#Щоденні «5». Тексти для слухання НУШ. 2 клас - Лиженко В. І. 2020

2 місяць. Способи пізнання

Юрій Ярмиш

Зайчик і Вовчик

Якось вибіг Зайчик на галявинку, а там — Вовчик. На пеньку перед ним комп'ютер. Сидить і кнопки натискає.

— Що ти робиш, Вовчику? — запитав Зайчик.

— Вираховую, — відповів той, — де вас, зайців, у лісі найбільше. Ти ж знаєш, як ми з татом і вся наша родина вас любимо...

Знітився Зайчик, але, набравшись хоробрості, попросив:

— Дай і я спробую.

— Що? — спідлоба зиркнув на Зайчика Вовчик.

— Вирахувати!

— Спробуй. Тільки недовго!

Зайчик натис на кнопки, подивився на екран і зібрався бігти далі.

— І що ти вирахував, Зайчику? — поцікавився Вовчик.

Зайчик весело прискалив око.

— Довідався, де в нашому лісі найменше вовків. Спасибі. Бувай!

— Бувай! — спантеличено промовив Вовчик.

— Що робив Вовчик на галявині?

— Про що довідався Зайчик за допомогою комп'ютера?

— Звідки Зайчик і Вовчик отримали необхідну їм інформацію?

— Як комп'ютер допомагає в навчанні?

Олена Кукуєвицька

Як тварини міряли калюжу

Цілу ніч йшов сильний дощ, а на ранок на землі з'явилося багато величезних калюж.

— Цікаво, яка з цих калюж найглибша? — запитав песик.

Він озирнувся навкруги, обрав калюжу, яка здалася йому великою, та вирішив поміряти, чи достатньо вона глибока.

— Та вона мені аж по коліна! — сказав песик, перебуваючи у суцільному захваті від своєї знахідки.

— Оце так! — здивувався кінь, що спостерігав за забавою песика. — Дай-но і я поміряю.

Кінь став ногами у калюжу, роздивився та розчаровано заявив:

— І зовсім ця калюжа не по коліна. Дивіться, я ледь копита замочив. Звичайнісінька калюжа.

— Глибока, глибока! — загавкав песика.

— Та ні, маленька! — наполягав кінь.

Поруч йшла кішка. Песик та кінь попросили кішку вирішити їхню суперечку, але кішка ні за що не погоджувалася міряти калюжу, якої б глибини вона не була. Кішка боялася води.

За песиком та конем спостерігав горобець. Він сидів на гілці дерева, під яким і розмістилася та сама калюжа. Зверху горобцю було зовсім не зрозуміло, чи багато там води. Втім, вона його дуже зацікавила, і він чекав, що скажуть тварини про цю калюжу.

— Щось я нічого зрозумів, — сказав горобець. — Доведеться самому калюжу поміряти.

Горобець полетів на землю та заліз у калюжу. Вода накрила його просто з головою.

— Рятуйте! — булькав горобець, виринаючи з калюжі. Його пір'ячко стало мокрим, тому він не міг ані злетіти, ані зрушити з місця.

На допомогу горобцю прийшов кінь. Він опустив свій хвіст у воду, а горобець зачепився за нього дзьобом.

Кінь витягнув мокрого та наляканого горобця на землю і каже:

— Це ж треба! Калюжа така маленька, а ти ледь не потонув. От якби ти в річку впав, тоді зрозуміло — небезпека!

Песик, який хоч і вважав цю калюжу глибокою, також не зрозумів, як таке могло статися. Та все пояснила кішка, яка хоч і боялася води, але була розумною:

— Що одному здається глибоким та великим, для іншого є маленьким та дрібненьким. Ось для мурахи, наприклад, ця калюжа здалася б цілим морем, а слон, певно, навіть би її не помітив. До чужого досвіду прислухайтеся, але й самі не забувайте думати, оцінювати та робити висновки!

— Що зацікавило песика?

— Поясніть, чому для одних тварин калюжа виявилась глибокою, а для інших — мілкою.

— Як ви розумієте слова кішки?

