Методика формування умінь з медіаграмотності на заняттях з інтегрованого курсу «Мистецтво» в НУШ - Волошенюк О.В., Чорний О. В. 2020

Розділ 1. Що таке медіа. Як медіа функціонують в суспільстві

Діти сьогодні все бачать ... І я би хотів, щоб ми могли розповісти їм трохи, як читати між зображеннями — подібно до того, як ми дізнавалися з книг, як читати між рядками.

Вім Вендерс, німецький кінорежисер, з 1996 р. — президент Європейської кіноакадемії

В історії відомо всього 5 способів комунікації: жест, зображення, мова, писемність і музика. З давніх давен люди комунікували, щоб поширювати якийсь зміст для інших, передавати та обмінюватися інформацією.

Потім люди навчилися передавати інформацію на відстані за допомогою сигналів, якими сповіщали через передавальні пости, розташовані в зоні видимості один від одного. Експерти вважають, що епоха масмедіа розпочалася тоді, коли медіано- сій пройшов еволюцію від камінної стіни до масового друку книжок, коли зупинити і втаїти якийсь контент стало неможливо. Книгодрукування уможливило масове передавання знань як вищої форми інформації

У так званому «довгому» 19 столітті з винаходом телефону, радіо, фотографії, кінематографу людство навчилося передавати/ тиражувати і візуальну та аудіовізуальну інформацію. Подальший революційний злам настав в епоху високошвидкісного інтернету, Web 2.0, коли споживачі інформації навчилися ділитися користувацьким контентом, коментувати, спілкуватися в режимі реального часу. Епоха Web 3.0, цілком десакралізувала роль тих, хто професійно виробляв інформацію, тепер кожний може створити контент і поширити на масову авдиторію.

Яку інформацію нам хотіли передати ці люди?

На цю еволюцію можна поглянути і з іншого боку: спочатку людство боролося проти монополістів (ченців-переписувачів, цензорів тощо) за доступ до інформації, за свободу поширення, і тріумфом цього став початок книгодруку, а це вже надало механізми для поширення масових обманів, породило феномен пропаганди і майстерність маніпуляцій, а нещодавно і цілком унеможливило контроль над достовірністю інформацію, яку ми споживаємо. Тому ланцюг передавання і сприймання інформації доповнився верифікацією, перевіркою, критичною дистанцією.

Автори посібника «Медіа та інформаційна грамотність для старшокласників», створеного Міжнародним центром журналістики «Medianet» зауважили: «Цікава закономірність: розвиток комунікацій відбувався за схемою: «жест — мова — зображення — писемність», а розвиток технологій йде в зворотному порядку. Спочатку для взаємодії людина-комп’ютер використовувалася писемність — за допомогою клавіатури користувач вводив певні текстові команди. Далі з’являється графічний інтерфейс — тепер більшість операцій з комп’ютером проводиться за допомогою кліка по «іконці», аналога стародавньої піктограми. До того ж незалежно від операційної системи більшість піктограм інтуїтивно зрозумілі: наприклад, шестерня позначає «налаштування», а лупа — «пошук».

Медіа настільки інтегрувалися в наш повсякденний життєвий простір, що більшість людей їх просто не помічають, а відтак не здатні критично оцінювати, піддавати сумніву все, що вони читають або сприймають через візуальні образи та звуки. У контексті медіаграмотності термін медіа стосується масмедіа. Передовсім це:

✵ книги,

✵ періодична преса,

✵ радіо,

✵ телебачення,

✵ інтернет-медіа,

✵ кінематограф.

Але сьогодні медіа це також і:

✵ мобільні телефони,

✵ інтернет,

✵ ай-поди або МР3-плеєри,

✵ відео та комп’ютерні ігри, інші музичні записи (наприклад, CD або просто записи), біл-борди та інші типи реклами (зокрема, слова або картинки на одязі, інформація в магазинах або на стадіонах, упаковці їжі), а також постери та флаєри.

Масова комунікація — це процес збирання, опрацювання та поширення інформації на масові авдиторії. Зазвичай каналами поширення виступають масмедіа.

Є ще один достатньо новий термін — мультимедіа. Ця технологія передбачає, що контент передається відразу кількома засобами — музикою, текстом, відео, комп’ютерною графікою тощо.

Масмедіа в демократичних країнах з ліберальними ринковими відносинами позиціонуються як посередники між своїми читацькими/глядацькими/слухацькими авдиторіями, для яких працюють, та бізнесами, що розміщують у масмедіа свою рекламу (інформацію) для цих авдиторій, а отже фінансово підтримують медіа, гарантуючи їм політичну незалежність.

У демократичних суспільствах медіа ще називають четвертою гілкою влади, бо вони мають величезний вплив на життя суспільства. У цих країнах медіа винятково впливають на три гілки влади: виконавчу, законодавчу та судову. Їхня місія:

✵ надавати громадянам інформацію, необхідну для ухвалення свідомих рішень;

✵ викривати несправедливість, небезпеку, неправомірність;

✵ запобігати введенню в оману;

✵ створювати платформи для обміну інформацією та думками.

Медіа дають людям змогу розглянути різні погляди, думки та оцінки подій.

З іншого боку, контент, який виробляють масмедіа — новини, телешоу, телесеріали — потребує часу, іноді й багато коштів на виробництво. Лише дещо виготовляють окремі люди, що працюють наодинці, переважно ж це продукти дуже затратної медіаіндустрії.

Тут ми маємо на увазі медіаіндустрію, яка налічує чимало секторів.

Традиційний медіаконтент:

✵ мовлення (телебачення, радіо);

✵ друк (книжка, газета, журнал):

✵ рухомі зображення (кінофільм).

