися біля лісової красуні, не було лише вухастого. А той зумисне не поспішав, спостерігаючи зі схованки, як на свято поважно йшли вовк, лисичка, ведмідь, дикий кабан, як летіли снігурі, синички.

Святкування мало от-от розпочатися, а зайця й досі не було.

Лисичка з вовком перезирнулися:

— І де це наш боягуз? То завжди першим прибігав до ялиночки, а це щось на нього геть не схоже.

— Може, захворів? — мовив вовк.

Синички заходились закликати:

— Зайчику сіренький, довго не барися та на свято новорічне гарно приберися!

Аж тут зі схованки вийшов зайчик. Він, піднявши вушка високо догори, гордо та поважно

ступав по вузенькій стежині в своїй новій кожушині. Та вже нікого і нічого не боявся, бо відчував себе маленьким володарем зими. А коли наблизився до своїх друзів, ті його спочатку навіть не впізнали.

— Хто це? — хтось прошепотів. — У нас в лісі таких немає. Це, мабуть, гість до нас завітав.

Придивившись ближче, звірята радісно вигукнули:

— Та це ж наш зайчик! Який гарний! Його просто не впізнати! А шубка яка! Ви тільки подивіться!

Шуба й справді так виблискувала на сонці, що аж мружила очі. Вона була навіть білішою за сніг! Усі раділи і заздрили зайчикові, а той весело вистрибував довкола ялиноньки. З тих пір за добре серце та ввічливе ставлення вухань має дві шубки: літню — сіреньку і зимову — біленьку.

За Юлією Хандожинською

Чи сподобалась тобі казка? Чому? Якими словами ти змалюєш «портрет» зайчика?

Як ти розумієш слово «ввічливий»? Спробуй замінити його словами, близькими за значенням.

Переглянь мультфільми «Святий Миколай», «Казка про зайчика і зиму».

За змістом мультфільмів складіть п’єски про допомогу звірятам та розіграйте їх у ролях.

ХТО ТАНЦЮЄ НА МОРОЗІ

Хто танцює на морозі,

хто спинився на порозі?

В кожні двері — стук-стук-стук! —

подає срібненький звук.

Дзвонить в радісні дзвіночки,

дарувати діток хоче!

Ми впізнали: на поріг

вже ступає Новий рік!

Ми на нього всі чекали

і бажання загадали:

миру в нашій Україні

і дорослим, і дитині,

хай приносить щастя всім

в наш великий спільний Дім!

Марія Іваненко

Прочитай уважно вірш. Які почуття виникають у тебе з наближенням Нового року?

Які бажання тобі хочеться загадати на Новий рік? Що ти можеш додати до побажань, висловлених у вірші?

Переглянь мультфільм «Коли приходить Дід Мороз». Які новорічні дива тобі запам’яталися?

ЗАВДАННЯ НА ВИБІР

1. Напиши новорічне привітання своєму другу, подрузі чи рідним людям.

2. Напиши листа подяки року, що добігає кінця. Опиши найцікавіші події, що трапилися з тобою у старому році.

3. Придумай віршоване привітання з Новим роком або казочку чи оповідання про святкування Нового року.

4. Назви та опиши пори року. Яка з них тобі подобається найбільше? Чому?

ДИВА НОВОГО РОКУ

На порозі Нового року люди здавна загадують на щасливу долю в наступному році. Колись господарі, святкуючи Новий рік, задобрювали всі сили природи, аби рік був урожайним, а всі вдома — живими та здоровими.

А садівники донині користуються прадавнім секретом пробудження дерев, аби ті добре росли та плодоносили. В Новорічну ніч господар виходив із сокирою в сад, стукав топорищем по стовбуру дерева, яке чомусь не родило, і казав: «Якщо і цього року не родитимеш — зрубаю!».

Як свідчить досвід, дерева таки чують і розуміють нашу мову. Бо після такої «розмови» вони зазвичай рясно плодоносять.

Народна гра, яка теж була пов’язана із закликанням щедрого врожаю, — це водіння Кози, Василя і Маланки. Саме з «оживанням» Кози люди очікували доброго врожаю.

Пограйте і ви в цю веселу гру з колядками, танцями та жартами.

КОЗА

Новорічна гра

Дійові особи гри — Господиня, Коза, Циган, Циганка, колядники.

Кількість дійових осіб можна збільшувати за бажанням. У ватазі колядників можуть бути музиканти, танцюристи та інші учасники.

(Заходячи в хату, колядники вітаються.)

Циган:

Міняю Козу на коня! Добрий вечір, люди добрі, добрий вечір, господине! Дозвольте нас до гурту прийняти, а Козі потанцювати!

Гурт (співає щедрівку Козі):

Го-го-го, Коза! Го-го, білая!

Го-го, сірая! Го-го, бистрая!

Ой, розходилась, розвеселилась,

по всьому дому, по веселому.

Де Коза ходить — там жито родить,

де не буває — там вилягає.

У нас на Слобідці всі хлопці-стрільці

хочуть Козу вбити, шкіру облупити.

Тут Коза впала, нежива стала,

витягла ніжки, не страшні ріжки.

Циган:

Треба їй музику, бо не встане.

Голос із гурту:

А ось і музйки на порозі! А ну, утніть щось для Кози, а то помре, бідолаха.

(Грає весела музика; Коза починає оживати.)

Циганка:

Як добре! Заграйте ще веселіше. Може, Кізонька одужає.

(Музики грають, Коза піднімається, починає стрибати по хаті.)

Гурт (співає):

Ой, танком, танком, музика рядком,

в сопілочку грають, Козу забавляють.

Щоб наша Коза не смутилася,

щоб наша Коза звеселилася.

Де Коза ріжком — там жито стіжком,

де Коза туп-туп — там жита сім куп.

Господиня:

Дякуємо вам, дорогі щедрувальники, за щедрівки ваші голосні та вітання сердешні. Ось вам гостинці.

Гурт (співає):

Із-за хмари, з-за туману

ясен місяць випливає.

З Новим роком вас вітаємо!

Щастя й радості бажаємо!

Щедрий вечір!

Добрий вечір!

(Гурт вклоняється господарям та йде з хати.)

Утнýти — тут: заграти енергійно, старанно.

Чи сподобалась тобі гра?

Яким символом у новорічній грі виступає Коза?

Які ще сучасні персонажі можуть взяти участь у цій грі?

НОВОРІЧНЕ ВІНШУВАННЯ

З Новим роком вас вітаю,

новим щастям засіваю:

щоб усі були здорові,

щоб жили в добрі й любові.

Хай приходить Ангел миру

в кожне місто і в квартиру,

всіх людей благословляє,

рідний край охороняє!

Чи відомо тобі, що лише хлопчики посівали зерном пшениці на Новий рік, а дівчата щедрували на Щедрий вечір?

Чого ти побажаєш своїй сім’ї, друзям, Україні в Новорічну ніч?

Що, на твою думку, є для тебе найважливішим у житті?

Чи віриш ти, що в Новорічну ніч можуть відбуватись різні дива?

Послухай пісню Віталія Кобриновича «З Новим роком!». Можливо, ти придумаєш вірша на цю тему?