Нова українська школа: методика навчання фізичної культури у 1-4 класах закладів загальної середньої освіти - А. А. Боляк, Г. А. Коломоєць, А. А. Ребрина, Н. Л. Боляк 2021

1.3.2. Погляди на формування змісту і структури уроків фізичної культури
1.3. Урок - одна з основних дидактичних форм фізичного виховання
1. Викладання основ знань з фізичної культури в початковій школі

Вивчення концептуальних підходів до формування змісту і структури уроків показало, що вони є нестандартними і мають деякі відмінності. Завданням цього підрозділу є виявити, як ставлять і вирішують ці питання у фізичному вихованні учнів/учениць, де проблема змісту і структури уроків стає все більш актуальнішою.

Проблемі змісту уроків фізичної культури в загальноосвітній школі присвятили роботи багато науковців (Б. Шиян, В. Ареф’єв та ін.) та фахівців Нової української школи (А. Ребрина, А. Боляк, Г. Коломоєць та ін.).

Так, наприклад, одні вчені вважають, що урок фізичної культури — це не стала форма організації занять із певною послідовністю вправ, а жива, гнучка, рухлива форма, в якій реалізують різні прийоми засвоєння дітьми програмного матеріалу, вирішують конкретні навчально-виховні завдання. Інші вважають, що уроки фізичної культури — це складне педагогічне утворення. Без цілісності уявлення про його різновиди, структуру, зміст складно покращити якість і ефективність навчання.

В. Ареф’єв наголошує, що неможливо говорити про якість і ефективність навчання, не зрозумівши поняття «зміст уроків фізичної культури». «Зміст уроків з фізичної культури — це засвоєння теоретичних знань, навчання основних дій та рухових ігор, де закріплюється техніка рухів і виробляються рухові навички», — зазначає вчений.

Зміст уроку фізичної культури характеризують чотири взаємопов’язані компоненти:

1) навчальний матеріал;

2) організаційно-управлінська і контролююча діяльність педагога;

3) навчально-пізнавальна діяльність учнів/учениць;

4) фізіолого-психологічні процеси та зміни в етапі розвитку учнів/учениць.

Поняття «зміст уроку фізичної культури» охоплює сукупність фізичних вправ, активну діяльність дітей, керівну діяльність педагога, навчально-виховний результат уроку.

Дещо інше трактування змісту уроків фізичної культури ми знаходимо у Б. Шияна, який зазначає, що зміст уроку фізичної культури — це не тільки набір фізичних вправ, формування гігієнічних навичок, раціональний режим відпочинку і праці, вільне ходіння, правильне дихання, загартування та ін. Зміст уроку фізичної культури — складне явище, тому що вчительство не може завчасно передбачити всі деталі, ситуації й умови спілкування з дітьми. Тому в практиці розрізняють спроєктований зміст уроку і той, що реально склався в процесі його проведення. Зміст реального уроку не збігається повністю з окресленим заздалегідь. Ця обставина повинна бути врахована вчителем/ вчителькою до початку уроку, а знання можливих варіантів, рівень методичної підготовки, педагогічна інтуїція дадуть йому/їй змогу завжди приймати правильні рішення.

Крім того, на уроках фізичної культури закладають основи фізичної культури з урахуванням анатомо-фізіологічних періодів навчання і розвитку фізичних якостей дітей, спрямовані на вирішення виховних, освітніх та оздоровчих завдань.

Питання класифікації уроків фізичної культури щодо змісту розглядають по-різному. У практиці фізичного виховання проводили уроки фізичної культури за змістом одного розділу програми (гімнастичні, легкоатлетичні, плавання, лижної підготовки).

Для підвищення ефективності уроку завжди треба вивчати дві-три теми з одного чи навіть з різних розділів програми. Автор акцентує увагу на комплексних уроках. Розрізняють уроки фізичної культури з однорідним матеріалом, наприклад, уроки гімнастики, ігор, лижної підготовки, плавання, і комплексні уроки, включаючи матеріал із різних розділів програми.

