Мистецтво. Ілюстрований довідник - Л. В. Сєрих, В. Г. Чуркіна, С. А. Мельник 2020

Музичне мистецтво

А

А капéла. Сольний, ансамблевий, хоровий спів без інструментального супроводу. Спів а капела широко розповсюджений в народній пісенній творчості (українській, грузинській, болгарській тощо). Як професійний співочий стиль спів а капела сформувався в жанрах духовної музики. В Україні широко використовується у творах Д. Бортнянського, М. Березовського, А. Веделя, М. Леонтовича.

Агóгіка. 1. Засоби художньої виразності, які полягають у вільному тлумаченні темпу твору (уповільнення чи прискорення), динаміки для посилення емоційної насиченості. Найчастіше агогічні засоби помітні у творах композиторів-романтиків. 2. Незначні уповільнення або прискорення темпу та метру, які мають місце під час виконання і підпорядковуються завданням створення художнього образу.

Адáжіо. 1. Повільний темп. 2. Частина музичного твору (симфонії, концерту, сонати, квартету), яка написана у повільному темпі і відображує настрій глибокого роздуму. 3. Повільний ліричний танець у класичному балеті.

Аерофóни. Музичні інструменти, джерелом звука яких є коливання повітряного стовпа і які не мають струн або мембран. До таких аерофонів належать флейта, кларнет, гобой, саксофон, волторна та ін.

Акомпанемéнт. 1. Сукупність допоміжних голосів, акордів, яка є гармонічною і ритмічною опорою основному мелодичному голосу. Акомпанемент виконує багато виражальних функцій: доповнює висказане солістом, підкреслює і поглиблює психологічний зміст музики, створює емоційний фон. 2. Музичний супровід; партія інструмента або ансамблю інструментів (у хорі — ансамблю співочих голосів), які супроводжують сольну партію співака або інструмента. Музичний супровід до танцю, декламації тощо.

Акóрд. Співзвучність, спільне звучання кількох (не менше трьох) звуків або голосів, різних за висотою, назвою, що видобуваються зазвичай одночасно.

Акордеóн. Пневматичний язичковий музичний інструмент, що має ліву (кнопкову) клавіатуру із системою готового акордового акомпанемента, і праву (клавішну).

Акцéнт. У музичному мистецтві — підкреслення, виділення звука або акорду за допомогою динамічного чи агогічного підсилення звучання. Позначається знаком >. У вокально-хоровій музиці акцентом називають підкреслення найбільш важливих за змістом слів і складів під час проспівування тексту.

Альт. 1. Низький дитячий голос із діапазоном ля (соль) малої октави — мі бемоль (мі) другої октави. Звучання цього голосу грудне із металічним відтінком. 2. Назва партії в хорі або вокальному ансамблі, що виконується низькими дитячими або низькими жіночими голосами. 3. Смичковий інструмент скрипкової родини. 4. Різновид оркестрових інструментів (альт-кларнет, альт-тромбон, домра-альт тощо).

Ансáмбль. 1. Група співаків, танцюристів, музикантів, що постійно виступає як єдиний художній колектив. Група двох і більше виконавців, які виступають як спільний художній колектив. У залежності від кількості виконавців розрізняють дует (двоє), тріо/терцет (троє), квартет (четверо), квінтет (п’ятеро), секстет (шестеро) та інші музичні колективи. 2. Збереження строю та злагодженість виконання під час колективного співу і гри на музичних інструментах. 3. Музичний твір для кількох музичних інструментів відповідно до кількості виконавців (дует, тріо та ін.). Ансамблем також називають завершений номер в опері, ораторії, кантаті, який виконується групою співаків у супроводі оркестру.

Аранжувáння. 1. Перекладання (пристосування) музичного твору для виконання його іншими інструментами або голосами. У вокально-хоровій практиці аранжують, тобто перекладають, який-небудь твір для хорового виконання. Зазвичай твори, написані для однорідного хору, аранжують для мішаного. Іноді аранжування супроводжується транспонуванням (перехід в іншу тональність), також застосовують обмежене перекладання творів для того чи іншого складу виконавців. 2. Обробка мелодії для виконання на музичному інструментів або для голосу із супроводом.

Áрія. 1. Завершений за побудовою епізод в опері, ораторії, кантаті, що виконується солістом в супроводі оркестру. У драматургічному розвитку опери арія посідає місце, відповідне монологу в драмі, це ефектний вокальний номер, у якому співак/співачка може якнайкраще розкрити власну майстерність. Різновидами арії є арієта, аріозо, каватина, ораторії. 2. Самостійна концертна п’єса для співака-соліста (співачки-солістки), за характером наближена до оперної.

Б

Багатоголóсся. 1. Одночасне звучання кількох (багатьох) самостійних мелодійних голосів в хорі або музичних тем в оркестрі; поліфонія. 2. Гармонійний склад музики, оснований на поєднанні кількох самостійних голосів або на поєднанні мелодії з акомпанементом чи акордовим супроводом. Часто зустрічається також змішаний поліфонічно-гомофонний склад.

Балáда. 1. Музичний твір епічного характеру для голосу або інструмента. У музичному мистецтві — вокальний (романс, іноді хор) або інструментальний (для фортепіано, оркестру) твір епічного, фантастичного або драматичного характеру. Спочатку (за часів Середньовіччя) баладою називали народні танцювальні пісні. Згодом у XVIII—XIX ст. під впливом естетики романтизму головними героями балад стали казкові, фантастичні герої/героїні (гноми, русалки, лісовики та ін.). 2. Віршовий твір на героїчну, легендарну або казкову тему. (Балади, а також багато пісень, поем, зокрема поеми Т. Г. Шевченка, поєднують в собі риси і епосу, і лірики.)

