Формування комунікативної компетентності молодших школярів у процесі навчання української мови - К. І. Пономарьова 2019

1.2. Психолого-педагогічні особливості формування комунікативної компетентності учнів молодшого шкільного віку
1. Науково-теоретичні засади компетентнісно орієнтованого навчання молодших школярів української мови

Молодший шкільний вік психологи вважають оптимальним періодом для активного формування соціальної поведінки, навичок спілкування з ровесниками різної статі, розвитку комунікативних здібностей, здатності орієнтуватися в соціальних ситуаціях. Тому актуальним у цей період є формування комунікативної компетентності молодших школярів, у процесі якого необхідно враховувати психологічні особливості дітей цього віку.

З приходом до школи у житті дітей відбувається багато кардинальних змін. Вони вступають у новий соціальний простір людських стосунків. У них з’являються нові обов’язки, пов’язані з навчанням. Відбуваються зміни в розвитку рефлексивних здібностей - мотив «треба» переважає над мотивом «хочу».

Школа висуває нові вимоги до мовлення дитини. Під час відповіді на уроці воно має бути конкретним, стислим, чітким, виразним і грамотно побудованим. Під час спілкування необхідно дотримуватись етичних норм, вживати прийняті формули мовленнєвого етикету (форми звертання, слова ввічливості). Дитина мусить дбати про своє мовлення і правильно його організовувати, щоб налагодити стосунки з учителями, ровесниками, іншими учасниками навчального процесу.

Молодшим школярам, зазвичай, досить складно організовувати свою мовленнєву поведінку, і це негативно впливає на спілкування з оточуючими. Причина полягає в тому, що в дітей цього віку недостатньо сформовані соціально-комунікативні навички, структурні компоненти спілкування.

Аналізуючи мовлення дітей, які починають навчатися в початковій школі, варто зазначити, що воно, як правило, безпосереднє, стисле, мимовільне, діалогічне. Йому притаманне повторення тих самих фраз, використання окремих слів - назв предметів замість формулювання речень. Спілкування школярів цього віку характеризується великою кількістю рухів та жестів. Ці діти далеко не завжди можуть висловити свої думки, почуття, передати словами те, що відчувають. Вони ще не вміють лаконічно, точно побудувати свою розповідь. Часто переходять з однієї теми на іншу. У процесі спілкування не надають належного значення емоційності. Школярі цього віку ще не володіють навичками самоконтролю.

Особливість сучасних учнів молодшого шкільного віку полягає також у тому, що вони є дітьми інформаційної ери. Як свідчать дослідження вітчизняних психологів (Л. Кондратенко, Л. Манілової), раннє залучення дітей до діяльності в електронному інформаційному просторі породжує певні навчальні проблеми. Зокрема:

- зменшення об’єму слухової пам’яті (сучасним дітям важко вчити напам’ять вірші, відтворювати сприйняту на слух чи прочитану інформацію);

- уповільнення розвитку децентрації (дітям електронної ери властиве зосередження уваги на собі, задоволення лише власних бажань, дратівливість і агресивна реакція на все, що відволікає їх від комп’ютера, нездатність будувати дружні стосунки з іншими людьми, прагнення вирішувати всі непорозуміння з позиції сили);

- погіршення уваги (таким дітям дуже важко сконцентрувати увагу на деталях - елементах розповіді, загадки тощо);

- кліпове мислення (таким дітям складно послідовно і зв’язно будувати текст - пов’язувати між собою його частини);

- погіршення аналітико-синтетичного мислення (нездатність аналізувати й осмислювати інформацію);

- неспроможність сприймати великі за обсягом тексти (діти звикають до коротких повідомлень, і їм важко зосередитись на великому тексті);

- багатозадачність (схильність до одночасного поєднання кількох видів діяльності, нездатність зосередитись на чомусь одному, потреба в хоча б якомусь супроводі основного виду діяльності, наприклад: слухання музики під час читання книжки);

- покращена здатність оперувати об’єктами в двовимірному просторі та погіршення - в тривимірному;

- заміна розв’язання задачі перебором варіантів відповіді, потреба в наочній схематизації навчальних дій. [34, с. 45-48]

Поява новітніх інформаційних технологій докорінно змінила ставлення школярів до навчання. Легкий доступ до різного виду відомостей породжує уявлення про легкість здобування знань. Учні, звиклі не витрачати зусиль на засвоєння знань, оскільки відповіді на всі запитання досить просто знайти правильно поставивши запитання пошуковій системі, сприймають навчання як обтяжливу і непотрібну роботу. До того ж, постійне перебування у віртуальному просторі сприяє прискореному формуванню здібностей, необхідних для існування у штучно створеному світі і затримує розвиток здібностей потрібних для реального світу. Тому школа повинна навчитись виконувати подвійні завдання - використовувати нові здібності дітей та посилено розвивати традиційні.

