Формування комунікативної компетентності молодших школярів у процесі навчання української мови - К. І. Пономарьова 2019

2.3. Засоби розвитку навичок усної взаємодії
2. Методика формування комунікативної компетентності учнів початкової школи

Важливим складником комунікативної компетентності молодшого школяра є уміння взаємодіяти усно з іншими людьми. Зокрема, готовність і здатність сприймати, аналізувати, інтерпретувати й оцінювати усну інформацію та використовувати її в різних комунікативних ситуаціях, спілкуватися усно з людьми різного віку і статусу в діалогічній та монологічній формах для досягнення певних навчальних і життєвих цілей.

У процесі формування навичок усної взаємодії вагоме місце займає розвиток умінь сприймати на слух і правильно розуміти усне мовлення, тобто аудіативних умінь. У 1 класі ця робота розпочинається в добукварний період навчання грамоти на матеріалі елементів мовленнєвого потоку (звуків, складів, слів, словосполучень, речень). З метою формування умінь слухати, розуміти і відповідним чином діяти першокласникам доцільно пропонувати

завдання такого змісту:

- виконувати дії за словесною інструкцією (1. Зробіть те, про що почуєте: покладіть руки на коліна; встаньте з-за парт; поверніть голову до вікна. 2. Здогадайтесь, про кого я кажу: сидить за другою партою в середньому ряду праворуч.);

- вилучити зайве слово з тематичної групи (Назвіть зайве слово в реченні: 1. Ворона, сорока, лисиця і синиця - це птахи. 2. Дуб, мак, клен, ясен - це дерева.);

- вибрати із запропонованого ряду слова певної тематичної групи (Прослухайте слова, повторіть ті, які називають навчальне приладдя: бутерброд, пенал, лінійка, зошит, фотоапарат, велосипед.);

- визначити кількість слів у сприйнятому на слух реченні (Порахуйте і скажіть, скільки слів у реченні: Ми прийшли до школи вчитися.);

- визначити кількість речень у сприйнятому на слух тексті (Послухайте і визначте, скільки речень у тексті: У лісі є джерело. З джерела тече вода. Вона чиста і холодна.);

- розпізнати на слух односкладові, двоскладові слова (Послухайте і повторіть слово, в якому два склади: жук, ґедзь, кран, яма, стіл.);

- розпізнати слова з наголосом на певному (першому чи другому) складі (Плесканням у долоні зловіть слова з наголосом на першому складі: осінь, зима, весна, літо, сонце, земля, вітер.);

- розрізнити голосні і приголосні звуки (Плесканням у долоні зловіть тільки голосні звуки: [а, о, м, у, в, і, и, л, е].);

- вибрати з мовного потоку слова за поданою звуковою схемою (З почутих слів виберіть ті, яким відповідає така звукова схема: мак, льон, кінь, лось, гай.).

У букварний період формування аудіативних умінь здійснюється за допомогою вправ, якими передбачено:

- визначення позиції певного звука в словах (З почутих слів назвіть ті, в яких звук [а] чується в кінці: автобус, книжка, акула, земля, батон.);

- розрізнення твердих і м’яких приголосних звуків у словах (Плесканням у долоні зловіть слова з м’яким приголосним на початку: яскравий, радісний, сірий, лякливий, відважний, лютий, злий, веселий, дрібний.);

- розрізнення дзвінких і глухих приголосних у словах (З почутих слів повторіть лише ті, які в кінці мають дзвінкий приголосний звук: суп, зуб, батіг, віз, обід, зошит, ніж.);

- знаходження певного складу в почутих словах (Повторіть слова, в яких є склад ли: олівець, поливати, латати, вітрила, лимон.);

- визначення кількості складів у словах (З почутих слів повторіть тільки трискладові: ялина, верба, береза, тополя, клен, липа.);

- розпізнавання на слух неправильно наголошеного слова (Послухайте і назвіть неправильно наголошене слово, вимовте його правильно: малина, ожина, смородина, калина.);

- розпізнавання слів за звуковою схемою (Послухайте слова і визначте, якому з них відповідає звукова схема: сірий, малий, добрий.);

- розпізнавання речень за поданою схемою (Послухайте речення і скажіть, якому з них відповідає така схема: На стежині сиділа кішка. Вона була голодна. Діти підібрали кішку і нагодували.)

