#Щоденні «5». Тексти для слухання НУШ. 4 клас - Лиженко В. І. 2017
6 місяць. Світ невідомий
Із журналу
Понад сто років тому астрономи вважали, що Чумацький Шлях — це весь Всесвіт. У нашій галактиці близько ста мільярдів зір і приблизно вдвічі більше планет, тому навіть не дивно, що вчені припустилися такої помилки. Чумацький Шлях є лише однією з мільярдів галактик у Всесвіті.
За легендою, колись чумаки їздили по сіль у Крим, то орієнтувалися за нічним небом, так і з'явилася найпопулярніша в Україні назва нашої галактики — Чумацький Шлях. Також популярною є назва Молочний Шлях.
У стародавньому Римі та Греції Чумацький Шлях називали молочною рікою, звідси найбільш популярна у світі назва — Молочний Шлях.
В Індії наша галактика називається Акаша Гангу, що із санскриту перекладається, як «Ганг небес».
За древнім китайським міфом, боги підняли річку на небеса, так і з'явився Чумацький Шлях, і саме тому в Китаї його називають Срібна річка.
Найкраще спостерігати за Чумацьким Шляхом, перебуваючи далеко від штучних джерел світла. Через мізерну кількість людей на території Антарктиди, тут дуже незначне світлове забруднення. Тому це одне з кращих місць, де можливо сповна насолодитися виглядом нашої галактики, навіть неозброєним оком.
? Чому в Україні нашу галактику називають Чумацьким Шляхом?
? Які ще назви має наша галактика?
? Де найкраще спостерігати за Чумацьким Шляхом?
Чумацькі шляхи
Із журналу
Коли в українські степи приходила рання весна, по селах починали лаштуватися в далеку дорогу чумаки. Минали останні дні перед виходом валок із сіл, і ось уже випливали величезні вози, звані мажами й мажарами, у неблизьку подорож.
Проводжали чумаків урочисто, всім селом. Співали пісень, виголошували напуття, а сивий, статечний, найшанованіший у громаді чоловік благословляв їх перед нелегкою, сповненою небезпек дорогою.
Отаман востаннє оглядав своїх побратимів. Зібралися тут найсміливіші, найдужчі, найвитриваліші... Усі вони справді можуть покластися один на одного в найбільшій скруті. Адже дорога важка, далека. Можуть і нападники підстерегти. Тоді чумакам доведеться відкласти батоги й узятися за пістолі, рушниці та шаблі, щоби не дати себе пограбувати, щоб дорогоцінна сіль припливла білою валкою аж із Криму чи Карпат до рідного села.
їх палить немилосердне сонце, січуть дощі, періщать вітри, а вони тихо просуваються українськими степами. Скриплять вози, ремиґають воли, минають дні, ночі, і звучать поміж високими могилами чумацькі пісні. Вони розлогі, мов степ, і повільні, мов крок волів, сумні й веселі, але все-таки більше сумні, бо в кожній дорозі могла спіткати чумаків трагічна пригода. І хвороби їх скошували, і кулі ворожі. Тому так часто в їхніх піснях ідеться про смерть чумака далеко від рідної хати.
Та забіліли сніги,
Забіліли білі,
Ще й дібровонька.
Та заболіло тіло,
Бурлацькеє біле,
Ще й головонька.
Та ніхто не заплаче
По білому тілу,
По бурлацькому.
Ні отець, ані мати,
Ні брат, ні сестриця,
Ні жона його.
А що тільки заплаче
По білому тілу
Товариш його.
«Та прости, прощай, брате,
Вірний товаришу,
Може, я й умру.
То зроби мені, брате,
Вірний товаришу,
З клен-дерева труну».
Та забіліли сніги,
Забіліли білі,
Ще й дібровонька...
Не тільки в Криму чи в Карпатах зустрічали наших чумаків. Часом заходили вони й на Дон, де навантажували мажі й мажари рибою і везли її в свої краї. Бували й у різних європейських містах на ярмарках, скуповували весь необхідний для України крам. Отож чумацтво — не лише соляний промисел, а широка торгівля, здебільшого в міжнародних масштабах. Мало хто знає, що чумацтво виникло ще в далекі часи Київської Русі, бо вже тоді з її земель вирушали в далекі мандри валки хоробрих і кмітливих людей. Саме тоді й було прокладено їхній основний маршрут, що називався Великим Чумацьким Шляхом, який подекуди перетинався зі знаменитим, знаним із давніх літописів «шляхом з варяг у греки». Але справжнього розмаху цей промисел набирає в Україні з кінця XV століття. Щоб уявити весь масштаб чумацтва, досить навести хоча б такі цифри: за один сезон ці люди перевозили кілька мільйонів пудів риби й солі.
Закінчувався сезон, поверталися додому вкрай стомлені та виснажені дорогами чумацькі валки і, як козацькі дружини після бойового походу, недораховувалися багатьох поміж себе. Матері й дружини оплакували загиблих, сиротіли дрібні діти. Таке небезпечне було це ремесло. Не кожен зважувався на нього. Тільки люди з козацьким духом.
