Нова українська школа: розвиток критичного мислення учнів початкової школи - Олена Пометун 2020

Які є особливості навчання критичого мислення
Розділ І. Що треба знати для навчання критичного мислення

У чому полягають особливості навчання критичного мислення? Щоб зрозуміти це, придивимось до сучасного навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі. У більшості випадків ми побачимо, що, незважаючи на всі декларації, в його основі залишено знаннєвий підхід, який у процесі відповідного навчання і викладання мимовільно гальмує, підриває в учнів мотивацію до мислення, думання. На більшості уроків значну частину часу говорять і активно діють учителі, тоді як учні залишаються пасивними слухачами. Багато вчительських висловлювань є твердженнями, а не запитаннями. Коли вчителі ставлять запитання, вони зазвичай чекають на відповіді не більше, ніж кілька секунд, і починають самі відповідати на свої запитання.

Знання сприймаються вчителем як еквівалент запам’ятовування, тому більшість учнів вважає, що коли вони повторюють сказане вчителем або подане у тексті, тоді мають знання. У спробах постійно зводити складне до простого, даючи учням формули, процедури, короткі відповіді та алгоритми для запам’ятовування і практики, вчителі сподіваються, що це, нарешті, приведе учнів до розуміння того, що вивчається. Проте інструкції та подібна практика не акцентують на необхідності розуміння проблеми.

Однією з центральних у такому навчанні для вчителів є ідея, що головне — все розповісти учням. Проте навіть гарне пояснення не гарантує їхнього розуміння і мислення. Це дуже просто. Якщо ви розповідаєте щось, що суперечить або є незручним для моєї системи переконань, я навряд чи змінюватиму мої усталені погляди з огляду на цю нову ідею. Я швидше намагатимуся спотворити те, що сказано.

Модель навчання, зорієнтована на розвиток критичного мислення, руйнує такі підходи на кожному кроці: учнів постійно запитують про те, що вони дізналися, заохочують застосовувати їхні нові ідеї, порівнювати їхні ідеї з тими, що є в їхніх підручниках, активно обговорювати те, чого вони навчаються у малих групах. Домінантним на уроці має бути процес самостійного дослідження, конструювання знань учнями у процесі активної пізнавальної діяльності.

Реально навчатись нової ідеї людина може тільки у боротьбі з проблемами, які ця ідея створює для неї, вибудовуючи нові ментальні моделі або переконання. У цьому процесі вона мусить визнати наявні власні переконання помилковими, а потім повільно трансформувати старі у нові. Проте це можливо тільки у разі, якщо нову ідею людина обміркує і прийме сама. Єдиним способом зробити це — є участь в обговоренні, в обопільному спілкуванні з іншими, які вже мають знання і погляди з цього приводу. Тому основна модель побудови навчання — поєднання індивідуальної роботи учнів з інтерактивною взаємодією.

Критичне мислення — це неупереджене дослідження предмета або проблеми. Процес доцільно починати з визначення того, що ми вже про це знаємо та чого належить навчитися. Потім слід приступити до вільного виявлення фактів і розгляду варіантів та в кінці перейти до заснованого на фактах осмислення. У підсумку порівнюємо інформацію, зокрема й упередження, забобони як учня, так і однокласників, а також фахівців, виробляємо основу для власного судження.

Коротко кажучи, я навчаюсь, коли я обговорюю, дискутую про щось із моїми однокласниками. Однокласники навчаються, слухаючи мене, реагуючи та сприймаючи мої відповіді. Ми всі обдумуємо речі, працюючи разом. Як група ми можемо знати більше, знайти більше і мати більше ідей, глибше усвідомлення їх, аніж хтось із нас індивідуально. Те, чого ми вчимося через дослідження, стає частиною наших думок скоріше, ніж завчені слова, які ми швидко забуваємо.

Це серцевина освіти для критичного мислення. Учні вчаться:

— думати у процесі навчальної діяльності;

— вчитися через практику навчання;

— висловлюватися через практику суджень та оцінку цих суджень.

Таким чином вони приходять до більш ефективного використання свого мислення.