Формування комунікативної компетентності молодших школярів у процесі навчання української мови - К. І. Пономарьова 2019

2.7. Опанування початкових лінгвістичних знань у процесі дослідницької діяльності
2. Методика формування комунікативної компетентності учнів початкової школи

Складником комунікативної компетентності молодшого школяра є здатність змістовно і грамотно висловлювати свої думки в усній і письмовій формах. Під грамотністю у даному контексті ми розуміємо дотримання учнями норм літературної вимови та правил українського правопису. Для забезпечення грамотності необхідним є засвоєння молодшими школярами певних знань з мови і формування умінь застосовувати їх у мовленнєвій практиці.

З огляду на зазначене, одним із завдань початкового курсу української мови є дослідження мовних одиниць і явищ з метою опанування початкових лінгвістичних знань і норм української мови. На реалізацію цього завдання спрямована змістова лінія типової освітньої програми «Досліджуємо мовні явища». Вона передбачає компетентнісне спрямування початкового курсу української мови, зокрема, підвищення уваги до практичних аспектів навчання, а саме:

а) збагачення лексичного запасу учнів новими словами й виражальними засобами мови (порівняннями, епітетами, метафорами, фразеологізмами, синонімами, антонімами);

б) розвиток умінь користуватися мовними засобами відповідно до норм літературної української мови: орфоепічних (правильне вимовляння і наголошування слів), лексичних (дотримання норм лексичної сполучуваності слів), граматичних (правильне утворення форм слова);

в) формування умінь правильно будувати і записувати речення, різні за метою висловлювання (розповідні, питальні, спонукальні) та інтонацією (окличні й неокличні);

г) вправляння у застосуванні алфавіту;

ґ) формування умінь користуватися словниками та іншою довідковою літературою, інтернет-джерелами.

Щоб забезпечити усвідомлене засвоєння учнями мовного матеріалу, необхідно в процесі його вивчення залучати дітей до активної розумової діяльності, використовуючи різні методи наукового пізнання:

порівняння - зіставлення мовних одиниць і явищ з метою виявлення подібних і відмінних елементів;

аналіз - виділення в мовних одиницях або явищах окремих частин, ознак і властивостей;

синтез - поєднання окремих елементів, частин і ознак в єдине ціле (варто зазначити, що аналіз і синтез є найважливішими розумовими операціями, які тісно пов’язані і перебувають в єдності одна з одною в процесі пізнання);

абстракція - визначення та розмежування істотних властивостей і ознак мовних одиниць або явищ і несуттєвих (абстракція лежить в основі узагальнення);

узагальнення - об’єднання мовних одиниць і явищ у групи за тими загальними і суттєвими ознаками, які виділяються в процесі абстрагування;

конкретизація - перехід від загального до конкретного, яке відповідає цьому загальному (у навчальній діяльності конкретизувати - означає навести приклад);

спостереження - цілеспрямоване і планомірне сприймання одиниць і явищ, результати якого фіксуються спостерігачем.

Спостереження за мовними одиницями і явищами є одним з початкових етапів у процесі засвоєння лінгвістичних знань. Воно може використовуватися під час вивчення знань з граматики, стилістики, орфографії, лексики. Його сутність полягає у виділенні з тексту певних мовних одиниць чи явищ, визначенні однієї або ряду ознак тієї чи іншої мовної одиниці, спостереженні за тим, як змінюються форми слів, словосполучення і синтаксичні конструкції при зміні цілей або змісту висловлювань тощо.

Роботу над вивченням мовних одиниць і явищ необхідно організовувати таким чином, щоб у школярів виникали інтерес чи потреба в їх засвоєнні. З цією метою доцільно використовувати такі прийоми, як евристична бесіда, проблемні запитання і завдання, дослідження мовного явища, порівняння мовних одиниць з метою встановлення подібних та відмінних ознак, пошук шляхів чи способів розв’язання життєвих мовленнєвих ситуацій тощо.

Наведемо зразок застосування прийому дослідницької діяльності під час вивчення мовних одиниць і явищ.

Цінним у процесі формування навичок самостійного опанування знань, умінь, способів дій є використання різноманітних засобів: ілюстративного матеріалу, схем, таблиць, зразків, пам’яток, алгоритмів, аудіо та відеоматеріалів, мультимедіа тощо.