Давно відійшло в минуле чумацтво, полишивши нам після себе народні пісні, легенди й перекази про ті далекі нелегкі часи. А ще полишило слід у високих небесах. Безмісячної ночі там можна бачити світлу туманну смугу, зіткану з незліченної кількості зір. Астрономи називають її Молочним Шляхом. А на Україні вона з давніх-давен відома під назвою Чумацький Шлях.
? Якою справою займалися чумаки?
? Чому їх так назвали?
? Якими були чумаки?
Як чумаки по сіль їздили
Із журналу
Знаєш, хто такі чумаки? Це українці, які в давні часи займалися перевезенням і продажем солі. По сіль вони їздили до Азовського та Чорного морів. Чумацтвом займалися, здебільшого, вільні селяни та козаки.
Узимку чумаки лагодили спеціальні вози, звані мажами, доглядали волів.
Тільки-но тужавіла земля навесні й наставали теплі сонячні дні, вирушали вони в дорогу. Кожен чумак брав із собою кілька пар волів, запряжених у мажі. Чумацькою ватагою керував старший чумак. Він добре мусив знати дорогу й місця, де можна було заготовити сіль.
Чумаки запасалися харчами, переважно пшоном та смальцем. З одягу брали ялові чоботи, вовняні свити і пару сорочок та штанів. Мандрівка на південь України тривала близько місяця.
Кілька століть в Україні проіснував чумацький промисел. Чумацтво зникло, але довго ще із покоління в покоління передавалися розповіді чумаків про те, як вони ходили до Одеси або до Криму.
? Що ви дізналися про чумаків?
? Чим вони займалися?
Наталя Карпенко
Сузір'я
Засвітила темрява вогні,
Вкрилась ластовинням сонна нічка.
Місяць посміхається мені,
Розвела мости висока річка.
Там домівка кожної зорі,
Рідна стежка і своя родина.
І тому над нами угорі
Височіє лиш одна картина.
Там пливуть світи далеких зір,
Там великі групи звуть — сузір'я.
Хочеш вір, а хочеш перевір,
Там живуть легенди і повір'я.
Там до Андромеди мчить Пегас,
Знайдеш слід Персея і Цефея...
Палить люльку в небі Волопас
І вітання шле Кассіопея.
Там побачиш Лебедя й Орла,
І Дракона, й Лева з Геркулесом...
Там усім Ведмедиця Мала
Маяком зоріє піднебесним.
? Що таке сузір'я? Які сузір'я ви знаєте?
? Чи читали ви легенди про виникнення сузір'їв?
Легенда про зоряний Віз
Якось давно трапилася велика посуха. Вода повисихала не лише в річках та озерах, а й у колодязях. Одна вдова захворіла без води. Тоді її дочка, щоб урятувати матір, узяла глечик і пішла шукати воду. Знайшла десь, набрала та й несе додому. Аж тут назустріч один спраглий чоловік, що помирав без води, а за ним другий, третій... сьомий. Усіх напоїла дівчина, усіх урятувала, тільки води в глечику залишилося на дні. Сіла дівчина відпочити. Як ось біжить собака — та й перекинув посудину. Вилетіло звідти сім великих зірок і одна маленька, поставали вони на небі в пам'ять про щиру дівчину та врятованих нею душ — сім людських і собачу. Назвали те сузір'я Віз. А Бог послав на ту країну дощ.
Так українці пояснювали форму сузір'їв на небі, прославляли милосердя й доброту.
? Як, за легендою, з'явилося сузір'я Віз?
? Чи можете ви відшукати його на зоряному небі?
Наталя Карпенко
Зоряні Ведмеді
Стануть у пригоді кожному вночі
Зоряні Ведмеді — зоряні ковші.
У ковша малого зірочка ясна
Зветься і Північна, зветься й провідна.
Дивиться на північ зоряний маяк,
Зірочка поможе визначити шлях.
Бік ліворуч — захід, а праворуч — схід,
Курс напроти — півдня даленіє світ.
? Про яке сузір'я йдеться у вірші?
? Як ще називають це сузір'я?
? Що ви знаєте про нього?
Наталя Карпенко
Космічна мандрівка
Сонечко-зірочко, де ти мандруєш,
З ким ти у космосі подорожуєш?
— Поруч зі мною велика родина,
Стелиться Шляхом Чумацьким стежина.
Роєм круг мене всі родичі в'ються,
В променях діти-планети пасуться.
Меншим тепла дістається багато,
А до великих мені не дістати.
Біля дітей моїх стежкою-колом
Внуки-супутники ходять дозором.
Кожний обрав собі стежку-орбіту,
Гарні у мене онуки і діти.
? Що розповідається про Сонце у вірші?
? Назвіть родичів Сонця. Кого називають у вірші дітьми та онуками Сонця?