Отже, за змістом навчального матеріалу знаходимо класифікацію, яка вирізняє предметні уроки. Змістом цих уроків є матеріал розділів гімнастики, рухливих і спортивних ігор, легкої атлетики, плавання, лижної підготовки тощо. І уроки фізичної культури, які поділяють за змістом на комплексні уроки з акцентом на кілька розділів шкільної програми.

Ще за змістом поділяють уроки фізичної культури на од- нопредметні (гімнастика, легка атлетика тощо) та комбіновані (основна гімнастика і спортивні ігри тощо).

Також існує класифікація уроків фізичної культури за змістом, де поділяють уроки на однонаправлені і комплексні. Однонаправлений урок розглядається автором з точки зору закономірностей поглибленого розучування рухових дій або забезпечення достатньо значного тренувального ефекту, необхідного для вибірково направленого розвиваючого впливу на ті або ті фізичні здібності. Комплексний урок у більшості випадків трактується з виділенням у його основній частині розділів, орієнтованих на почергове вирішення нерівноцінних за вирішенням педагогічних завдань.

Для раціональної побудови комплексного уроку потрібно передбачити характер взаємодії між різноманітними сторонами змісту уроку і зв’язаними з ними ефектами, з тим, щоб використовувати позитивну взаємодію і мінімізувати негативну. Відповідно слід передбачити найбільш виправдану в конкретних умовах послідовність неоднорідних розділів основної частини уроку стосовно закономірностей зміни в ході уроку оперативної працездатності учнів/учениць.

Б. Шиян за характером змісту всі уроки фізичної культури поділяє на дві великі групи: предметні й комплексні. Змістом предметних уроків фізичної культури є навчальний матеріал з одного розділу програми (легкоатлетичні, гімнастичні вправи тощо); комплексних — поєднання навчального матеріалу з різних розділів програми (легка атлетика і спортивні ігри, гімнастика і спортивні ігри тощо).

Таким чином, питання класифікації уроків фізичної культури полемізуються більшою мірою, ніж розгляд питання ефективності комплексних і предметних уроків для конкретних вікових груп дітей.

Уроки фізичної культури забезпечують фізкультурну освіченість, загальну фізичну підготовленість до будь-якої діяльності і відрізняються більшою змістовністю. Вони відіграють суттєву роль у створенні передумов для організації та успішного розгортання спортивної підготовки учнів. Під час уроків діти знайомляться з типовими видами спортивних вправ, опановують основи техніки, досягають вищого рівня розвитку рухових якостей, набувають початкового уявлення про види спорту.

Урок, як основна форма організації занять, дає можливість створити всі умови для вирішення завдань освіти, оздоровлення та виховання. На основі знань, рухових вмінь і навичок, фізичної підготовленості, отриманих у процесі уроків, успішно здійснюється процес у позашкільних формах занять, які проводять з дітьми в системі позашкільних і позакласних занять фізичними вправами.

Зміст уроку включає такі дії:

✵ інтелектуальні, що проявляються в спостереженні, слуханні, сприйнятті та осмисленні одержаної інформації, запам’ятовуванні, пошуку власних шляхів вирішення завдань і проєктуванні власних дій;

✵ рухові, які полягають у виконанні спроєктованих дій, розучуванні, закріпленні та вдосконаленні фізичних вправ у сприятливих і несприятливих умовах, а також у спрямованому розвитку фізичних якостей;

✵ контрольно-оцінювальні, що передбачають самоконтроль і самооцінювання, виявлення й усунення помилок, обговорення питань, які виникають у процесі навчання, з учите- лем/учителькою і однолітками, регулювання емоційних проявів.

