Я досліджую світ 2 клас - Навчальний зошит - Інтегрована тема “Територія” - О. Волощенко, О. Козак, Г. Остапенко, О. Романюк 2019

Щоб усім було зрозуміло...

1. Розгадай ребус. Відшукай у тлумачному словнику значення слова-відгадки. Запиши, як ти його зрозумів/зрозуміла.

2. Розглянь, як сучасна художниця Лілія Мартинюк зобразила територію рідного краю.

3. Кого із зображених персонажів можна вважати господарями своєї території? А кого - гостем на ній? Обґрунтуй свою думку.

4. На якій території тобі комфортно перебувати? А на якій ти відчуваєш себе господарем? Розкажи.

Наталія Чуб - відомий психолог, автор понад 150 дитячих книг і мама трьох дітей. Її книжки вчать любити, поважати, дружити, вчитися, веселитися та всього того, що знадобиться в житті.

Письменниця написала захопливу історію про пригоди інопланетян на нашій планеті. Прочитай уривки з книжки та виконай завдання.

Прочитай початок казки Н. Чуб «Цікаві правила дорожнього руху».

Щоб усім було зрозуміло...

Мене звати Іванко Шишкін. Понад усе на світі я люблю свого вірного песика Бублика. Байдуже, що він зовсім не породистий!

У мене є друг Данилко Сирников, він старший за мене на цілих три дні, але я на нього не ображаюся, адже він не винен, що раніше народився. Данилко захоплюється космосом. Він страшенно розумний і весь свій вільний (і навіть не вільний) час читає книжки про позаземні цивілізації, планети й космічні кораблі. А я люблю посидіти за комп’ютером і ще збираю колекцію моделей старовинних автомобілів. Отже, все почалося так...

...Троє інопланетян спустилися драбинкою і зупинилися саме біля нашого вікна. Почулися шум, тріск, музика — здавалося, хтось намагався налаштувати свій радіоприймач. Один з інопланетян сказав:

— Вітаю вас, земляни!

Бублик, який досі мирно спав у кріслі, раптом підскочив і став голосно гавкати.

Данилко смішно роззявив рота від здивування й нічого не відповів інопланетянам. Я привітався. А як же інакше? Вітатися треба завжди, мене мама вчила бути ввічливим.

— Будьмо знайомі, — кажу.— Замовкни, Бублику, це свої.

Утім, я аж ніяк не був упевнений, що це свої.

— Фліп, — сказав один.

— Тікі, — мовив другий.

— Блум, — здалося, що булькнув третій.

«Ну й імена», — подумав я, але вголос із ввічливості нічого не сказав — адже гості.

Виглядали наші гості доволі дивно: мінячись усіма кольорами веселки, вони ставали то зеленими, то жовтими, то червоними. Кумедні чоловічки смішно розмахували руками й кивали головами. Вони навіть трохи нагадували нас, землян, ось тільки вуха, схожі на трубочки, й незвичне забарвлення відразу видавали в них мешканців іншої планети.

Тут Данилко нарешті ожив, тобто виринув зі своєї сплячки, й питає:

— А звідки ви прилетіли?

— З Марса, звідки ж іще? — дружно відповіли йому інопланетяни.

— Чудово! — захоплено вигукнув Данилко.

— У вас тут мова дуже складна, — сказав інопланетянин, який назвався Фліпом. — Ледве переклали з нашої, марсіанської.

Чудасія, та й годі! Не те, щоб я аж так здивувався. Я лише ніяк не міг збагнути, як це воно: інопланетяни існують, а в Інтернеті про них нічого до пуття не знайти. Бублик, вочевидь, був зі мною згоден, тому що голосно пирхав і тицявся мені в долоню мокрим холодним носом.

— Може, ви нам місто покажете? — попросив Блум. — Музеї і таке інше. Я так хотів до зоопарку потрапити й на трамваї покататися. В Космонеті (це те саме, що ваш Інтернет) бачив у нашому, марсіанському.

— Так, звісно покажемо, — погодився Данилко, — тільки вас би треба вдягти, щоб ви на людей були схожі. Зараз щось у батьків у шафі пошукаю.

За кілька хвилин інопланетяни майже не відрізнялися від нас. Джинси та яскраві футболки, кепки й сонцезахисні окуляри зробили свою справу. Тепер уже точно ніхто не здивується, побачивши на вулиці наших нових друзів.

— Готові? Тоді ходімо, — скомандував Данилко.

· Що тебе найбільше вразило в уривку? Перекажи.

· Як марсіани довідалися, що вони опинилися на чужій території? Розкажи.

· Як, на твою думку, почували себе прибульці у незнайомому місці?