Українська мова та читання 3 клас Частина 2 - Чумарна М. І. 2020

День на літо повертає

УРОКИ ПРИРОДИ

Травень — найбагатший місяць весни. Вся природа усміхається щасливо і ніжно, як дитина. Це — місяць, коли мати-земля починає народжувати різних своїх «дітей»: зав’язуються плоди на деревах, на кущах, у гніздах вилуплюються на світ пташенята.

Якщо будеш уважним до природи — багато чого у неї навчишся. Наприклад, зрозумієш, що в цілому всесвіті нема двох однакових істот: навіть ромашки в лузі різняться між собою. А це означає, що для кожного з нас важливо найперше пізнавати самого себе: розвивати свої таланти, прислухатися до власних бажань, вірити у свої сили.

Чому травень є найбагатшим місяцем весни?

ЯК ВАЖЛИВО БУТИ ТЕРПЛЯЧИМ

Навесні гусінь вайлувато повзала по гілках і поїдала все на своєму шляху. Їй треба було набратися терплячості — і їсти, їсти, їсти...

Гусінь остерігалася пташок. Вони кружляли в повітрі та виглядали, чим поживитися. А гусінь для них — смачна пожива. Тому її тіло змушене було змінювати забарвлення, маскуючись то під листочок, то під кору...

Їй треба було вижити! Гусінь не зважала на кпини комах та не оглядалася довкола: їй було байдуже, як вона виглядає. Незграбна, неповоротка — вона вперто робила свою роботу. Щось підказувало їй, що все в житті має свою мету і призначення. То ж вона не мала звички багато роздумувати.

Нарешті гусінь стала такою важкою, що не змогла повзти. Тепер вона повинна огорнути себе в кокон і заснути...

Коли сонце яскраво обігріло землю, гусінь прокинулась, поворушила своїм тілом, — воно було таким важким, а кокон так стискав, що вона взялась його прогризати і виборсуватися з полону. Ох, і нелегко це було!

Але ось тіло гусені зависло на стеблинці. Щось у ньому змінилося. Гусінь слухала його, насолоджуючись подихом вітерця... І раптом щось у ній стрепенулося, затремтіло, — і вона легко спурхнула в повітря!

Прекрасний метелик, пролітаючи над водою, помітив своє відображення.

— Як добре бути терплячим! — сказав він собі. — Не завжди ми здогадуємося, які красиві подарунки приготувала нам доля!

Прочитай уважно текст. Як ти гадаєш, чому в житті треба довіряти долі й бути терплячим?

Чому гусінь не зважала на думку інших комах?

Чи важливо в житті подобатися іншим? Чому треба прислухатися до своїх бажань?

Подивись уривок відео «Народження метелика».

ЦІКАВИНКА

Метелики, як і бджілки, приносять живій природі найбільшу користь — вони запилюють квіти, а без опилення не родили б ні яблука, ні помідори, ні огірки: адже більшість рослин дають плоди саме завдяки пилкові, який переносять комахи з квітки на квітку.

Одні метелики літають лише вдень, а інші — вночі. Метелики є дуже маленькі і просто велетенські: найбільший нічний метелик має розмах крил до 30 сантиметрів! Іноді його плутають з птахом.

А от знаменитий метелик під назвою монарх може пролетіти відстань до тисячі кілометрів без зупинок — і досягнути при цьому швидкості до 50 кілометрів за годину! Це майже швидкість автомобіля.

І ще денні метелики не можуть літати без сонячного тепла. Тому в холодну погоду вони просто «засинають» у нас на підвіконні. Але насправді вони чекають, коли потепліє. Бо метелики, виявляється, ніколи не сплять!

Та найважливіше: метелик живе в чотирьох різних тілах! А в яких саме — про це постарайся дізнатись, зазирнувши в енциклопедію.

Що цікавого ти дізнався (дізналася) про метеликів?

Придумай фантастичну історію про свою зустріч із метеликом.

КРИЛА МАТЕРІ

Спекотного літнього дня вивела Гуска своїх маленьких жовтеньких гусенят на прогулянку.

Вона вперше показувала діткам великий світ. Він був яскравим, зеленим, радісним: перед гусенятами розкинувся величезний луг. Гуска навчала діток щипати тонесенькі стеблинки молодої травички. Стеблинки були солодкими, сонечко теплим і лагідним, трава м’якою, світ затишним і добрим, співав безліччю голосів бджіл, жучків, джмелів, метеликів. Гусенята були щасливі!