Зміст уроку планує вчитель/вчителька. У процесі побудови уроку він/вона проєктує елементи його змісту — структуру уроку. Основою для проєктування є біологічні закономірності функціонування організму дитини, що визначають його працездатність. Існують чотири зони працездатності:

1) передстартового стану;

2) впрацьовування;

3) відносної стабілізації;

4) тимчасової втрати працездатності.

Це зумовлює і відповідну логіку розгортання навчально- виховного процесу, яка передбачає:

✵ послідовне залучення дітей до пізнавальної діяльності;

✵ поступове досягнення необхідного рівня фізичної і психічної працездатності;

✵ розв’язання передбачених для певного заняття освітніх, оздоровчих і виховних завдань;

✵ забезпечення оптимального стану організму після робочого, котрий сприяв би успішній наступній діяльності дітей.

Згідно з цією логікою урок умовно поділяють на три частини: підготовчу (припадає на перші зони працездатності), основну (відповідає фазі вирішення передбачених основних завдань), заключну (покликану підготувати учнів/учениць до наступних після уроку дій). Поділ уроку на частини не означає, що він втрачає свою цілісність. Навпаки, кожна частина повинна логічно передувати наступній і випливати з попередньої. Бажано, щоб переходи від однієї частини до іншої були непомітними.

Підготовча частина уроку триває 10-12 хвилин. Вирішує такі завдання: початкова організація дітей, ознайомлення із задачами уроку, психологічний настрій на роботу, поступова функціональна підготовка організму до навантажень, створення відповідного емоційного стану. Для проведення підготовчої частини використовують стройові вправи, гімнастичні шикування і перешикування, різновиди ходьби з додатковими рухами рук, короткочасний біг, стрибки, танцювальні, загально-розвивальні, підготовчі та підвідні вправи, ігри з елементами стройових вправ. Зміст підготовчої частини уроку змінюється залежно від місця його проведення, задач і виду уроку, контингенту учнів/учениць.

Основна частина уроку триває 25-30 хвилин. Її завдання — дати учням знання, вміння, навички з фізичної культури за Типовими освітніми програмами і сприяти розвитку рухових якостей. При цьому застосовують вправи з усіх розділів програми: спочатку вивчають нові, а потім повторюють і закріплюють техніки вивчених раніше вправ. Дітям дають 3-4 вправи, з яких 1-2 рухливі ігри, що проводять наприкінці основної частини. Розвиток рухових якостей таких, як сила і витривалість, планується проводити в кінці. Перевірка знань, умінь і навичок відбувається також в основній частині уроку.

У заключній частині уроку, яка триває 3-5 хвилин, поступово зменшується фізичне навантаження і організм дітей приводять у відносно спокійний стан. Підводять підсумки уроку, дають домашні завдання. Засобами заключної частини уроку є ходьба з різними положеннями рук, повільний біг, танцювальні кроки, вправи на увагу, спокійні ігри, ритмічні глибокі дихальні вправи.

Час, відведений на різні частини уроку, може змінюватись. Це буде залежати від виду і типу уроку, віку дітей, місця проведення занять. Вид уроку визначається видами фізичних вправ: урок легкої атлетики, гімнастики, лижної підготовки, спортивних ігор, комбіновані.

За вирішенням освітніх завдань уроки поділяють на такі типи: вступні, вивчення техніки фізичних вправ, повторення і закріплення техніки, контрольні, змішані (на яких у різних співвідношеннях вирішують декілька задач).

Для фізичного виховання школярів/школярок найбільш характерними є комплексні уроки. Вони створюють фундамент фізичного розвитку, спрямовані на всебічну загальну підготовку до будь-якої рухової діяльності, відрізняються різноманітністю змісту та складністю методичного забезпечення. Метою кожного навчального уроку є опанування матеріалу, передбаченого програмою відповідного класу. Реалізується вона шляхом послідовного розв’язання конкретних завдань на кожному уроці.

Усі завдання в методиці фізичного виховання об’єднують у три групи: освітні, оздоровчі, виховні.