Добираючи методи, прийоми, засоби навчально-пізнавальної діяльності, важливо враховувати фактори впливу на її ефективність, зокрема:

- навчальний матеріал повинен бути значимим і цікавим для дітей, вони мають усвідомлювати його необхідність;

- поставлена проблема чи завдання повинні бути посильними для школярів;

- успіх у навчанні має досягатись не за рахунок спрощення завдань, а за рахунок формування в учнів бажання і вміння долати труднощі;

- кожний учень повинен просуватися в навчанні своїм темпом і з постійним успіхом, з огляду на це, важливим є індивідуальний і диференційований підходи, що передбачають дозування складності завдань;

- активність сприймання й осмислення учнями навчального матеріалу залежить від здатності вчителя зробити його цікавим, захоплюючим (учнів потрібно не примушувати вчитися, а захоплювати навчанням);

- навчально-пізнавальна діяльність має здійснюватись у тісній співпраці учня з учителем, іншими учнями;

- принципово важливо, щоб діти в процесі навчально-пізнавальної діяльності переживали радість відкриття, щоб у них формувалась віра в свої сили і пізнавальний інтерес.

Після відкриття нових знань, правил, способів дій необхідно навчити дітей використовувати їх в усному мовленні та під час виконання письмових завдань. Адже тільки застосування забезпечить свідоме і міцне засвоєння теоретичних знань з мови і формування мовних умінь.

На етапі застосування мовних знань і вмінь учням доцільно пропонувати завдання різних когнітивних рівнів: спочатку репродуктивні, які виконуються за зразком, потім конструктивні, що передбачають застосування знань і вмінь в дещо зміненій ситуації, і творчі, коли застосування знань і вмінь відбувається в новій ситуації без зразка.

З метою забезпечення мотивації навчання важливо використовувати завдання, різні за способом виконання: відкритого типу, що виконуються письмово, закриті тестові завдання, що передбачають вибір правильної відповіді з поданих варіантів, завдання на встановлення відповідності, послідовності, на доповнення, на вилучення зайвого тощо.

Застосування нових мовних знань і вмінь необхідно поєднувати з повторенням і закріпленням раніше вивченого матеріалу. Це забезпечить міцність, гнучкість знань і їх цілісність.

Організація дослідницької діяльності учнів реалізує цілий ряд завдань:

1) формування умінь самостійно здобувати знання;

2) пробудження інтересу до пізнання за власною ініціативою, без зовнішнього стимулу;

3) розвиток навички самоорганізації;

4) формування адекватної самооцінки.

Крім пізнавального і розвивального значення, самостійна дослідницька діяльність має ще одне важливе значення - це соціалізація особистості учня, формування успішності, підготовка до самостійного життя.

Завдання сучасної школи полягає не тільки в забезпеченні засвоєння учнями знань, а й у формуванні умінь здійснювати спостереження, аналіз, порівняння, творчо мислити, міркувати, узагальнювати і робити висновки. Важливою умовою, яка сприяє вихованню в учнів жаги до нових знань і прагнення до відкриттів, є розвиток потреби в пошуковій активності. Початковим етапом готовності учнів до даного виду діяльності стають почуття подиву і бажання дізнатися більше, подолати труднощі, впоратися з певною проблемою, готовність вирішувати нестандартне завдання. Тому дуже важливо використовувати дослідницький підхід до опанування навчального матеріалу в системі, постійно підтримуючи інтерес учнів до відкриттів.

Важливо не ігнорувати закладений природою в дітей інтерес до пізнання нового, а всіляко підтримувати його, мотивувати школярів до здійснення дослідницької діяльності, розвивати дослідницькі задатки. Науковцями доведено - ніщо так не вбиває пізнавальний інтерес, як пасивне слухання навчального матеріалу без особистої зацікавленості в його вивченні. Учень ніколи не запам’ятає той матеріал, який він не усвідомив. Найпростіші методи дослідження не тільки доступні всім учням, а й вкрай важливі для розвитку особистості дитини.

З огляду на те, що молодші школярі ще не мають достатнього досвіду навчально-пізнавальної діяльності, учитель повинен спочатку бути керівником, потім співучасником, а пізніше - спостерігачем і коректором процесу дослідження й засвоєння учнями мовного матеріалу.

Упровадження в навчальну діяльність методів дослідження розвиває в учнів уміння працювати з наявною інформацією, здобувати необхідний теоретичний матеріал, грамотно систематизувати і логічно розподіляти наявні дані, виділяти в досліджуваному об’єкті головне, суттєве, а також згортати інформацію шляхом виключення надлишкової, або шляхом узагальнення цілого ряду відомих фактів, робити висновки, формулювати думку.

Успішному впровадженню дослідницької діяльності в освітній процес сприяє використання різноманітних інтерактивних методів і прийомів, що забезпечують розвиток фантазії, уяви, творчої активності молодших школярів, формування у них дослідницьких умінь, розвиток логічного мислення.