У післябукварний період розпочинається розвиток умінь слухати-розуміти на матеріалі зв’язних текстів. З цією метою доцільно використовувати завдання такого змісту:

1) розпізнавання предмета за його описом (Розгляньте малюнки (жовте яблуко, жовта груша, лимон), послухайте опис одного з цих предметів і визначте, про який із них ідеться. Цей плід жовтого кольору, продовгуватий, соковитий, кислий на смак.);

2) розпізнавання уривка з казки (Послухайте і скажіть, з якої казки уривок: Поїхав дід на ярмарок та й купив собі козу. Привів її додому, а на другий день посилає сина ту козу пасти.);

3) вибір серед малюнків ілюстрації до тексту (Послухайте текст, виберіть серед малюнків той, що відповідає цьому тексту.);

4) запам’ятовування дійових осіб тексту (Послухайте текст і назвіть усіх дійових осіб: Жили на одному дворі кіт, півень, собака і козел. Вони часто сперечалися про те, що найсмачніше. - Найсмачніше молочко, - сказав кіт Мурчик. - Добре також і мишку зловити. - Ні, - сказав півень, - овес або просо смачніші. - Неправильно ви говорите, - сказав Сірко. - Що може бути смачніше за кісточку. - Ви всі помиляєтесь, - сказав козел. - Свіже, запашне сіно найсмачніше.);

5) порівняння тексту і малюнка та знаходження розбіжностей між ними (Розгляньте малюнок і послухайте текст. Поясніть, чим вони відрізняються? (1. Текст і малюнок про зимові розваги дітей, але на малюнку діти катаються на санчатах, а в тексті йдеться про катання дітей на лижах. 2. Хлопчик, повертаючись із лісу, несе корзину грибів, а в тексті розповідається про те, що хлопчик назбирав корзину ягід.));

6) слухання тексту і вибір правильної відповіді на запитання до нього (Послухайте текст і запитання до нього. Виберіть правильну відповідь на ці запитання.

- А чому перо пером зветься? - запитав у дідуся Сашко.

- Бо в давні часи, - відповів дідусь, - писарі писали гусячим пером. Від нього і назва залишилась, хоч тепер воно сталеве.

Запитання: 1) Як звали дідусевого онука? (Сашко, Славко).

2) Яким пером писали в давні часи? (Курячим, гусячим).)

Розвиток аудіативних умінь учнів 2-4 класів варто здійснювати як на матеріалі елементів мовного потоку (звуків, складів, слів, словосполучень, речень), так і з використанням текстів різних типів та інструкцій щодо виконання навчальних дій.

Використовуючи елементи мовного потоку, доцільно пропонувати учням такі типи завдань:

- на визначення кількості почутих звуків, складів у слові;

- на встановлення кількості слів у реченні;

- на визначення кількості речень у невеликому тексті;

- на зіставлення ряду слів з малюнком, на якому зображений один із названих предметів;

- на поділ прослуханих слів на групи за певною ознакою;

- на вилучення зайвого з групи слів.

Для формування умінь слухати і розуміти текст можна використовувати різні жанри: казки, оповідання, вірші, навчальні тексти. Після їх прослуховування доцільно пропонувати школярам запитання і завдання такого змісту:

- на запам’ятовування персонажів тексту;

- на відтворення послідовності подій;

- на запам’ятовування елементів фактичного змісту (Хто? Що? Де? Коли?);

- на висловлення власної думки про персонажів та описані події, свого ставлення до них.

Належну увагу варто приділяти в початковій школі формуванню умінь слухати, правильно сприймати і розуміти усні інструкції щодо виконання навчальних дій. Основна мета цієї роботи - забезпечити не лише розуміння, а й адекватні дії учнів, спрямовані на реалізацію поставлених учителем навчальних завдань.

Доцільними з цією метою будуть завдання на уважність:

- виконання певних дій, озвучених учителем;

- відтворення змісту малюнка після короткотривалого його перегляду;

- знаходження в предметах чи мовних одиницях зазначених учителем ознак;

- знаходження зайвого в сприйнятому на слух ряду слів;

- розподіл зазначених в інструкції для парної чи групової роботи обов’язків між учасниками.

