Нова українська школа: методика навчання інтегрованого курсу «Мистецтво» у 1-2 класах на засадах компетентнісного підходу - Масол Л.М. 2019

3.3. Художньо-педагогічна драматургія уроку мистецтва
Розділ 3. Організаційно-методичні засади навчання мистецтва

Як конкретно інтегрувати компоненти змісту курсу «Мистецтво», планувати етапи освітнього процесу, поєднувати різні види художньої діяльності учнів, вибудовувати загальну логіку уроків у межах тематичного циклу? Ці питання належать до сфери художньо-педагогічної драматургії, яка враховує як загальні закономірності навчання, так і специфіку педагогіки мистецтва (або художньої дидактики), що культивує високий рівень емоційності, яскравість і піднесеність почуттів, циклічність і комплексність уроків, які розкривають певну тему, діалогічність пізнання смислообразів мистецтва.

Давно помічено, що педагогіка споріднена мистецтву, адже вона поєднує талант і майстерність. Чи не найбільше схожих моментів виявлено між педагогічною та акторською діяльністю, адже в обох випадках дії людини є своєрідним інструментом публічного впливу, спрямованого на аудиторію. Урок - театр одного актора, звісно, якщо учні є тільки глядачами, а не його учасниками. Спільність простежується у взаємодії компонентів педагогічного «дійства» (наскрізний розвиток) для досягнення цілі уроку (надзадачі), у характеристиці почуттів учасників (без фальші, кокетства, снобізму), у поєднанні акторської та режисерської майстерності, в управлінні емоційними станами (психічна регуляція і саморегуляція), у володінні професійною технікою (мова, міміка, поведінка тощо), у мистецтві перевтілення. Проте пам’ятаймо, що така паралель досить умовна, тому що цілі й завдання впливу педагогів та акторів різні. На театрально-педагогічних ідеях побудовані розробки вітчизняних учених з основ педагогічної майстерності (І. Зязюн, Н. Тарасевич та ін.), які стосуються всіх без винятку методик навчання.

Утілення положень театральної педагогіки, зокрема принципів художньо-педагогічної драматургії, сприятиме перетворенню звичайного уроку у справжній урок мистецтва, коли він народжуватиметься у творчій діяльності співучасників - учителів та учнів, подібно до театральної вистави на професійній сцені. Це передбачає створення проблемно-пошукових та евристичних ситуацій, що підвищують емоційний і розвивальний (креативний) потенціал уроку, а також організацію художньо-пізнавальної діяльності за такими умовно визначеними «драматургічними кроками»: вступ або інтродукція (повідомлення теми) —> зав’язка (постановка проблеми) —> розвиток (виклад теми) —> кульмінація (вирішення проблеми) —> завершення (висновок). Безперечно, ці кроки загалом збігаються з наведеною дидактичною структурою уроку, але під час викладання мистецтва звичайна логіка не формалізується, а навпаки - насичується емоційно-естетичним ставленням до традиційних фрагментів уроку, наповнюється особистісними смислами, що енергетично передаються від мистецьких шедеврів. Так, кульмінація (у перекладі з латини - це вершина!) -момент напруження в розвитку уроку, що вимагає відповідного піднесення емоційного фону навіть на тлі загальної насиченої духовно-творчої атмосфери.

Ми розробили варіанти художньо-педагогічної драматургії інтегрованих уроків мистецтва, побудовані за логікою драматургії музичних форм (ідея Н. Гродзенької стосовно уроків музики):

✵ у формі варіацій, коли одна й та сама тема поступово висвітлюється в образах різних видів мистецтва - музичного, образотворчого, театрального, екранного;

✵ у поліфонічній формі (тема уроку розробляється на матеріалі двох або більше видів мистецтва, які відносно самостійні, але між ними встановлюються певні зв’язки - «діалог»);

✵ у сонатній формі, коли навчальний матеріал спочатку «експонується» (основні теми - головна і побічна, демонструються автономно в домінантних видах мистецтва - музичному та образотворчому, можна додати ще зв’язувальну та заключну на матеріалі театру і кіно), потім цей матеріал «розробляється» (міжвидові порівняння, зіставлення, протиставлення, аналогії, взаємопроникнення тощо), нарешті в кінці уроку, коли весь матеріал повторюється та узагальнюється (інтегрується), настає реприза і кода (висновок).

Як бачимо, головна ідея такої музично-педагогічної драматургії - утворення системних інтеграційних зв’язків між етапами і компонентами уроку, що забезпечують його цілісність, зрозуміло, з умовним, образно-символічним дотриманням композиційних особливостей обраних музичних форм. Вони можуть бути графічно відображені у згаданих вище проектно-технологічних моделях (відповідно до складності композиції уроку) - графічний план-ланцюжок, схема-конспект, карта.

Багатий, але нереалізований потенціал нових форм художньо-педагогічної драматургії «схований» у композиційних закономірностях пластичного образотворення, які відображають всезагальні закони мислення (ритм, взаємодія динаміки й статики, «точка золотого перетину», взаємозалежність «фігура-тло», передній і задній плани та ін.).

Заздалегідь змодельована художньо-педагогічна драматургія стане надійним компасом учителя під час організації емоційно-інтелектуальної діяльності учнів на уроках, якщо вона діалектично й детально продумана. Треба завжди пам’ятати, що «найкраща імпровізація - це імпровізація добре підготовлена».