#Щоденні «5». Тексти для слухання НУШ. 1 клас - Лиженко В. І. 2017

Тема 9 тижня: Ігри

Марія Солтис-Смирнова

Країна Загублених іграшок

Десь близько чи далеко жив хлопчик Матвійко. Його машинки часто без коліс бували. І з поламаними дверцятами. Був він неуважний: то трансформеру руку поїздом переїде, то солдатиків мокнути у ванній залишить. А під ліжком серед залишків конструкторів жили... Та хто ж пригадає, що там колись був перший гараж і аеропорт біля зоопарку.

Якось серед ночі жирафа витягла з-під ліжечка свою довгу шию:

— Спить! Дорога вільна!

І іграшки тишком-нишком почали рухатись в бік відчинених дверей.

Ведмідь бурий та білий, сімейка пінгвінів і тигр з зеброю вирішили проїхатись на вантажівці.

Слон, жирафа і бегемот йшли поряд. На слоні їхали кілька поранених солдатиків:

— Як добре, що ми звідси втечемо! Це ж треба! Вчора Матвій вирішив, що ми чудова іграшка для його черепашки Слави. Але ж вона така неповоротка — всіх нас звалила в купу і поволокла у кут, де на неї чекали ласощі.

— У мене через пилюку в носі постійно крутить, — додала жирафа.

— І мій хобот Матвій вузликом зв'язав.

Втікачі зупинилися вже у дверях. Звірята згадали захоплені очі хлопчика, коли він витяг їх з коробки на день народження

«Ура, тут цілий зоопарк!»

Автобус і дві крихітні машинки згадували свої перші перегони біля ліжка.

У стіні зовсім поруч з'явились чарівні дверцята в Країну загублених іграшок і всі попрямували туди.

Солдатиків відразу ж привели до ладу: кому руку вправили, кому нову шпагу подарували.

У машинок виявився найкращий гараж та трек, у звірят — широке поле і соковита трава.

Тільки тут з іграшками ніхто не грався. Сумували вони, сумували і попросили Чарівника знайти їм новий дім.

І він знайшов! Потрапили звірятка та машинки у садочок, в групи «Дзвіночок» та «Рукавички», де їх люблять, миють і граються.

Так, Матвійко залишився без улюблених іграшок, сильно за ними сумував і набагато уважнішим та добрішим став.

От і казочці кінець, а хто слухав — молодець.

— Чому іграшки пішли від Матвійка?

— Куди вони потрапили?

— Як змінився хлопчик?

Оксана Кротюк

Ігри

Левенята грали в ігри:

То вовки вони, то тигри,

То зайці, то сови-сплюшки,

То малесенькі папужки.

Ким лиш тільки не були

Поки спати не лягли.

— У які ігри грали левенята?

— А які ваші улюблені ігри?

Наталя Забіла

Лічилочка

Одна маленька дівчинка

пішла гуляти в сад.

Там дві зелені яблуньки

край тину стали вряд.

Під вітами три квітоньки,

чотири будяки.

Над ними п'ять метеликів

ведуть свої танки.

Шість коників змагаються —

хто вище всіх плигне?

А сім пташок цвірінькають,

вітаючи мене.

До тину між деревами

драбину я припну,

угору по драбиночці

аж вісім раз ступну.

У мене дев'ять друзів є,

покличу їх мерщій

і десять стиглих яблучок

складу у кошик свій.

Смачних рум'яних яблучок

нам вистачить усім:

я друзям дам по одному,

сама десяте з'їм.

Леся Вознюк

Лічилка-безконечка

Раз і два — росла трава,

три, чотири — покосили,

п'ять — на сонечку сушили,

шість — в копичку поскладали,

сім — корівку годували,

вісім — молочко давала,

дев'ять — діток напувала,

десять — привела телятко,

починаймо все спочатку.

Раз і два — росла трава...

Людмила Савчук

Кому водить

Захотіли серед хати

Миші в піжмурки пограти.

Поховались по кутках...

Раптом — кіт до хати. Жах!..

Повтікали миші вмить!

Хто не втік, тому водить.

— Які ви знаєте лічилки?

— Для чого потрібні лічилки?

Анатолій Григорук

Гра в шашки

У Києві, в одному з наймальовничіших куточків, що зветься Русанівкою, жила дівчинка Уля.

Щоранку по сніданні Уля із своєю бабусею виходили на прогулянку подихати свіжим повітрям, чи, як жартувала бабуся, «нагуляти дівочі рум'янці». Вони бродили над порослим вербами каналом, уголос читали на лавочці казки, а подеколи брали на човнярській станції човна й залюбки каталися між галасливих табунців чайок і диких качок.

Одного разу, вертаючись додому, Уля побачила біля свого під'їзду незнайомого хлопчика. Він сидів у легенькому, на велосипедних колесах візку, під парусовим шатриком від сонця, а на колінах у нього лежала груба, з барвистою обкладинкою книжка. Проте хлопчик зовсім не збирався гортати її. Він був якийсь примарнілий на личку, сумний і до всього байдужий.

— Ти що, наш сусід? — підступила до хлопчика Уля. — Досі я тебе тут не бачила.

— Ми переїхали сюди два дні тому, — дещо насторожено й наче знехотя відповів хлопчик.

— А чого ти не йдеш погуляти над каналом? Там така краса! Й мало не до самісінького неба б'ють водограї.