Бандурúст (бандýрник, бандýрщик). Народний український співак і музикант, який грає на бандурі, або співак, який акомпанує собі на бандурі. У давнину мандрівні бандуристи складали і виконували пісні-хроніки, думи. На початку XX ст. мистецтво бандуристів отримало масове розповсюдження. Були організовані ансамблі — капели бандуристів, з’явився ряд талановитих виконавців-солістів. Одним з найвідоміших бандуристів минулого століття був Є. Адамцевич, автор славнозвісного «Запорозького маршу».

Бард. 1. Співець-поет у стародавніх кельтів. У Давній Ірландії, Давньому Уельсі, Давній Шотландії — народний мандрівний співак, оповідач та музикант, виконавець героїчних, релігійних та сатиричних пісень під акомпанемент щипкового або смичкового музичного інструмента. 2. Музикант, який виконує власні ліричні або соціальної тематики пісні, акомпануючи собі на гітарі. У бардівському мистецтві зазвичай художнє враження, що справляє твір, невід’ємне від авторського виконання.

Баркарóла. Пісня венеціанського гондольєра. Для неї характерні лірична наспівна мелодія, спокійний, плавний акомпанемент, що імітує гойдання на хвилях, мінорний лад. У XIX ст. баркарола стала широко розповсюджена як жанр професійної музики. Нерідко баркарола використовується в опері.

Баян. Велика вдосконалена гармонія із складною системою ладів. Клавішно-пневматичний інструмент, що належить до групи вільних аерофонів, тобто таких, в яких повітря, що коливається, не обмежене корпусом інструмента.

Белькáнто. Стиль вокального виконання, який вимагає від співака/ співачки досконалої техніки володіння голосом, емоційної насиченості співу. Є основою італійської вокальної школи. Відзначається винятковою мелодійністю, співучістю, легкістю, рухливістю, віртуозністю. Особливого розвитку бельканто набуло в італійському оперному мистецтві.

«Бíлий звук». Термін розповсюджений у вокальній практиці для визначення так званого відкритого звучання голосу. Це «пласке» напружене звучання, що примушує голосові зв’язки працювати із «перезімкненням». В академічній манері співу таке звучання голосу не застосовують.

В

Варіатúвна фóрма. Побудова музичного твору, який складається з кількох частин: у першій звучить головна тема, а в наступних (не менше двох) — її змінені повторення (варіації). У кожній варіації тема звучить інакше, але впізнавано. Наприклад: М. Різоль. «Варіацї на тему української народної пісні «Ой на горі жито»»; Р. Шуман. «Карнавал №2», «П’єро №3», «Арлекін» (легкі варіації з дитячого репертуару).

Варіáція. Видозміна другорядних елементів чого-небудь за збереження основи. Видозмінення музичної теми, мелодії або її супроводу. В основі варіації лежить тема, викладена композитором на початку твору. Потім ця тема піддається змінам та набуває різного характеру. Кожна нова зміна теми (мелодійної, гармонійної або ритмічної побудови) поглиблює, збагачує створений композитором образ.

Веснянка (гаївка, ягíлка). Величальна обрядова пісня весняного циклу, пов’язана з обрядом закликання весни. Хорова народна обрядова пісня, в якій оспівуються пробудження природи, кохання, надії на врожай тощо.

«Вийди, вийди, Іванку»

Висотá звýка. Якість звука, форма сприйняття людиною частоти коливань музичного інструмента, що звучить, або голосу. Відповідно до зростання частоти висота звука зростає.

Відкрúтий звук. Перенесення мовленнєвого звучання голосних у спів. Відкритим звуком користуються під час виконання народних пісень. Професійні народні хори і деякі співаки, які співають у народній манері, використовують не зовсім відкритий звук, дещо його округлюючи.

Віртуóз. Музикант/музикантка, які досконало володіють майстерністю гри на певному музичному інструменті. Поняття «віртуозний стиль» означає ефектний стиль виконання твору з метою найкращої демонстрації як властивостей самого інструмента, так і художньої техніки гри на ньому.

Вокалíз. 1. Музичний твір для голосу без літературного тексту, написаний з метою вироблення окремих вокально-технічних навичок (аналогічно етюдам у інструменталістів) або для концертного виконання. 2. Вправа або етюд для голосу без слів, що виконується на самих голосних звуках.

Вокáльна мýзика. Музичні твори, призначені для співу. Межі вокальної музики дуже широкі: це народна пісня (з інструментальним супроводом або без нього), романс, численні ансамблі, хори. Вокальна музика складає основу таких монументальних жанрів, як опера, ораторія, кантата.

Вокáльна шкóла. Система вокально-виконавських принципів і педагогічних методів, що формуються в музичній культурі народів різних країн. У національній школі співу відображаються особливості музики, поезії, мови, виконавських традицій народу.

Вокáльне мистéцтво (спів). Вид музичного виконання, заснований на майстерності володіння співочим голосом. Вокальне виконання буває сольним (одиночним), ансамблевим (груповим) і хоровим (масовим). Вокальне мистецтво широко застосовується в концертній практиці і в театрі (опері, опереті та ін.). Вокальна музика — музика, призначена для співу (з акомпанементом на музичних інструментах або без супроводу).

Вокáльний цикл. Ряд пісенних творів, що пов’язані між собою єдиним образно-художнім задумом. У класичній музиці зустрічаються вокальні цикли різного масштабу — від 3-4 романсів або пісень до 20 і більше.

Г

Гімн. Урочиста пісня, прийнята як символ державної єдності. Існують гімни державні, військові, релігійні, на честь свята, події або героя. Жанр гімну поширений в хоровій, оперній, симфонічній музиці, пісенній творчості композиторів.

Гітáра. Струнно-щипковий інструмент, що складається з корпусу з глибокими вигинами на боках і пласкими деками, з шийки з грифом, де розміщені металеві лади, і головки з кілками.

Глісáндо. Виконавський прийом, який полягає в переході з одного звука на інший методом плавного ковзання без виділення окремих проміжних ступенів. У нотному записі позначається рискою або хвилястою лінією між початковим і кінцевим звуками.