Розважальний медіаконтент:

✵ музичні записи;

✵ ігри;

✵ соціальні мережі.

Але медіаіндустрія — це не моноліт, а скоріше конгломерація різних галузей.

Ведення медіабізнесу керується тими ж законами ринку, як і будь-яка інша справа. Єдине, що це бізнес орієнтований на збирання, опрацювання, створення і поширення інформації за допомогою різноманітних форматів і платформ, і має за мету отримання прибутку від цієї діяльності. Медіаексперт Олег Хоменок пояснив, яке джерело прибутку в медіа: «Друковані медіа розміщують рекламу — спеціально підготовлену графічну чи текстову інформацію про товари, послуги і можливості, які пропонують різноманітні організації і люди. За що отримують кошти від рекламодавців. Реклама завжди орієнтована на те, щоб привернути увагу потенційного покупця і сформувати в нього бажання купити або скористатися товаром чи послугою, вплинути на його свідомість і запевнити в перевагах того чи іншого рекламованого продукту. Також важливе інформування споживачів за допомогою різноманітних позначень про те, що ця інформація має рекламний характер, тобто не незалежно створена новина. Вартість реклами в друкованих медіа залежить від накладу видання і території поширення. Реклама на телебаченні — це візуально організована інформація, яка оптично відокремлена від програмного контенту, позначена як реклама і переважно трансльована в блоках. Також є форми показу реклами, коли її демонструють лише на частині екрану, але й тоді вона має бути ідентифікована як рекламний продукт. Телевізійну рекламу поділяють на пряму і непряму (спонсорську). Пряма — це розміщені в етері відеоролики, які рекламують товар чи торгову марку, а спонсорська — це заставка перед програмою з оголошенням спонсора програми чи заходу».

Що продають медіа? Зазвичай медіа працюють на дві авдиторії: споживачів інформації (читачів, глядачів, слухачів та користувачів) і рекламодавців. Медіа, з одного боку, продають споживачам інформацію, яка для них важлива, корисна і цікава. З іншого — медіа продають рекламодавцям: довіру споживачів до інформації, що вони поширюють; увагу і час, яку споживачі приділяють медіаресурсові; якість і кількість авдиторії, що потрібна рекламодавцеві. Адже рекламодавець зацікавлений в тому, щоб унаслідок поширення інформації серед авдиторії в нього виросли продажі. Тому основне джерело прибутку в медіа — це реклама, а в друкованих медіа — ще й передплата.

Але в цифровому просторі носієм інформації може бути і короткоформатний контент: повідомлення, носій або месенджер. Стрічки новин, як «Yahoo News», публікують спонсоровані історії, схожі на новини. Не існує більше чіткого розмежування між творчим контентом, рекламою та новинами, кожен медіапродукт може містити елементи всіх трьох; різні форми, такі як текст, фільми, музика та ігри, можуть бути об’єднані в мультимедійний медіатекст. Усе — коментарі у вашій стрічці у фейсбуці, шоу на нетфліксі або відео вашої дитини на ютюбі — контент, який можна монетизувати. Кліки та завантаження — найбільший важіль монетизації. І це можуть зробити не лише медіакорпорації, а й пересічні громадяни. Часи, коли зірковий склад гарантував перегляд, відійшли в минуле, тепер аматорське відео з нульовим бюджетом може легко обігнати відеоконтент, якому передували мільйонні вкладення.

Що ще «продають» медіа? Функція масмедіа — підтримка в масовій свідомості домінантної суспільної моделі світу, зокрема й через встановлення «порядку денного». Відомо що з 10-15 повідомлень (типова новинна програма) людина може запам’ятати 2-3. Від того, де розміщена інформація, який обсяг часу витрачено на питання, залежить увага авдиторії, а отже і впливовість: потрапить чи не потрапить вона до повсякденного обговорюваного набору. Саме «порядок денний» керує масовою свідомістю. У всіх країнах світу політики ведуть боротьбу за те, щоб їхня подія потрапила до інформаційного порядку денного.

Яка модель медіа працює в нашій державі? На думку авторів, вона гібридна: медіа переважно збиткові, і вони покруч старої радянської традиції, коли медіа (ЗМІ) обслуговували владу, та нової, коли вони діють як «страховий поліс» олігархату, де питання самоокупності й доходів поступається політичній доцільності. Звісно, в Україні існує й діє кілька десятків успішних медійних компаній і медіаорганізацій, які намагаються створювати і поширювати якісний контент. Але їхня частка невелика і доступ до масових авдиторій не дуже значний. Тому під час споживання української медіапродукції основне питання критичної відстані — це «Хто власник цього медіа?».

Ніколас Луман, відомий німецький філософ, сказав, що, ми так багато знаємо про масмедіа, що не можемо довіряти їм. Захищаючись, ми звинувачуємо їх у маніпуляції, проте це обвинувачення не тягне за собою значущих наслідків, бо знання, запозичені в масмедіа, немов самі собою утворюють закриту самопідтримну структуру. Таке знання ми характеризуємо як сумнівне, і все-таки змушені на ньому ґрунтуватися і з нього виходити... . Швидше, можна було б говорити про «власне значення» або «власну поведінку» в сучасному суспільстві.».

Сьогодні, ця «власна поведінка» називається критичним мисленням, яке і становить основний концепт медіаграмотності.

Вправа

Як поширювалася інформація та знання в:

✵ античні часи,

✵ середні віки,

✵ Ренесанс і Нові часи,

✵ епоху технічних революцій,

✵ епоху цифрового контенту?

Як виклики несла кожна епоха?