Вони забули про матір і розійшлися величезним зеленим лугом. Коли життя щасливе, коли на душі мир і спокій, про маму часто забувають. Стривожившись, Гуска стала скликати дітей, але не всі вони послухалися. Раптом насунулися темні хмари, і на землю впали перші великі краплі дощу. Гусенята подумали: світ не такий вже й затишний та добрий. І тільки-но вони про це подумали, кожне згадало про матір. Несподівано усім їм стала потрібна, ой як потрібна мама. Вони підняли маленькі голівки і побігли до неї.

А тим часом з неба посипалися великі градини. Гусенята ледве встигли прибігти до матері, вона підняла крила і накрила ними своїх дітей. Бо крила існують, насамперед, для того, щоб накривати дітей — про це відомо кожній матері, а потім вже для того, щоб літати. Під крилами було тепло і безпечно; гусенята чули гуркіт грому, який долітав ніби здалеку, завивання вітру і стукіт градин. Їм навіть стало весело: за материнськими крилами коїться щось страхітливе, а вони у теплі та затишку. їм і на думку не спадало, що крило має два боки: всередині було тепло і затишно, а зовні — холодно й небезпечно.

Потім усе затихло. Гусенятам хотілося скоріше на зелений луг, але мати не піднімала крил. Маленькі діти Гуски вимогливо запищали: «Випускай нас, мамо!». Так, вони не просили, а вимагали, бо коли дитя відчуває міцну, сильну материнську руку, воно не просить, а вимагає.

Мати тихо підняла крила. Гусенята вибігли на траву. Вони побачили, що в матері поранені крила, вирвано багато пір’їнок. Гуска важко дихала. Вона намагалася розправити крила і не могла цього зробити. Гусенята все це бачили, але світ знову став таким радісним і добрим, сонечко сяяло так яскраво та лагідно, бджоли, жуки, джмелі співали так красиво, що гусенятам і на думку не спало запитати: мамо, що з тобою? І тільки одне, найменше і кволе гусеня підійшло до матері й запитало: «Чому в тебе поранені крила?» Вона тихо відповіла, ніби соромлячись свого болю: «Все добре, сину».

Жовтенькі гусенята розсипалися по траві, і мати була щаслива.

Василь Сухомлинський

Прочитай текст. Як гуска захистила своїх гусенят від грози? Чому в неї боліли крила?

Як ти охарактеризуєш маму-гуску?

МАТЕРИНСЬКА ЛЮБОВ

Українська народна казка

Якось лисиця захопилась полюванням і навіть не помітила, як споночіло. Вона далеко забігла від свого лисеняти, а коли повернулась до нори, його там уже не було.

Довго плакала лисиця, але сльозами горю не зарадиш. Отож пішла вона лісом шукати свою дитину. У кожного звіра, який траплявся їй дорогою, вона запитувала те саме:

— Скажи мені, братику, чи не бачив ти, бува, мого синочка, лисеняти?

Вовк відповів їй:

— Ні, сестрице, не бачив.

Кабан теж відповів:

— Ні, сестрице, не зустрічав я твого синочка.

Запитувала лисиця і оленя, і собаку, і багатьох інших звірів. Наостанок, здибавши буйвола, запитала і його:

— Братику буйволе, чи не зустрічав ти, бува, мого синочка, лисеняти?

Буйвіл, нашорошивши вуха, каже: — А який він із себе, твій синочок? — Та це така чистенька дитинка, носик має гостренький, оченята кругленькі, хутро шовкове, хвостик пухнастий.

— Ні, не бачив такого, але трапилось мені дорогою жалюгідне створіння: очі в нього загноєні, вуха звисають, писок брудний, хвіст геть обліз. Усе воно якесь коростяве й худюще-прехудюще, ледь ногами перебирає.

— Ой лишенько! — скрикнула лисиця. — Так це ж і є мій синочок!

— Та невже? — здивувався буйвіл. — Але ж ти казала, що твій синочок — красень!

— Ех, братику! — вигукнула лисиця, схлипуючи. — Хіба ти не знаєш, що для кожної матері її дитина — найгарніша в світі?!

