Українська мова та читання 3 клас Частина 2 - Савчук А. С. 2020

Весна днем красна
Зеленим променем весна повідмикала води

Послухай відеозвернення Анатолія Качана. Які вірші продекламував Анатолій Качан? Яку книгу поет рекомендує прочитати?

Анатолій Качан

ЗЕЛЕНИЙ ПРОМІНЬ

Зеленим променем весна

повідмикала води,

а доторкнулась до зерна —

зазеленіли сходи.

Відкрила очі сон-трава

і глянула із гаю:

весна зозуль із рукава

на волю випускає.

Напившись талої води

і теплого проміння,

гостей запрошують сади

на день свого цвітіння.

• Розкажи, якою ти уявляєш весну. Які образні висловлювання, порівняння вживає поет?

Утвори та прочитай прислів’я. Яке з них могло б бути заголовком вірша?

Сонце гріє, сонце сяє —

Весна ледачого

Весняний день

Весна

✵

не любить.

вся природа воскресає.

днем красна.

рік годує.

Леся Вознюк

ВЕСНЯНИЙ ДОЩИК

А дощик йшов і тішився весною,

то накрапав, то воду лив стіною.

Він стиха барабанив, брав сопілку,

в садочку колихав вишневу гілку.

Співав для кожної травинки і листочка,

стрибав щодуху в річку із місточка.

Голубив сонну землю, пестив квіти,

в косички заплітав вербові віти.

Під парасолькою крокуємо з тобою,

а дощик поруч йде і тішиться весною.

✵ Який у тебе настрій після читання вірша?

✵ Розкажи, скільки справ було в дощика.

Михайло Слабошпицький

ЇХНІЙ САД

Навесні діти садили дерева. Дружним гуртом прийшли на сільський пустир і взялися до роботи.

Гукали й Гриця:

— Ходімо з нами!

А Гриць відмовився.

— Не хочу, — сказав їм. — Краще я у футбол гратиму.

— Висадимо дерева для нашого саду, тоді всі разом гратимемо, — пропонували йому.

— Ні, грати краще, ніж дерева садити. Садіть без мене.

І пішов, посвистуючи, з м’ячем на майданчик.

Але там нікого. Усі — на пустирі.

«Обійдуся і без вас», — сказав собі Гриць. І спробував сам грати у футбол.

Але хто ж грає у футбол сам із собою?

Сів Гриць на м’яч і задумався. Мабуть, треба було йому піти з хлопцями. Швидше закінчили б роботу, а потім бігали б за м’ячем. От якби це зараз хтось із них погукав його на допомогу, то він з радістю пішов би.

Та діти, певно, й забули про нього. їм весело, бо вони всі разом.

А він — сам. І не знає, що йому робити.

Понурив Гриць голову і поплентався додому.

— Чому ж ти не грався? — запитала мама. — Так просився на майданчик — і зразу ж додому прибіг. Може, тебе хтось образив?

— Ніхто мене не образив.

— Твої товариші там граються?

— Ні, усі садять дерева.

— От молодці! Правда, сину?

Гриць потупив очі:

— Не знаю.

— А ти ж чому не з ними?

— Мені не хочеться садити дерева.

Мама сумно зітхнула і нічого йому на те не сказала.

Гриць трохи погрався з котом, позаглядав до кролів, побігав за півнем, подивився, як мати готує обід...

І засумував.

От якби пішов з усіма на пустир — не було б йому зараз нудно. Але хлопці теж винні — не могли гарненько його попрохати, щоб ішов з ними.

Сидів-сидів удома Гриць, отак журився-журився, а потім скочив і побіг до дітей.

Став збоку і дивився, як вони садять дерева. У нього аж руки свербіли теж узятися до роботи. Тільки чекав, що його попросять. Але ніхто не сказав йому й слова. Ніби Гриця тут і геть не було.

Постояв-постояв він і пішов, украй ображений, додому.

А вдома мама раптом сказала:

— Я так люблю садити дерева, піду попрацюю з дітьми.

Гриць розгублено подивився на неї.

— Ти, мабуть, теж хочеш зі мною?

— Хочу.

— То ходімо разом. Бери лопату.

Прийшли на пустир, де вже стояло кілька рівненьких рядів саджанців.

— Вам помічники потрібні? — весело запитала мама дітей. — Якщо потрібні — приймайте.

— Приймаємо! — загукали вони дружно.

