Вхідні діагностувальні завдання - Українська мова, математика, я досліджую світ 5 клас - Онопрієнко О. В., Петрук О. М., Андрусенко І. В. 2020

Слухання й розуміння висловлювань
Українська мова

1. Послухай текст 1. Познач правильні відповіді на запитання.

1. Що мали принести додому сини?

[ ] коштовності

[ ] подарунки

[ ] найцінніший гостинець

2. Через який час діти мали повернутися додому?

[ ] через місяць

[ ] через тиждень

[ ] через рік

3. Що приніс молодший син?

[ ] золоті сережки

[ ] золотий перстень

[ ] золоту скриньку

4. На скільки б вистачило вишуканих страв, які привіз середній син?

[ ] на тиждень

[ ] на десять днів

[ ] на місяць

5. Чому до хати надходили нові й нові люди?

[ ] покуштувати вишуканих страв

[ ] помилуватися коштовностями із золотої скриньки

[ ] послухати мудрої розмови

6. Хто був учителем старшого сина?

[ ] мудрець

[ ] книжки

[ ] батько

2. Послухай текст 2. Познач правильні відповіді на запитання.

1. Що посадила Леся у вазончик?

[ ] насінину

[ ] горошину

[ ] цибульку

2. Чому Леся хотіла, щоб квітка швидше розцвіла?

[ ] щоб подарувати мамі

[ ] щоб поставити її на Великодній стіл

[ ] щоб віднести хворому хлопчику

3. Коли квітка розцвіла?

[ ] у День Матері

[ ] на Великдень

[ ] на день народження брата

4. Хто повідомив Лесі новину про Гриця?

[ ] бабуся

[ ] Юрко

[ ] мама

5. Що збирався віднести Юрко в лікарню Грицеві?

[ ] великодній кошик

[ ] пасочку та писанку

[ ] писанку та книжечку

6. Коли Великодній стіл залишився без квітки, то ...

[ ] Леся довго плакала

[ ] Леся не сумувала

[ ] Юрко розсердився на Лесю

3. Послухай текст 3. Познач правильні відповіді на запитання.

1. Навіщо мати послала Андрійка до баби Стехи?

[ ] обтрусити яблука

[ ] зібрати полуницю

[ ] обірвати вишні

2. Ким був Андрійко для бабусі?

[ ] онуком

[ ] племінником

[ ] сусідом

3. Що винесла бабуся Стеха для вишень?

[ ] паперовий пакет

[ ] полотняну торбину

[ ] залізне відро

4. Від чого застерігала бабуся Андрійка?

[ ] щоб не ліз високо

[ ] щоб не обривав усі вишні

[ ] щоб не гойдався

5. Баба Стеха жила ...

[ ] сама

[ ] з онуками

[ ] з дітьми

6. Що запропонував Андрійко бабусі?

[ ] узяти його внуком

[ ] піти з ним у сад

[ ] прийти до нього в гості

4. Послухай текст 4. Познач правильні відповіді на запитання.

1. Як звали головного героя оповідання?

[ ] Петрик

[ ] Андрійко

[ ] Яшко

2. Що мама принесла додому?

[ ] два великі гарбузи

[ ] два великі кавуни

[ ] дві великі дині

3. Яка думка промайнула в голові у хлопчика?

[ ] з’їсти одразу два кавуни

[ ] пригостити кавуном друзів

[ ] сказати, що виростив кавун сам

4. Що зробив хлопчик із кавуном?

[ ] поніс його до школи

[ ] прив’язав хвостик до бур’яну

[ ] заховав у коморі

5. Що сказав головний герой своїм друзям?

[ ] що він сам виростив такого велетня

[ ] що мама купила кавун у магазині

[ ] що кавун виростила його мама

6. Хто викрив неправду?

[ ] Андрійко Джміль

[ ] десятикласниця Галя

[ ] Оленка

Текст 1

Давно колись жили батько й мати, і було в них троє синів. Одного дня батько покликав усіх синів до себе й сказав:

— Діти мої, хоч ми з матір’ю ще не старі, але ж не будемо жити вічно, не зможемо годувати вас усе життя. Тому покажіть, на що ви здатні, щоб ми з матір’ю були спокійні за вас. Від завтрашнього дня дбайте самі за себе. Ідіть куди хочете, робіть що хочете. Через рік вертайтеся і принесіть додому найцінніший гостинець. А що нести — хай кожен із вас вирішить сам.

Послухалися сини й пішли з дому.

Минув рік. Сини повернулися.

Найменший подав матері золоту скриньку, повну коштовних камінців і виробів зі слонової кістки.

Середульший доставив цілий віз вишуканих страв: копченої та смаженої дичини, рідкісної морської риби, пирогів і тістечок, ароматних смачних плодів і ще багато всякої всячини.