Надія Красоткіна
Сонце нічку проганяє
Сонце нічку проганяє,
Дню дорогу прокладає.
Шле нам світло і тепло,
Щоб всім затишно було.
Від його тепла і світла
Онде квіточка розквітла,
Ліс увесь зазеленів,
І садочок наш зацвів.
Пташка гарно заспівала,
Пісню всім свою послала.
Заблищала гарно річка,
Бо засріблилась водичка.
Сонце — зірка чарівна,
Всім життя дає вона!
Сонце
Ось сонечко з'явилося над світом,
І стало видно, тепло — скрізь краса!
Все заквітчалось зеленню та цвітом,
На травах срібно виграє роса.
З'явилось сонечко — і все живе радіє
І ніжиться в приємному теплі.
А Сонце промінці гарячі сіє
І стало весело і радісно Землі.
Земля співає і радіють люди,
Рослини, звірі і пташки малі.
Як Сонце є, тепло і світло буде.
Життя цвістиме на усій Землі.
Тепло і світло. Як без цього жити?
Без світла і тепла життя нема.
І доки буде Сонечко світити,
Мине нас холод і страшна пітьма.
? Яке значення має Сонце для Землі, для людей?
Тарас Кінько
Зірка, що світить удень
Спадають сутінки. Заходить ніч. І на небі спалахують міріади зір. Не злічити їх! Мов живі, дрібними світлячками тремко ряхтять вони у недосяжній високості. А як береться на світ, вони вичахають, бліднуть і зникають, мов роса. І цілий день самотньо сяє в небі Сонце — яскраве, сліпуче, переможне... Це зоря, яку ми бачимо тільки вдень. Що ж це за одна, яка не блякне в променях нашого світила? Якщо не знаєте, не шукайте її очима. Бо ця зоря — саме Сонце, наше Сонце! Астрономи, які знаються на планетах, на зорях, називають його «денною зорею».
«Зоря?! — здивується хтось. — Така велика?! Така яскрава?!»
І не велика, і не яскрава...
Великою наша денна зоря здається тільки тому, що з-поміж усіх зір вона до нас — найближча. А на відстані, як відомо, все маліє. Отож найближча до нас зоря — Сонце. Його світло йде до нас вісім хвилин і двадцять секунд. Наче й недовго. Але дуже велику відстань проходить воно за цей час, перш ніж впаде на Землю: за секунду промінчик світла долає триста тисяч кілометрів — нічого швидшого в природі не існує. Скільки ж то мільйонів кілометрів долає він за вісім хвилин, якщо у хвилині шістдесят секунд!
А тепер порівняйте: найближча до нас після Сонця зоря — Проксіма Центавра. Як же далеко вона має бути, якщо її світло, таке ж прудке, як і сонячний промінчик, летить до нас мало не чотири з половиною роки!
Щодо яскравості, то наше Сонце поступається нею силі-силенній своїх космічних посестер. Як, до речі, й розміром. Маленьке, тьмяне порівняно з іншими, Сонце, як визначили астрономи, належить до тих нічим не показних зір, які в науці називають «жовтими карликами». Щоправда, цей карлик у триста тридцять тисяч разів важчий і в один мільйон триста тисяч разів більший за нашу Землю...
Отож карлик! До чого ж прикро таке дізнатись! І про кого — про наше Сонечко! А позатим ми свою денну зорю любимо найдужче — здається, жоден дитячий малюнок не обходиться без Сонця. Інакше й бути не може — адже своїм виникненням та існуванням усе живе на Землі завдячує Сонцю.
От вам і жовтий, от вам і карлик! Без нього нічого на Землі не відбувається. Отож і доводиться його вивчати. Не спускати, так би мовити, з нього очей. Цілу добу розглядають його вчені, фотографують у сонячній короні та без неї, пильнують за найменшими змінами в його поведінці. Для вчених Сонце ніколи не заходить. Варто сісти йому в одному місці, як вахту спостереження за ним приймають астрономи Міжнародної служби Сонця в іншому — там, де воно світить.
Яку ж роль відіграє Сонце в нашому житті? Ви, мабуть, знаєте, що повітрям без кисню живі істоти дихати не можуть. Виробляють кисень тільки рослини. Від найдрібніших, що плавають в океані, до велетнів, що ростуть на суходолі. Але рослини можуть це робити лише на світлі, лише вдень. Отож якби не Сонце, то рослини, прозвані «зеленими легенями планети», припинили б збагачувати атмосферу киснем. Зрештою, якби не Сонце, то Землю враз би скував жахливий космічний холод.