Гóлос. 1. Мелодія, що є основою музичного твору. Сукупність голосів утворює фактуру музичного твору. Визначення типу голосу на основі низки показників. Голоси розрізняють за такими показниками: звуковий діапазон, темброві ознаки, довжина голосових зв’язок та ін. 2. Окрема нотна партія якого-небудь інструмента з оркестрового, ансамблевого або хорового твору. 3. Мелодія пісні.

Співочі голоси

Гомофóнія. Вид багатоголосся, за якого співоцькі голоси поділяються на головний (мелодія) і супроводжувальний (гармонічний супровід, акомпанемент).

Грýпа. Частина оркестру, що об’єднує музикантів, які грають на однорідних інструментах (струнних, дерев’яних духових, мідних духових, ударних та ін.).

Гурт. Творчий колектив музикантів, чия творчість пов’язана з естрадною або рок-музикою.

Гýчність. Одна з основних властивостей звука; величина слухових відчуттів, які виникають у людини під час сприйняття звукових коливань. У музичній практиці співвідношення рівня гучності позначається за допомогою динамічних відтінків.

Д

Двочастúнна фóрма. Музичний твір, в якому зіставлені два різні (контрастні) характери музики, передані два різні настрої. Наприклад, «Шарманщик» із «Дитячого альбому» П. Чайковського, «Жарт» Й.-С. Баха. У вокальній музиці двочастинну форму називають куплетною. Наприклад, пісні, що складаються з куплетів та приспіву.

Динáміка. 1. Розділ теорії музики, у якому вивчаються відтінки сили звука як засіб музичної виразності. 2. Сукупність явищ, пов’язаних із гучністю звучання. Динаміка є одним із засобів виразності музики. Використання динамічних відтінків (forte, piano, crescendo, diminuendo та ін.) визначається змістом і характером музики.

Диригéнт. Керівник колективу музикантів-виконавців (оркестру, ансамблю, хору), який об’єднує всіх його учасників для досягнення певного трактування й художньої завершеності музичного твору. Диригент передає власні творчі задуми виконавцям за допомогою системи спеціальних диригентських прийомів. Від диригента залежить інтерпретація музики.

Диригувáння. Мистецтво керування музичним колективом (оркестром, ансамблем, хором). Під час розучування та виконання музичного твору диригент користується спеціально розробленою системою міміки та жестів. Інструментом диригування є паличка.

Дисонáнс. Співзвуччя, що викликає відчуття неузгодженого звучання.

Діапазóн. 1. Звуковий об’єм співацького голосу, музичного інструмента, мелодії, звукоряду, що визначається відстанню (інтервалом) між найнижчим і найвищим звуками. 2. Загальний музичний діапазон — об’єм звукоряду, який використовується в музичній практиці (16,35 Гц до субконтроктави — 7901,4 Гц сі п’ятої октави). Діапазон голосу професійних співака/співачки має становити не менше двох октав. У самодіяльних хорах діапазони не перевищують півтори октави.

Дýма. Епічно-ліричний жанр української словесно-музичної народної творчості XV-XVII ст. Думи мають історичний зміст, відрізняються вільною ритмікою, імпровізаційністю. У давнину ці твори складали основну частину репертуару народних співаків — кобзарів, бандуристів.

Е

Елéгія. Вокальний або інструментальний твір скорботного задумливого характеру.

Електрóнна мýзика. Музика, створена з використанням електромузичних інструментів і технологій зазвичай за допомогою електронних засобів, таких як синтезатори, спеціальні комп’ютерні програми.

Ж

Жанр. У музичному мистецтві — поняття, яке характеризує історично складену різновидність творів, що визначають їхнє походження призначеним складом виконавців, особливостями змісту і форми. Існують жанри народні і професійні, вокальні та інструментальні, камерні і симфонічні та ін. Серед жанрів, пов’язаних із вокальним мистецтвом, слід виділити вокальні (пісня, романс, гімн та ін.), вокально-інструментальні (кантата, ораторія, меса та ін.), музично-сценічні (опера, оперета, мюзикл).

З

Закрúтий звук. Звук, що утворюється під час співу із закритим ротом. Цей вид співу широко використовується в процесі постановки голосу. Спів закритим звуком на приголосному [м] — розповсюджений колористичний прийом у хоровому виконавстві, створює специфічне приглушене звучання хору, часто використовується в якості акомпанементу солісту.

Зáспів. Початок хорового твору або пісні, який виконується одним співаком (співачкою) або групою. Після заспіву вступає хор.

«Зéрно-інтонáція». Найменша виразно-смислова частина музики, що є основою твору. У «зерні-інтонації» міститься те головне, що робить твір добре впізнаваним, навіть якщо він звучить з будь-якими змінами.

І

Імітáція. У багатоголосній музиці — вид викладу, за якого мелодія, що звучала в одному голосі, тут же повторюється в другому з тим самим або іншим ступенем точності.

Імпровізáція. 1. Складання віршів, музики тощо безпосередньо під час виконання. 2. Музичний твір, створений у вільній формі.

Інструментáльна мýзика. Музика, призначена для виконання на музичних інструментах. Твори інструментальної музики можуть бути сольними (для одного інструмента з акомпанементом або без нього), камерно-ансамблевими, оркестровими.

Інтонáція. Звуковисотний бік мелодії або голосу; інтонація - це найпростіший мелодико-ритмічний зворот (мотив). У музичному мистецтві — втілення художнього образу засобами музичної виразності (мелодія, лад, тембр, динаміка, ритм). Вона може бути зображальною або виражальною. Зображальні інтонації передають різноманітні звуки навколишнього світу, природи, створюють уявні образи людей, тварин, комах. Виражальні інтонації передають настрій, емоції, почуття.

К

Кáмерна мýзика. Інструментальна або вокальна музика, призначена для виконання у невеликому приміщенні. Спочатку камерною музикою називали світську музику, протиставляючи її церковній. До камерної музики належать інструментальні (дует, тріо, квартет, ансамбль та ін.) та вокальні (романс, пісня) твори.

