Нова українська школа: методика навчання інтегрованого курсу «Мистецтво» у 1-2 класах на засадах компетентнісного підходу - Масол Л.М. 2019

6.1. Теоретичні засади оцінювання освітніх результатів
Розділ 6. Методика оцінювання результатів мистецької освіти

Для оцінки твору мистецтва в нас ніколи не буде нічого, окрім почуття й розуму, а це найбільш неточні інструменти у світі.

Анатоль Франс

Художній твір ніби оповитий музикою ціннісного контексту, у якому він розуміється та оцінюється.

Михайло Вахтін

Для оцінювання досягнень учнів у мистецькій галузі характерна багатофункціональність, єдність діагностичної, коригуючої, стимулюючо-мотиваційної, навчальної, виховної, розвивальної і прогностичної функцій. Це зумовлено багатокомпонентністю змісту загальної мистецької освіти, спрямованої на цілісний і різнобічний розвиток особистості учнів, а саме:

✵ формування емоційно-естетичного ставлення до дійсності, світоглядних орієнтацій, особистісно-ціннісного ставлення до мистецтва;

✵ розвиток емоційно-почуттєвої сфери, асоціативно-образного мислення, художніх здібностей, універсальних якостей творчої особистості;

✵ збагачення знань та уявлень про мистецтво загалом та специфіку художньо-образної мови кожного з його видів, здібностей до сприймання, інтерпретації та оцінювання художніх творів;

✵ розширення естетичного досвіду, умінь і навичок у сфері мистецької діяльності, стимулювання потреби в художньо-творчій самореалізації та духовно-естетичному самовдосконаленні.

Об’єктами перевірки та оцінювання результатів загальної початкової мистецької освіти є:

✵ виявлення учнями естетичного ставлення до творів мистецтва у процесі їх аналізу-інтерпретацїї та до явищ навколишнього світу, висловлювання власних оцінок щодо них (аксіологічний вимір);

✵ обізнаність у сфері мистецтва, знання про особливості його мови, основні види і жанри, засоби художньої виразності, розуміння змісту художньо-естетичних понять та усвідомлене користування відповідною термінологією, уявлення про творчість відомих вітчизняних і зарубіжних митців (гносеологічний вимір);

✵ уміння практичної художньої діяльності, відтворення за зразком, з використанням інструкцій і наочності (праксеологічний вимір);

✵ досвід творчої діяльності, застосування набутих знань, умінь і компетентностей у змінених умовах, зокрема у проблемно-пошукових ситуаціях (креативний вимір);

✵ досвід комунікації, участь у культурно-мистецьких заходах, уміння презентувати свої творчі досягнення, взаємодіяти з іншими через мистецтво, регулювати свій емоційний стан завдяки мистецтву (комунікативний вимір).

Як уже наголошувалося, важливу об’єднувальну роль у становленні особистості відіграє її ментальний досвід, що виражається в таких результативних показниках, за якими учитель може відстежувати рівень освіченості кожного учня:

✵ за вербальними проявами - «висловлює, зазначає, інформує, описує»;

✵ за чуттєвими проявами - «бачить, чує, відчуває, переживає, розглядає, стежить»;

✵ за когнітивними проявами - «знає, пам’ятає, помічає, розуміє, усвідомлює, міркує»;

✵ за операціями мислення - «думає, аналізує, пояснює, уявляє, уточнює, зіставляє, порівнює, узагальнює»;

✵ за комунікативними проявами - «обговорює, переконує, заперечує, доводить, взаємодіє» тощо;

✵ за художньо-практичними проявами - «співає, музикує, малює, ліпить, танцює».

Під час здійснення контрольно-оцінювальної діяльності вчитель враховує такі загальні вимоги:

1. Предмети художньо-естетичного циклу в загальноосвітній школі мають переважно виховне спрямування, якому підпорядковуються всі навчальні завдання, тому важливу роль відіграє стимулювально-мотиваційна функція оцінювання: учитель має насамперед сприяти зростанню в учнів інтересу до мистецтва, розвитку здатності емоційно-естетично реагувати на нього і знаходити особистісний смисл, стимулювати бажання й забезпечувати можливості художньо-творчої самореалізації, виховувати потребу в самоосвіті.