Важливе місце в роботі над формуванням комунікативного мовлення молодших школярів належить розвитку вмінь будувати діалог.

Нагадаємо, що діалог - це розмова двох чи кількох людей, у якій кожна висловлена фраза залежить від реплік інших співрозмовників, від ситуації. Діалог не потребує повних, поширених речень. Для нього характерні неповні питальні й окличні речення, вигуки, частки, розмовна лексика. Під час діалогу широко використовуються допоміжні засоби: міміка, жести, інтонація. Вони передають те, що важко виразити словами.

Оскільки діалогічне мовлення передбачає два чи більше учасників розмови, то в учнів необхідно формувати вміння орієнтувати своє висловлення на співрозмовника, уважно й зацікавлено слухати інших, будувати репліку-відповідь залежно від того, що сказав співрозмовник.

Діалог як форма мовленнєвої діяльності має свою психологічну структуру: мотив, мету, засіб (мова) і кінцевий результат - очікувана реакція співрозмовника.

Важливе значення для створення діалогу має мотив, бажання висловити ту чи іншу думку, що реалізується по-різному залежно від ситуації мовлення. Тому навчальний процес необхідно будувати так, щоб у дітей виникала потреба щось повідомити, з’ясувати певні питання, висловити ставлення до проблеми, що розглядається.

Вступаючи в діалог, співрозмовники мають знати, яка мета їхнього спілкування, що вони хочуть з’ясувати в ході розмови.

У побудові діалогу значну роль відіграє ініціативна репліка. Вона є мовленнєвим стимулом і носієм теми.

Важливою умовою досягнення мети діалогу є досконале володіння його учасниками мовою як засобом спілкування. Діалог вимагає чіткого формулювання запитань, точних і лаконічних відповідей, ввічливого звертання до співрозмовника, толерантного і коректного висловлення зауважень, заперечень, порад тощо.

Діалог можна вважати результативним, якщо буде досягнуто мети всіма учасниками спілкування, ніхто в процесі розмови не буде ображеним, невислуханим чи незрозумілим.

У процесі формування діалогічного мовлення велика увага приділяється засвоєнню молодшими школярами формул мовленнєвого етикету - ввічливих слів, які вживаються під час вітання (здрастуйте, доброго дня, привіт), прощання (до побачення, на все добре, прощавайте), побажання (зичу вам добра, бажаю щастя, хай щастить), запрошення (хочу запросити вас до себе; буду радий вас бачити в своєму домі; приходьте, будь ласка), прохання (будь ласка, зробіть мені послугу; дозвольте запитати; скажіть, будь ласка), відмови (шкода, але я мушу відмовитись; на жаль, не зможу; дякую, я не можу) тощо. Учні початкової школи повинні запам’ятати найуживаніші формули мовленнєвого етикету, знати, за яких обставин кожна з них використовується, а також правильно й доречно вживати їх у власному мовленні.

Навчання діалогічного мовлення в початковій школі здійснюється поетапно, від відтворення зразка до самостійної побудови діалогу за описаною чи створеною мовленнєвою ситуацією. З цією метою використовуються такі види завдань:

- відтворення, розігрування діалогів із прочитаних казок, оповідань;

- побудова діалогу за зразком;

- доповнення незавершеного діалогу ;

- створення діалогу з опорою на допоміжні матеріали ;

- побудова діалогу за ситуативним малюнком;

- складання діалогу у ході обговорення з однокласниками прослуханого чи прочитаного тексту, розглянутого малюнка, життєвої ситуації тощо;

- придумування діалогу як доповнення до прочитаного тексту ;

- створення діалогу за словесно описаною мовленнєвою ситуацією ;

- оцінювання змістовності діалогу, правильності й доцільності використання під час діалогу мовних і немовних засобів ;

- редагування діалогу, в якому було виявлено недоліки.