Марія Солтис-Смирнова

Велика сварка у Дорожній країні

Ви ніколи не чули про Дорожню країну?

Це така країна, де дорожні знаки не просто існують, а й живуть власним життям.

От одного разу Світлофор, а він був тут Президентом захворів. От і почався у країні хаос.

Всі хотіли бути його замісниками. Інформативні знаки казали, що вони найважливіші, бо повідомляють водіям, пасажирам та пішоходам корисну інформацію. Попереджувальні не поступалися, адже завдяки ним машини знають про дорожні роботи.

Забороняючі теж хотіли бути головними.

От всі вони зібрались у великому будинку і сперечались, а на вулиці продовжувало вирувати життя.

От тільки...

Пішоходи переходили дорогу у недозволених місцях, бо знаки переходу були відсутніми.

Водії засинали прямо за кермом, бо не знали, де можна відпочити.

Пасажири не знали, чим їм їхати, щоб добратися в потрібне їм місце.

Машини не знали, на якій швидкості і де їхати, тому їздили дуже повільно, щоб нікого не збити, бо люди ходили по дорозі, наче так і має бути. Та ще й не було знаків ні про дорожні роботи, ні про близький поворот чи підйом.

А що вже говорити про всякі заборони на дорозі? Там не можна зупинятися, в іншому місці не дозволено обганяти. А тут взагалі односторонній рух!

Життя у Дорожній країні майже повністю припинилось.

Аж поки хтось з людей не викликав Регулювальника.

Ось так і знайшовся замісник Світлофора. Він швидко розставив знаки по місцях.

Тим навіть стало соромно — вони ж зовсім забули про свої обов'язки...

Життя завирувало.

Та й через кілька днів Світлофор видужав.

Тепер ніхто навіть не говорив, що хоче бути Президентом.

— Чому в Дорожній країні почався хаос?

— Що сталося, коли дорожніх знаків не стало на вулиці?

— Хто став замісником Світлофора?

— Чому знаки повернулись на вулицю?

Звідки пішло прізвище й ім'я Богдана Хмельницького

(Народна легенда)

Батьків Богдана Хмельницького не знає і не бачив ніхто. А на горі, де зараз церква, жив собі дід з бабою. Біля них ріс густий-густий хміль. У діда і баби не було дітей, і вони по цьому журилися.

Якось ранком вийшов дід з хати, почув ніби дитячий голос. Дід почав пробирати руками хміль і пішов туди, звідки чув голос. У густому-прегустому хмелю він знайшов хлопчика. Дитина лежала перед ним, а в голові в неї сяяло сонце. Дід перехрестився, взяв дитину і поніс до хати, а сонце теж пішло за ним. Тільки дід увійшов у хату, як побачив, що стіни розступилися, і на місці старої хати виросли палати, і в усіх палатах ясно-ясно стало.

Дід і баба назвали цю дитину Богданом Хмельницьким. Це тому, що вони думали, що сам бог їм послав цю дитину, а Хмельницький — тому, що знайшли хлопчика в хмелю.

Ріс Богдан не по днях, а по часах... Скоро виріс, і до нього з усіх усюдин сходилися козаки, а він що скаже, то так ті козаки і слухають його. Богдан з своїми козаками побудував церкву неподалік від своїх палат, а під церквою викопав льохи, якими водив свої коні до Тясмина напувати, а як нападали на нього вороги, то він уходив з козаками у ті льохи, а потім зненацька виходив звідти й перемагав ворогів. Сильна людина була Богдан Хмельницький.

— Чому Богдана Хмельницького назвали саме так?

Дніпро та Десна

(Легенда)

Живу стародавні часи могутній богатир Лиман, і було в нього двоє дітей — дочка Десна та син Дніпро. Десна була старшою, а Дніпро молодшим. От виросли діти, настав час Лиману передавати їм свої володіння. Каже батько:

— Діти мої любі, приходьте завтра до мене за благословенням. Хто першим прийде, тому й спадок мій залишу.

Полягали Десна та Дніпро спати. Та не спиться Дніпрові, сон не йде до нього. Хоче син першим батькове благословення взяти. І ранком, як тільки зоря зійшла, Дніпро прийшов до Лимана.