Земля обертається сама навколо себе — і день іде на зміну ночі. Земля обертається навколо Сонця — і одна пора року заступає іншу: відлітають і повертаються птахи, засинають і прокидаються рослини й тварини. Це ми знаємо. А от таку приказку мало хто чув: «Куди не заглядає сонце, туди навідується лікар», — кажуть на Сході. Це здавна брали до уваги, зокрема при спорудженні жител. Сонячні промені, виявляється, вбивають хвороботворні бактерії. Та не тільки. Діти, які мало бувають на повітрі в сонячні дні, починають хворіти. З'ясувалося, що такий вкрай потрібний вітамін D людський організм виробляє з допомогою... сонця!
Моряки не раз помічали, як химерно іноді скаче стрілка компаса. Так вона не поводиться навіть у шторм, у найбільшу бурю. Згодом з'ясувалося, що моряки потрапляли в іншу бурю — магнітну. І така невидима оку буря в тиху погоду була відголоском збурень, які... відбувалися в цей час на Сонці! Те саме і при порушенні радіозв'язку: в роботу радистів втручається Сонце.
Що ж це за збурення? їхню природу теж з'ясували не одразу.
Дивні плями спостерігали на Сонці давно. Вони наводили страх. Вважали, що такі плями — лихий знак. На ці роки й справді випадали численні випробування: епідемії, посухи, загадкові вогні на небі, дощі, поява страшних хмар сарани, котра об'їдала геть усе, лишаючи людям голу землю й каміння. Вважали, що це кара, яку на людей за неправедне життя насилає Господь Бог. Однак вчені з'ясували, що це робить наш жовтий карлик, наше Сонце. Це через нього коливаються врожаї, плодяться гризуни й комахи, неймовірно розмножуються мікроби. А виною всьому — плями. Через них зокрема світла й тепла Сонце дає менше, ніж у звичайні роки, і це одразу позначається на житті нашої планети. Це неспростовно довів видатний учений Олександр Леонідович Чижевський. Одну зі своїх робіт він так і назвав: «Земне відлуння сонячних бур». Такі бурі відбуваються на Сонці раз на одинадцять років...
Багато залежить від нашої денної зорі: і вітри, й погода, й поява морських течій, і сила полярного сяйва... Та й все живе, від мікроба до людини, дослухається до Сонця. А ще денна зоря — веселий художник: розмалювала в різні кольори всіх людей Землі. А декому щовесни і ластовиння жартома на носі наводить. Усе встигає!
? Чому Сонце називають «денною зорею»?
? Яку ж роль відіграє Сонце в нашому житті?
? Що ви дізналися про «плями» на Сонці?
Цікаві факти про планети
Найближча від Сонця планета — Меркурій. Меркурій не робить обертів навколо своєї осі. Тому з одного боку планети завжди ніч і дуже холодно, а з іншого — завжди день і дуже спекотно. На планеті немає ані води, ані повітря.
Венера — це друга від Сонця планета, велика за розмірами, огорнута хмарами з їдких парів. З них проливаються отруйні дощі. Температура на цій планеті дуже висока.
Земля — це наша спільна домівка. На Землі є повітря, вода, які підтримують життя на планеті. Вона населена людьми, тваринами, рослинами. У землі є супутник — Місяць.
Марс називають червоною планетою. Марсіанська поверхня містить велику кількість іржі, або оксиду заліза. Тут часто бувають пилові бурі. Марс менший від Землі та холодніший. У Марса є два супутники.
Найбільша з-поміж планет Сонячної системи — Юпітер. Ця планета в 11 разів більша від Землі. Уся планета оточена хмарами, там постійні тумани та холодні вітри. У Юпітера аж шістнадцять супутників. Юпітер дуже швидко обертається навколо своєї осі, тому його форма трішки приплюснута.
Планета, яка має навколо себе кільця, — Сатурн. На ній отруйне повітря і ще холодніше, ніж на Юпітері. Має Сатурн вісімнадцять супутників. Ба більше, навколо нього є кільця, які складаються з пилу та льоду.
Далі планета Уран. На цій планеті дуже холодно, вона покрита льодом і снігом. Ця планета має шістнадцять супутників та одинадцять кілець, тільки вони менш помітні, бо темніші, ніж у Сатурна.
Планета, названа на честь давньогрецького бога моря, — Нептун. На цій планеті дмуть найсильніші та найхолодніші вітри. Має Нептун шість супутників. Ця планета була відкрита за допомогою математичних обчислень.
? Що цікавого ви дізналися про планети?
Наталя Карпенко
Сонячна родина
Там, де Сонечко живе,
Всесвіт зорям гнізда в'є.
Сонце в сонячній родині
І матуся, й господиня.
В Сонця стільки дітлахів —
Дві дочки і шість синів.
Діти в хаті не сидять,
На усіх парах летять.
Син Меркурій з шкіри пнеться,
Швидше всіх кудись женеться.
Йому холодно вночі,
Днює в Сонця на плечі.
У гарячої Венери
Чи то вдача, чи химери...
Вона вкуталась по вуха,
Там і спека, і задуха.
А Земля моя блакитна
Під крилом у Сонця квітне!
Сонце донечку голубить,
Сонце Землю дуже любить.