У процесі виконання зазначених завдань у молодших школярів необхідно формувати вміння: регулювати силу голосу, темп мовлення, говорити чітко і правильно, уважно слухати співрозмовника, будувати свою репліку з урахуванням репліки та інтересів співрозмовника, вживати формули мовленнєвого етикету, розрізняти діалоги, в яких дотримано або, навпаки, порушено правила ведення діалогу, використовувати під час діалогу ті особливості мовлення і правила поведінки, які впливають на результативність спілкування.

У процесі формування в учнів початкової школи умінь будувати діалог важливе місце займає підготовча робота, яка передбачає здійснення таких послідовних етапів:

1) введення школярів у тему, з якої відбудеться діалогування;

2) з’ясування мовленнєвої ситуації (де, коли відбувається подія, про що йдеться);

3) визначення психофізіологічного стану дійових осіб (схвильовані, сердиті, веселі);

4) визначення способів спілкування героїв (вербальні, невербальні - жести, міміка, фізичні дії (штовхання, смикання тощо)) ;

5) розподіл ролей.

У процесі побудови діалогу важливого значення набуває мовленнєва активність співрозмовників: уміння розпочати діалог, тобто поставити запитання, швидко зорієнтуватися в ситуації, знайти правильну, влучну відповідь.

Пропонуємо фрагменти уроків, присвячених формуванню умінь будувати діалог.

Фрагмент уроку 1. Відтворення діалогу з вірша.

Учитель пропонує учням прочитати вірш Галини Малик «Хто сказав?».

Хто це, хто це, хто сказав,

що в калюжу Боря впав?

- Горобці, то ви сказали?

- Ми в сусідній двір літали!

- Котик Мурчик, ти сказав?

- По дахах я мандрував!

- Песик, може, ти сказав?

- Я сніданок доїдав!

Котик мамі не сказав,

песик мамі не сказав,

не сказали горобці,

все розповіли ... штанці!

А як?

Після читання вірша вчитель веде бесіду про те, якими діти уявляють горобців (метушливими, спритними, дзвінкоголосими), котика (поважним, задумливим), песика (енергійним, швидким). Після характеристики кожного персонажа учні тренуються читати їх слова відповідним темпом і тембром голосу.

Далі доцільно розподілити ролі і запропонувати учням пограти з однокласниками в театр. Під час інсценування вірша слід відпрацьовувати також міміку і жести персонажів вистави.

Ефективним для розвитку діалогічного мовлення молодших школярів є складанням діалогу за ситуативним малюнком чи серією малюнків. Важливе місце при цьому відводиться підготовчій роботі, яка передбачає розглядання малюнків, визначення психологічного стану персонажів, складання запитань, які можуть виникнути в кожного персонажа, формулювання можливих відповідей на ці запитання, добір відповідних даній ситуації етикетних формул спілкування.

Після підготовчої роботи можна запропонувати учням інсценізувати зображену на малюнку чи серії малюнків ситуацію. Щоб спонукати їх виконати це завдання якнайкраще, можна влаштувати змагання - якій групі «акторів» вдасться найкраще розіграти сценку. Після прослуховування дитячих виступів варто проаналізувати їхні репліки, відзначаючи позитивні характеристики й толерантно вказуючи на помилки й недоліки.

Фрагмент уроку 2. Складання діалогу за ситуативним малюнком.

Учитель проводить з учнями бесіду про те, чи доводилося їм провідувати хворого друга чи подружку, для чого вони це робили; чи провідували їх друзі, коли вони хворіли, чи було їм від цього приємно. Потім повідомляє, що на уроці вони будуть навчатися, як правильно поводитися в такій ситуації, і пропонує розглянути малюнок. На ньому зображено хворого хлопчика, який з гіпсовою пов’язкою на руці лежить у ліжку, а дівчинка - його однокласниця, провідує хворого; подає йому яблуко, під рукою тримає книжку.

- Як виглядає на малюнку хлопчик? Який у нього настрій? Чому? (Він хворий, має пригнічений настрій, але йому приємно, що до нього прийшла однокласниця).

- Що можете сказати про дівчинку? (Вона усміхнена, бажає зробити своєму товаришеві приємне, простягає йому яблуко, хоче розказати, що нового відбулося в школі).