Вирішуючи освітні завдання, учні/учениці засвоюють необхідні знання, вміння і навички виконувати фізичні вправи, а також застосовувати їх у повсякденному житті, для самовдосконалення. Причому засвоєння цих знань, умінь і навичок повинно відбуватися не механічним шляхом, а такими способами, які ведуть до розвитку особистості учня/учениці.

Розв’язання оздоровчих завдань передбачає забезпечення можливого в певному віці фізичного розвитку і фізичної підготовленості, формування постави, створення на заняттях найкращих умов для оздоровчого впливу на дітей.

Вирішення виховних завдань повинно забезпечити позитивний вплив занять фізичними вправами на розвиток моральних і вольових якостей, єдність фізичного і духовного розвитку особистості учня.

Завдання уроку формулюють так:

✵ освітні — ознайомити, закріпити, навчити, виробити правильну поставу;

✵ оздоровчі — розучити комплекс вправ, сприяти загартуванню, перевірити правильність побудови стопи;

✵ виховні — виховувати такі якості, як сміливість, охайність, товариськість.

Вимоги до сучасного уроку фізичної культури:

1. Забезпечення диференційованого підходу до учнів/учениць з урахуванням їхніх стану здоров’я, рівня фізичного розвитку, рухової підготовленості та статі.

2. Урахування мотивів та інтересів учнів/учениць до заняття фізичними вправами.

3. Тісний зв’язок із попереднім і наступним уроками, тобто кожен урок повинен стати самостійною, проте невід’ємною частиною системи уроків.

4. Організація самостійної діяльності учнів/учениць, яка забезпечується послідовним формуванням і закріпленням, за допомогою вчителя/вчительки, умінь і навичок навчальної роботи, прийомами самоконтролю і самоосвіти. Все це необхідно для формування потреби в систематичних заняттях фізичними вправами.

5. Обов’язкове використання вчительством різноманітних організаційних форм, засобів, методів і прийомів.

6. Досягнення оптимальної рухової активності всіх дітей протягом кожного уроку.

7. Забезпечення раціональних умов проведення уроків з боку матеріальних, гігієнічних, естетичних і морально-психологічних умов до них.

Ці вимоги випливають із загальних і методичних принципів фізичного виховання та обов’язкові під час проведення уроків в усіх класах. Ефективність уроків більшою мірою залежить від правильності постановки і формулювання конкретних завдань.

Головним аспектом організаційно-методичного напряму сучасного уроку фізичної культури повинно бути: набуття навичок і вмінь самостійно виконувати фізичні вправи, розвиток пізнавальних інтересів і здійснення міжпредметних зв’язків, використання системи домашніх завдань на основі найраціональніших методів організації навчання.

На відміну від інших форм фізичного виховання урок фізичної культури відрізняється труднощами організації навчальної діяльності учнів/учениць.

Для організації учнів/учениць на практиці застосовують: елементарні способи управління; різні способи виконання вправ; методи організації їхньої діяльності.

Елементарні способи управління — це шикування і перешикування для спільних дій, показу і виконання вправ; перехід від одного місця занять до іншого; розпорядження для виконання окремих завдань щодо обслуговування занять; індивідуальні завдання під час засвоєння вправ і виховання фізичних якостей.

Серед способів виконання вправ розрізняють одночасний, почерговий, поточний, поперемінний і позмінний.

Одночасний спосіб виконання вправи, коли діти одночасно виконують одне або різні завдання, може бути пов’язане із завданнями в парах, трійках (одні виконують, а інші підтримують, страхують, спостерігають, оцінюють, дають вказівки).

Почерговий спосіб полягає в тому, що кожен учень/учениця починає виконувати вправу тільки після закінчення роботи попереднім; його застосовують переважно на першому етапі навчання.

За поточного способу кожного учня/ученицю залучають до роботи перед закінченням виконання вправ попередніми (перекиди на акробатичній дошці, опорний стрибок). Цей спосіб використовують тоді, коли вправа вже засвоєна і забезпечено належне страхування.

