Хрестоматія позакласне читання 2 клас НУШ - Курганова Н. В. 2019

До побачення, бурулько!
Зима
Полиця 1. Пори року

Сталася ця пригода саме напередодні весни. Одного зимового ранку зненацька почулося:

— Сонечку, агов!

Сонечко спросоння потерло оченята і почало вдивлятися у волохату зелень ялинок.

Здавалося, саме звідти чувся приємний задири куватий голосок:

— Сонечку, я тут, я тут!

— Хто ти, де ти? — поцікавилося Сонечко.

— Xi, хі, хі! І не знайдеш, і не знайдеш! — підбадьорював сріблястий голосок.

Раптом Сонечко побачило хатину лісника. Під стріхою, поблискуючи на сонці, висіли стрункі бурульки.

— Знайшло, знайшло! — радісно вигукнула найменша Бурулька.

— Це ти кликала мене? — запитало Сонечко.

— Я, — відповіла Бурулька.

— А навіщо? — поцікавилося Сонечко.

— Сумно. Давай гратися, хто кого передивиться.

— Давай! — з радістю погодилося Сонечко.

Бурулька струсила сніжок із вій і широко-широко відкрила блакитні оченята.

Сонечко і собі приготувалося. Під лікті підклало дві пухкенькі хмаринки, підперло голівку руками і теж широко-широко відкрило очі.

Дивляться-дивляться одне на одного — ніхто не зморгне.

А час минає. Узимку день короткий. Уже Сонечку й спати час, а воно з місця не руш.

Бурулька стала відчувати, що навколо потеплішало, навіть вона спітніла. Дихати їй ставало все важче і важче. Та програвати не хотілося.

Уже і вітерець піднявся. Поніс велику снігову хмаринку.

— Що таке? — розгубилася хмара, — сонце сяє, невже я рано прилетіла? Мені ж наказано ввечері землю притрусити снігом.

Нічого не зрозуміла хмара, сіла на вершечок густої сосни і замислилась.

— Гей, Сонечку! — раптом почувся невдоволений голос Місяця, — ти чому й досі займаєш моє місце?

Довелося Сонечку припинити гру і піти спати.

— Перемога, перемога! — раділа Бурулька.

Наступного дня Сонечко і Бурулька знову грали.

Сонечку хоч би що, а от Бурулька з кожною годиною ставала все тоншою і тоншою.

І ось одного ранку Бурулька не покликала Сонечка гратися.

— Що сталося? — захвилювалося воно.

Дивиться, а під стріхою замість Бурульки ледь крапелька тримається, ось-ось відірветься.

— Бурулько, до побачення! — лише і встигло гукнути Сонечко.

Бо в цю саму мить крапелька відірвалася від стріхи і полетіла вниз.

— До наступної зими! — долинуло до Сонечка.

Наталія Шишкіна

ДРУЖЕ! Мені трохи шкода Бурульку. А тобі? Чи обов'язково бурулькам танути? Вони ж такі гарні...