#Щоденні «5». Тексти для слухання НУШ. 1 клас - Лиженко В. І. 2017

Тема 3 тижня: У нашім класі друзі всі

М. С. Пляцковський

Урок дружби

Жили два горобці: Чік і Чірик. Одного разу Чіку прийшла посилка від бабусі. Цілий ящик пшона.

Але Чік про це ані слова не сказав своєму приятелеві.

«Якщо я пшоно роздаватиму, то мені нічого не залишиться»,— подумав він. Так і склював всі зернятка сам. А коли ящик викидав, то кілька зерняток все ж випало на землю.

Знайшов ці зернятка Чірик, зібрав в пакетик акуратно і полетів до свого приятеля Чіка.

— Здрастуй, Чіку! Я сьогодні знайшов десять зерняток пшона. Давай їх поділимо порівну і склюємо.

— Не треба... Навіщо?.. — став відмахуватися крильцями Чік. — Ти знайшов — ти й їж!

— Але ж ми з тобою друзі, — сказав Чірик. — А друзі всі повинні ділитися. Хіба ж не так?

— Ти, мабуть, правий, — відповів Чік.

Йому стало дуже соромно. Адже він сам склював цілий ящик пшона і не поділився з другом, не дав йому жодної зернини. А зараз відмовитися від подарунка приятеля — це означає образити його. Взяв Чік п'ять зерняток і сказав:

— Спасибі тобі, Чірик! І за зернятка, і за урок... дружби...

— Хто з горобчиків виявився справжнім другом?

— Чому горобчикові Чіку стало соромно?

— Який урок дружби отримав горобець Чік?

Олег Буцень

У новій школі

Переїхала Нюра на нову квартиру в інший район міста. Шкода їй було розлучатися із старою школою, особливо з подружкою Валею.

У новій школі Нюра нікого не знала. Тому на уроках ні з ким не розмовляла, все придивлялась до учнів, до вчительки, до класу.

Якось на великій перерві підійшла до неї однокласниця Галя і питає:

— Ти ще ні з ким не дружиш?

— Ні, — відповіла Нюра.

— І я ні з ким не дружу, — зітхнула Галя. — Погані у нас в класі дівчиська: Ленка — задавака, Вірка — хитруля, Надька — брехуха, Ірка — задирака...

Майже всіх дівчат класу перебрала Галя — всі погані виявились. Лише про себе нічого не сказала.

— Просто не знаю, з ким ти зможеш у нас подружити.

— Не турбуйся, — відповіла їй Нюра. — 3 ким я дружитиму, я ще не знаю. Зате знаю, з ким мені не треба дружити.

— Поясніть слова Нюри: «зате знаю, з ким мені не треба дружити».

— Що ви порадите Галі, щоб вона знайшла друзів?

Англійський народний вірш

Ключики до сердець

До всіх сердець, як до дверей,

Є ключики малі,

Їх кожен легко підбере,

Якщо йому не лінь.

Ти, друже, мусиш знати їх,

Запам'ятать не важко:

Маленькі ключики твої —

«Спасибі» і «Будь ласка».

— Про які «ключики» до сердець говориться у вірші?

— Які добрі слова знаєте ви?

Марія Пригара

Сварка

Рано-вранці за дрібнички

Посварились дві сестрички.

— Не чіпай моєї книжки!

Не бери ведмедя Мишки!

— Віддавай мій олівець,

Що поламаний кінець!

І шматок отої стрічки,

І лялькові черевички.

В мій куточок не ходи!

Ми у сварці назавжди! —

Посідали по кутках,

Надулися — глянуть страх!

А надворі дощ і вітер,

Дуже сумно так сидіти!

Де не глянеш — скрізь краплинки,

Навіть просвітку нема.

Почекали дві хвилинки,

Обернулись крадькома.

Вдвох одразу обернулись,

Не хотіли — а всміхнулись.

Що за гра на самоті?

Вже й ляльки якісь не ті...

І, забувши всі дрібнички,

Помирились дві сестрички.

— Чи сварились ви з друзями?

— Що допоможе помиритися?

Мирилки

Дай скоріш мізинчик свій,

Зачепи його за мій.

Мізин-мізин-мізинець —

Помирив нас, молодець!

Подивися просто в очі;

Я сваритися не хочу.

Я образить не хотів,

Ненароком зачепив.

Просто в очі подивись

І зі мною подружись.

Олександр Копиленко

Дивовижна дружба

Люблю я бродити по лісі, слухати зелений шум дерев, коли здається, що кожне дерево шумить на свій мотив, на свій лад. Сосна сухо виспівує вгорі, бо крізь віти її з присвистом пролітає вітер. Дуб густо шелестить, наче з металевим гудінням. Ніжно, мрійно ворушать своїм листячком осика і верба...

Ось чому я не пропускаю можливості побувати в лісі у знайомого лісника. Там я всі стежки і всі чудові галявинки знаю.

Приїхав я до нього й цього літа і був вражений дивовижною дружбою.

Лісник знайшов лисячу нору, розкопав її і забрав лисенят. Одвіз він їх у зоопарк, а собі одного залишив. Лисеня стало зовсім ручним, стрибало людям на руки, а особливо любило свого господаря. Коли вже лисеня підросло, довелося посадити його на цеп у дворі. А щоб собаки його не розірвали — обгородити дротяною сіткою...

Ми знаємо казочку про те, як лисиця впіймала півня і понесла кудись світ за очі, щоб поласувати курятиною. Насилу півень обманув ту лисицю... Та відомо ж і те, що ніколи не пропустить лисиця можливості вкрасти курку, особливо взимку.

А тут я натрапив на зовсім інше... Повів мене мій знайомий лісник показати своє лисеня. А воно вже й величеньке. Кинулося до свого господаря, скавчить стиха, лащиться.

За нами вбігло рябеньке кошенятко і вже величенький півень — червоний, мов огонь, хвіст — як віяло.

— Оце дивіться, нерозлучні друзі, — каже лісник.

— З півнем у дружбі? — здивувався я.

— Атож... Ось вийдемо, подивитеся.

Лісник ще погладив свого вихованця, і ми вийшли із загорожі. Стоїмо, дивимося. Лисеня лягло біля своєї будки. Кошеня притулилося до нього, а півень і собі підійшов і сів з другого боку, щось там, сидячи, подзьобує.

— Ну, як вам? — питає лісник і сміється. — Сам вперше в житті таке спостерігаю. І уявіть собі, коли довго немає півня чи кошеняти, лисеня сумно скавчить, неначе кличе їх. А тільки заявляться, веселішим стає, спокійно собі лежить, як оце й зараз. А півень йому ще й наспівує. А кошеня й ночує з ним у конурі або просто на землі, притулиться близенько і муркотить собі...

Так, дивовижну дружбу спостерігав я.

— Чому автор любив бувати в лісі у знайомого лісника?

— Як лісник врятував лисенят?

— 3 ким подружилося лисеня?

— Чому цю дружбу автор назвав дивовижною?