- Хто перший повинен розпочати розмову? З яких слів? (Дівчинка повинна привітатися й запитати, як товариш себе почуває).

- Які слова використали б для цього ви? (Дівчатка класу пропонують свої варіанти початку розмови).

- Що повинен відповісти хлопчик? (Хлопчики класу відповідають на репліки дівчаток).

Далі вчитель пояснює учням, що, за правилами етикету, дівчинка має говорити хворому тільки приємні слова, хороші й цікаві для нього новини, щоб підняти йому настрій. В жодному разі не казати, що він погано виглядає, що пропускає багато занять у школі і може мати погані оцінки й подібні неприємні речі, які будуть засмучувати хворого, викликати в нього тривогу, переживання. Адже позитивні емоції - найкращі ліки для хворого. Розмовляти треба спокійно, не дуже голосно, але привітно й доброзичливо. Не слід також перевтомлювати хворого довгими розповідями. Якщо хворий спроможний займатися уроками, то в цьому йому треба допомогти: показати, над чим працювали в школі і що було задано додому.

- Якими словами можна закінчити розмову між дітьми? (На прощання дівчинка повинна побажати хлопчикові швидше видужати. А хлопчик повинен подякувати за відвідування).

Після попередньої роботи розподіляються ролі між учнями і дається час на підготовку діалогу. Одним із варіантів складеного діалогу може бути такий:

- Здрастуй, Сергійку! Як ти себе почуваєш?

- Привіт, Наталю! Спасибі, вже значно краще. Болю в руці не відчуваю, тільки з пов’язкою трохи незручно.

- Я принесла тобі яблука. Пригощайся.

- Дякую. Розкажи, що нового відбулося в школі, поки я хворію.

- Усі наші учні й Олена Григорівна передають тобі вітання і бажають швидко видужати. Сьогодні в Дмитрика Ткаченка день народження. На уроці технологій і дизайну ми робили паперові літачки. Найкращого, його зробив Сашко Гончар, подарували іменинникові. Він був дуже задоволений.

- А що нового ви вивчали?

- Я записала тобі всі завдання з читання, математики й української мови, які ми виконували в класі, і ті, що задавали додому. Якщо будеш добре себе почувати, попрацюєш над ними.

- Дякую.

- Будь ласка! Зараз я вже мушу йти. А ти швидше видужуй і приходь до школи. Ми всі тебе чекаємо.

- Спасибі, Наталю, що провідала мене. Передавай вітання нашим учням, а також Олені Григорівні.

- Обов’язково передам. До побачення.

- До побачення.

Фрагмент уроку 3. Побудова діалогу за словесно описаною мовленнєвою ситуацією.

Робота над діалогом розпочинається з бесіди про те, як учні проводять вихідні дні. Потім учитель описує мовленнєву ситуацію: двоє хлопчиків у понеділок вранці зустрілися по дорозі до школи і почали розмову про те, як кожний провів вихідний день. Побудуйте діалог їхньої розмови.

Варіантом складеного діалогу може бути таким:

- Привіт, Сашко!

- Привіт, Андрію!

- Як ти відпочивав у вихідні?

- О! Чудово! Ми з татком ходили в похід. Зібрали рюкзаки і вирушили спочатку до лісу, потім вийшли до річки, зробили привал і повернулися додому.

- Що цікавого ти бачив у поході?

- У лісі ми бачили білку. Вона бігала по землі між деревами. А як тільки помітила, що я наближаюся до неї, як стріла, шмигнула на сосну і звідти спокійно спостерігала за нами.

- А річка була великою?

- Ні, річечка маленька. Я навіть не знаю, як вона називається, але дуже мені сподобалась. Біля річки ріс очерет. Я підійшов, щоб зірвати очеретяну качалочку, а звідти несподівано злетіла в небо пара диких качок. Вони так мене налякали, що я аж присів.

- Ти не стомився в поході?

- Трохи боліли ноги, але вражень було стільки, що я нітрохи не жалкую. А де ти побував у вихідні?

- Я їздив з батьками в магазин. Мені купили новий велосипед.

- Оце здорово! Даси покататися?

- Звичайно! Після уроків я буду кататися біля нашого стадіону. Приходь туди.