— Благословіть, тату!

— Добре, сину, — каже Лиман. — Та чому ж не прийшла Десна, адже вона старша за тебе і більше прав має на мій спадок?

— Вона ще спить, батьку, — відповів Дніпро.

Благословив Лиман сина, і той пішов батьківську землю міряти, господарювати на ній.

Проспала Десна вранішню зорю. Прокинулась — а молодшого брата вже немає. Прибігла до батька:

— Благословіть, тату!

Лиман благословив дочку, а потім каже:

— Дніпро першим від мене благословення взяв, але якщо випередиш його і першою землю мою зміряєш — пануватимеш на ній по праву.

Побігла Десна за братом, а попереду себе сокола пустила, щоб він дорогу їй показував. Але як не намагалась, усе одно випередити Дніпра не змогла. Раптом побачила Десна братів слід: «Якщо не випереджу його, то разом із ним отримаю батьківську спадщину».

Ступила Десна у слід Дніпра — і вмить обидва стали ріками, потекли разом. Це батько вирішив примирити дітей своїх.

Проте Дніпро з тих пір усе одно вважається головною річкою Вкраїни. Як розрізнити, де вода сестри, а де брата? Просто — в Десні вода світліша, а в Дніпрі темнувата.

— Що ви дізналися з легенди про Дніпро?

— Яка з річок вважається головною річкою України?

Мужня дівчина

(За Петром Медведиком)

...Татари напали на наше село зненацька, на світанку. Хотіли враз перебрести через річку на правий берег. Та не так сталось, як гадалось. Вартові з високого явору, що служив сторожовою вежею, ще здалеку побачили куряву, яка сунула в напрямку до поселення. Ударили на сполох. Люди заспані, але кинулися до оборони. І всі — до річки. Кожен розумів: як не спинити навалу тут, на річці, то на березі її не подолати. Гончарі, кожум'яки вмить воїнами стали. Навіть жінки вийшли боронити свою волю й долю. А попереду — Влада, добра та мужня дівчина. Стала Влада над річкою, натягнула тятиву і посилала раз по раз стріли в бусурманів.

То тут, то там було чути:

— Браття, до бою!

— За рідну землю станьмо до загину!

— Бийте бусурманів!

Відступили нападники. Притихли. Та раптом страшне «га-ла-ла-а» прокотилося над берегами. З-за лісу посунуло ще більше ворогів. Почався запеклий бій. Поріділи ряди оборонців. Глянула Влада, а вороги лізуть і лізуть. Нема сил зупинити їх.

«Що ж зробити?» — думала напружено вона.

Волосся Влади побіліло як молоко, обличчя пожовтіло. У розпуці тріснули в неї груди, коса памороззю вкрилася, чоло скаменіло, ноги вгрузли в рідну землю — стала скалою.

Коли ж вороги побачили таке диво, остовпіли, налякалися. Зрозуміли це як погане віщування — і повернули назад.

Зійшлися люди. Із хащів вийшли старі й малі. Заплакали за Владою... Це вона перед боєм давала цілувати грудочку рідної землі, щоб вірними всі були, не цуралися своєї Вітчизни. Посиділи мовчки біля своєї Влади-скелі... Вирішили оселитися на новому місці — біля скелі. На пам'ять мужньої Влади назвали село Уладівка.

— Обери правильну відповідь на запитання

✵ Хто став на захист села?

А жінки

Б чоловіки

В усі жителі села

✵ Що зробила дівчина Влада?

А перетворилася на скелю, яка налякала нападників

Б кинулась із мечем на захист рідної землі

В повела в бій односельців

✵ Як мешканці увічнили пам'ять про Владу?

А оселилися біля скелі

Б назвали нове село Уладівкою

В завжди називали своїх дочок Владами

Секрет горщика

(І/з збірника «Цікавинки звідусіль»)

Керамічні горщики відрізнялися один від одного за призначенням. Трилітровий називали плескуном. У ньому готували сніданок на всю сім'ю. А ще у більшому — варіннику — варили борщ. Дволітровий — кашник. У золіннику виварювали золою білизну.