А в старшого за плечима була стара полотняна торба, вицвіла від сонця й дощу. Видно, важка. А що в ній — ніхто не знав.

Спершу відкрили золоту скриньку найменшого, і кожен замилувався блиском та красою коштовностей. Помилувалися та й сховали скриньку, бо вже пора була обідати.

Середульший син уніс у хату хліб та всілякі дивні страви, запросив батька й матір до столу. Пообідали та й побачили, що привезених харчів вистачить щонайбільше на десять днів.

Після обіду зацікавилися, що ж приніс старший син. А він неквапно скинув з плечей стару торбу, потім сів і почав розповідати.

Він розказав, що навчився вирощувати рис, копати глибокі колодязі, завбачати погоду. Розповідь його була така цікава, що до хати весь час надходили все нові й нові люди послухати мудрої розмови.

Нарешті батько запитав:

— Куди ж ти, сину, ходив, що робив?

Той відповів:

— Я, батьку, ходив шукати вчителя, який би мене всього навчив: як жити, як працювати, на хліб і до хліба заробляти. Ось він!..

Старший син розв’язав торбу. Усі здивувалися — у торбині були самі книжки. А батько пригладив бороду і сказав:

— Ти правильно вчинив, сину! Усім нам треба вчитися. Не коштовні цяцьки і не смачні страви — головне в житті. А знання. Вони допоможуть за будь-яких обставин заробляти на щоденне прожиття... Твій гостинець, сину, найцінніший.

(342 слова)         (Тху Хіонг)

Текст 2

У Лесі на вікні є гарний вазончик.

Ще взимку мати купила в місті квіткові цибульки й дала Лесі.

— Посади їх у вазончик і добре доглядай: підливай щодня, щоб земля була волога, а як з’являться листочки, то тримай вазончик на світлі. От і матимеш до Великодня гарні гіацинти, — сказала мама.

Леся послухала маму. Посадила квіткові цибульки у вазончик й підливала їх. Через деякий час із землі виткнулись зелені листочки, а незабаром і стеблинка, на якій визначились цілими рядками пуп’янки. З кожним днем вони все більшали, і Леся чекала, коли вони розкриються. Вона дуже хотіла, щоб до Великодніх свят квіточки розквітли. Тоді вазончик можна буде поставити на Великодній стіл.

Чому квітка ще й досі не розкривається? Леся приглядається до пуп’янків.

«А що, якби їх трошки відкрити?» — подумала Леся й вже простягла руку до рослини, як почула бабусин голос:

— Не руш пуп’янків, поки самі не розкриються.

— Бабусю, я хотіла, щоб квітка розцвіла до Великодня, — відказала Леся.

— То ти краще помолися, то й розцвіте твоя квіточка, а будеш пуп’янки руками розкривати, то зів’януть і повідпадають.

Леся більше не торкалася квітки.

На Великдень вона пішла з татом і мамою до церкви. Там було гарно.

Врочисто співав хор, скрізь горіли свічки. Священик вітав людей: «Христос воскрес». А на дзвіниці гули дзвони.

Коли всі повернулися додому, Леся підбігла до вікна, де стояв вазончик. А там замість непоказних зелених пуп’янків красувалася чудова пахуча китиця білосніжних дзвоників гіацинта.

— Розцвіла, розцвіла! — застрибала на радощах Леся. Аж тут до кімнати вбіг її брат Юрко.

— Ти знаєш, Лесю, що трапилося? Гриць упав на сходах та так пошкодив собі ногу, що його відвезли до лікарні. Бідний Гриць, сумний буде в нього Великдень!

Леся знала Гриця. Це товариш Юрка, що живе недалеко від них. А Юрко далі казав:

— Бідний Гриць! Я віднесу йому свою найкращу писанку та ще книжечку. Хай читає, щоб не так сумно було йому лежати.

— А я? — Леся задумалась. — Що ж я понесу Грицеві?

І пригадала Леся, що має гарну квітку. Цю квітку вона віднесе до лікарні Грицеві. Великодній стіл і без неї буде гарний.

Леся нахилилася до квіточки, поцілувала її ніжні пелюстки й тихенько сказала:

— Бувай здорова, квітонько! Підеш тепер до хворого Гриця.

І видалося Лесі, що хтось шепнув їй із самої середини найбільшого дзвіночка гіацинта:

— Добре, люба дівчинко. Живи щасливо!

Леся віднесла гіацинт Грицеві. Великодній стіл залишився без квітки. Але в душі смутку не було. Здавалося, що все навколо ще більше радіє.

(394 слова)         (Ніна Наркевич)

Текст 3

Чи то соняшник гойднувся біля тину, чи білявий хлопчик заглядає в подвір’я баби Стехи.

Старенькій уже важко розпізнати. Сидить вона на ослінчику біля хати, на колінах руки тремтять — купаються в щедрому сонячному промінні. А довкола — зграйка білих ромашок, ніби сузір’я.

