Українська мова та читання 4 клас Частина 1 - Г. С. Остапенко, О. В. Волощенко, О. П. Козак 2021

§ 23. На гостині в козаків
Тема 2. Машина часу

1. Хочеш пережити справжні козацькі пригоди? Тоді поринай у них разом із персонажами історичного роману — підлітками Грициком і Саньком, які мусили тікати з рідного села світ за очі, бо своєю сміливою витівкою розлютили місцевого пана.

Утікач

За романом Володимира Рутківського «Джури козака Швайки»

Прокинулися Грицик і Санько від стривоженого воронячого каркання. Та до обіду нічого не трапилося. Зрештою хлопчики так осміліли, що подалися до озера й напилися води. На зворотному шляху Грицик підстрелив куріпку.

Хлопчики вилізли на крислатий берестóк і завмерли межи гілок.

- Грицику, поглянь! - вигукнув Санько.

На самісінькому обрії здійнялася чорна хмара куряви. Вона наближалася до пагорба, на якому зупинилися друзі. Курява мовби гналася за кількома десятками вершників. Попереду, на відстані стріли, мчав іще один вершник.

- Татари! - видихнув Грицик, і хлопчики грушами скотилися з дерева. Не змовляючись, шугонýли в кущі. Якийсь час вони лежали непорушно. Лише серця стугонíли так, що не чути було стукоту кінських копит.

Вершники були вже недалеко. Утікач, майже не цілячись, випустив стрілу - і один із татар звалився під ноги коневі. Інші мимоволі стишили біг, і втікач знову вихопився вперед.

Повз пагорб гулко протупотів змилений кінь. Вершник, чорновусий смаглявий юнак, низько припав до його шиї. І хоча це була лише мить, все ж Грицик встиг помітити на його спітнілому обличчі глузливу посмішку.

Вершник чвáлом гнав коня саме до озера. За якусь хвилю він із шурхотом врізався в очерет. І нараз звідти вихопився кошлатий кінь. Проте втікача на ньому вже не було. Кілька татар кинулися навперейми коневі, решта почали спішуватися. Переслідувачі, не роздягаючись, кидалися у воду, пірнали на самісіньке дно і з пирханням з’являлися на поверхні. А хто не вмів плавати, косив кривими шаблюками очерет і шелюгу.

Тепер хлопці збагнули, що саме замислив утікач. Мабуть, він зрозумів, що його рано чи пізно наздоженуть, тож відпустив коня на волю, а сам сховався в очереті. Сховавшись, видовбав очеретинку, взяв її в рот і заліг десь під ряскою.

Цю хитрість хлопчики добре знали. Як і те, як із нею боротися. Висмикнеш надламану очеретинку - і тільки бульки йдуть із глибини. А невдовзі з’являється і сам утікач - захеканий, і очі на лоба вилазять... Атож, ця хитрість, здається, відома й татарам. Ич, кляті, як висмикують із води кожну підозрілу очеретинку! А озеро ж невеличке - лише якась сотня кроків у поперечнику.

Проте втікач ловитися все не хотів. Уже й сонце почало скочуватися за Дніпро. Врешті татари почали вибиратися з озера. Кілька вершників про всяк випадок іще раз об’їхали навколо озера. Проте нічого підозрілого не знайшли. Тож, збившись докупи, татари повільно рушили назад у степ.

Грицик, який трохи навчився татарської говірки від діда Миколи, почув, як один переслідувач сказав іншому:

- Схоже, вислизнув таки невірний з наших рук.

- З наших вислизнув, - зло реготнув інший, - але ж не з цього озера. Тут йому й смерть.

Коли на видноколі розтанули постаті останніх вершників, хлопці вибралися зі схову й подалися до озера.

- Може, він ще живий? - сказав Грицик, сам не вірячи у свої слова. - Лежить десь непритомний. То ми його порятуємо.

Та діставшись до озера, сам пересвідчився в марності своїх сподівань. Кінські копита перетворили землю довкола води на суцільне місиво. На поверхні плавали купи скошеного очерету й шелюги впереміж із жабурúнням. І жодної цілої очеретини, за допомогою якої міг би дихати втікач.

- Нічого вже ми тут не знайдемо, - нарешті вирішив Грицик. - Ходімо, Саньку, далі.

Та перш ніж повернутися до пагорба, обережний Грицик вирішив видертися на одну з верб, аби пересвідчитися, чи не наближається до них зі степу ще татарський загін. Він обрав вербу, стовбур якої ріс трохи похило і був такий товстий, що й двоє дорослих, узявшись за руки, не змогли б його обхопити. Грицик розігнався і спритно, мов білка, побіг по нахиленому стовбуру.

І тут сталося неймовірне. Верба голосно чхнула, а тоді запитала сердитим людським голосом:

- Ти що - не бачиш, куди лізеш?

2. Що ти відчував/відчувала, читаючи про пригоди хлопчиків? Яким можеш назвати цей текст: напруженим, карколомним, нудним, захопливим, гостросюжетним, комічним?

3. Прочитай назву роману. Як ти гадаєш, хто тут джури, а хто козак Швайка?

4. Спиши текст, розділивши його на речення.

Запорожці мали дуже гарний звичай залучати молодь до козацької справи ще з дитинства біля всякого статечного козака був один або кілька молоденьких хлопців вони звалися джурами джура доглядав коня та чистив зброю свого наставника, супроводжував його в походах навіть у боях ставав у пригоді.

5. Як автор описує втікача? Прочитай. Яка деталь свідчить про те, що козак знає: татарам не вдасться його зловити? Які риси характеру притаманні герою? Назви їх.

6. Відшукайте в тексті розповідні, питальні та спонукальні речення. Запишіть по два речення кожного виду і потренуйтеся читати їх із відповідною інтонацією.

7. Знайди в уривку слова, з яких стає зрозуміло, що хлопчикам страшно. Письменники та письменниці часто використовують цей прийом: описують відчуття так, щоб читачі впізнали емоцію.

Кишенька слів

8. Здогадайся, про які почуття йдеться, та опиши якусь ситуацію, коли ти мав/мала такі відчуття в тілі, використавши один із фразеологізмів.