Форму горщика гончарям підказала сама природа, точніше — фігура людини. Форма і пропорції горщика дуже доцільні, зручні. Нижня частина звужена. За неї горщик беруть рогачем, аби поставити у піч. І розмір отвору не випадковий. Якби був більший — страва швидко охолоджувалась би. Покришка знімалась і правила за миску.

Горщик годував родину, тому шанувався у нашого народу як символ достатку.

— Про які горщики говориться в тексті?

— Хто підказав гончарям форму горщиків? Опишіть форму горщика.

— Що таке рогачі, що ними роблять? Що правило за миску?

— Як ставився народ до горщика та чому?

Музей Писанки

(Із журналу)

Архітектурна споруда у формі найбільшого у світі писанкового яйця висотою 14 м та діаметром у 10 м стала візитівкою Коломиї. Це єдиний у світі музей писанкового розпису, що приваблює відвідувачів з усіх країн...

Ця культурна установа збудована у вересні 2000 р. спеціально для збереження і експонування творів писанкового розпису — писанок. Писанка — це зазвичай куряче або гусяче яйце, розписане за специфічною технологією воском і зафарбоване природними чи аніліновими фарбниками. Традиція такого розпису в гуцульському регіоні сягає глибин багатовікової історії й становить унікальне надбання творів мініатюрного живопису, де збережено орнаментику з язичницькими символами.

Зараз музей володіє колекцією, що налічує понад 6000 писанок, представлених із переважної більшості областей України (Тернопільської, Львівської, Вінницької, Черкаської, Кіровоградської, Одеської), а також із Пакистану, Шрі-Ланки, Білорусі, Польщі, Чехії, Швеції, США, Канади, Франції і Індії. Деякі експонати були виготовлені ще на межі XIX—XX ст.

У музеї існує традиція — перші особи держави під час відвідин музею отримують біле куряче яйце, розтоплений бджолиний віск і писачок, яким залишають свій автограф на поверхні яйця, а далі спеціалісти його розписують як писанку.

— Де знаходиться музей писанкового розпису?

— Яку форму має споруда музею?

— Скільки писанок знаходиться у музеї?

Степан Жупанін

Я — бібліотекар

За моїм вікном ростуть

Кедри і смереки.

Гарне місце влітку тут

Для бібліотеки.

Я полиці змайстрував

Для книжок, журналів,

Щоб читали їх усі

Діти в зелен залі.

І тепер у ранній час

Чи в обідню спеку

Йдуть до мене читачі,

У бібліотеку.

Люблять загадки, пісні

Петрик, Оля, Таня,

Павлик просить лиш казки

Та оповідання,

Йдуть до мене читачі

Зблизька і здалека.

Жду їх радісно завжди,

Я ж — бібліотекар!

— Де хлопчик зробив бібліотеку?

— Які книжки подобаються дітям?

— А які книжки читаєте ви?

— Розкажіть про справжню бібліотеку.

Василь Сухомлинський

Де ночує водяна лілея

Є у ставу біла квітка — водяна лілея. Росте вона собі в воді. Радісно розкриває свої пелюсточки до сонця. Сідає на білу квітку метелик. Хоче переночувати, бо вже вечір наближається. Раптом квітка говорить:

— Лети, метелику, шукай собі інших квіток, бо я лягаю вночі спати під водою.

— Чому? — дивується метелик.

— Бо в мене там, під водою, м'яка постіль.

Склала біла лілея пелюсточки й тихо пішла спочивати під воду. А метелик полетів на берег.

— Що цікавого ви дізналися про водяну лілею?

— Чому метелик не зміг заночувати на квітці?

Ганна Володимирська

Як народилася книга

Книги нас оточують скрізь: і вдома, і в школі, і в бібліотеці... Здається, що вони існували завжди. Але цікаво, що було тоді, коли на світі ще й гадки про книжки не мали?

...Побачила древня людина, який чудовий довкола неї світ — і склала про це пісню. Проспівала й одразу ж забула її. І дуже шкода тієї забутої пісні, бо вона була найпершою і, мабуть, гарною.

