#Щоденні «5». Тексти для слухання НУШ. 1 клас - Лиженко В. І. 2017

Тема 27 тижня: Спорт

Грицько Бойко

Про Юру і фізкультуру

Щось із Юрою не те:

Щось наш Юра не росте...

Він такий у нас тоненький,

Хворобливий і худенький,

Мов заморене курча, —

Одноліткам до плеча...

Та чи знаєте ви те,

Чом наш Юра не росте?

Подивіться: він з дружками

Мчить по вулиці з книжками.

— Звідкіля біжиш ти, Юро?

— Я тікаю з фізкультури!

— Чому Юра хворобливий?

— Яку пораду ви дасте хлопчикові?

— Як ви вважаєте, які риси характеру формують заняття фізкультурою і спортом?

Михась Петровський

Чарівний м'яч

Андрійко і вчився добре, і батьків слухався. Здається, все ладилось, але хлопчик часто сумував. І ось чому. Любив він футбол. Тільки з ним ніхто не хотів грати.

— Ти в цьому ділі ще нічого не можеш! — відмовляли одні хлоп'ята.

— Ти тільки заважатимеш, — відказували другі.

— Відійди, будь ласка, — просили треті.

Сьогодні Андрійка теж не прийняли до дворової команди, і він сумний приплентався додому.

«Що мені робити? — міркував хлопчик. — Добре дорослим футболістам, справжнім футбольним м'ячем і я зіграв би не згірш».

Андрійко заплющив очі і став мріяти: «Ех, якби у мене був чарівний футбольний м'яч!»

...Раптом почувся дзенькіт розбитої шибки і до кімнати улетів футбольний м'яч. — Ой! Вікно розбили, — скрикнув хлопчик і виглянув у двір. Але там нікого не було. «Ага, мабуть, перелякалися й сховались!» — подумав хлопчик. Він уже відійшов од вікна, як несподівано хтось запитав:

— Хто тут кликав чарівний м'яч?

Андрійко знов підбіг до вікна.

— Та куди ти дивишся? — запитав незнайомий тоненький голосок. — Обернися, поглянь сюди!

Хлопчик обернувся і завмер від подиву: поруч підстрибував футбольний м'яч. Від несподіванки Андрійко не знав, що й казати.

— Це ти мене кликав? — ще раз перепитав футбольний м'яч.

— Ні, я нікого не кликав, я лише подумав, щоб у мене був чарівний м'яч... —Андрійко хотів було щось сказати, але м'яч випередив його:

— Все інше я знаю, бо я і є чарівний м'яч! Мій обов'язок допомогти тобі!

— Ти допоможеш? — поцікавився хлопчик. — Але як?

— Завтра побачиш, — відповів м'яч. — Головне, всюди бери мене з собою. — Чарівний м'яч стрибнув на підвіконня: — Дивися сюди!

І тої ж миті дрібні скалочки розбитої шибки знялися й склеїлися разом, ніби нічого й не трапилось.

Наступного дня хлоп'ята зібралися у дворі. Прийшов з чарівним м'ячем і Андрійко.

— Гляньте, хлопці, і Андрійко тут, — сказав один хлопчик.

— А який у Андрійка гарний м'яч! — вигукнув хлопчик у жовтій майці. — Давайте грати цим м'ячем.

— Атож, давайте! — погодилися й інші. І гра почалася. Що робилося, передати важко. Ось м'яч у Андрійка, він біжить, і йому ніхто не може перешкодити. Хлопчик ледь-ледь торкається до м'яча, і м'яч у воротах.

— Го-о-ол! — вигукнув Андрійко.

— Го-о-ол! — підхопили хлопчики.

Знов Андрійко біжить з м'ячем і знов забиває гол. Та і як не забити, коли чарівний м'яч все робить сам...

З того часу для хлопчика Андрійка настали веселі дні. Що не гра, він кращий, що не атака, він забиває гол.

...Минув місяць. Якось увечері до Андрійка підійшов тренер і запропонував:

— Хлопчику, якщо хочеш займатися футболом, приходь до нас у футбольну секцію.

Андрійко не знав, що відповісти: розгубився, почервонів. «І сорому ж буде, — подумав він.— Не можна зараз іти у футбольну секцію. Я ж тільки чарівним м'ячем і граю». Однак після недовгої мовчанки хлопчик відповів:

— Гаразд...

З невеселими думками повернувся Андрійко додому.

— Хлопчику, ти мене кликав? — запитав чарівний м'яч.

— Ні, з чого ти взяв?

— Тобі потрібна до-по-мо-га, так? — знов запитав чарівний м'яч.

— Так, відповів Андрійко, — а як ти здогадався?

М'яч зітхнув:

— Ну, коли ти вже звикнеш, що я чарівний?

— І то правда, — відповів Андрійко. — А що треба робити?