- Спасибі, обов’язково прийду.

Монологічне мовлення, тобто мовлення однієї людини, - це розповідь, повідомлення, переказ, виступ на зібранні тощо. Саме ці види монологу, перебувають у центрі уваги школи.

Особливість монологу полягає в тому, що він, на відміну від діалогу, більш довільний, потребує вольових зусиль, а часом значної підготовчої роботи. Монологічне мовлення не може бути стихійним, воно завжди організоване. Той, хто говорить, заздалегідь планує весь монолог як одне ціле, складає його план, готує окремі фрагменти, мовні засоби. В монолозі необхідне відпрацювання внутрішніх зв’язків, композиції.

Монолог, зазвичай, адресований не одній людині, а багатьом. Відповідно, автор повинен побудувати його так, щоб він був зрозумілим будь-якому слухачеві або читачу. Звідси випливають великі вимоги до монологічного мовлення. Воно має характеризуватися такими ознаками, як: змістовність, логічність, точність, багатство, виразність, чистота, правильність. Саме ці ознаки покладені в основу визначення вимог до монологічного мовлення молодших школярів.

Щоб забезпечити змістовність учнівських висловлень, необхідно пропонувати дітям говорити тільки про те, що їм добре відоме. Треба, щоб розповідь школяра була побудована на знанні фактів, на основі власних спостережень, щоб у ній передавалися обмірковані думки, щирі переживання. Учитель має уникати завдань, якими передбачається складання розповіді про те, чого учні не знають, до чого не готові. У такому разі їхнє мовлення буде бідним, нечітким і, зрештою, незрозумілим.

Зміст для розповідей дають книги, картини, екскурсії, спостереження, власні роздуми, переживання, тобто оточуюче дитину життя. Завдання вчителя полягає в тому, щоб допомогти учням зібрати необхідний матеріал, вибрати з нього найдоцільніший і раціонально використати його для побудови власних висловлень.

Саме тому належне місце в процесі формування в молодших школярів умінь будувати зв’язні висловлення повинна займати підготовча робота. Її завдання - збагатити учнів інформацією про те, з приводу чого їм доведеться висловлюватися. Якщо учні складатимуть розповідь за картиною, то під час підготовчої роботи доцільно запропонувати картину для розгляду, провести бесіду за її змістом, надати інформацію про автора картини та події, що спонукали до її створення або умови, в яких вона була написана, звернути увагу школярів на засоби, які використав художник для досягнення своєї мети тощо. У разі створення розповіді на основі власних спостережень слід навчити дітей спостерігати, визначати об’єкти та мету спостереження. Коли школярі готуються розповідати про переглянутий фільм, прочитану книжку чи пережиту подію, то необхідно обговорити, яке враження справили на них фільм, книжка чи подія з власного життя, з’ясувати ставлення дітей до переглянутих, прочитаних чи пережитих подій тощо.

Під час підготовчої роботи варто використовувати не лише бесіди, а й обговорення певних подій і вчинків, задавати проблемні запитання, спонукати дітей до розмірковувань на відповідні теми. Такі види робіт сприятимуть кращому вивченню теми розповіді, збагаченню та активізації словникового запасу школярів, що, безумовно, забезпечуватиме змістовність власних висловлень учнів.

Із змістовністю мовлення тісно пов’язані його логічність і послідовність. Добре розуміння того, про що школяр говорить, допоможе йому не пропустити чогось суттєвого, логічно переходити від однієї частини до іншої, не повторюватися у своєму висловленні. Логічність мовлення передбачає обґрунтованість висновків (якщо такі є), вміння правильно розпочати розповідь чи міркування, розкрити тему і вдало завершити.

З метою забезпечення логічності й послідовності учнівських висловлень у процесі підготовчої роботи необхідно активізувати знання дітей про будову тексту, спонукати школярів до визначення зачину, основної частини та кінцівки створюваного висловлення.