В Марса гори надвисокі,
В Марса різні пори року
І доба, як у Землі,
Й біла шапка на чолі.
Над Юпітером по колу
Ходять хмари кольорові.
Тому красень — різномастий,
Тому велетень смугастий.
Чом Сатурн у капелюсі?
Він далеко від матусі.
На околі холоднеча,
Недоречна така втеча.
Втік Уран з Нептуном далі,
Тиснуть друзі на педалі.
Там морози і вітриська,
А до променя не близько.
Отакі у Сонця діти...
Розбрелися білим світом.
? Поясніть назву твору.
? Що ви знаєте про кожну планету?
Надія Красоткіна
Планета Земля
— Тепер мені Землю цікаво вивчати
І виникли в мене питання свої.
Про нашу планету я все хочу знати,
Відкрийте, будь ласка, секрети її.
— Земля має форму кулясту — знайому.
Всередині — жар, наче сонце горить.
Там всі речовини у стані рідкому,
І все це в ядрі безперервно кипить.
Тверда оболонка його огортає,
Або літосфера навколо ядра.
Частина, що зверху її покриває,
На нашій планеті — земна є кора.
В корі є западини дуже глибокі,
Там води озер, океанів, морів.
На материках є ще й гори високі.
Великих багато й малих островів.
— А де ми живемо? Дозвольте спитати!
Бо сумніви є до цієї пори.
— Людина і звірі, жуки і пернаті,
Живуть на поверхні земної кори.
Тут люди вирощують різні рослини,
І плавають в морі, у небо летять.
Корисні копалини є на глибинах,
І людям їх треба для себе дістать.
Та нас на поверхні чека небезпека,
З земною корою пов'язане все.
З вулканів розноситься попіл далеко,
Не раз землетрус нашу землю трясе.
Розплавлена лава, що магмою зветься,
Нестримно із жерла вулкана летить.
По схилах гори аж в долину несеться,
Спалити все може і знищити вмить.
— А суші поверхня і дно на глибинах
Подібні? Скажіть Ви, будь ласка, мені.
— Подібні рельєфи усюди, дитино,
Є гори й рівнини на суші й на дні.
— Я мрію, щоб Ви мені ще розказали:
Які у земної кори складники?
— Поглянь! Це породи гірські й мінерали,
Це глина в яру та каміння й піски!
— А що таке ґрунт? Чи гірська це порода?
— Ні-ні! На породі ніщо не росте!
А ґрунт дуже цінним створила природа
І це на планеті — руно золоте!
— А чому це так? І відмінність у чому?
— В ґрунтах речовини поживні всі є,
Волога й повітря у ґрунті м'якому.
І кожна рослинка вживає своє.
— А хто, крім рослин, у ґрунтах проживає?
— Це гарна домівка тваринкам дрібним!
Черв'як там і мишка, і кріт хатку має,
Личинки й жуки також селяться в нім!
— Я прошу Вас дуже мені розказати:
Корисні копалини, що це таке?
— Це газ і вугілля, граніти і нафта,
Знайти сіль і срібло — завдання важке.
Вони залягають на різних глибинах,
Хоч дещо у нас під ногами лежить.
Без них обійтися не може людина,
Без деяких просто не зможе прожить.
— А що з них уміє людина робити?
Без чого у світі нам не обійтись?
— Без солі кухонної нам не прожити.
Мій любий, до світу цього придивись!
Людина метали з руди виплавляє,
З металу будує мости й літаки!
Вугіллям і торфом — свій дім зігріває,
А з нафти — горюче й мастила тривкі.
Усе научилась робити людина,
Хоч доля людей на Землі непроста.
Пісок під ногами, граніт є і глина,
Тому ми будуєм красиві міста.
— Я щиро вам вдячний і дуже щасливий!
Про нашу планету все буду я вчить.
Земля — наче казка, замріяне диво
Круг Сонця у космосі чорнім летить!
? Що цікавого про Землю ви дізналися з вірша?
? У чому унікальність нашої планети?
Надія Красоткіна
Про що співає Земля
Ми прийшли на цю землю, щоб жити, працювати, розвиватися, творити. Але ніколи не забуваймо про те, що кожен із нас і всі ми разом узяті — невід'ємна складова матінки-природи. Без неї ми ніщо, бо обійтися ніхто з нас не може ані без води, ані без повітря, ані без Сонця, ані без її щедрих дарів, якими вона нас годує. І не можемо ми протистояти її силі, особливо коли вирують природні стихії. Можливо, саме тоді людина й відчуває свою слабкість і нестримну силу природи. Та світ навколо нас такий чарівний, такий квітучий і радісний, що людині тільки б захоплюватись ним та берегти цю чудову і неповторну красу. Але життя нас змушує замислитись, бо не все так добре, як би хотілося. Людська діяльність багато знищує природних ресурсів, нищить бездумно свою Землю і може настати незабаром такий час, коли природа постане проти людей, щоб людство задумалось, що наша Земля жива, що вона вимагає до себе кращого ставлення. То щоб цього не сталося, треба вже сьогодні замислитись над своєю діяльністю і навчитися жити на планеті в гармонії з природою. Не тільки споглядати її красу й користуватись її благами, але й дбати про її цілісність і непорушність. Відчувати її потреби, прислухатись, про що співає Земля.