Записав Василь Зінчук

Чим схожа історія про лисицю та лисеня з попередньою історією? Який висновок про материнську любов у природі ти зробиш? Чи схожі мами-тварини на людських мам?

МАМИН ДЕНЬ У КАЛЕНДАРІ

Хоча День матері відзначається лише раз у році, кожна дитина може сказати, що маминими днями є всі дні її життя. Бо нема хвилини, коли б нас не огортала своїм теплом мамина любов. І, вимовляючи слово «мама», ми думаємо про Матінку Світу, яка народжує все живе у природі, і про рідну землю, і про матінку-Україну, яка виховує нас своєю мовою, піснею, небом над головою.

ХУСТКА

Я на свято мамине,

хоч іще мала,

мамі вишивати

хустку почала.

На зеленім полі

вишию квітки.

Заясніють ніжні

з шовку пелюстки.

Усміхнуться рідні

мамині вуста:

— Справжньою майстринею

доня вироста!

Галина Малик

Прочитай вірш. Чи вмієш ти вишивати? Розкажи, чи є у тебе вдома старовинні рушники або сорочки. Опиши їх.

ВИШИВАНКА

Мама вишила мені

квітами сорочку.

Квіти гарні, весняні:

— На, вдягай, синочку.

В нитці — сонце золоте,

пелюстки багряні.

Ласка мамина цвіте

в тому вишиванні.

Вишиваночку візьму,

швидко одягнуся.

Підійду і обійму

я свою матусю.

Вадим Крищенко

Чому, на твою думку, мамина вишиванка така важлива для дитини? Чому її називають оберегом? Що мама закладає в сорочку думками і побажаннями дитині?

ТЕПЛИЙ ВІРШИК ДЛЯ МАМИ

Мамо, добре, що ти є, —

ніжне сонечко моє!

Від твоєї теплоти

так і хочеться рости...

Найгарнішу, найдобрішу, —

я люблю тебе найбільше!

І коли дорослим стану,

теж любить не перестану!

Бо ріднішої, ніж ти,

в цілім світі не знайти!

Добре, мамо, що ти є, —

тепле сонечко моє!

Олександр Дерманський

А як ти лагідно називаєш свою маму? Якими ласкавими словами мама звертається до тебе?

Напиши коротке привітання для своєї мами.

НАЙБІЛЬШЕ Я ХОЧУ...

Найбільше я хочу,

щоб мир був на світі,

як небо — у зорях,

а сад наш — у цвіті.

Найбільше я хочу,

щоб сонце щоранку

зі мною віталось,

присівши на ґанку.

Найбільше я хочу,

щоб рідна матуся

всміхнулась мені,

коли я усміхнуся.

Микола Сингаївський

Чи сподобався тобі вірш? Чому?

А чого найбільше хочеш ти?

ГОРНЯТКО МЕДУ

Казка

Ведмежа Тимішко мало препоганий настрій. Захворіла мама. А те, що хвороба серйозна, зрозумів, коли вона вранці відмовилася від горнятка меду. Бо, скажіть, який ведмідь відмовиться від такої смакоти? Тільки хворий...

Мама знову лягла у ліжко. Тимішко вкрив її полотняною рядниною, ще трішки посидів, поки та не заснула, потім зачинив щільно двері й вийшов надвір.

Літечко вже довершувало свою роботу, проте щедро дарувало своє тепло. А його мудра мама завжди казала: де тепло, там і добро. У Тимішка стиснулося серце, бо це ж уперше він вийшов до лісу один-однісінький. Було лячно, проте треба шукати для мами порятунок. І він ступив на вузьку доріжку.

— Отакої! — почулося десь зверху. — Тимішку! А де ж матусю подів? Чому сам?

Тимішко аж підскочив від ляку, проте задер голову й побачив білочку Намистинку. Білочка скочила на нижню гілку і пильно подивилася на Тимішка.

— А ти... ти куди це прямуєш?

— До Лісової лікарні, щоб ліків для мами дали...

— А дорогу знаєш? — запитала Намистинка.

— Та якось напитаю...

Тимішко махнув лапкою і намірився йти далі.

— Зажди! Я проведу... Ось тільки двері хатини причиню.

За хвилю білочка з’явилася на гілці й скочила на сусідню ялину.