Досить поширений поперемінний спосіб виконання вправ. Наприклад, під час вивчення метання м’ячика в ціль або передачі м’яча в баскетболі діти стають у дві шеренги обличчям один до одного. Вправу виконують учні/учениці то однієї, то другої шеренги. Цей спосіб виконання вправ дає змогу налагодити взаємонавчання і взаємооцінювання дітей. Його можна застосовувати на всіх етапах.

Позмінне виконання вправ («хвилями» по 4-6 і більше учнів/учениць) використовують залежно від якості обладнання місць занять, наявності приладів, дрібного інвентарю.

Наявність елементарних способів управління учнями/ ученицями і способів виконання ними завдань дає змогу найбільш ефективно використовувати методи організації їхньої діяльності.

У практиці роботи застосовуються фронтальний, груповий та індивідуальний метод організації.

Суть фронтального методу полягає в тому, що всіх учнів/учениць класу водночас залучають до виконання одного завдання. Він доцільний під час ознайомлення дітей із новим матеріалом, розучуванні порівняно простих вправ, що не потребують особливої страховки і допомоги, а також під час вдосконалення добре засвоєних вправ. Максимальне охоплення дітей руховою діяльністю дає змогу досягти високої щільності занять. Він є основним в організації фізичного виховання молодших школярів/школярок.

Під час поглибленого розучування складних вправ часто використовують груповий метод, що дає змогу краще дозувати навантаження, спостерігати за виконанням завдань дітьми, виправляти помилки. Однак варто пам’ятати, що застосування цього методу призводить до помітного зниження моторної щільності уроку. Тому, якщо на уроці не використовують багатопропускні прилади, а його зміст потребує великих перерв між виконанням окремих спроб, такі часові проміжки знижують робочу установку і функціональну готовність до чергових зусиль.

Груповий метод дає змогу певною мірою індивідуалізувати процес фізичного виховання за рахунок диференціації методів, засобів та інтенсивності навчальної діяльності відносно рівня підготовленості окремих груп дітей.

Основними засобами вирішення завдань фізичного виховання в молодшому шкільному віці є загально-розвивальні вправи, рухливі і спортивні ігри, а також вправи, що сприяють зміцненню здоров’я, гармонійному фізичному розвитку, формуванню необхідних рухових якостей, правильної постави і становленню школи рухів. Методика проведення уроків із дітьми цього віку залежить від вікових особливостей. Роль педагога під час проведення уроків з молодшими школярами/школярками полягає в організації та безпосередній участі у виконанні вправ, проведенні ігор та естафет. Навчальні уроки в молодших класах становлять 60-65 %, тренувальні — 30 %.

Під час уроків варто уникати великих навантажень на хребет, однобічного напруження м’язів тулуба, сильних поштовхів і струсів тіла, перенапруження суглобово- зв’язкового і м’язового апаратів. Особливу увагу слід приділяти формуванню навички правильної постави, а також зміцнювати м’язи спини, черевного пресу, склепіння стопи. Потрібно обмежувати вправи з натуженням, подоланням великих опорів, складні для виконання, уникати завищених або надто складних навантажень під час бігу та інших циклічних рухів. Важливо узгоджувати рухи з диханням, навчати дітей правильному диханню та частіше переключатися з одного виду діяльності на інший.

У навчанні варто використовувати метод цілісного вивчення: робити інтервал між попередньою та виконавчою командами, використовувати різноманітні рухові дії, команди замінити розпорядженнями і вказівками.

Найстійкіша уважність досягається під час ігрового методу проведення уроку. Пояснення повинні бути стислими, але достатніми для розуміння.

Короткочасні інтенсивні навантаження слід чергувати з достатнім за часом відпочинком (повний відпочинок), частіше змінювати характер роботи окремих м’язових груп.