Кáмерний ансáмбль. Невеликий ансамбль, який виконує камерну музику. Камерним ансамблем також називається твір, написаний для такого колективу.

Кáмерний спів. Виконання камерної вокальної музики. Камерний спів має великі можливості під час передачі найтонших ліричних емоцій і вимагає від виконавця високої музичної культури, гнучкого, здатного до найтоншого нюансування голосу, який не обов’язково має бути потужним.

Кантáта. Великий урочистий музичний твір для солістів, хору і оркестру. Кантати поділяються на духовні і світські. Вони включають в себе оркестрові вступи, арії, ансамблі, хори. Виконавський склад і структура зближують кантату з ораторією, однак кантата відрізняється меншим розміром, камерністю, відсутністю драматичного розвитку сюжету.

Канцонéта. Невелика багатоголосна пісня танцювального характеру, розповсюджена в Італії наприкінці XVI — на початку XVII ст.

Капéла. 1. У Середньовіччі місце в храмі, де розташовувався хор. Згодом ця назва перейшла на сам хор. 2. Великий професійний хоровий колектив.

Кастаньєти. Поширений в Іспанії, Італії та країнах Латинської Америки ударний музичний інструмент із дерева або пластмаси у вигляді двох мушель, зв’язаних шнурком на одному кінці. Кастаньєти застосовують для відбивання ритму під час виконання народних іспанських танців.

Кобзáр. Український народний музикант і співець, виконавець народних пісень і дум, який супроводжує спів грою на кобзі.

Колискóва. Пісня, якою супроводжується заколисування дитини. Для колискової пісні характерні одночастинна форма, повільний спокійний рух мелодії, поезія плекання, дуже плавна, навіть монотонна манера виконання.

«Ой ходить сон» (у виконанні Квітки Цісик)

Коломúйка. Українська народна пісня-танець жартівливого змісту ліричної, гумористичної, політичної тематики. Коломийки мають куплетну будову. Віршована строфа складається з двох строф по 14 складів. Зазвичай коломийки виконуються хором з інструментальним супроводом.

«Заграй мені, музиченько» (бойківська)

Колоратýра. Швидкі віртуозні пасажі (гами, арпеджіо та ін.), мелізми (групетто, морденти, форшлаги, трелі), які служать прикрасою сольної вокальної партії. Колоратура була широко розповсюджена у вокальних партіях опер, хорових творах, духовних концертах XVII — початку XIX ст. У вокальних партіях сучасних опер колоратура майже не зустрічається. В сучасних хорових творах використовується як образотворчий прийом, особливо в обробках народних пісень.

Колядка. Величальна обрядова пісня зимового циклу, що виконується напередодні свята Різдва Христового і пов’язана з віншуваннями, побажаннями щастя, добробуту, здоров’я.

«Ой радуйся, земле!» («Добрий вечір тобі»)

Композúтор/композúторка. Особа, професійна діяльність якої пов’язана із написанням творів музичного мистецтва. Автор/авторка музичних творів.

Контрáльто. Найнижчий жіночий співочий голос з діапазоном: фа малої октави — фа другої октави. Тембр густий, щільний; найбільш характерне звучання, тембр, що нагадує англійський ріжок, від соль малої октави — до соль першої октави.

Концéртні фóрми (циклíчні). Форми побудови музичних циклів, що складаються з кількох самостійних творів, об’єднаних спільним задумом, однією тональністю та настроєм. Розрізняють інструментальні та вокальні цикли. До творів концертної форми належать сюїтний цикл, прелюдія-фуга, сонатно-симфонічний цикл.

Концéрт. 1. Публічне виконання музичних творів, балетних, естрадних та інших номерів за певною програмою. 2. Великий музичний твір для одного або кількох соліруючих інструментів і оркестру.

Концертмéйстер. 1. Провідний скрипаль/скрипалька оркестру, а також музикант, який очолює та керує однією зі струнних груп виконавців в оркестрі. 2. Піаніст-акомпаніатор/піаністка-акомпаніаторка, які розучують партії з виконавцем/виконавицею.

Кульмінáція. У музичному мистецтві — найбільш напружений момент твору або будь-якої його частини. Зазвичай кульмінаційний звук або зворот утворюється в мелодії частіше за все на сильній долі і виділяється своєю висотою і тривалістю. Завданням виконавця є виявити і розкрити виразний зміст кульмінації.

Куплéт. Строфа вірша, пісні. Елемент пісенного твору, який складається з одного проведення всієї мелодії і однієї строфи поетичного тексту. Під час виконання частинних строф мелодія зазвичай повторюється в точності або з незначними варіаціями. У результаті створюється куплетна форма, характерна для більшості пісень різних народів, а також багатьох професійних творів пісенного жанру. Нерідко куплет починається заспівом і закінчується приспівом.

Куплéтна фóрма. Поширена форма вокальних творів, в яких одна й та сама мелодія повторюється в незмінному або злегка варійованому вигляді, але за кожного повторення виконується з новим текстом. У куплетній формі мелодія відображає загальний характер пісні.

Л

Лад. Спосіб побудови звукоряду, розташування звуків; тональність музичного твору. Засіб виразності в музичному мистецтві; естетично приємна для слуху узгодженість музичних звуків, що створює певний настрій твору. Ладів у музиці багато, але є два найголовніші — мажор і мінор. Мажорний лад створює настрій світла і веселощів. Він доцільний для створення радісної, бадьорої та веселої музики. У мінорному ладі створюється музика задумливого, спокійного або сумного характеру.

Лíрник. Український народний музикант і співець, виконавець народних пісень і дум, який супроводжує спів грою на лірі (релі).

М

Мандолíна. Струнний щипковий музичний інструмент з овальним корпусом та чотирма парами струн, на якому грають медіатором.

