Хрестоматія позакласне читання 1 клас НУШ - Курганова Н. В. 2019

Казка - Зозуля
Частина 2. Питайкові канікули

(Ненецька народна казка)

Жила на землі бідна жінка. Було в неї четверо дітей. Не слухались діти матері. Бігали, гралися на снігу з ранку до вечора. Одежу намочать, а мама — суши. Снігу нанесуть, а мама — прибирай.

І рибу мама сама на річці ловила. Важко їй було, а діти не допомагали. Від життя такого тяжкого захворіла мама. Лежить вона в чумі, дітей кличе, просить: «Дітки, пересохло в мене горло, принесіть мені водички».

Не один, не два рази просила мама. Нарешті захотів старший їсти, зазирнув у чум, а мама посеред чуму стоїть, малицю надіває. І раптом малиця пір'ям вкрилася. Бере мама дошку, на якій шкури шкребуть, і дошка та хвостом пташиним стає. Наперсток залізний їй дзьобом став. Замість рук крила виросли. Обернулась мати пташкою і вилетіла з чуму.

— Брати, дивіться, дивіться, полетіла наша мама пташкою! — закричав старший син.

Тут побігли діти за матір'ю.

— Мамо, мамо, ми тобі водички принесли!

— Ку-ку, ку-ку, ку-ку! Пізно, синку, не повернуся я!

Так бігли за матір'ю діти багато днів і ночей по камінню, по болотах, по купинах. Ноги собі до крові пообдирали. Де побіжать, там червоний слід лишається.

Назавжди покинула дітей мати-зозу-ля. І відтоді не в'є собі зозуля гнізда, не ростить сама своїх дітей; а по тундрі з того самого часу червоний мох стелеться.

Чум — переносне житло деяких північних народів, зроблене з жердин і шкур тварин.

Малиця — ненецький верхній одяг.

Тундра — безлісий простір із суворим кліматом, вічною мерзлотою, бідною рослинністю.

ДРУЖЕ! Ти прочитав казку «Зозуля»? Ух, якою ж страшною вона мені видалася! А Оленка сказала, що казка ця не страшна, а дуже сумна. А як вважаєш ти?

Оленка вирішила допомогти бабусі та пішла по воду, ненадовго залишивши Питайка самого в хаті. А повернувшись, не знайшла його там, де залишила, — на столі біля вікна.

— Питаєчку, де ти? — злякано скрикнула Оленка.

— Я тут, але я боюсь! — почувся приглушений шепіт з-під подушок.

— Хто налякав тебе, маленький? — Оленка навіть забула, що Питайко — дорослий розвідник-інопланетянин, такий він був жалюгідний і переляканий.

Друже, ти ж не будеш сміятися? Так, я розвідник, але ТАКОГО ніде не бачив. Ти його знаєш із дитинства, тому не боїшся. Ще не здогадався, хто мене злякав? Тоді відгадай цю загадку.

***

У нашої бабусі

Сидить звір у кожусі.

Біля пічки гріється,

Без водички миється.

Відгадав? Так, правильно. Це кіт. Але я ніколи раніше в житті не зустрічався з котами. Як на мене, чудовисько якесь.

Оленка підхопила Питайка на руки, пригорнула до себе, заспокоїла, як могла.

— Ну що ти, дорогесенький, хіба б я залишила тебе, якби тут було небезпечно?! Це бабусин кіт Мурзик, він зовсім не страшний, я тебе з ним познайомлю.

Мурзик, до речі, і сам перелякався, побачивши інопланетянина, і тепер сидів на шафі, широко розплющивши круглі очі. Оленка зняла Мурзика з шафи, посадила його на ліжко поряд із Питайком. Однією рукою дівчинка гладила кота, другою — пригорнула до себе Питайка та почала розповідати.

ДРУЖЕ! Прочитай і ти вірші та казки, які розповіла мені Оленка.