Потім людина побачила стадо диких биків — бізонів і порахувала їх. Зраділа, що зуміла полічити, і позначила на землі кількість цих тварин. Ллє тут повіяв вітер і зітер ті позначки.

І тоді людина збагнула, що треба навчитися записувати побачене й придумане так, щоб воно залишалось надовго і щоб про нього могли дізнатися інші.

Люди пробували писати на різних матеріалах. Чудовим матеріалом виявилась глина. З неї можна виліпити будь-яку фігурку, посуд, навіть дім збудувати А ще з глини можна зробити таблички і на них записувати важливі відомості. Та от біда: глина тріскається на сонці, кришиться. Та й незручно носити за собою весь час такі таблички...

На чому тільки не пробували писати наші далекі предки! І на корі — березовому лубі, і на тканині — шовкові, і на залізних пластинах, і навіть на пальмовому листі — папірусі. В Єгипті, на берегах Нілу, це листя нарізали тонкими смужками, склеювали, висушували, скручували в сувої і брали з собою в далекі подорожі.

Справді, пальмове листя виявилось зручним матеріалом для письма, але ж пальми ростуть не скрізь... І люди винайшли пергамент — дуже тонку, спеціально вичинену і відбілену шкіру тварин. Ось тоді вперше й народилося таке диво, як книги. Вони старанно писалися від руки, прикрашалися різними малюнками. Обкладинку виготовляли з дерев'яної дошки, обтягнутої товстою шкірою, оздоблювали її дорогоцінним камінням золотою застібкою. Та коштували книги дуже дорого: за одну книгу можна було виміняти череду корів або табун коней. Зрозуміло, що такі дорогі книги могли бути лише у дуже багатих людей. А потрібні вони були не лише багатіям, адже знання необхідні всім. Як же зробити книгу дешевшою, доступнішою?

Треба було навчитися робити книги швидко, акуратно і у великих кількостях.

І ось у XVI столітті першодрукар Іван Федоров зумів освоїти слов'янське книгодрукування і випустив у світ першу тисячу однакових книг. Але тут виникло ще одне завдання: мало видавати книги — потрібно ще й навчити людей грамоти. І ось Іван Федоров видав у Львові першу слов'янську азбуку, а пізніше — граматику та інші підручники. Так почало поширюватися книжне знання.

Ну, а як же люди винайшли папір? Та можна сказати, що випадково. Засипали у мукомолку паростки бамбука — того самого, що з нього вудочки роблять, — перетерли їх, додали клею і одержане тісто притиснули пласким каменем. Потім камінь підняли, лист просушили і так, зовсім несподівано для себе, побачили, що одержали нову речовину, на якій дуже зручно писати.

Тепер, звичайно, папір виготовляють не з бамбукових паростків, а з інших порід дерева і навіть з ганчір'я. Зі старого паперу — макулатури — теж виходить чудовий папір, на якому друкують і дитячі книжки з малюнками, і дорослі — без малюнків, і газети, й зошити, й листівки...

Ось який довгий і важкий шлях пройшла книга, перш ніж стала такою, якою ти бачиш її тепер.

Мине час, ти виростеш і, може, теж напишеш свою книгу. Ми не знаємо, про що вона буде,— про космічні подорожі, про квіти чи про важливе наукове відкриття. Але ми віримо, що це буде дуже потрібна людям і дуже цікава книга.

— Навіщо людині потрібні книги?

— Якими були книги у минулому?

— Чому книги в давнину були дуже дорогими?

— Хто створив першу друковану книжку?

Вознюк Леся

Сумувала книжечка

У бібліотеці

угорі високо

книжечка стояла

сумно й одиноко.

Прибігали дітки

чемні невеличкі,

не могли дістатись

верхньої полички.

Книжечка просила

тихо і печально:

— Прочитайте, дітки,

я така повчальна,

і така цікава,

для усіх згоджуся...

Раптом опинилась

у руках Катрусі.

Втішилися книжка

і мале дівчатко,

що в бібліотеку

завітало з татком.