Маракáси. Ударний інструмент латиноамериканського походження. Сучасний маракас виготовляється з різних матеріалів (дерево, пластмаса тощо) і є порожньою кулею або циліндром, до якого прикріплена рукоятка. Різні предмети, розміщені в його корпусі (висушений горох, камінці, дробинки), під час струшування утворюють своєрідний хрускіт або дзеленчання.

Марш. 1. Музичний жанр, що відрізняється строго розміреним темпом, чітким ритмом. 2. Ритмічне крокування в строю.

Мáршовість. Особливість звучання музики, її характер, що вирізняється чіткими, маршовими ритмами.

Мелóдія. Художньо усвідомлена логічна послідовність музичних звуків, організованих ритмічно і ладово-інтонаційно. Змістовне одноголосне чергування звуків, основний виражальний засіб музики. У мелодії важливе значення мають звуковисотна лінія, лад, ритм, музична структура. Мелодія може справляти художній вплив як сама по собі (в одноголоссі), так і в сукупності з мелодіями в інших голосах (поліфонія), або з гармонічним супроводом (гомофонія). У вокальній музиці під час виконання мелодії необхідно розкрити інтонаційну виразність, підкреслити кульмінацію за допомогою вміло розставлених динамічних і агогічних відтінків, виявити співвідношення музики і тексту.

Метр. У музичному мистецтві — система організації музичного ритму, що полягає у впорядкуванні послідовності сильних і слабких долей (тобто пульсу музики). Метр є важливим засобом організації музичної мови і має велике виражальне значення. Залежно від структури метр буває простим (дво-, тридольним), складним (чотири-, шести-, дев’яти-, дванадцятидольним), мішаним (п’яти-, семидольним). На письмі метр позначається дробом на початку нотного стану: чисельник показує кількість долей у такті, а знаменник — ритмічне значення долі, тобто тривалість її звучання за нотами.

Метронóм. Механічний прилад з маятником для відліку на слух рівних невеликих проміжків часу (пульс). У музичному мистецтві використовується як точний орієнтир темпу під час виконання твору на репетиціях.

Мінезúнгер. Німецький середньовічний придворний поет-співець ХП-ХШ ст., який перейняв традиції провансальських трубадурів. Оспівував лицарську доблесть і самовіддане служіння дамі.

Монодíя. Одноголосна мелодія, виконувана одним або кількома (в унісон) співаками. Прикладами одноголосної (монодійної) музики є твори духовної музики (григоріанський спів, знаменний розспів).

Музúчне мистéцтво. Вид мистецтва, який відтворює дійсність у звукових художніх образах. Музичне мистецтво ґрунтується на здатності людини асоціювати слухові відчуття із власними переживаннями, станами та процесами зовнішнього світу.

Засоби музичної виразності

Музúчний звук. Звук певної висоти й тривалості, що видається під час співу або гри на музичному інструменті і використовується для написання музичних творів. На письмі музичні звуки та їхні особливості відображають за допомогою нот та інших спеціальних позначок.

Музúчний слух. 1. Здатність сприймати та відтворювати музику. Розрізняють абсолютний слух (здатність упізнавати і визначати висоту окремих звуків) і відносний (здатність визначати звуковисотні інтервальні співвідношення між звуками). 2. Здатність людини сприймати «музичну мову» та її образно-виразну суть. Ця здатність заснована, перш за все, на вмінні розрізняти і відтворювати відносну висоту музичних звуків. Розвиток відносного слуху досягається активним слуханням музики, грою на музичних інструментах, а також спеціальними заняттями сольфеджіо. Для розвитку музиканта велике значення має і внутрішній слух, тобто здатність внутрішньо слухати музику, а також вміння подумки відтворювати її, читаючи ноти.

Музúчний фольклóр. Народна музична (пісенна та інструментальна) творчість. До музичного фольклору належать народна пісня, народний танець.

Н

Нарóдна манéра спíву. Спів, що характеризується різким поділом регістрів, великою відкритістю звука. У нашій країні існує велика кількість хорових колективів, а також співаків-солістів, які співають в народній манері.

Нарóдна пíсня. Вид народного вокального мистецтва, що сформувався в результаті тривалого історичного розвитку фольклору. Народну пісню вирізняє багатство жанрів, різних за походженням, характером та роллю у житті спільноти. Більшість традиційних жанрів

безпосередньо пов’язані з календарною обрядовістю (колядки, веснянки, щедрівки, жниварські, купальські), працею (чумацькі, заробітчанські, бурлацькі), родинними взаєминами (колискові, ліричні, поховальні, весільні), розвагами (коломийки, частівки), історією народу (думи, козацькі пісні) та ін. Зазвичай народна пісня не має певного автора та сталого варіанта тексту.

Нарóдний тáнець. Вид танцювального мистецтва, який створюється народною творчістю, поширений у побуті і зберігає риси національного характеру, духовного світу того чи іншого народу.

Нарóдні музúчні інструмéнти. Музичні інструменти, поширені в народній творчості. Чимало народних інструментів набули популярності в культурі інших країн або увійшли до складу професійних музичних колективів, втративши зв’язок із народним побутом.

Українські народні музичні інструменти

Струнні музичні інструменти

Духові музичні інструменти

Ударні та шумові музичні інструменти

Клавішні музичні інструменти

Нáспів. Мелодія, призначена для вокального (рідше інструментального) виконання; зазвичай цей термін застосовують до мелодій народних пісень.

Нóти. 1. Система знаків, які використовуються для запису музичних звуків відповідно до їхньої тривалості. 2. Рукописний або друкований запис музичних творів.

О

Óда. Жанр ліричної поезії і музики; урочистий, патетичний, хвалебний твір; оркестрово-хоровий твір урочистого характеру, що оспівує якусь значну подію або подвиг.

Одноголóсся. Музичний виклад, обмежений однією мелодичною лінією. Одноголосся є історично найбільш ранньою формою музичного мистецтва.

