Українська мова та читання 3 клас Частина 2 - Чумарна М. І. 2020
Летіть додому, пташенята!
ПТАШОК ВИКЛИКАЮ З ДАЛЕКОГО КРАЮ
22 березня, на Сорок Святих, повертались із вирію шпаки та жайворонки — вісники весни. За уявленнями наших предків, їх поверталося сорок. Цього дня бабусі, мами та дівчата пекли «жайворонків» із тіста, ніби прискорюючи приліт пташок і наближення тепла. Потім «жайворонків» і діти, і дорослі підкидали угору, приказуючи: «Жайворонки, прилетіте, весну-красну принесіте!». А ще вигукували:
Пташок викликаю з далекого краю!
Летіть, соловейки, на нашу земельку!
Летіть, ластівоньки, пасти корівоньки!
Діти бігли на вулицю, в сади, городи, клали «жайворонків» на голови, тримали в руках, наштрикували на палички і бігали з ними селом. Намагалися підняти їх повище — для цього забирались на дахи сараїв, на огорожі, на дерева. «Пташок» саджали на скирти, стоги, гілки, пагорби, підкидали вгору, іноді прив’язували нитками до дрючків.
За повір’ям, жайворонок брав соломинку в дзьобик, летів угору «до Бога» і співав: «Урожай, урожай, теплий дощ на врожай!». Імітували спів жайворонка, коли він летів угору: «Сонце ловити! Сонце ловити! Сонце ловити!».
А коли летів донизу, то так: «Ціп урвався! Ціп урвався! Ціп урвався! Кру-ці! Кру-ці! Кру-ці!». «Жайворонками» з тіста діти гралися увесь день, а увечері їх з’їдали.

Скúрта — великий стіг сіна.
ЖАЙВОРОНОК
Легенда
На п’ятий день, як створив Господь пташок та риб, увечері зібралися вони довкола Нього. І сказав Господь:
— Пташки мої! Зібрав я вас і хочу кожній дати подарунок. Вибирайте: хто силу, хто гарне пір’я, а хто співучий голос.
Соколи, яструби, круки просили: «Сили, Господи...». І Господь клав руки на їхні крила, і вони ставали дужими. Підходили дрозди, солов’ї, чижі, голуби, горлиці й просили: «Голосу, Господи...». І торкався Господь Своєю рукою їхнього горла, і вони одразу починали співати. А далі прийшли щиглі, півники, качки, індики, пави і просили: «Дай нам гарне пір’ячко, Боже...».
У той час почалася бійка між совою і зозулею. Одна хотіла бути кращою від другої, і Господь покарав їх: «Ти, зозуле, не будеш мати свого гнізда, а ти, сово, будеш ховатися, щоб ніхто тебе не бачив...».
Аж ось уже всі розлетілись, коли до Господа ще підійшла маленька пташина: «І мені голос дай, Боже!».
— А ти чому раніше не прийшла? — запитав Господь.
— Тут така суперечка зчинилася, то я вирішила зачекати.

Господь поглянув на неї й усміхнувся:
— За те, що ти така скромна і терпляча, матимеш не тільки голос — зроблю тебе наймилі- шою пташкою для людей. Будеш кликати весну, кожен тебе благословлятиме.
І став жайворонок наймилішою пташиною. Тільки- но він над ріллею заспіває, то селянин усміхнеться і гляне вгору:
— Співай, співай, пташино Божа!
Чому жайворонка люди називають пташиною Божою? Яких ще птахів шанують у народі та вважають посланцями неба? Які з птахів найбільше «дружать» із людьми?
Переглянь мультфільм «Птахи України». Що цікавого ти дізнався (дізналася) про птахів?
КОЛИ ХТО СПИТЬ?
П’єса на дві дії
Дійові особи: ластівка, півень, сич, горобець.
Дія І
(Ластівка вибігає, несе кошик зерняток, дуже поспішає.)
Ластівка:
Ой, вже сонечко заходить,
темний Вечір лісом бродить,
вже мої малятка сплять —
треба дуже поспішать!
(Назустріч Ластівці повагом виходить Сич. Він струшує пір’я, протирає очі.)
Сич:
О, нарешті день настав!
Треба братися до справ!
(Ластівка так поспішає, що ледь не збиває його з ніг.)
Ти чому так поспішаєш?

Ластівка:
Ніби ти і сам не знаєш!
Он вже сонечко зайшло
і заснуло все село!
Вже мої малі поснули,
про вечерю всі забули!
Я ж так важко натрудилась,
до вечері забарилась!