Уже в молодшому шкільному віці необхідно привчати дітей керувати своїми психологічними процесами. Зокрема, підпорядковувати власне «хочу» вимогам учителя і навчального процесу «треба», формувати довільність як нову психологічну якість. Ця якість для дітей молодшого шкільного віку є основою успішного навчання загалом і формування комунікативних здібностей зокрема.

У результаті опрацювання психолого-педагогічних джерел, у яких висвітлено психолінгвістичний аспект навчання учнів початкової школи (дослідження Б. Волкова [10], В. Крутецького [24], Г. Люблінської [27]), нами було встановлено, що за розвитком психологічних процесів молодший шкільний вік поділяється на два мікроперіоди: 6-7 років (1-2 класи) і 8-10 років (3-4 класи).

Як відомо, ефективність формування комунікативної компетентності значною мірою залежить від врахування психологічного розвитку і розумових здібностей учнів кожного вікового мікроперіоду. Зокрема, варто брати до уваги, що в дітей 1-2 класів сприймання переважно мимовільне, фрагментарне. Їм властива слабка диференціація сприймання - вони не помічають суті за деталями, називають другорядні ознаки замість головних, часто змішують схожі, близькі, але не тотожні предмети та їх властивості. Важливим для нашого дослідження є те, що сприймання дітей цього віку характеризується яскравістю, гостротою та готовністю до отримання нових вражень.

У процесі формування складників комунікативної компетентності варто враховувати, що в учнів 1-2 класів переважає наочно-образна форма пам’яті. Вони швидше запам’ятовують конкретні відомості, події, предмети, факти, ніж словесний матеріал. У їх пам’яті краще зберігається те, що задіяне в процесі активної навчальної діяльності, з чим пов’язані їхні інтереси і потреби.

Не менш важливим є врахування специфічних властивостей уваги дітей 6-7-річного віку, яка тісно пов’язана з емоціями, почуттями, інтересами дітей. Її основними особливостями є слабкість довільної та високий рівень мимовільної. Учні 1-2 класів не можуть зосереджуватись на нецікавому, незрозумілому для них, легко відволікаються, швидко стомлюються. Головним чинником підтримки їхньої уваги є інтерес, який можна забезпечити яскравою наочністю, ігровими прийомами, посильними нестандартними завданнями, цікавими доступними текстами різних типів, стилів і жанрів, інтерактивними формами організації навчальної діяльності.

Однак, упродовж усього періоду молодшого шкільного віку в розвитку пізнавальних процесів учнів відбуваються якісні зміни, які необхідно враховувати під час формування комунікативних умінь.

Зокрема, в 3-4 класах, тобто під час другого вікового мікроперіоду, сприймання молодших школярів з переважно мимовільного, фрагментарного, слабо диференційованого поступово стає більш керованим, цілеспрямованим. Учні навчаються порівнювати схожі об’єкти, виділяти їх головні, істотні ознаки. Відповідно до зазначених особливостей розвитку сприймання учні 34 класів набагато краще, в порівнянні з 1-2 класом, усвідомлюють фактичний матеріал текстів, можуть виділити найсуттєвіші особливості об’єктів, порівняти, зіставити їх.

Домінування мимовільної уваги учнів, спрямованої на нові, яскраві, несподівані та захоплюючі об’єкти, зменшується в 3-4 класах на користь довільної за умови створення такої атмосфери для цілеспрямованої діяльності, за якої школярі привчаються керуватися самостійно поставленою метою. Розвиток довільної уваги іде від керування цілями, поставленими перед дітьми дорослими, до реалізації самостійно сформульованих цілей, від постійного контролю з боку вчителя до самоконтролю.

Важливим фактором впливу на увагу є інтерес. Тому з метою його пробудження і підтримання доцільно застосовувати яскраву наочність, дидактичні ігри й ігрові прийоми, нестандартні завдання, моделювання різних навчальних і життєвих ситуацій, використовувати змістовні і доступні тексти, проблемні запитання, різні форми організації навчальної діяльності, інтерактивні методи навчання.

Як свідчать дослідження психологів, уява молодших школярів здебільшого емоційна й мимовільна; її предметом є те, що хвилює дитину. Однак, поступово розвиваючись, у 3-4 класах вона стає реалістичнішою, більш керованою, її образи виникають у зв’язку із завданнями навчальної діяльності учнів. Інтенсивно формується в цей період і творча уява: на основі власного життєвого досвіду у дітей з’являються нові образи; дитяча уява переходить на вищий щабель - від простого довільного комбінування до логічно обґрунтованої побудови нових образів; зростає швидкість утворення образів, а також вимогливість дітей до власних витворів.