— Тітонько, може, ви часу не маєте? — тихо мовив Тимішко.

— Ще чого! — махнула лапкою білка. — Чого ми варті, коли безсердечні! Поспішімо...

І застрибала з дерева на дерево. Тимішко й собі прискорив ходу.

— А це куди ти, Тимішку? — почулося збоку. — Може, від пожежі тікаєш? А матінка де?

Тимішко зупинився. Білочка теж призупинила скоки.

Зашаруділо листя — й на стежку викотився їжачок Голочка.

— Тут така справа, — мовила до нього Намистинка. — Ведмедиця захворіла, тому ми поспішаємо до Лісової лікарні за ліками.

— Біда, — схилив голову Голочка. — А меду давали? — запитав у Тимішка.

— Не хоче, — тихо відповіло ведмежа.

— Ну, якщо від меду відмовляється, то, мабуть, справді захворіла, — зробив висновок Голочка. — Треба рятувати...

І ось вже всі троє чимчикують по лісовій доріжці.

— Дядечку Голочко, я не встигаю за вами, — за- пхинькав Тимішко.

— Нічого, нічого... — махнув ціпком Голочка. — Тут кожна хвилина дорога... О! Погляньте-но, який розкішний город у Сірої Шубки...

Заєць саме порався на своєму городі. І овочі щедро віддячили йому за турботу, бо вродили нівроку.

— Куди ви? — побачивши чималеньку компанію, гукнув Сіра Шубка.

— До Лісової лікарні, — мовив Голочка. — Тут така справа — ведмедиця захворіла...

— Навіть меду не хоче... — додав Тимішко.

— Це вже серйозно, — спохмурнів Сіра Шубка. — А можна і мені з вами?

— Тільки хутко, — попрохала Намистинка. — Сам розумієш — час не чекає...

— Я швиденько! — розсміявся Сіра Шубка.

Він кинув сапку, зняв фартушка й умить перескочив через тин.

Невдовзі усі четверо вже прямували до Лісової лікарні.

Лікарка сова Жовтоочка сиділа в напівтемному кабінеті й пила чай із малиновим варенням. Пацієнтів у цей час не було. Воно й зрозуміло — лісові мешканці дуже добре втямили, що літо добігає кінця, тож клопотів у них побільшало, аби встигнути зробити запаси на зиму.

А тут відразу стільки пацієнтів! І кожен хоче щось сказати.

— Тихо! — махнула крильми на них Жовтоочка. — Говоріть по черзі.

— У мене... — ступив наперед Тимішко.

— Та що там! — не витримала Намистинка. — Ведмедиця захворіла...

— Навіть меду не їсть, — додав Голочка.

— А це вже... — захитав головою Сіра Шубка.

— Розумію... — задумалась лікарка. — Мед для ведмедів — найкращі ліки. І коли...

— Що... коли?! — зробив круглі очі Тимішко. — Кажіть!

— Не заважайте... Дайте подумати...

Сова одягнула великі окуляри із затемненими скельцями. У кабінеті стало тихо-тихо. Навіть зеленава Муха, яка прилетіла перевірити зір, затихла.

Раптом вхідні двері відчинилися — і до лікарського кабінету... влетіла, мов ракета, ведмедиця.

— Ви не бачили... ви не бачили мого Тимішка? — схвильовано спитала вона. — Кажуть...

— Мамо! — вигукнув на всю лікарню ведмедик.

— Ах ти, малий капоснику! — ведмедиця кинулась до синочка і вже підняла лапу, щоб дати добрячого прочухана, та замість цього обняла його міцно-міцно.

У лікарки Жовтоочки від несподіванки аж злетіли окуляри і впали на стіл. Дзенькнули, проте не побились.

— Шановна пані, — звернулась вона до ведмедиці, — так ви ж хвора... Навіть меду не хотіли...

— А це хто вам таке сказав? — щиро здивувалась вона.

— Та синок ваш, Тимішко...

І всі присутні це підтвердили, кивнувши головами.

Ведмедиця врешті-решт відірвала погляд від свого синочка і пильно всіх оглянула. Хвилю щось мізкувала, а потім, коли второпала, що ж трапилося, щиро розсміялася.

— Сьогодні зранку в мене розболілась голова, — пояснила вона. — А мед хотіла синочку залишити. Йому більше треба, бо ж росте малюк...

