Читаємо та граємо в театр - Другий випуск. НУШ. 1-4 класи - О. В. Джежелей, А. А. Ємець, О. М. Коваленко 2020

Театр «Рукавичка»

Ольга Коваленко

В школі ми книжки читали,

Про героїв розмовляли.

Згодом всі взялись за діло

І зробили ширму вміло.

Потім брали рукавички,

Пришивали їм спіднички,

І тепер у вільний час

Репетиція у нас.

Щоб грати в театр «Рукавичка», треба знайти старі (непотрібні) рукавички і перетворити їх на персонажів казки. Актори надягають рукавичку і, рухаючи нею, промовляють репліки дійових осіб.

Для вистави в театрі «Рукавичка» за бажанням можна використовувати ширму.

УСМІХАСИК РОЗКРИВАЄ СЕКРЕТИ ТЕАТРУ «РУКАВИЧКА»

1. Персонаж театру «Рукавичка» під час вистави має рухатися. Він може нахилятися, коли вітається; повертатися в різні боки; брати невеликі предмети; обніматися.

2. Щоб показати, що герой іде, біжить, стрибає, необхідно пересувати руку вздовж ширми, почергово піднімаючи і опускаючи її.

3. Той герой, який промовляє слова, обов’язково рухається. Інші персонажі у цей час стоять нерухомо і дивляться на нього.

У МАЙСТЕРНІ ТЕАТРУ «РУКАВИЧКА»

Вам знадобляться відрізки тканини, кольоровий папір, ґудзики, голка, ножиці, а ще вигадка і фантазія.

РЕПЕТИЦІЯ В ТЕАТРІ «РУКАВИЧКА»

ДОБРИЙ ВЕЧІР, ЗАЙЧИКУ

(українська народна пісенька)

— Добрий вечір, зайчику,

Куди йдеш?

Скажи мені правдоньку,

Де живеш?

— Отут живу в хатоньці

Край води,

А ти туди, лисонько,

Не ходи!

Олександр Олесь

КИЦЯ

— Кицю, кицю,

Де була?

Що ти їла,

Що пила?

— Я на річці була,

Там водичку пила,

А що їла — не скажу,

Тільки хвостик покажу.

Грицько Бойко

ВОРОНА-КАРКАРОНА

— Де, вороно-

Каркароно,

Ти була?

Що, вороно-

Каркароно,

Принесла?

— Покружляла,

Покружляла

Я вгорі.

Горобців

Порозганяла

У дворі.

Стріла півня-

Розбишаку,

Пісняра —

І чкурнула,

Дременула

Із двора.

Анатолій Костецький

БОСОНОГЕ ГУСЕНЯ

— Гусенятко, гусенятко,

Чом у тебе босі лапки?

— А тому що я багато

Люблю плавать і пірнати,

А пірнати в черевичках

І незручно, і незвично.

ЧОМУ ЗАЄЦЬ БЕЗ ЧОБІТ

(п'єса за казкою Михайла Стельмаха)

Дійові особи:

Усміхасик.

Вранці заєць біля дуба

одягнувся в білу шубу,

одягнувся, оглянувся,

в довгі вуса посміхнувся.

Заєць.

Гарна шуба, шуба гожа,

і на полюс з нею можна.

Тільки жаль — чобіт нема,

а надворі вже зима...

Усміхасик. Обізвався дятел з клена:

Дятел.

Є знайомий рак у мене,

по твоєму він заказу

зшиє чоботи відразу.

Усміхасик.

Не ловив наш заєць гав,

а побіг мерщій на став.

Всівся заєць на колоду

та й гукає прямо в воду:

Заєць.

Вилізь, раче, із води,

вируч зайця із біди, —

зший новенькі чобітки,

щоб дзвеніли підківки,

щоб і шпори дзеленчали,

злого лиса відганяли.

Усміхасик.

Із води вилазить рак

та й говорить зайцю так.

Рак.

Я узимку спочиваю

і роботи не приймаю,

аби влітку був заказ,

зшив би чоботи ураз.

Усміхасик. Заєць тихо у одвіт:

Заєць.

Влітку тепло й без чобіт.

Влітку завжди забуваю,

що прийде зима до гаю.

Рак. Думать треба.

Усміхасик. Каже рак.

Рак.

А тепер ходи вже так.

До побачення, привіт...

Усміхасик. Заєць досі без чобіт.

АНТРАКТ У ТЕАТРІ «РУКАВИЧКА»

Олег Орач

ГУСАК

Бабці кланявся гусак —

Так і так... Так і так...

Ґелґотали гуси:

— Вельми ввічливий гусак

В нашої бабусі.

Меланія Павленко

ГУСИ

— Гуси, мої гуси,

Де були?

— В бабусі.

— Чим вас частували?

— Кашку нам давали.

— Як же ви бабусі

Дякували, гуси?

— Ми їй ґелґотали —

Пісеньку співали.

Тетяна Мельник

НА ВИСОКІЙ ГОРІ

ПЛИСКАЧИК

(п'єса за казкою Наталі Забіли)

Дійові особи

Усміхасик

Плискачик

Дід

Баба

Зайчик

Вовк

Ведмідь

Лисиця

Ганнуся

Усміхасик. Якось каже дід бабусі:

Дід.

