Нова українська школа: методика навчання інтегрованого курсу «Мистецтво» у 1-2 класах на засадах компетентнісного підходу - Масол Л.М. 2019

1.1. Філософські основи інтеграції
Розділ 1. Сутність інтеграції в мистецькій освіті

Вивчайте науку мистецтва і мистецтво науки.

Леонардо да Вінчі

Визнання нестабільності світу - не капітуляція, навпаки - запрошення до нових експериментальних і теоретичних досліджень з урахуванням специфіки цього світу.

Ілля Пригожин

Глобальні процеси сучасного цивілізаційного розвитку зумовлюють необхідність становлення нової парадигми освіти. Однією з перспективних оголошується парадигма інтегративної освіти. Інтегративний тип освіти в широкому філософсько-культурологічному розумінні цього поняття може стати необхідним підґрунтям і консолідуючим чинником у процесі співіснування різноманітних підходів до навчання і виховання школярів засобами мистецтва і узгодження всіх компонентів міждисциплінарного змісту.

Інтеграція (від лат. integratio - «відновлювання», «поповнення», від integer - «повний», «цілісний») - це стан внутрішньої цілісності, зв’язаності диференційованих частин і функцій системи, а також процес, що веде до такого стану. Інтеграція -утворення або відновлення цілісності, вища форма взаємодії, тому що вона передбачає не лише взаємовплив і взаємозв’язок, а й взаємопроникнення елементів, координацію їх дій.

Інтеграція як процес створення цілісної і багатомірної картини світу сьогодні набуває статусу одного з провідних методологічних принципів освіти, адже вона ізоморфно відображає тотальну якість постмодерністського інформаційного суспільства. В українській науці започатковано дослідження філософії інтегративної освіти, її дидактичних засад (С. Гончаренко, С. Клепко, І. Козловська, О. Савченко). Створено програми, підручники й посібники з різних інтегрованих курсів для початкової школи.

Механізм конструювання цілісності не може зводитися до штучного механічного сумування елементів, процес інтегрування передбачає відродження природних, об’єктивно існуючих зв’язків і перехід у нову якість. У результаті такого переходу зв’язки між частинами зміцнюються, ускладнюються і новостворений об’єкт набуває нових властивостей, зберігаючи водночас у своїй структурі властивості вихідних елементів.

Отже, інтеграція - це і процес, і результат.

Сутність інтеграції в мистецькій освіті

І це положення екстраполюється на сферу освіти, де міждисциплінарні зв’язки посилюються, розмиваючи усталені кордони між освітніми галузями й окремими предметами.

Інтеграція в галузі загальної мистецької освіти має об’єктивні філософські, мистецько-культурологічні, психологічні, дидактичні, художньо-педагогічні основи, які коротко розглянемо.

1.1. Філософські основи інтеграції

Біосфера переходить у новий еволюційний стан - у ноосферу... Ми тільки починаємо усвідомлювати непереборну міць вільної наукової думки, найбільшої творчої сили Homo Sapiens, найбільшого прояву її космічної сили, царство якої попереду.

Володимир Вернадський

Продуктивною для розуміння проблеми інтеграції є філософська ідея планетарної всеєдності у вченні академіка В. Вернадського про ноосферу (буквально - «сфера розуму») - духовну оболонку Землі. Він підкреслював невіддільність часо-простору в ноосфері, обґрунтував низку положень, які вплинули на становлення культурної парадигми сучасності, передбачив появу нових міждисциплінарних відкриттів, що виникнуть за межами певної галузі знань, на перетині різних наук - природничих і гуманітарних.

Гіпотези В. Вернадського підтверджуються в наш час руйнуванням усталених столітніх мурів між науковими галузями і створенням наук на стику різних сфер (біохімія, етнопсихологія тощо), а також виникненням нових інтегральних за своєю генетичною природою наук - культурології, синергетики тощо.

Синергетика (від грецьк. synergeticos - «той, що діє разом») - міждисциплінарний напрям науки, що пояснює утворення та самоорганізацію моделей і структур у відкритих складних системах, далеких від рівноваги. Провідне положення синергетики полягає в тому, що невпорядкованість (строкатість, безладдя) є не тимчасовим явищем, яке треба подолати як недолік, а нормальним станом природних, соціальних і психічних процесів, що гнучко інтегруються.

Отже, нині стає зрозумілим, що фундаментальною рисою еволюції є нестабільність. При цьому суперечності розглядаються не лише як негативні, а і як конструктивні чинники - імпульси подальшого руху, саморозвитку. Так само, як і хаос (не в значенні безладдя, а в значенні принципової нестійкості, невизначеності) трактується як об’єктивний стан, що пробуджує внутрішні енергетичні сили.

Феномен інтегративної освіти як механізму самоорганізації системи освіти й особистісної самоорганізації хаосу знань належить до інноваційного поля розуміння освіти загалом і тлумачення мистецької освіти зокрема. Освіта, що інтегрує різноманітні знання, уявлення, цінності, має допомогти учневі «організувати хаос у собі».