Пам’ять у молодшому шкільному віці розвивається передусім у напрямку посилення її довільності; зростає можливість свідомого керування нею та збільшується обсяг смислової, словесно-логічної пам’яті. Змінюється співвідношення мимовільного і довільного запам’ятовування на користь зростання ролі останнього. Учні 3-4 класів вже можуть виділяти у зрозумілому для них матеріалі опорні думки, пов’язувати їх між собою і завдяки цьому успішно запам’ятовувати; у них розвивається також здатність до довільного відтворення матеріалу. Однак розвиток довільної пам’яті не означає ослаблення мимовільної; мимовільна пам’ять школярів цього вікового мікроперіоду характеризується новими якісними особливостями, що зумовлюються новим змістом та формами діяльності.

Під впливом навчання у молодших школярів формується логічна пам’ять, внаслідок чого суттєво змінюється співвідношення образної та словесно-логічної пам’яті. Важливою умовою ефективності цього процесу є педагогічне керівництво, спрямоване на забезпечення розуміння (аналіз, порівняння, зіставлення, групування тощо) учнями навчального матеріалу, а вже потім - засвоєння його. Зростає продуктивність, міцність і точність запам’ятовування навчального матеріалу, підвищується точність упізнавання об’єктів, причому спостерігаються якісні зміни в цьому процесі. Наприклад, першокласники, впізнаючи об’єкти, більше спираються на їх родові, загальні ознаки, а третьокласники більшою мірою зорієнтовані на аналіз, виділення в об’єктах специфічних видових та індивідуальних ознак.

Суттєві зміни простежуються в розвитку мисленняучнів 3-4 класів: здійснюється перехід від наочно-образного, конкретного мислення до понятійного, науково-теоретичного.

Під впливом навчання мислення школярів розвивається: співвідношення образних і понятійних, конкретних і абстрактних компонентів змінюється на користь зростання ролі останніх.

Завдяки мисленню школярі вчаться визначати відомі їм поняття, виділяючи загальні та істотні ознаки об’єктів, розв’язувати дедалі складніші пізнавальні і практичні завдання, виконуючи потрібні для цього дії та операції й виражаючи результати в судженнях, поняттях, міркуваннях і висновках.

Аналіз у мисленнєвій діяльності учнів носить переважно практично- дієвий і образно-мовний характер. Від елементарного аналізу, коли до уваги береться лише якась частина предмета, діти поступово переходять до комплексного, прагнучи розглянути всі частини предмета пізнання.

Аналіз пов’язується із синтезом, хоч для молодших школярів перший є доступнішим розумовим процесом: їм легше виділяти частини в цілому, ніж об’єднувати в ціле окремі поняття (А. Валлон [6], І. Ломпшер [26]). Засвоєння молодшими школярами уміння порівнювати підносить їх аналітико-синтетичну діяльність на вищий рівень.

Аналіз поступово переходить в абстрагування, яке стає важливим компонентом розумової діяльності учнів, необхідним для узагальнення і формулювання понять.

З віком зростає кількість індивідуальних висновків, змістовність та істинність яких залежить від накопиченого дітьми досвіду (М. Н. Шардаков [42]).

Водночас формуються і дедуктивні міркування, які ґрунтуються спочатку на конкретних узагальненнях, основою яких є чуттєві спостереження, а згодом - і на абстрактних судженнях, підкріплених конкретною ситуацією (С. Л. Рубінштейн [38]). Індуктивними висновками молодші школярі оволодівають швидше.

Отже, в учнів 3-4 класів спостерігаються істотні індивідуальні особливості розумової діяльності, виражені в рівнях розвитку операцій аналізу і синтезу, абстрагування й узагальнення, у співвідношеннях конкретно-образних і абстрактно-словесних компонентів, гнучкості мислення.

На завершення молодшого шкільного віку з розвитком логічної і комунікативної функцій мовлення, з виробленням його довільності і рефлексії формується уміння логічно і зв’язно будувати власні висловлення. Паралельно з розповідним та описовим типами мовлення з’являється розмірковування з висловлюванням і доведенням власної думки.

Важливим етапом у розвитку молодшого школяра є формування соціального мовлення, яке передбачає повідомлення чогось важливого іншим людям. Як зазначав Ж. Піаже, соціальне мовлення виникає на противагу егоцентричному, притаманному дітям дошкільного віку, яке виглядає як розмова з самим собою в присутності інших і не розраховане на спілкування з іншими людьми. Учений назвав егоцентричне мовлення колективним монологом, який у період молодшого шкільного віку поступово переростає в соціальне мовлення, що виникає в дітей у процесі їх спілкування. [30]

За дослідженнями Л. С. Виготського, саме в цей період формується внутрішнє мовлення дитини, яке утворюється в результаті злиття егоцентричного мовлення з думками. Якщо таке злиття відбувається повністю, дитина керує своїми діями, не озвучуючи команди для себе. Натомість вона користується беззвучним внутрішнім мовленням. [9]

Формування комунікативної компетентності молодших школярів передбачає врахування зазначених особливостей психологічного розвитку учнів двох вікових мікроперіодів, зокрема, під час добору дидактичних методів, прийомів, форм організації навчальної діяльності, навчально-методичного супроводу.