— Слухай мене уважно. Я довго чекав, коли ти зрозумієш свою помилку, — промовив чарівний м'яч. — Тобі було соромно, але це нічого, це можна поправити. Ми будемо тренуватися!

М'яч як і раніше допомагав хлопчику. Робив це непомітно, так, як може робити тільки чарівний м'яч. Та й Андрійко молодець, не пропускав жодного тренування.

І ось настав час — Андрійко прийшов у футбольну секцію. В першій же грі на справжньому футбольному полі Андрійко старався як ніколи. — І в ту мить, коли він забив гол, здалося хлопчику, що і цей м'яч чарівний.

Додому Андрійко повернувся радісний. Та і як тут не радіти — його прийняли у футбольну секцію.

Чарівний м'яч привітав Андрійка і мовив:

— А зараз, мій маленький футболісте, нам треба розпрощатися.

— Чому? — запитав хлопчик. — Невже я щось зробив не так?

— Не хвилюйся, Андрійку, ти все зробив так, як мусить робити сумлінний хлопчик. — Але на світі є ще багато хлопчиків, яким я повинен допомогти.

Сказав це чарівний м'яч і зник...

— Про що мріяв Андрійко?

— Як він зустрівся із чарівним м'ячем?

— Як м'яч допоміг хлопчикові? Чи здійснилася мрія Андрійка?

Грицько Бойко

Гантелі

Гантелі купив

Тимішко,

І кинув він їх

Під ліжко.

Лежать вони там

Без діла,

Лежать-припадають

Пилом.

Чому ж не бере

Тимішко

Гантелі свої

З-під ліжка?

Багато на них

Пилюки:

Не хоче бруднити

Руки!

— Чому Тимішко не бере свої гантелі?

Наталя Карпенко

Ані дня без фізкультури

Ані дня без фізкультури,

Знаю різні вправи,

Що корисні для фігури,

Добрі для постави.

Біг, ходьба, стрибки, підскоки,

Ноги, як пружина.

Руки навхрест, руки в боки,

Руки на коліна...

Присідання, повороти,

Рухи вліво, вправо.

Раз і два... — спортивні ноти,

Вгору, долу, прямо.

Фізкультура — це розвага

Й праця над собою.

Це здоров'я і наснага...

Друзі, хто зі мною.

— Навіщо потрібно робити спортивні вправи?

— Чи робите ви зарядку?

Михайло Пляцковський

Мишеня Крихітко виходить на лід

Після того як по телевізору показували фігурне катання, мишеня Крихітко твердо вирішило освоїти цей красивий вид спорту.

— Купи мені ковзани, мамо, — попросило воно. — Я хочу стати фігуристом!

— Куди тобі! — мама замахала лапками. — Впадеш! Розіб'єшся!

— Це я впаду? Це я розіб'юся? — наполягало на своєму мишеня. — Ось побачиш, я ще чемпіоном стану. В одиночному катанні...

Купила мама своєму Крихіткові новенькі блискучі ковзани — і попрямував він на ковзанку. Вийшов на лід, а лапки роз’їжджаються в різні боки. Не стримався Крихітко — і розтягнувся на льоду. Піднявся і знову — лясь. Встав, обтрусився і покотився. Котиться, а зупинитися не може.

— Розійдіться! — кричить. — Геть з дороги!

А на ковзанці в цей час проходили змагання юних фігуристів. Мишеня зовсім не знало про це. Воно летіло без зупинки. Все крутилося, миготіло, пливло у нього перед очима. Крихітко нічого не бачив, нічого не чув, нічого не тямив.

Кролик Кочерижко якраз закінчував свій виступ, коли на нього раптом наскочило мишеня. Кролик мало не впав, але все ж таки встиг підхопити і підняти над собою маленького Крихітку. Швидкість мишеняти передалася кролику— і вони стрімко закружляли під веселе схвалення публіки.

Спортивний суддя віслючок Альфабет розгубився, оскільки замість одиночного катання кролика Кочережка раптом вийшло щось інше. Але суддя швидко знайшов вихід із скрутного становища:

— У парному катанні чемпіонами Крижаної Ковзаніади стали кролик Кочерижко і мишеня... мишеня... Як тебе звати, мишеня?

— Крихітко...

— І мишеня Крихітко! — під оплески глядачів оголосив суддя. — Переможці нагороджуються пам'ятними подарунками! Оркестр, туш!

Тут заграла музика. Всі стали вітати кролика і мишеня. А потім, коли глядачі заспокоїлися, і настала тиша, мишеня Крихітко підійшло до мікрофона і пропищало тоненьким голоском:

— Незважаючи нате, що мені пощастило стати чемпіоном, я все одно... навчуся на ковзанах кататися! Ось побачите!

— Яким видом спорту хотіло займатися мишеня Крихітко?

— Чи вміло мишеня кататися на ковзанах?

— Як мишеня стало чемпіоном?