Важливою ознакою правильного мовлення є його точність, яка забезпечується не тільки вмінням учнів точно передавати факти, спостереження чи почуття, але й здатністю вибирати з цією метою найкращі мовні засоби - слова та словосполучення, які з найбільшою точністю передають найхарактерніші риси того, про що або про кого йдеться у висловленні. Отже, точність вимагає багатства мовних засобів, їх розмаїття, а також уміння вибирати в кожному конкретному випадку слова, що найбільше відповідають змісту повідомлення.

Оскільки усне монологічне висловлення призначене для слухача, то автор, зацікавлений у тому, щоб його почули, зрозуміли і правильно сприйняли, має подбати про виразність власного мовлення. Під виразністю учні повинні розуміти не тільки дотримання інтонації, а й уміння яскраво, переконливо і стисло висловлювати думку, здатність впливати на людей відбором фактів, побудовою фраз, добором слів, настроєм розповіді.

Формування в учнів умінь використовувати зазначені засоби виразності слід розпочинати зі спостережень за влучністю й доречністю використання їх авторами текстів для переказів. Для прикладу подаємо фрагмент уроку, присвяченого переказу тексту «Ведмеже сімейство».

На лісову галявину вивела ведмедиха своїх маленьких ведмежат. Зупинилася обачна ведмедиха. Чи все спокійно в лісі?

Туляться до матері ведмежата. Лячно їм у величезному лісі: лише недавно вибралися з теплого барлога. Прислухаються ведмежата. Як шумить вітер у верховітті дерев! Як співає птаство! Ось на сосні дятел вистукує барабанний дріб.

Будуть ведмежата звикати до лісу, гратися й качатися по м’яких купинах, лазити на дерева.

Але нелегко побачити ведмедів. Не побачиш і не почуєш, як тихо зникнуть у темному лісі сторожкі звірі.

(І. Соколов-Микитов)

Прочитавши текст, учитель звертає увагу учнів на те, як автор передає обережність ведмедихи.

- Якою описав автор ведмедиху: самовпевненою чи обережною?

- Доведіть свою думку словами автора. (Зупинилася обачна ведмедиха. Чи все спокійно в лісі?).

- Якими фразами передав автор те, що почули ведмежата? (Шумить вітер у верховітті дерев; співає птаство; на сосні дятел вистукує барабанний дріб).

- Які із зазначених фраз найяскравіші?

- Використайте їх у своїх переказах.

- Як розумієте значення слова сторожкі? (Насторожені, обережні, полохливі).

- Чому автор назвав ведмедів сторожкими звірами? Адже вони великі, сильні. Кого їм боятися? (Дорослі ведмеді бояться людей. Крім того, вони оберігають ведмежат від інших великих тварин).

- Ви помітили, як багато сказало нам одне слово сторожкі?

- Прагніть і ви у власних висловленнях вживати такі слова, які б допомогли точно й виразно зрозуміти й уявити те, про що ви хочете сказати.

У 2-3 класах така робота здійснюється під безпосереднім керівництвом учителя. У 4 класі слід практикувати самостійну роботу учнів по знаходженню влучних та виразних слів у запропонованих учителем текстах. Знайдені й прокоментовані відповідним чином слова варто виписати на дошку та націлити школярів на активне використання їх у своїх переказах.

Важливе місце в роботі над розвитком монологічного мовлення молодших школярів має належати постійному контролю за його чистотою. Насамперед, доцільно викорінювати з дитячого мовлення так звані слова-паразити: ну, значить, екання, уканняі т. п. Постійно в полі зору вчителя (переважно сільської школи) повинно бути вилучення з учнівських висловлювань діалектизмів і заміна їх літературними аналогами. Мовлення школярів міських шкіл слід позбавляти від засміченості русизмами.

Найпершим кроком у боротьбі за чистоту мовлення учнів має стати дотримання самим учителем усіх правил літературної вимови і слововживання. Мовлення вчителя повинно стати зразком для наслідування учнями. Зразковим воно має бути не лише на уроках, а й на перервах, після уроків, поза школою.

Особливого значення слід надавати формуванню правильності мовлення школярів, тобто відповідності його літературній нормі. Розрізняють правильність граматичну (побудова речень, утворення морфологічних форм), орфографічну і пунктуаційну для писемного мовлення та орфоепічну - для усного.