Одночастúнна фóрма. Побудова музичного твору, в якому переданий один настрій. Мелодія у ньому може повторюватися з невеликими змінами. Наприклад, «Ранок» П. Чайковського, колискові, коломийки.

Óперний спів. Художня техніка співу, що застосовується під час виконання оперних партій. Розрізняють три стилі оперного співу, представлені в різних співвідношеннях: речитатив (наближений до розмовного стилю), кантилена (вирізняється мелодійністю, протяжністю звуків) та колоратура (класичний спів, у якому часто застосовують складні вокальні прийоми).

Оратóрія. Монументальний музичний твір для хору, співаків-солістів і оркестру, призначений, як правило, для концертного виконання. На відміну від опери в ораторії літературний текст переважає над драматичною дією. Від кантати ораторія відрізняється масштабністю форми, розгорнутим сюжетом.

П

Партитýра. 1. Сукупність партій багатоголосного музичного твору (для оркестру, хору або ансамблю). 2. Нотний запис багатоголосного музичного твору для хору, оркестру чи камерного ансамблю, в якому зведені в одне ціле партії окремих голосів та інструментів. Партії виписуються в партитурі за рядками, один над одним. У хоровій партитурі порядок розподілу партій такий: угорі занотовані партії жіночих голосів або верхніх дитячих, а внизу — чоловічих або низьких дитячих.

Пáртія. 1. У багатоголосному творі вокальної, вокально-інструментальної музики, одна з його складових частин, яка призначена для виконання окремими голосами (групою однорідних голосів) або на окремому інструменті (групою інструментів). 2. Нотний запис окремої партії багатоголосного твору.

Пасáж. Послідовність звуків у швидкому русі; часто зустрічається у віртуозній музиці. Розрізняють пасажі гамоподібні, акордові (побудовані на арпеджіо) і змішані.

Перкýсія. Окремий вид ударних інструментів, звучання яких органічно вплітається в ритмічну структуру будь-якого музичного твору, але частіше за все — танцювальних та етнічних композицій. Відповідно до способу утворення звука перкусійні інструменти поділяються на три групи: ідіофони (за звук відповідає тіло інструмента, яке може бути металевим або дерев’яним — трикутник, дзвіночок, тарелі, гонг, кастаньєти); мембранофони (за звук відповідає мембрана, виготовлена зі шкіри або будь-якого подібного штучного матеріалу — барабан, бубон, бугай, бонг); оснащені струнами ударні інструменти (цимбали, калімба, варган). Існує іще тілесна перкусія, тобто ритмічне плескання у долоні або клацання пальцями.

Піанíно. Великий ударно-клавішний музичний інструмент, що має форму високого ящика з вертикально натягнутими струнами всередині і з горизонтально розташованою клавіатурою на виступі спереду; різновид фортепіано.

Підголóсок. Мелодичний варіант основного наспіву в пісенному багатоголоссі. Так виник термін «підголоскова поліфонія». Підголосок підтримує основну мелодію, часто зливаючись з нею в унісон, або прикрашає її, орнаментує, іноді створює самостійні поспівки. Обов’язковою умовою є унісонне заключення наспіву.

Пісéнність. Особливість звучання музики, її характер, що вирізняється проникливою співучістю, мелодійністю.

Пíсня. 1. Найбільш поширений жанр вокальної музики, що об’єднує музичний образ з поетичним. Розрізняють пісню народну і професійну (створену співпрацею композитора і поета). Пісні класифікують за жанром (обрядові, побутові, ліричні, жартівливі та ін.), за сферою побутування (міські, сільські, солдатські, дитячі), за складом (одноголосні і багатоголосні), за формою виконання (сольні, хорові, ансамблеві, із супроводом, а капела) та ін. 2. Одна з форм вокальної музики, що широко розповсюджена в народній музичній творчості, музичному побуті, а також у професійній музиці. Пісня — музичний твір, в якому поєднуються музика і поезія.

Поліфонíя. Багатоголосний склад музичного твору, в якому окремі голоси мають самостійне значення. Поліфонія може бути: імітаційною (канон, фуга); контрастною (зіставлення різних мелодій); підголосковою. Імітаційна та підголоскова поліфонії часто використовуються у хорових творах.

«Польóтність». Властивість правильно поставленого співочого голосу бути добре почутим у залі. Польотність залежить від наявності в тембрі голосу високої співочої форманти і особливо добре сприймається слухом. Властивість голосу співака переборювати значні відстані, заповнювати концертні зали великого масштабу, протистояти впливу навколишніх звуків (оркестр, хор). Польотні голоси прекрасно звучать на великій сцені, добре чутні в усіх точках театрального залу, чітко виділяються серед звуків музичного супроводу та інших голосів.

Попурí. Збірна інструментальна п’єса, утворена з фрагментів різноманітних творів або мотивів.

Прúспів. Частина куплетної пісні. На відміну від заспіву, текст якого в кожному куплеті оновлюється, приспів виконується на незмінний текст.

Прогрáмна мýзика. Інструментальний музичний твір, який має словесну (зазвичай віршовану) програму і розкриває її зміст. Програмою може слугувати назва, яка вказує на те, що надихнуло автора до написання твору (явище природи, почуття, думка, твір іншого виду мистецтва та ін.). Більш докладні програми являють собою літературний сюжет.

Пульс мýзики. Умовна одиниця вимірювання музичного часу, рівномірні однакові удари (долі), що прийнято порівнювати із биттям серця. Пульс може бути уповільнений або швидкий, у ньому чергуються сильні та слабкі удари. їхнє чергування обов’язково закономірне (наприклад, один удар сильний, за ним два слабкі). Для визначення пульсації мелодії під час її вивчення музикант/музикантка користуються спеціальним пристроєм — метрономом.

Р

Регíстр. Частина звукоряду, що займає певне положення за висотою звучання і має однаковий тембр. Ряд однорідних за тембром звуків голосу. Залежно від переважаючого використання грудного або головного резонаторів, розрізняють грудний, головний і мішаний регістри.