Сич:
Що ти кажеш, мила пташко!
Ти вночі трудилась важко?
Ластівка:
Та яка там, Сичу, ніч!
Сич:
Поясни, у чому річ:
ніч на світі настає,
коли сонечко встає!
Ластівка:
Що ти, що ти? Ніч приходить,
коли сонечко заходить!
Сич:
Дивні речі ти сказала!
Мабуть, ти сама не знала
те, що кожна птиця знає:
день тоді, як місяць сяє!
Ластівка:
Вже й не знаю, що казати:
дивуватись чи сміятись.
Сич:
Треба в інших запитати!
Хай розсудить нас Сова!
В неї мудра голова!
Ластівка:
Згодна, я іти готова,
щоб почути мудре слово!
(Виходять.)
Дія II
(Ластівка і Сич виходять на узлісся. Скрізь темно, вже настала ніч. Ластівка втомлена, заледве ноги волочить, а сич бадьорий, весело підстрибує.)
Ластівка:
Натомилася я дуже.
Відпочиньмо трішки, друже!
Сич:
День ще тільки розпочався —
сили я у сні набрався!
Ви ж, слабенькі ластівки,
все зробили навпаки!
Ластівка:
Годі, годі сперечатись!
Треба до Сови дістатись!
Вже ж вона усіх розсудить!
Сич:
Хто тут ще по лісу блудить?
(На сцену виходить Півень.)
О, це Півень сонце будить!
Ще, напевно, не пора —
тільки вийшов я з двора,
в мене день іще надворі!
Півень (до Ластівки):
Кумцю, ви, бува, не хворі?
Що тут робите вночі?
Ластівка:
Ти поглянь, які сичі:
днем вони назвали ніч!
Хочу знати, в чому річ:
йдемо разом до Сови —
золотої голови!
Хай вона, премудра птиця,
розбереться, як годиться!
Півень:
Тричі я вночі встаю —
звістку сонцю подаю!
Знаю я, у чому річ:
спить удень наш мудрий Сич.
То ж літають уночі
тільки Сови і Сичі.
Ластівка:
І Сова вночі літає?!
Сич:
Так, вона порядок знає!
День тоді, як місяць сяє!

Півень:
Все ти, кумцю, зрозуміла?
Правди від Сови схотіла?
Ніж даремно сперечатись —
краще розуму набратись!
Ластівка:
Ой спасибі, куме Півню!
Нам Сова таки не рівня!
Краще я додому йду!
Півень:
А я тебе проведу!
Ось лиш ранок привітаю —
всім про сонце нагадаю!
Кукуріку!
Ластівка:
А ти, Сичу, зоставайся
та нічкою утішайся,
бо як сонце вранці встане —
ти літати перестанеш!
Сич:
То не йдемо до Сови?
Ластівка:
Не морочмо голови!
Має в світі кожна птиця
свою пору, як годиться.
І Сова того не знає:
День уранці наступає!
Сич (здивовано розводить крилами):
От ви диваки!
Півень з Ластівкою (ідуть додому і приспівують):
Сонечко над світом ясно світить,
люблять його півники і діти,
і малі веселі ластівки,
а Сичі і Сови — навпаки!
Приспів:
Ти світи нам, сонце ясне,
і ніколи не погасни!
Ми в твоїх промінчиках літаєм,
землю своїм співом звеселяєм!
День приходить — всі йому радіють,
роблять те, що хочуть і що вміють,
мостять свої гнізда і хатки,
а Сичі і Сови — навпаки!
Приспів:
Ти світи нам, сонце ясне,
і ніколи не погасни!
Ми в твоїх промінчиках літаєм,
Землю своїм співом звеселяєм!
(Кінець.)
Марія Чумарна
![]()
Розподіліть ролі, розіграйте п’єсу в діалогах або створіть повністю костюмовану виставу. Можете придумати власний варіант п’єси, переказавши слова персонажів своїми словами.

Марія Примаченко. Голуб розкинув крила і просить про мир
ДЖМІЛЬ
Ще дерева не розквітли.
Тільки пуп’янки живі,
ще трави старої мітли
видно в молодій траві.
Ще збирається до танцю
березнева заметіль,
а вже вирушив на працю
і шукає квітки джміль.
Одягнувся в чорне хутро,
рукавиці взяв старі:
це, звичайно, дуже мудро.
Бо ще холод надворі.
Але де ж ті квіти, джмелю?!
Глянь — он хмара снігова!
Залітай в мою оселю,
почекаєм день чи два.
Джміль гуде і стороною
облітає поклик мій.
Ніби каже: йди за мною,
і зі мною порадій:
Пробіжи край жита рижу
стежку й вижату межу,
там тобі навдивовижу
жовту квітку покажу!
Дмитро Павличко

Прочитай вірш. Створи усну розповідь про джмеля.
Що ти знаєш про цю комаху? Чи відомо тобі, що джміль збирає мед, як і бджола?