Ще багато дерев посадили гуртом. А коли скінчили роботу, Грицева мама сказала:

— Уявляєте, колись отут виросте прекрасний сад... Ваш сад... І кожен, хто його вперше побачить, подумає: які ж ото молодці посадили дерева!

Дітям було приємно чути ті слова.

І Грицеві теж приємно.

Кожному приємно, коли почує добре слово про свою працю. Вийшло на небо сонце і здивовано дивилося на старий пустир. Ніби запитувало: а коли ж це тут з’явився молодесенький сад? Їхній сад...

✵ Хто головний персонаж оповідання?

✵ Поясни поведінку Гриця на початку і в кінці оповідання. Склади характеристику Гриця.

✵ Як ти розумієш виділені речення?

✵ Поділіть оповідання на частини. Складіть план.

✵ Опрацюйте додаткову літературу і дослідіть, яка користь від дерев. Підготуйте розповідь «Чому потрібно садити дерева».

Наталія Дев’ятко

СТАРА ЯБЛУНЯ

За вікном було темно. Довга гілка старої яблуні раз по раз шкрябала скло. Неприємно. Бридко. Лячно.

Марічка накрилася ковдрою з головою. Під ковдрою було душно, хоча й не чути шкрябання гілки об скло.

Скільки вона так лежала, Марічка не знала, та повітря під ковдрою ставало все менше, і довелося висунути носа назовні.

— Р-р-рип! — відгукнулася гілка, наче тільки й чекала, коли дівчинка вилізе зі сховку.

Марічка здригнулася і міцно обійняла свого ведмедика. Гарно йому — плюшевий, нічого не чує, не боїться старої яблуні.

— Р-р-рип! — знову скрипнула по склу стара гілка.

Марічка не витримала і прожогом кинулася у спальню батьків, тихесенько залізла під ковдру до мами, притулилася. Мама обійняла дочку уві сні.

Було тепло, приємно і зовсім не страшно. Але ж не спатимеш у кімнаті батьків кожної ночі.

Треба сказати, що раніше Марічка не боялася нічних шурхотів. Вона зовсім нічого не боялася. Навіть великого чорного собаку з околиці села, хоча пес і був трохи нижчий за дівчинку.

Але Марічка дуже любила ласувати яблуками. От через соковиті яблука все і трапилось. Минулого року яблук на старій яблуні вродило стільки, що гілки обважніли і хилилися до землі. Батькам довелося ставити підпорки, щоб дерево не постраждало під вагою врожаю.

Солодкі, соковиті, червонобокі... Марічка не злазила зі старої яблуні, позабувши і про цукерки, і про тістечка, які батьки купували у супермаркеті.

От тільки бабуся постійно сварила онуку: «Не лазь по дереву взута! Пошкодиш кору! Шкідники заведуться! Дерево загине!»

Марічка кивала, а через годину знову дерлася на яблуню за частуванням.

Минуло літо, родина повернулася додому в місто. Зима була сніжна, але весна прийшла рано. Дерева вкрилися пишним квітом. І вишні, і черешні, і сливи, й абрикоси. Тільки стара яблуня стояла чорним скелетом біля будинку. Кілька бруньок луснули, з’явилися липкі листочки, але невдовзі засохли і вони.

Яблуню саджав ще дід Марічки, тому в батьків рука не піднімалася її спиляти. А вночі стара яблуня стукала гілкою у вікно і сумно чулося: «Р-р-рип!» — скрипіння сухої гілки по склу.

✵ Визнач риси характеру Марічки. Чим вона тебе приваблює? Який страх докучав дівчинці? Чого вона боялася?

✵ За що бабуся сварила онуку? Чому батьки Марічки не хотіли зрізати стару яблуню?

Біля мами теж сьогодні якось не засипалося. Марічка зітхнула, зібралася з силами і пішла до своєї кімнати, міцно- міцно тримаючи за лапу свого ведмедика.

Місячне світло прослизало у вікно. Тінь від гілки падала на підлогу страхітливим плетивом. Марічка зупинилася на порозі, не наважуючись іти далі. Звісно, можна було повернутися до батьків або шмигонути у своє ліжко і знову накритися ковдрою. Але хіба так страху позбудешся?

Дівчинка відчувала, як калатає серце, коли йшла до вікна. Спочатку вона посадила на підвіконня свого ведмедика, тоді залізла сама.