— Чому книжечка почувала себе сумною і одинокою?

— Як книжка потрапила до Катрусі?

Наталя Гуркіна

Черв'ячок Мотузочок

Жив у землі звичайний червоний земляний черв'ячок. Звали його Мотузочок.

Кожного дня черв'ячок сумлінно виконував свою роботу: рив у землі дірочки-тунелі. Навіщо їх потрібно рити, він не знав, але так жили його прадіди, так робили його батьки, так вчиняли всі його родичі.

Коли день підходив до кінця, Мотузочок лягав у своє довге ліжечко й закривав очі.

Як йому хотілося стати квіточкою й дарувати пилок бджолам! «Тоді б я був потрібним, — думав він. — Але нічого не вдієш: я народився черв'ячком».

Минула весна і настало літо.

Одного разу, коли черв'ячок рив чергову дірочку, до нього заговорила квіточка:

— Допоможи мені, — попрохала Ромашка. — Зроби пухкенькою землю біля корінчиків...

— Залюбки, — відказав Мотузочок і старанно розпушив землю навколо корінців квіточки.

— І мені зроби пухкенькою землю, — попрохала Волошка.

Черв'ячок і їй не відмовив.

— А нам допоможеш? — з надією запитали Маки.

— Звісно!

Цілий день працьовитий черв'ячок розпушував землю навколо рослин, а коли сонечко заховалося за обрій, він ледве доповз до ліжечка. «Важкий був день, але скільки корисного я зробив!» — задоволено усміхнувся.

Наступного дня Мотузочок знову допомагав квіточкам.

— Що ж діється? — здивовано запитав Волошку. — Мене ніколи стільки не просили про допомогу.

— Спека,— втомлено пояснила квітка. — Дощу немає, а сонечко висушує всю вологу...

Черв'ячок задумався: «А мені завжди прохолодно, адже я під землею». Волошка ніби прочитала його думки:

— Добре тобі, ти живеш під землею, а ми від спеки пропадемо...

— Що ж робити? — забідкався Мотузочок.

— А що тут вдієш? — опустила листочки квіточка. — Ти й так нам допомагаєш. Якби не ти, ми б загинули.

«Нічого собі!» — здивувався черв'ячок. Він навіть не здогадувався, наскільки важлива його праця.

У ту ніч він так і не ліг спати. До самого світанку Мотузочок скликав своїх родичів...

А вже вранці земля ожила. Сотні малих черв'ячків старанно рили дірочки-тунелі, розпушуючи скам'янілу землю.

Працьовиті черв'ячки

Дірочки копають,

А рослини на землі

Дощику чекають.

Співали черв'ячки, дружно працюючи.

А коли через кілька днів з неба щедро полилася водичка, всі полегшено зітхнули.

— Спасибі вам, — не могли надякуватися рослини підземним мешканцям. — Якби не ви, ми б загинули!

— Звертайтеся, — відказали черв'ячки. Вони попрощалися й розповзлися по своїх домівках.

А Мотузочок з тих пір почав пишатися тим, що він черв'ячок.

— Оберіть правильну відповідь

✵ Що сталося б з квітами, якби їм не допомогли черв'ячки?

А Нічого

Б Вони б загинули

В Квіти б швидше росли

✵ Чим почав пишатися Мотузочок?

А Що він сильний

Б Що він черв'ячок

В Що він найдовший

Хто живе у нас під ногами

(З журналу «Колосочок»)

Багато тварин живе у нас під ногами, але ми їх не помічаємо. Копніть землю, і ліниві дощові черв'яки, незграбні личинки, верткі багатоніжки з'являться на світ з грудок землі, які розсипаються під лопатою. Хтось гидливо відкидає їх у бік, хтось негайно знищує як шкідників сільського господарства. Стоп! А ви впевнені, що це наші вороги, а не друзі? Якщо мешканців ґрунту знищити, то він втратить родючість. А якщо ґрунт не родючий, що на ньому виросте? І що ми будемо їсти?