— Хороший у тебе синочок, турботливий, — усміхнувся їжак Голочка.

— Усіх у лісі на ноги підняв, щоб тебе порятувати, — додала білочка Намистинка.

— А я навіть улюблені грядки покинув, щоб допомогти, — зауважив Сіра Шубка.

— Правильно виховуєш синочка. Це я кажу як лікарка, — похвалила сова Жовтоочка.

А Тимішко мовчав. Він і не слухав, як його хвалять. Був просто щасливий. Бо мама одужала. А ще вдома на нього чекало горнятко меду, який він любив понад усе на світі...

Марія Пономаренко

Прочитай текст. Чому ведмежа Тимішко вирішило, що його матуся занедужала?

А як ти турбуєшся про свою маму?

ВСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ З МАМИ

Можна у світі чимало зробити:

перетворити зиму на літо,

можна моря й океани здолати,

гору найвищу штурмом узяти,

можна пройти крізь пустелі та хащі...

Тільки без мами не можна нізащо,

бо найдорожче стоїть за словами:

в світі усе починається з мами...

Анатолій Костецький

Прочитай вірш і пригадай, як починається твій день. У чому ти відчуваєш найбільшу допомогу мами?

Змалюй своїми словами портрет своєї мами.

МОЯ СВЯТА ЗЕМЛЯ

Солодкий мед, гірка калина,

солона сіль, терпка ожина, —

кислиці-яблука в саду.

Така на смак є Україна —

смачніш у світі не знайду!

Холодний сніг, морозні зими,

і теплі промені весни,

і літо з ранками жаркими,

і прохолода восени, —

така на дотики барвиста

моя свята земля пречиста —

і в дощ, і в сніг її люблю!

Марія Чумарна

Прочитай вірш і поміркуй над виділеними в ньому словами. Що передають вони читачеві? Чи можна пізнавати довколишній світ на дотик, запах і смак з допомогою слова?

УКРАЇНА

Є у кожної стеблинки,

і в пташинки, і в дитинки

на весь світ одна-єдина,

як матуся, — Батьківщина.

Є у нас своя родина,

є верба і є калина,

пісня, мова солов’їна —

все це наша Україна.

Ти люби її, дитино,

і вишневу, й тополину.

А без нені, без Вкраїни,

будеш в світі сиротина.

Надія Гуменюк

Чому Україну ми називаємо матінкою?

Придумай усну розповідь «Україна — матінка для всіх». «Домалюй» образ України, використовуючи такі слова: гіркий, солодкий, солоний, кислий, смачний, запашний, духмяний, холодний, теплий, гарячий.

ЛІТНІЙ РАНОК

Ранкові роси на траві,

легенькі тіні в кропиві;

повзе над річкою туман —

молочно-сивий дідуган...

З-за лісу сонце устає!

Промінням б’є об землю, б’є!

І враз — осяяна земля

заграла барвами здаля.

А я по стежечці біжу.

Упала грушка на межу...

Шугає птаство в небесах,

а в мене — пісня на вустах!

Леся Пронь

Чи сподобався тобі вірш?

Який настрій він у тебе викликає?

Прочитай текст акровірша і доповни його.

ЛІТО

Акровірш

Летять над полем ...

І сонце всіх ... .

Ти знаєш — літо ...

Отож його всі діти ... .

Розділіться на три групи. Перша група отримує завдання написати листи до літа з побажаннями, друга — створити малюнкові «листи», а третя — придумати предметне «послання» літу, розповівши про свої бажання.

НАРОДНІ ПРИСЛІВ’Я ПРО СИЛУ СЛОВА

♦ Добрим словом мур проб’єш, а лихим і в двері не ввійдеш.

♦ І від солодких слів буває гірко.

♦ Кого не б’є слово, тому й палиця не поможе.

♦ Коня керують уздами, а чоловіка — словами.

♦ Добре слово — золотий ключ.

♦ Лагідні слова роблять приятелів, а гострі слова — ворогів.

♦ М’які слова і камінь крушать.

♦ Де мало слів, там більше правди.

♦ Будь господарем своєму слову.

♦ Слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш.

♦ Від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи.

♦ Від теплого слова і лід розмерзається.

Відгадки до загадок: Бурундук. Бурулька. Іній.