2. Система оцінювання навчальних досягнень в освітній галузі ґрунтується виключно на позитивному ставленні до кожного учня; оцінюється рівень не його недоліків і прорахунків, а особистісних компетенцій - узагальненого результату в порівнянні з його попередніми досягненнями. До складу компетенцій у сфері мистецтва належать: ціннісно-інформаційна та комунікативна (уявлення та знання, ставлення та оцінки з їх аргументацією тощо); діяльнісно-креативна та компетенція самоосвіти (художньо-практичні вміння та навички, здатність застосовувати отримані знання, досвід практичної, зокрема художньо-творчої, діяльності).

3. У процесі оцінювання досягнень молодших школярів із домінуючих видів мистецтв - музичного та візуального - перевагу слід віддавати перевірці практичних умінь та навичок, здатності не тільки відтворювати навчальний матеріал, а й застосовувати набуті художні знання та вміння під час самостійної діяльності. Водночас необхідно підкреслити, що, як відомо, значну роль у будь-якій мистецькій сфері відіграють спеціальні художні здібності (музичний слух, голосові дані, природне відчуття ритму, рухова пластичність, своєрідне візуальне «бачення» - відчуття кольору і пропорцій, симультанне образне сприймання тощо), які, безперечно, позитивно впливають на результати навчальних досягнень учнів. Тому індивідуалізація оцінювання, зумовлена психологічними особливостями розвитку дітей, має надзвичайно важливе значення. Комплексна перевірка, що інтегрує результати різних видів діяльності учнів - інформаційно-пізнавальної, практичної, творчої, - дає змогу вчителеві об’єктивно, але водночас і гуманно (не пригнічуючи особистості дитини) оцінити тих, хто не має яскраво виражених художніх здібностей, проте характеризується старанністю, активністю, сумлінним ставленням до навчання. Для перевірки та оцінювання учнів з високим рівнем здібностей та знань, особливо тих, хто додатково навчається мистецтва у спеціальних закладах (музичних та художніх школах, студіях тощо), можна використовувати завдання підвищеного рівня складності.

4. З огляду на те, що в інваріантній частині навчального плану початкової школи на освітню галузь виділено лише 2 години на тиждень, а також ураховуючи особливості синтетичних видів мистецтв, і особливо складність їх організаційно-дидактичного забезпечення (спеціальний зал для хореографії, сцена для театральної діяльності, затемненість приміщення для перегляду кінофільмів тощо), в опануванні хореографічного, театрального та кіномистецтва, передбачених Державним освітнім стандартом, оцінюються переважно результати сприймання, розуміння, аналізу-інтерпретації, тобто інформативно-пізнавальної, а не практичної діяльності.

5. Характерні явища комплексу та синтезу мистецтв, що генетично виникли в синкретичному фольклорному середовищі, розвинулися у професійній художній культурі й набули надзвичайного поширення завдяки сучасним аудіовізуальним засобам інформації, стимулюють виникнення ознак психологічного феномену синестезії - міжсенсорних асоціацій, адже під час зовнішньої та внутрішньої взаємодії різні художньо-естетичні враження інтегруються на рівні сприймання і мислення особистості. Структура змісту мистецької освіти, що адекватно віддзеркалює реальну художню модель світу в багатогранності зв’язків і часо-просторових координат, зумовлює потребу формування та оцінювання своєрідної поліфонічності художньої свідомості учнів. Саме тому при перевірці досягнень учнів потрібно враховувати наявність не тільки окремих, а й узагальнених показників - системність художньо-естетичних знань та уявлень, розуміння відмінних і споріднених рис у відображенні навколишнього світу засобами образних мов різних видів мистецтва, усвідомлення взаємозв’язків між ними, уміння застосовувати (переносити) набуті знання і вміння під час практичної діяльності з різною мистецько-видовою специфікою.