Біля поверхні живуть кліщі, равлики, слимаки, комахи, які не мають спеціальних пристосувань для риття ґрунту. Глибше освоїлися дощові черв'яки, багатоніжки, личинки комах, які можуть прокладати собі дорогу самі.

Найбільші жителі ґрунту — кроти, землерийки і сліпаки. Вони живуть у повній темряві, тому мають погано розвинений зір. Усе в них пристосоване для життя під землею: видовжене тіло, густа і коротка шерсть, у крота — сильні копальні передні лапи, у сліпаків — потужні різці. Вони будують складну систему ходів під землею, пастки, комори, збагачують ґрунт киснем та вологою. Як і всім живим організмам, їм теж потрібні вода і повітря.

Ґрунт пронизують корені рослин, грибниці різних грибів. Вони поглинають воду і розчинені в ній мінеральні солі. У ґрунті живуть сотні мільйонів невидимих для нашого ока мікроорганізмів. Вони розкладають рештки рослин і тварин, перетворюють їх на поживні речовини, які розчиняються в ґрунтовій воді і всотуються коренями рослин.

— Які тварини живуть у ґрунті?

— Яку користь вони приносять?

Михайло Слабошпицький

Де туман живе

Якщо Ромчика немає в дворі, мама знає: він — біля річки.

Сидить нищечком у кущах верболозу при березі, дивиться на зморщену спину річки і щось собі думає.

Вишумовує верболіз, грається вітер хвилями, на хвилях вигойдуються білі хмари, а він сидить і сидить.

Про що думає Ромчик?

Того, мабуть, ніхто не знає. Бо він нікому не каже. Ромчик любить таємниці

А найчастіше думає Ромчик ось про що. У всіх є свій дім. Отже, є він і в туману. В того туману, який уранці встає над землею. А живе він аж на самісінькім дні річки. Більше йому просто ніде бути. І той туман — великий сплюх. Спить цілісіньку ніч і вже тільки аж перед ранком прокидається. Випливає тоді з глибокої глибини, вилазить на спину річки. Посидить, подивиться навкруги, а тоді йде в поле попастися.

Бо — голодний.

Пасеться, мов теля, на траві Аж доки сонце з-за лісу почне виглядати. Туман чомусь не любить, як воно пригріває.

Тоді він вертає підтюпцем до річки — й шубовсть у воду. Аж верболіз загойдається.

А туман знову залягає спати. Тільки його мокрі сліди на кожній травині проти сонця світяться.

Одне Ромчикові незрозуміло: як туман цілу зиму без їжі живе?

Може, на нього зимова сплячка нападає. А може, він у небо підіймається і хмарами стає. А хмари ж нічого не їдять...

Так воно чи не так?

Ото цікаво було б узнати!

Хотів Ромчик когось про те розпитати, але соромиться: скажуть — не знає такого простого!

І коли вже він набереться сміливості усе про туман розпитати?

— Про що думав Ромчик?

— Чи можна назвати хлопчика фантазером?

Марія Познанська

Вітер

Вітер, вітер пустотливий

Залетів до нас у сад,

Оббиває груші, сливи,

Трусить яблуні підряд.

І хустиночку в Марусі

На голівці розв'язав.

Свиснув дівчинці у вусі

І нічого не сказав.

Перебіг, упав на квіти,

На траві лишив сліди.

Неслухняний і сердитий,

Хто просив тебе сюди?

— Яким змальований вітер у вірші?

— А яким ще буває вітер?

Василь Сухомлинський

Ласкавий вітер і холодний Вітрюга

У темному лісі, в глибокому яру спали два вітри. Ласкавий Вітер — хлопець з синіми очима. А холодний Вітрюга — дід з колючою бородою.

Прийшла зима. Сонечко не могло піднятися високо над землею. Білі сніги вкрили поле. Зашуміли тривожно верховіття дерев. Прокинувся в глибокому яру холодний Вітрюга. Встав, вийшов з лісу. Застогнала хуртовина. Йде по землі холодний Вітрюга, замерзають річки, гуде хуртовина.

Та ось піднялося сонечко вище над землею. Заболіла спина у холодного Вітрюги. Поплентався він у темний ліс, заліз у глибокий яр.