Маленька дитина починає малювати з «каракулів» - неорганізованих ліній і штрихів (це своєрідна стенограма хаосу). Потім з’являються славнозвісні «макарони» і «головоноги» (поступове приборкання хаосу). Згодом олівець у руці дитини набуває властивостей «чарівної палички», що відображає довкілля, а радше - виражає власний світ малюка яскраво й самобутньо. Наголосимо: це відбувається без навчання, ще в дошкільному віці. Роль учителя не в тому, щоб навчити дитину все робити «правильно», а імовірніше в тому, щоб допомогти торкатися чарівною паличкою до площини так, щоб вона набула здатності виражати все те, чого хоче дитина (упорядкувати хаос). Але кожна дитина буде роботи це по-своєму, інтегруючи нові уявлення, факти, уміння з попереднім особистісним життєвим та естетичним досвідом.

Механізми взаємодії інтеграції та диференціації регулюються універсальним законом єдності й боротьби протилежностей, що передбачає бінарні опозиції: аналіз - синтез, абстрагування - конкретизація. Аналогічно в мистецтві: динаміка - статика, горизонталь - вертикаль, консонанс - дисонанс тощо.

Відповідно до цього закону у філософії освіти парні категорії «інтеграція - диференціація» розглядаються як двоєдиний процес: вони водночас і відносно самостійні, і тісно пов’язані, мовби переходять одна в одну. Влучно, на наш погляд, визначила різницю між цими поняттями Н. Ставська: диференціація пов’язана з вивченням елементів системи, а інтеграція - системи елементів. Отож складові цієї діалектичної пари утворюють своєрідний закон симетрії.

Отже, цілісність (холізм) і множинність (плюралізм) співіснують нерозривно, як дві сторони однієї медалі.

У холістських ученнях цілісність світу розглядають як наслідок «нероз-щепленості» матеріального і духовного, реального та ідеального, свідомого і несвідомого тощо. Диференціація, що є протилежністю інтеграції, -це процес, пов’язаний із виокремленням, відділенням частин від цілого.

У сучасному світі, у науці й мистецтві, в інших сферах спостерігається активне наростання плюральності, рух від моно до полі. Наприклад, мозаїчна полікультурність нашої планети.

Тому, ймовірно, так активно відроджується філософія універсалізму, спрямована на міждисциплінарну інтеграцію. У новітньому гуманітарному мисленні, яке складає альтернативу суто раціоналістичному мисленню минулого, синтезуючу роль починає відігравати естетика, на чому наголошує у своїх працях український філософ В. Личковах.

Новітні соціокультурні тенденції спричиняють зародження «нової архітектури освіти, педагогічного простору», де, на думку філософа С. Клепка, зникне однопредметність уроку і сучасна асиметрія педагогічної комунікації (педагог - учень). Не можна не погодитися з вітчизняним ученим, що плюралізм знань має стверджуватися ще з початкової школи, бо в університеті це робити вже пізно.

Ядром філософських засад інтеграції є діалектика - метод пізнання світу на основі найзагальніших законів розвитку.

У феноменологічній діалектиці О. Лосева стверджується положення про символічність художньої форми: мистецтво прагне не до того, щоб його знали, а до того, аби його розуміли. Знання можна передавати, а розуміння - процес індивідуального пошуку особистісно значущих смислів, і він невичерпний, особливо коли йдеться про художні твори. У праці «Логіка символу» філософ підкреслює думку, що в мистецтві ми маємо виходити не просто з чуттєвого уявлення, а з таких образів, яким притаманна потужна узагальнювальна сила. Художній образ, позбавлений такої сили, могутньої символічної картини життя, завжди - тільки безсила його копія.

Отже, художнє мислення - це передовсім мислення символічне (і творення, і сприйняття), адже мистецтво нічого не дає, не нав’язує, воно пропонує самостійно знайти.

Взаємодія, взаємовплив, взаємозв’язок, взаємопроникнення - інтегрувальні чинники, за допомогою яких відбувається об’єднання частин у певний тип цілісності, основними з яких є комплекс і синтез.

Комплекс - багатогранна цілісність, яка складається з різних відносно самостійних елементів, що взаємодіють (комплекс передбачає диференціацію та інтеграцію водночас).

Синтез - однорідна органічна цілісність з повним злиттям елементів, що взаємодіють (синтез, по суті, заперечує диференціацію).

Замість резюме варто ще раз наголосити на фундаментальному значенні для інтеграції в галузі мистецької освіти ідеї нероздільності діалектичної пари (хронотопу) «простір - час». Досвід сприймання людиною часу і досвід сприймання простору, а отже, й просторових і часових мистецтв, не просто взаємопов’язані, а взаємодіють, взаємно проникають, інтегруються. Водночас як різноякісні складові вони не розчиняються одне в одному, зберігаючи внутрішню диференційованість.

Окреслені філософські положення відбивають загальнонауковий імовірнісний стиль мислення сучасності (В. Храмова), який орієнтує на вивчення феномену освіти як інтегральної системи - неоднозначної і принципово невизначеної в умовах безлічі ймовірнісних факторів і детермінант. Інтеграція сьогодні набуває статусу своєрідного «провідника» ідей гуманітарної методології, яка активно проникає у сферу педагогіки мистецтва, модернізує її на нелінійних засадах.