Рéквієм. Багаточастинний траурний хоровий твір, зазвичай за участі солістів, органу та оркестру. Виник як заупокійний католицький піснеспів на латинський текст, але пізніше втратив обрядовий характер і перейшов до концертної практики.

Рефрéн. 1. Повторення кінця строфи у пісенних формах XII-XVI ст. (баладі, рондо, віланеллі, фроттолі та ін.). 2. Незмінна тема інструментального або вокального твору, написаного у формі рондо.

Речитатúв. Рід вокальної музики, заснований на використанні інтонаційно-ритмічних можливостей мовлення. Основні інтонації речитативу відповідають характерним інтонаціям мовлення.

Ритм. Організованість музичних звуків у часовій послідовності. Поряд з мелодією ритм є одним із основних засобів виразності музичного мистецтва. Поняття ритму містить організацію тривалостей, акцентів (метр), співвідношення частин форми. Виразне значення ритму пов’язане з темпом.

Рóзвиток мýзики. Зміни, що відбуваються в ній завдяки засобам музичної виразності (ладу, тембру, динаміці, ритму та ін.). Визначають кілька видів розвитку музики у творі.

Ромáнс. Камерний вокальний твір ліричного або лірично-драматичного змісту, що виконується солістом/солісткою під інструментальний акомпанемент одного інструмента (фортепіано, гітари). За формою романс наближений до ліричної пісні, головний акцент у ньому робиться на мелодії та переданні особистісних почуттів.

Рóндо. Побудова музичного твору, що складається з кількох частин і в якому неодноразові звучання незмінної теми (рефрену) чергуються з іншими епізодами, відмінними за характером музики. П’єса, написана у формі рондо, нагадує рух по колу. Наприклад, «Класне рондо» («Ми — третьокласники») Д. Кабалевського; «Рондо в турецькому стилі» В.-А. Моцарта.

— головна тема (рефрен); — різні епізоди.

С

Серенáда. Пісня ліричного характеру (звернення до коханої), яка виконується ввечері або вночі. Її витоки — вечірні пісні трубадурів. Серенада була розповсюджена в побуті південних романських народів (Італія, Франція), її виконували під акомпанемент лютні, мандоліни, гітари. Згодом серенада стала жанром камерної вокальної музики, увійшла як окрема партія в оперні твори.

Сúла звýка. Одна з характеристик співочого голосу. Сила звука у співаків залежить від величини підскладкового повітряного тиску, тонусу змикання голосових складок, від розмірів ротової порожнини і від ступеня «підвищення» звукової енергії тканинами і порожнинами ротоглоткового каналу. Не слід порівнювати поняття сили звука і його гучності.

Симфонíчна мýзика. Музична творчість, що охоплює різні види й форми творів, призначені для виконання симфонічним оркестром (симфонія, симфонічна поема, концерт для інструментів соло з оркестром, увертюра та ін.).

Симфонíчний оркéстр. Великий творчий колектив виконавців, оркестр, утворений з кількох різних груп інструментів — струнних, дерев’яних та мідних духових, ударних.

Інструменти симфонічного оркестру

Симфóнія. 1. Гармонійне поєднання, сполучення багатьох елементів. 2. Інструментальний твір, що складається звичайно з 4-х частин і призначений для виконання симфонічним оркестром.

Синтезáтор. Музичний інструмент, на якому звук створюють, обробляють та посилюють за допомогою електронних пристроїв. Синтезатор здатний імітувати звуки будь-яких музичних та ударних інструментів, а також видавати будь-які інші, доступні для сприйняття та уяви звучання.

Саксофóн. Мідний духовий музичний інструмент із характерним тембром.

Солíст/солíстка. 1. Виконавець/виконавиця музичного твору для одного голосу або інструменту (із супроводом або без нього). 2. Виконавець/виконавиця самостійної партії в оперному, хоровому, симфонічному творі.

Схема симфонічного оркестру

Сóльний спів. Виконання одним голосом самостійного музичного твору (партії, епізоду тощо), написаного у формі арії, арієти, аріозо, речитативу, романсу, пісні.

Сольфеджувáння. Спів вокальних вправ з вимовою назв звуків (нот). Застосовується у вокальній педагогіці для розвитку точності інтонації, навичок читання музичного твору з нотного аркуша.

Сонáта. Жанр інструментальної музики, а також циклічна форма твору для одного (соло) або двох (дуета) інструментів, який складається з трьох або чотирьох частин (рідше одночастинний).

Сонáтно-симфонíчний цикл. Форма великого музичного твору (збірки), що складається з кількох самостійних творів, які належать до жанрів академічної музики, такі як симфонія, соната, концерт.

Спів (вокáльне мистéцтво). Емоційно-образне розкриття змісту музики засобами співочого голосу. Виконання пісень, арій. Спів буває сольний (одноголосний), ансамблевий (дует, тріо і т. д.), хоровий з інструментальним супроводом і без нього — а капела; зі словами і без слів (вокалізація). Спів розрізняється за жанрами: оперний, камерно-концертний, народний, естрадний, храмовий.

Сюїта. Жанр інструментальної музики, твір, який складається з кількох закінчених п’єс, різних за змістом та побудовою, що послідовно змінюють одна одну і є контрастними.

Сюїтний цикл. Форма великого музичного твору (збірки), що складається з кількох музичних мініатюр (танцювальних або пісенних п’єс), контрастних за характером. Наприклад, «Пори року» П. Чайковського, вокальний цикл пісень «Проліски» Я. Степового.

Т

Такт. Метрична музична одиниця — кожна з рівних за тривалістю частин, на які поділяється музичний твір за числом ритмічних наголосів у ньому. Проміжок від однієї сильної долі музичного пульсу до наступної. У нотному записі такти відділяють один від одного вертикальними тактовими рисками. Отже, кожен такт містить в собі одну сильну та одну або кілька слабких долей. Початок мелодії зі слабкої долі називають затактом (неповним тактом).