Прокинувся ласкавий Вітер, вийшов з лісу.

Засміялося сонечко, потекли струмки, зацвіли квіти, зашуміли трави.

— Чим відрізняється ласкавий Вітер від холодного Вітрюги?

— Коли прокидається холодний Вітрюга, а коли ласкавий Вітер?

Анатолій Костецький

Гра

Я уявив, що я — не я,

а справжній кран

підйомний:

схотів — і запросто підняв

вантаж багатотонний.

Та тільки я

підняти встиг

будинок у повітря,

як раптом —

вийшов мій сусід

з будинку на подвір'я.

— Ха! Теж мені,

«підйомний кран»! —

сказав сусід кирпатий. —

Та ти, напевне, й кілограм

не здужаєш підняти...

Тоді я взяв — і уявив,

що я — швидка машина,

яка чимало вантажів

у кузові возила.

І тільки я

двигун завів,

щоб їхать на будову,

аж раптом чую —

поруч він,

кепкує з мене знову.

— Ха-ха! —

регоче мій сусід. —

Такого ще не бачив світ,

щоб на ногах машина

гасала, мов людина!..

Він довго ще

сміявся б так,

та я не чув нічого:

я уявив,

що я — літак,

і — полетів од нього!

— Чим уявив себе хлопчик?

— Чому його сусід не міг підтримати гру? Якої якості йому не вистачало?

— Ким ви уявляєте себе у грі?

Грицько Бойко

Здоровим будь!

Вийшла курочка на грядку,

Кличе діток на зарядку:

— Куд-куди? На доріжку!

Починаємо пробіжку!

З фізкультурою ми дружим,

Різні вправи любим дуже.

— Раз, два, три, чотири! —

Чути з нашої квартири.

Глянь: без мила і водиці

Умиваються дві киці,

Язичком вмиваються,

Лапками втираються.

Я до крана сам дістану,

Умиваюсь біля крана.

Милю милом щоки, шию

І водою добре мию.

Кроленята — глянуть любо:

Об морквинки чистять зуби,

І тому в них зубки цілі —

Гострі-гострі, білі-білі.

В мене щіточка зубна,

Подивіться: ось вона!

Зверху вниз і навпаки

Чищу зуби залюбки.

Носить півник-співунець

На голівці гребінець.

Гребінцем тим, знає кожний,

Причесатися не можна.

А у мене, а у мене

Є гребіночка зелена.

Я нікого не прошу, —

Сам голівку причешу.

Поросяткам у корито

Їжі свіжої налито.

Нечепури лізуть прямо

У корито із ногами.

Я коли кінчаю їсти,

На столі у мене чисто.

Скатертину не заллю,

Бо порядок я люблю.

Ось горобчик сів на стовпчик.

Чистить пір'ячко горобчик.

Потім пурхнув на плетінь:

— Я чистенький! Цвір-цвірінь!

Крем узяв я із полички,

Сам почистив черевички,

Ще й помив калошки

Для сестри Явдошки.

Наш Рябко у двір забіг,

А на лапках — мокрий сніг

Походив він, походив,

На підлозі наслідив.

Як не сором буть таким —

Неохайним і брудним! —

Я завжди біля порога

Витираю добре ноги.

Ведмежатко косолапе

У барлозі смокче лапу.

Ой, яка принадна,

Наче шоколадна!

Не ведмідь же я, малята,

Щоб до рота пальці брати.

Це мені не звично:

Не гі-гі-є-ніч-но!

Йдуть купатись каченята,

А назустріч гусенята,

Гелготять, вклоняються —

Ніби всі вітаються.

Я знайомих як зустріну

Привітаюсь неодмінно.

А прийду в дитячий сад,

То вітаюсь до малят.

Золотий бджолиний рій

Носить мед у вулик свій.

Працювать бджілки охочі

Зранку трудяться до ночі.

Я старанно теж труджуся,

Помагаю вже бабусі.

А як виросту, тоді

Буду першим у труді!

— Про які правила збереження здоров'я розповідається у вірші?