Хлопчик мить помовчав, а тоді ледве чутно прошепотів:

— Мені не можна. В мене хворі ноги.

Уля зрозуміла, що повелася не зовсім тактовно. В душі їй зворухнулося гостре співчуття до хлопчика. Щоб хоч якось загладити свою необачність, вона легенько доторкнулася до його руки й запитала:

— А хочеш, пограємо в шашки?

— Я б з радістю, — сказав хлопчик. — Та гравець з мене нікудишній.

— О, не бійся, я теж не гросмейстер, — усміхнулася Уля.

Коли бабуся принесла їм шашки, Уля спритно розставила їх на дошці й великодушно запропонувала:

— Нехай твої будуть білі. За ними — перший хід. А це хоч і маленький, але шанс перемогти.

Уля навчилася грати в шашки півроку тому й так натренувалася, що інколи навіть вигравала в самого тата. Одначе зараз вона вирішила, що навмисне програє хлопчикові й, може, хоч трохи розважить його. Тим часом хлопчик виявив наполегливий характер. Він чинив завзятий опір, і Уля поступово так захопилася грою, що геть забула про свій намір.

— О, який ти хитрик! — щоразу, роблячи свій хід, промовляла вона й раптом вибудувала таку мудру комбінацію, що хлопчик втратив аж три свої шашки, а її, Улину, пропустив у дамки. Тепер у нього не було вже ніякісінької надії на рятунок, і він, ніяково усміхнувшись, звів догори руки на ознаку того, що здається. Уля спам'яталася, та було пізно. Аби втішити хлопчика, вона сказала:

— Мій тато в таких випадках любить повторювати: «За одного битого двох небитих дають». Ти не засмучуйся. Ми тепер щодня з тобою гратимемо, й ти обов'язково натренуєшся. А зараз можна я тебе трохи покатаю?

Не чекаючи згоди, вона зрушила з місця візок і прудко покотила його по асфальтовій доріжці. Весело мигтіли в колесах блискучі шпиці. Лопотів на вітрі парусовий шатрик. А якийсь рудий проворний горобець стрибав позаду них і голосно, мало не на всю Русанівку, цвірінькав, ніби просився до їхнього товариства.

— Чому хлопчик не міг погуляти над каналом?

— Яка гра подружила Улю та її нового знайомого?

— Які ваші улюблені ігри?

Анатолій Григорук

Чарівна паличка

Тато, весь зосереджений, сидів за комп'ютером. Мама, очевидно, надовго, пішла в супермаркет. А Христинці самій так нудно, хоч плач.

— Тату, — просить Христинка, — пограйся зі мною.

— Ніколи мені,— буркає, не підводячи від комп'ютера голови, тато.— Бачиш, я зайнятий.

— Ну, хоч трішки, хоч крапелиночку, — не відстає Христинка. — Ти ж обіцяв почитати мені про Котигорошка.

— Потім. Зачекай ще трохи.

— Я вже он скільки чекаю.

— А ти байдики не бий. Поприбирай свої іграшки. А то по всій хаті валяються — ногою ступити нікуди. Вазон полий, он земля в ньому геть пересохла. На місце ослінчика постав. Та й причесатись тобі не завадило б. Ходиш розтріпульою, як Пеппі Довгапанчоха.

Христинка ображено надула губи. Сіла на диван і демонстративно відвернулася до стіни.

— О, яка ти пані ображальська! — дещо винувато сказав тато. — Вибач, я не хотів тебе образити.

Він дістав із шухляди столу вдвічі довшого і вдвічі грубшого проти звичайних олівця з написом «Сувенір», простяг Христинці й, весело підморгнувши, сказав:

— Ось тобі чарівна паличка. Дарую назовсім. Можеш гратися нею, скільки тобі заманеться.

— А вона й справді чарівна? — недовірливо спитала Христинка.

— Авжеж. Досить тричі доторкнутися нею до будь-кого з нас — і всі твої бажання здійсняться.

Христинка обережно взяла паличку, якусь мить постояла в задумі, відтак підійшла до тата, тричі вдарила його легенько по спині й проказала:

— Паличко, паличко, хай тато почитає мені!

Тато відхилився від комп'ютера, уважно глянув на Христинку, всміхнувся якійсь своїй потаємній думці й покірно розвів руками:

— О, як магічно подіяла на мене паличка! Мушу підкоритися її чарівній силі. Неси вже свою книжку.

Спочатку тато прочитав від початку до кінця всю казку про Котигорошка. Потім за повелінням чарівної палички возив Христинку на плечах по хаті. Ще й голосно іржав та вибрикував, як баский кінь. Після цього, знов-таки завдяки чарівній паличці, вони грали в піжмурки. А коли, награвшися, трохи перепочили, то вже тато взяв до рук чарівну паличку, тричі доторкнувся до Христинки й сказав:

— Хочу, щоб моя слухняна доня прибрала за собою іграшки!

Христинка думала, що після цих слів на неї теж якось незвичайно подіє чарівна сила. Але нічого такого не сталося. Проте виходити з веселої гри їй не хотілось, і вона старанно склала в шафу всі свої іграшки. Потім полила вазон. Поставила на місце ослінчик. І до приходу мами навіть встигла причесатися.

— Яку гру вигадав тато?

— У які ігри грали Христинка з татом?

— Назвіть ваші улюблені ігри.