? Що необхідно людині для життя на Землі?
? Про що повинні замислитись люди?
? Як потрібно ставитися до нашої планети, до природи?
? Як ви можете зберегти нашу Землю?
Олег Погинайко
Чому зник журавлик?
Маринка ще здалеку побачила, що біля криниці, до якої йшла з порожніми відрами, чогось бракує. А наблизившись, зрозуміла: не має журавля — помічника, завдяки якому щодня приносила додому чисту, холодну воду. Його не було ніде. Тільки місце, де стояв іще вчора, нагадувало про нього.
— Чи не бачили ви Журавлика? — запитала у дерев, які росли неподалік.
Однак вони промовчали.
— А ви, хмарки? — підняла голову.
Але й вони нічого не знали. Мовчали метелики, бджоли, мурашки. Не відповідали також горобці, сойки, ворони, зайці.
— Усе тому, що в криниці зникла вода, — почула у розливах світла, що не було таким яскравим, як завжди.
Зазирнувши у криницю, аж на самому дні побачила трішки води — брудної, з неприємним запахом.
— Чому ти зникла? Куди поділася твоя чистота? — поцікавилась у неї.
— Зникла я через людей, — обізвалася вода. — Вони припинили любити, поважати мене.
— Чому? — запитала знову, проте відповіді не почула.
Увечері Маринка вирішила відшукати Журавлика. Не знала, куди він полетів, але не втрачала надії, що знайде його. Срібне світло зір вказувало їй дорогу через поля, ліси, гори, долини, моря; соловейки веселили її своїми піснями й постійно нагадували про рідні краї; веселка дарувала радість.
Чотири доби, час од часу перепочиваючи, шукала в далекій країні свого улюбленця. А коли віднайшла, її душа розквітла, наче квітка. Думала дівчинка, що вдасться переконати Журавлика повернутися додому, однак птах не захотів.
— Чому? — запитала.
І розповів їй він, як деякі люди навмисне почали зневажати його, плювати в криницю, вкидали в неї різний непотріб.
— Якщо її почистять і вода повернеться й стане чистою — повернуся. Забули люди, що вода — то життя, отож зневажають її, не цінують.
Щоб Маринка якнайшвидше повернулася додому, Журавлик попрохав Жар-птицю віднести її в рідні краї.
Недовго летіла дівчинка на червоно-золотистому дивному птахові. Коли він опустився на подвір'я, то здалося, що все зайнялося вогнем.
На світанку, щойно промені сонця постукали у вікно, дівчинка разом зі своїми батьками вирушила до криниці. До пізнього вечора чистив батько криницю, вигрібаючи весь непотріб, який Маринка з мамою відносили разом. Не зважали вони на односельців, які кепкували з них. Аж пізно ввечері повернулися додому.
А наступного дня, прийшовши до криниці, побачили в ній воду. Смачну, чисту, холодну, як раніше. І стояв поруч Журавка, який радо вітав усіх, хто приходив по воду.
? Чому Журавлик залишив криницю?
? Якою стала вода у криниці? Чому?
? Що зробили Марійка та її батьки, щоб повернути Журавлика?
? Що ми можемо зробити для збереження природи Землі?
Наталя Карпенко
Місяць
Ходить Місяць кожну ніч
Купувати нову річ.
Він то худне, то росте...
Що не візьме, все не те!
Тільки в Сонечка-кравця
Добере щось до лиця
Й сяє в кращій із обнов!
А під ранок блідне знов.
Місяць худне і росте,
От фігура! Та проте!
Заздрить зоряна рідня,
Фотосесія щодня!
Наталя Карпенко
Місяць-мандрівник
Місяцю мій, брате,
Де красу згубив,
Став таким щербатим?
Ти ріжком світив!
Мовив Місяць щиро:
Це не я свічу!
В зоряному вирі
Темрявою мчу.
Я завжди мандрую
Колом круг Землі.
Сонечко дарує
Промені мені.
Їх то забагато,
То впадуть на край...
Як мене назвати,
Ти запам'ятай!
Висне в небі кома,
Дужка букви «ер», —
Кожному відомо,
Що росту тепер!
А коли дивлюся
Літерою «ес»,
То старим зовуся
І зникаю десь.
Визирну з колиски
Гострого ріжка,
Набираю блиску
Аж до срібляка.
Я чотири тижні
Змінюю свій лик!
Мандри дивовижні,
Й знову молодик.
? Чому Місяць змінює свою форму?
? Що ви знаєте про нього?