— Бабуню, — крутнувся біля неї Андрійко. — Послала мати, щоб я обірвав вишні. Ви, мабуть, самі не здужаєте?

— Еге ж, не здужаю-таки, — старенька привітно глянула на сусідського хлопчика.

— Зате я, бабуню, хутко всі обірву, — запевняє Андрійко. — Тільки листя посиплеться!

Баба Стеха дріботить до дверей, шукає в сінцях і виносить полотняну торбину. Хлопчик чіпляє її через плече й біжить у садок.

Коли бабуся підійшла до розлогої вишні, Андрійко вже осідлав найвищу гілку. Між зеленим листям тільки сорочка біліє.

— Не гойдайся, онучку, — застерігає старенька, — бо доведеться ловити тебе в пелену.

— Не бійтеся! — гукає згори хлопчик. — Зате мені звідси можна небо дістати!

— Еге ж, — клопочеться старенька. — Небо чи й дістанеш, штани залишиш на сучку.

Сидить Андрійко вгорі, між небом і землею, обриває стиглі ягоди й думає про бабу Стеху. Хороша вона. Завжди пригощає яблуками та вишнями, не свариться, коли якийсь бешкетник залізе до неї в садок. Живе вона самотньо, от і роздає гостинці сусідським дітлахам.

Андрійко глянув униз. Бабуся зіперлася на палицю, така маленька і суха, як маківка.

— Бабуню, а де ваші внуки?

— Далеко, ой, далеко, — хитає головою. — Онучок, як місячко, одненький. Мабуть, виріс уже...

— А чому він не їде до вас?

— Мабуть, клопоти не пускають. Уже й листи не пише.

Змовкла. Ще нижче схилилася на палицю.

— Не барися там, Андрійку, — стривожилася. — Дереву уже важко тримати тебе.

Хлопчик хвацько зістрибує на землю. Увесь обмурзаний вишнями. Пузата торбина відтягує йому руку.

Баба Стеха полегшено зітхає:

— От і гаразд.

— Прийду до вас і яблука трусити, — каже Андрійко.

— Еге ж, — старенька неквапно ступає, обмацуючи стежку палицею. — Вночі так гупають, аж у хаті дзвенить.

На рундуку хлопчик висипає соковиті вишні у велику емальовану миску.

— Бери, Андрійку. Мені вистачить.

Хлопчик дивиться на стареньку, на сиве її волосся, що вибилося з-під хустки, і раптом каже:

— Бабусю, візьміть мене внуком...

(328 слів)        (Володимир Сенцовський)

Текст 4

Якось мама принесла додому два величезні кавуни. Один вона зразу ж розрізала, а другий, що я ледве його підняв, сховала в комору.

«Як він може вирости отакий великий? — із подивом думав я. — Такого навіть Андрійко Джміль не виростить».

І тут у моїй голові, як блискавка, промайнула думка: «А що, коли прив’язати кавуна хвостиком до якоїсь рослини в садку і сказати хлопцям, що я сам його виростив?»

Я взяв велетня на руки і вибіг у садок. Біля самого тину ріс зелений кущ якогось бур’яну. Листя в нього було таке велике, що під ним і мені самому можна було б від дощу заховатися...

«Оце і є те, що треба, — сказав я сам до себе, — якщо кавун великий, то й листя в нього повинно бути великим».

Я обережно поклав кавуна на землю, дістав з кишені зелену шовкову ниточку і прив’язав кавунячий хвостик до стебла так, ніби й справді він тут росте. І побіг до школи.

Біля турніка я зустрів Оленку і хлопців з нашого класу. Вони обступили Андрійка, який щось їм плів про болгарський перець.

— Дрібниці все це, — перебив я Андрійка, — краще ходімо зі мною, побачите, якого я велетенського кавуна виростив.

— А ти не обманюєш? — з недовір’ям спитав Андрійко.

— Кажу тобі, ходімо подивимося, — образився я.

Через якусь хвилину ми були вже в садку.

— Ой, який же він великий! — скрикнула Оленка. — І це ти сам виростив?

— Сам, звичайно, — гордо відповів я.

Хлопці обступили кавун з усіх боків і сторопіло мовчали. Кавун справив на них неабияке враження.

Раптом біля нас з’явилася десятикласниця Галя.

— Подивися, якого Яшко кавуна виростив! — скрикнула Оленка.

Я відчув, що серце моє ніби хтось смикає за ниточку.

— Хіба ж на лопухах кавуни ростуть? — посміхнулася Галя.

Вона відірвала стебло, за яке тримався хвостик кавуна, і показала всім, як він був прикріплений до бур’яна.

Всі діти залилися сміхом.

З тих пір мене прозивають Лопухом.

(300 слів)         (П. Висікай)