Забезпеченню правильності мовлення молодших школярів підпорядкований увесь початковий курс рідної мови, яким передбачене вивчення теоретичних мовних знань з метою застосування їх у мовленнєвій практиці.

Уміння будувати усні монологічні зв’язні висловлення формуються в процесі переказування текстів та складання власних розповідей, описів, есе, найпростіших міркувань.

У роботі над усним переказом прослуханого чи прочитаного тексту доцільно використовувати допоміжні матеріали: ілюстрації, серії малюнків, запитання, опорні слова та словосполучення. Після першого прослуховування або читання тексту необхідно обов’язково провести підготовчу роботу, а саме: з’ясувати значення невідомих чи маловживаних слів, сталих висловів, провести коротку бесіду за змістом тексту з метою з’ясування, чи зрозуміли учні його зміст, виявлення виражальних засобів мови (яскравих, образних слів, словосполучень) та з’ясування їх призначення в тексті.

Під час переказування слід націлювати учнів на те, що той самий епізод із тексту можна передати різними словами, і спонукати дітей не прагнути дослівно відтворювати оригінал тексту або фрази і речення своїх однокласників, а переказувати текст своїми словами. Водночас, заохочувати вживати виражальні засоби мови, використані автором тексту.

З навчальною метою для переказування можна використовувати тексти різних жанрів і стилів, у тому числі й інструкції до ігор, навчальних дій тощо.

Ефективними для формування комунікативної компетентності є інтерактивні форми організації навчальної діяльності школярів, які передбачають активність кожного учня, пробуджують зацікавленість, бажання виконувати поставлене завдання. Як зразок пропонуємо таку форму роботи: розділити текст на три частини й доручити прочитати пошепки кожну частину різним учням, а потім запитати, чи цікаво їм знати, з чого починалась розповідь. Про це нехай розповість перший учень. Щоб дізнатися, що було далі, діти слухають другого учня. А третій розповідає, чим закінчилась розповідь. За таких умов виникає потреба в переказуванні і є зацікавлені слухачі, що, безумовно, стимулює учнів, які переказують текст.

Формуючи в молодших школярів уміння будувати самостійні усні зв’язні висловлення, варто використовувати різноманітні допоміжні матеріали: малюнки і серії малюнків, опорні слова, початок або початок і кінцівку тексту тощо. Цінним і цікавим для учнів буде складання розповідей про прочитані книжки і журнали, переглянуті мультфільми чи телепередачі, про побачені, почуті, пережиті ситуації з особистого життя. При цьому слід стимулювати дітей до оцінки розказаних подій, вчинків, персонажів та висловлення власної думки, порад, пропозицій, побажань.

Наведемо зразки таких завдань.

Завдання 1. Визнач, хто на малюнку утворює мовні звуки. Поясни Щебетунчикові, якою дорогою треба йти до цих звуків. Орієнтуйся за деревами.

Завдання 2. Читалочка на канікулах прочитала журнал коміксів. Найбільше їй сподобались комікси про котика. Розглянь їх. Склади розповідь про пригоди котика.

Завдання 3. Розглянь кадри з мультфільму. Розкажи, що відбувається на кожному з них.

Завдання 4. Розкажи про відпочинок Читалочки на канікулах за поданими малюнками.

Під час озвучування учнями власних зв’язних висловлень учитель повинен стежити за логікою і послідовністю думки, правильністю побудови речень, сполучуваністю слів, дотриманням учнями орфоепічних норм української літературної мови. Однак, у полі зору вчителя повинна бути не тільки змістова сторона дитячих усних висловлень, а й їх мовне оформлення: використання виражальних засобів мови, уникнення невиправданих повторів, використання міжфразових зв’язків тощо. Виправлення допущених помилок має бути тактовним, коректним, доречним і не повинно заважати учневі продовжувати логічний виклад думки.

Ефективність формування комунікативної компетентності молодших школярів залежить від створення умов, за яких у дітей виникає бажання і потреба щось сказати, висловити свої почуття, враження, думки. Тому необхідно створювати сприятливий психологічний клімат на уроках, плекати доброзичливі взаємини між учасниками навчального процесу. Вмотивованості спілкування сприятиме також зацікавленість у взаємодії.