Розпали вогонь в печі

та для нашої Ганнусі

ти плискачика спечи.

Усміхасик.

Замісила баба тісто

і плискачика спекла,

а тоді, щоб трохи вистиг,

на віконце віднесла.

От лежить пухкий плискачик

на тарілці на вікні,

золотистий та гарячий,

боки випнувши масні.

Плискачик.

Десь ґуля Ганнуся, видно,

не куштує плискача.

Усміхасик.

А йому лежать набридло,

стриб з вікна — й навтікача!

Покотився, покотився

по траві, мов коліща.

Раптом зайчик-побігайчик

зустрічає плискача.

Зайчик.

Ну й плискачик золотистий!

Мабуть, добрий ти на смак?

Плискачик.

Ні, мене не можна їсти,

я уславлений співак:

«Я — плискачик,

я гарячий,

загорілий в мене бік.

І від діда,

і від баби,

і від внучки

я утік.

Вирушаю мандрувати,

погуляю досхочу

і від тебе,

від зайчати,

зараз, зараз утечу!»

Заєць заслухався, а Плискачик непомітно втік.

Усміхасик.

Покотився, покотився

по траві, мов коліща.

Раптом вовк іде на зустріч

зупиняє плискача.

Вовк.

Ой плискачику хороший!

Зараз я тебе ковтну!

Плискачик.

Ні, не їж. Послухай, прошу,

як я пісню затягну:

«Я — плискачик,

я гарячий,

загорілий в мене бік.

Я від діда, баби й внучки

і від зайчика утік.

Вирушаю мандрувати,

погуляю досхочу

і від тебе, вовк зубатий,

зараз, зараз утечу!»

Вовк заслухався, а Плискачик непомітно втік.

Усміхасик.

Покотився, покотився

по траві, мов коліща.

Ось іде ведмідь із лісу,

зупиняє плискача.

Ведмідь.

Ну й плискачик запашистий!

Я б тебе охоче з’їв!

Плискачик.

Ні, мене не треба їсти,

от послухай краще спів:

«Я — плискачик,

я гарячий,

загорілий в мене бік.

Я від діда, баби й внучки

від зайчати й вовка втік.

Вирушаю мандрувати,

погуляю досхочу

і від тебе, волохатий,

зараз, зараз утечу!»

Усміхасик.

Покотився, покотився

по траві, мов коліща.

Враз як вистрибне лисиця

з-під куща до плискача.

Лисиця.

Ну й плискачик! Що й казати!

Запашний від тебе дух...

Плискачик.

Я умію ще й співати,

в мене — голос,

в мене — слух! —

Усміхасик. І почав співать плискачик:

Плискачик.

«Я гарячий,

я добрячий,

загорілий в мене бік.

Я від діда, баби, внучки

і від вовка, і ведмедя,

і від зайчика утік.

І від тебе утечу я...»

Усміхасик. А лисичка каже враз:

Лисиця.

Щось тебе я кепсько чую,

заспівай-но другий раз!

Ти співаєш дуже дзвінко,

в тебе й справді голос є! —

Усміхасик.

А сама в цей час торбинку

з-під ялинки дістає.

Та хвалько цього не бачить,

радий з успіху свого.

Тільки вивів:

Плискачик. «Я — плискачик...»

Усміхасик.

А лисичка — хап його!

І незчувся, як в торбинці

опинився наш співець!

І лисичка по стежинці

в ліс побігла навпростець.

А в ліску мала Ганнуся

недалечко від тих місць

лісовую грушу трусить

і грушки солодкі їсть.

Загорілись в лиски очі, —

Мабуть, груші ті смачні!

Лисиця.

— Ой-ой-ой, я їсти хочу!

Дай-но, дівчинко, мені!

Усміхасик.

Бачить дівчинка: лисиця,

витівниця лісова!

І на спинці у торбинці

щось ворушиться й співа:

Плискачик.

«Я — плискачик,

я гарячий,

загорілий в мене бік.

Втік від діда, баби й внучки

Від лисиці я не втік!..»

Ганнуся.

Що ж, лисичко, зараз, миттю

натрушу тобі грушок.

Стань-но ближче та під віття

підставляй свій лантушок!

Усміхасик.

Розв’язала лиска торбу,

а плискачик з неї — плиг!

Та як кинеться моторно

прямо дівчинці до ніг.

Плискачик.

Ой, рятуй мене, Ганнусю!

Нагулявсь я досхочу.

Я додому повернуся,

більш нізащо не втечу!

Усміхасик.

Засоромлена лисиця

заховалась під кущем.

А Ганнуся до бабусі

повернулась з плискачем.

РЕПЕРТУАР ТЕАТРУ «РУКАВИЧКА»

ü Стельмах М. Чому заєць без чобіт

ü Забіла Н. Плискачик

ü Забіла Н. Зайчикова хатка

ü Забіла Н. Рукавичка

ü Лисичка-сестричка і вовк-панібрат. Українська народна казка

ü Двоє жадібних ведмежат. Угорська народна казка

ü Ярмиш Ю. Зайчаткова казочка

ü Костецький А. Поговорили