Танцювáльність. Особливість звучання музики, її характер, що вирізняється граційними або енергійними танцювальними ритмами.

Тембр. Характер звука, притаманний певному музичному інструменту або людському голосу. Тембр може бути яскравий, дзвінкий, тьмяний, м’який, грубий та ін. Разом з гучністю, тривалістю, висотою тембр є одним з ознак музичного звука.

Темп. Швидкість, з якою виконується музичний твір. Визначається частотою чергування метричних долей в одиниці часу. Чітка вказівка темпу визначається за допомогою метроному. Словесні темпові позначення мають умовний, приблизний характер. Темп позначається найчастіше за допомогою італійських слів (largo, allegro, moderate), іноді — із вказівкою на характер руху (в темпі вальсу, маршу і т. д.). Темп — важливий засіб виразності; відхилення від зазначеного темпу ведуть до викривлення музичного образу.

Теситýра. Переважне розташування звуків за висотою в музичному творі відповідно до діапазону голосу (вокалу) або до музичного інструменту. Розрізняють високу, середню і низьку теситури відповідно до можливостей співочих голосів й різновидів музичних інструментів.

Токáта. Віртуозна музична п’єса, передусім для клавішних інструментів (фортепіано, рояль, орган), витримана в швидкому русі мелодії, чіткому та ритмованому, із рівними короткими тривалостями.

Транспозúція. Передкладання музичного твору на будь-який інтервал (крім октави) вгору або вниз, при цьому змінюється тональність твору. Транспонуванням користуються в тих випадках, коли потрібно пристосувати який-небудь твір для виконання його більш високим або низьким голосом.

Тривáлість (нóти). Час звучання музичного звука, один з найважливіших засобів музичної виразності. Основним знаком тривалості є ціла нота, а її похідні — половинна, четвертна, восьма та ін. позначають тривалість звучання по відношенню до цілої.

Тричастúнна фóрма. Побудова музичного твору, що складається з трьох частин, дві з яких (перша і остання) однакові. У музиці твору зіставлені контрастні за характером образи.

Троїсті музúки. Народний інструментальний ансамбль із трьох виконавців. Традиційно у складі такого ансамблю є скрипка, басоля та бубон (у центральних областях) або скрипка, цимбали та бубон (у західних областях), хоча зустрічаються й інші інструменти (бухало, сопілка, контрабас, баян). У репертуарі троїстих музик переважно танцювальні та пісенні мелодії, що звучать на свята, весілля та під час ярмарків.

Центральна Україна

Західна Україна

У

Удáрна акустúчна устанóвка. Набір ударних інструментів та обладнання, необхідних барабанщику для гри. Складається з великих, середніх і малих барабанів (бас, або бочка, том, снейр), з тарілок (креш, райд, хай-хет), педалей, а також стійок й кріплень (хардвер). Зазвичай конфігурація установки може бути будь-якою.

Унісóн. Одночасне злиття звучання двох або кількох музичних звуків, однакових за висотою. Іноді одну й ту саму мелодію співають і грають одночасно в різних октавах.

Ф

Фактýра. У музичному мистецтві — комплекс засобів музичного викладу, музичне полотно твору (мелодія, акорди, фігурації, окремі голоси та ін.). Фактура твору зумовлена його змістом, жанром, стилем.

Фальцéт. Спосіб формування високих звуків, а також верхній регістр чоловічого співочого голосу, що характеризується слабким звучанням і бідністю тембру (внаслідок зменшення кількості обертонів). Натуральний фальцет використовується у хоровому співі, у самодіяльних хорах, головним чином у тенорових партіях, даючи можливість співати високі звуки, перевищуючи природний грудний регістр, а також у народному співі.

Фóрма музúчна. Побудова музичного твору, в якій композитор/композиторка втілює його зміст; порядок частин в музичному творі та їхня взаємодія. Прийоми побудови музичної форми твору — повторення (точне й неточне), контраст та чергування. Розрізняють такі форми: одночастинну, двочастинну, тричастинну, куплетну, рондо, варіативну та концерт.

Х

Харáктер мýзики. Передавання в музиці певного настрою або почуття (веселощів, спокою, суму, радості, урочистості та ін.).

Хор. Співочий колектив, який виконує вокальний твір з інструментальним супроводом або а капела. За тембровою однорідністю звучання хору аналогічно звучанню групи однорідних інструментів оркестру (струнних, духових). За складом голосів хори бувають однорідні і мішані. Мінімальне число учасників хору — 12 осіб (по три учасники у хоровій партії), що зумовлено можливістю користуватися ланцюговим диханням. За манерою голосоутворення розрізняють хори академічні і народні.

Типи хорових колективів

Хоровúй стрій. Злагодженість між співаками хору у відношенні чистоти звуковисотного інтонування. Існує поняття мелодичного і гармонічного хорового строю. Мелодичний (горизонтальний) стрій — це чисте інтонування мелодії вокальним унісоном (хоровою партією, всім хором, який співає в унісон). Гармонічний (вертикальний) стрій — правильне інтонування інтервалів, акордів.

Ц

Цезýра. Коротка, не визначена у нотному записі пауза між музичними фразами або розділами твору. Цезура забезпечує сприйняття членування музичного твору, його структури. У нотному тексті цезуру іноді позначають комою, яку ставлять над нотним рядком. У вокальній музиці цезури часто розташовуються відповідно до поетичного тексту.

Цикл. У музичному мистецтві — ряд окремих творів, присвячених одній темі або образу.

Щ

Щедрíвка. Обрядова пісня зимового циклу, що виконується під час новорічно-різдвяних свят. Щедрують напередодні старого Нового року (13 січня), спів супроводжується побажаннями доброго врожаю та добробуту; щедрівки мають традиційний приспів: «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров’я».

«Щедрик» (в обробці М. Леонтовича)