За вікном вітер гойдав гілки старої яблуні, але зараз жодна, на щастя, не діставала до скла. Місяць був таким великим, що в його світлі потопали зірки і небо здавалося тьмяним, а старе змертвіле дерево ще сумнішим.

Марічка відчула, що їй шкода дерева. Навіть не його соковитих яблук, яких більше не буде в їхньому саду, а саме дерева.

Яблуня пам’ятала шорсткі працьовиті руки діда, в які так в’їлася земля, що не відмити. І Марічка теж пам’ятала ті лагідні дідові руки.

Яблуня бачила, як росли її батьки, їхні будинки були на одній вулиці. І Марічка теж бачила своїх батьків дітьми на старих чорно-білих фотографіях.

А тепер яблуню спиляють...

— Р-р-рип! — заскрипіла суха гілка по склу, наче відгукуючись на розпач дівчинки.

І було в тому плачі стільки болю та суму, що Марічка схлипнула й ткнулась обличчям у нічну сорочку.

Дівчинка плакала тихенько, щоб не розбудити батьків. Коли вони всі разом приїхали на початку літа в село і побачили, що яблуня загинула, їй ніхто нічого не сказав, тільки бабуся подивилася з докором. Але ж Марічка і без слів усе зрозуміла...

Чи то Марічка заснула, сидячи на підвіконні, чи то вона так сильно наплакалась, що втратила лік часу, але місяць устиг заховатися за паркан сусіднього двору. Небо офарбилось світанковими кольорами.

Ноги дівчинки обережно торкнулася м’яка лапа.

Марічка здивовано підняла голову і побачила свого плюшевого ведмедика, який дивився на неї чорними ґудзиками очей.

— Не сумуй, хазяйко, — тихенько сказав ведмедик.

— Як же мені не сумувати? — схлипнула Марічка, зовсім не дивуючись, що улюблена іграшка говорить. — Через мене яблуня загинула.

— Через тебе, — кивнув пласкою головою ведмедик. — Добре, що ти це розумієш. Тільки сльозами не зарадиш, хазяйко.

— А чим зарадиш? — з надією запитала дівчинка.

— У яблуні пробачення попроси для початку, — ведмедик простягнув хазяйці лапу. — Ходімо.

Марічка відчинила вікно і разом із ведмедиком зістрибнула у траву. Добре, що вікно першого поверху було не високо від землі.

Дівчинка підійшла до стовбура, доторкнулася до дерева. Кора старої яблуні була шершавою, але приємною на дотик, під нею відчувалося засинаюче життя. Дерево справді доживало останній рік. Там, де на корі виднілися тріщини і рани, повзали мурахи і якісь крихітні темні й білі комахи.

— Пробач мені, стара яблуне, — тихенько мовила Марічка, гладячи стовбур старого дерева. — Пробач мені.

— Р-р-рип! — скрипнула суха гілка над головою, сумно, але якось лагідно.

Гідно прожила своє життя стара яблуня, багато бачила і пам’ятала. Минав її час на цій землі, залишалася пам’ять про неї.

— Прокидайся, Марічко, — тепла бабусина рука торкнулася плеча дівчинки.

— Що таке, бабуню? — позіхнула Марічка і подивилася на вікно.

Плюшевий ведмедик сидів на підвіконні, у напівоберту дивився за вікно і наче крадькома посміхався вишитим ротом.

Було ще дуже рано, але бабуся зазвичай вставала вдосвіта. — Маєш дещо побачити, Марічко, — наполягала бабуся.

Марічка швиденько знайшла капці і в самій сорочці пішла за бабусею надвір.

Бабуся наблизилась до яблуні, важко схилилася до землі, на щось вказуючи. Марічка теж присіла.

Неподалік від старої яблуні з землі виткнувся невеличкий пагінець із крихітними зелененькими листочками.

— Буде у нас нова яблунька, — не приховуючи радості, мовила бабуся.

І Марічка теж посміхнулась молоденькому деревцю. Його вона тепер точно сама берегтиме.

✵ Чому бабуся дивилася з докором на дівчинку? Чому всохла стара яблуня? Чому дівчинка вважала себе винною в тому, що яблуня всохла? Розкажи про почуття Марічки, коли вона дізналась, що стару яблуню зріжуть.

✵ Якими були почуття дівчинки, коли вона дізналась про молоденьке деревце?

• Прочитайте в особах уривок з оповідання, у якому описаний сон дівчинки.