Астероїди — це невеликі небесні тіла, їх ще називають малими планетами. Найбільш яскравим астероїдом, за яким навіть можливо спостерігати неозброєним оком, є Веста.
Щодня понад сто тонн дрібних частинок з астероїдів і комет бомбардує верхні шари нашої атмосфери, але більшість швидко руйнується та згоряє. Якщо уламок достатньо великий і йому вдається вдаритись об поверхню Землі, то його називають метеоритом. Приблизно раз на рік в атмосферу Землі влучає шматок астероїда завбільшки як легковик. У небі з'являється неймовірно красива вогняна куля, однак саме космічне тіло зазвичай згорає й не досягає поверхні Землі.
Комети — відносно малі космічні тіла, до складу яких входять замерзла вода, азот та невелика кількість пилу й каменю. Розмір більшості комет не перевищує декілька кілометрів у діаметрі. Найвідомішою в історії є періодична комета Галлея, яка повертається до Сонячної системи кожні 76 років.
? Що ви дізналися про астероїди та комети?
Марія Солтис-Смирнова
Комета-мандрівниця
Серед пилу та льоду, десь дуже-дуже далеко, між жовтих, червоних і білих зір народилась Комета.
Цікавість відразу ж відправила її вперед, у велику подорож Всесвітом.
Комета мала загнутий хвостик, що тягнувся за нею. Такий довгий-довгий, сяючий.
Вона навіть спершу дивилась не вперед, куди летить, а на свій хвіст.
— Обережно! — попередив Комету Астероїд. Їх тут зібралось дуже багато. Більших і менших, схожих на кульку, плоских, поламаних...
Комета трішки сповільнила свій рух, подивилась на зустрічних і спитала зацікавлено:
— Ви хто?
— Ми астероїди.
— Вас так багато. І що ви робите?
— Ми танцюємо. Приєднуйся!
І астероїди поспішили й далі водити хоровод. От тільки час від часу хтось із менших або не дуже поворотких налітав на сусіда, але незабаром усі астероїди повертались на місця, продовжуючи танок.
Аж ось один з астероїдів від зіткнення похитнувся, закрутився і вилетів з кільця. Він спочатку здивовано спостерігав за своїми друзями-танцюристами, а тоді розвернувся і полетів геть.
Комета спочатку летіла поруч із тими, хто танцював. Вона зробила одне коло, а тоді облетіла астероїди.
Десь у далині сяяла зоря. Велика-велика, яскрава-яскрава. Звідти віяло теплом.
І цікава подорожня попрямувала в той бік.
Аж тут вона помітила блакитну планету. Не жовту, не червону, а блакитну-блакитну.
Цікавість знову взяла верх, і Комета полетіла до велетенської кулі, огорнутої чимось прозорим.
Уже підлітаючи ближче, вона помітила на планеті й інші кольори: зелені ліси, жовті піщані пустелі й білі шпилі гір, таких високих, ніби ось- ось і до Комети дістануть.
Та що за диво, що ближче підлітала Комета, то тепліше їй ставало. І лід усередині почав танути.
Тому вона спробувала розвернутися. Але це було так важко. Блакитна Планета ніби тягнула гостю до себе.
І тут вона помітила меншу кулю. Темно-сіру.
Місяць побачив старання їхньої гості.
— Не розвертайся відразу сильно. Поволеньки.
Кометі відразу стало легше.
— Ось так! Молодець! Земля просто має свою силу тяжіння. А ти не така велика, щоб їй опиратися.
І поки гостя летіла поруч, розповідав їй про людей, рослини і тварин, що є на Землі.
Аж раптом планети не стало видно. Сірі хмари сховали її. І почалася справжня літня буря внизу, з проливним дощем, громом і блискавками.
Комета теж бачила спалахи і чула рокотання грому.
Якось на мить здалося, що вся Земля задрижала від сильного грому, і Комета злякалась. Та тут ще яскравіше засяяла жовтогаряча Зоря, розвісивши над землею коромисло веселки. Сім кольорів цього диво-мостика стали останнім, що помітила Комета, рухаючись уперед.
Зоря була все ближче.
Та раптом вона сховалася за іншу планету. Лише вогняне кільце лишилося в небі. Та це тривало не довго, і вже через кілька хвилин Зоря знову яскраво сяяла.
Хвостата подорожня рухалася в її бік. Але що ближче підлітала до Зорі, що більша ставала жовта куля, то спекотніше робилося довкола.
— Ні, не підлечу ближче! — вгамувала свою цікавість Комета і знову повернула.
Минув якийсь час, дуже довгий чи не дуже, поки цікава Комета пролетіла попри таку велику планету, що, здавалось, облетіти її не вийде.
Вона вже приготувалася впасти...
І тут біля неї пролетіла схожа на неї комета. Тільки трішки менша. З прямим хвостом. У напрямку жовтої Зорі.
— Не лети туди! — закричала перелякана подорожня.
І її бажання допомогти зробило неможливе. Комета різко розвернулась і полетіла до нової знайомої.
Хоча наздогнати її було важко.
Та обидві вони пригальмували.
Довкола однієї з планет кружляли в танку супутники. Подорожні вирушили поруч з останнім Супутником. Але, коли вони пролетіли два кола, їхній рух сповільнився. Планета забирала їхню силу.
Тому Комета і її нова подруга зібрали всю свою спритність і полетіли геть.
Назад до Сонця.
— Зоря гаряча! Ти розтанеш!
Комета з прямим хвостом розвернулась і полетіла в інший бік.
А наша подорожня знову залишилася сама.
Далекі зорі, що здавались лише крихітними мерехтливими цятками, манили.
Але їх було так багато зусібіч, що Комета розгубилась, куди ж летіти.
Вона вибрала найяскравішу цяточку й полетіла до неї.
Уже довго летіла. Сонце з його планетами-супутниками лишилось позаду. То з одного боку, то з іншого зорі збільшувалися, але подорожня не змінювала маршруту.
Аж ось вона розгледіла кілька зір праворуч і ліворуч, вгорі, внизу, яскравих і не дуже, але всі разом вони нагадували собаку.
— Ми сузір'я! — промерехкотіли зірочки. — Ми Великий Пес!
І зацікавлена Комета все намагалася знайти інші сузір'я, почути їхні назви, побачити ще дещо цікаве.
Хтозна, скільки наша подорожня пролетіла.
Вона бачила і жовті, і білі, і червоні зорі.
Аж раптом не дуже далеко від Комети, там, де щойно світилась крихітна біла зоря, щось засвітилось, запалало і різко згасло. На місці зорі залишилась лише чорна діра. І вона намагалась дістати аж до Комети, спробувала її засмоктати, але марно.
Хвостата мандрівниця спокійно летіла собі далі.
Попри галактику, що більше нагадувала звивисту доріжку, Чумацький Шлях.
До найяскравішої Зорі — своєї мети.
А коли та була вже поруч, червоне світло Гіганта так сліпило, що Комета зажмурилась, розвернулась, і хотіла було вже летіти геть, але помітила малесеньку планету, що крутилась довкола зорі. І вирішила залишитися з нею, стати її супутником. І розповідати Планеті про свої мандри.
? Які небесні тіла зустріла Комета під час мандрівки?
? Що робили астероїди?
? Яка планета здивувала Комету?
Сашко Дерманський
Кого беруть у космонавти
Скажу вам, космонавтом
Не кожен зможе бути:
Їм Землю ледве видно
І геть-геть-геть не чути.
У космосі чужому,
У космосі німому
Буває трохи сумно
І хочеться додому,
І хочеться на Землю
Ступити, й навіть сісти,
І хочеться до мами,
І смачно попоїсти.
Бо там немає каші
І смажених опеньків,
З харчів там тільки паста
У тюбиках маленьких.
Там іграшок немає
І музика не грає,
Хоча ніхто не сварить,
Але й не пригортає.
Ну як не занудьгуєш?
Ну як тут не заплачеш?
Та більше, що не чує,
Ніхто тебе й не бачить.
Тому-то в космонавти,
Для боротьби з нудьгою
Беруть лише веселих —
Таких, як ми з тобою!
? Кого, на думку автора, візьмуть у космонавти?
? Які риси характеру, якості мають бути притаманні людині, яка хоче стати космонавтом? Що вона повинна знати та вміти?
Спогади Леоніда Каденюка — першого космонавта незалежної України
Перед польотом кожному запропонували вибрати якусь мелодію для пробудження. А я собі думаю: чом би не гімн України? Таким чином на борту «Колумбії» двічі грав наш гімн. Американці, включно з командиром екіпажу Крегелом, ставали струнко. У невагомості це кумедно виглядало — вони висіли десь між підлогою і стелею.
Ми багато тренувалися, щоб підготувати організм до польоту. До перевантажень під час старту, виходу на орбіту. Це і стан невагомості, і перебування тривалий час у закритому приміщенні.
Тренування проходили в барокамері, термокамері, центрифузі. Я тоді важив 75 кілограм, а перевантаження було десятиразове. Отже, моя маса ставала 750 кілограм. Таке перевантаження, як кажуть лікарі, на межі людських можливостей.
Коли я прилетів у космос, сам переконався в тому, що космонавт повинен знати дуже багато. Сам космос — це не просто порожнеча. Космос — це простір, сповнений безліччю питань, але й відповідей на ці питання. Треба дуже багато знати, щоб не лише відповісти, а й визначити ці питання.
Я брав із собою три прапори України, портрети Шевченка, Сергія Корольова та «Кобзар». Наскільки мені відомо, це перша друкована книжка, що потрапила в космос.
? Яку мелодію вибрав Леонід Каденюк для пробудження?
? Які речі космонавт узяв із собою в політ?
? Як тренувалися космонавти?
? Чому космонавт повинен багато знати?